ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 р.

Справа № 520/3485/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Меридіан-Схід" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.09.19 року по справі № 520/3485/19

за позовом Приватного підприємства "Меридіан-Схід"

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання дій протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , Приватне підприємство "Меридіан - Схід" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати дії ГУ Держпраці у Харківській області стосовно проведення інспекційного відвідування Приватного підприємства “Меридіан-Схід”, код ЄДРПОУ 41241398 (в період з 19.02.2019 по 04.03.2019) протиправними;

- скасувати постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу №ХК4768/НП/296/АВ/П/ІП-ФС від 29.03.2019;

- скасувати постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу №ХК4768/НП/296/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019;

- скасувати постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу №ХК4768/НП/296/АВ/П/МГ-ФС від 29.03.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючим органом порушено процедуру проведення державного заходу контролю щодо ПП "Меридіан-Схід", а саме не надсилання позивачу наказу № 338 від 18.02.2019 року, неправомірне видання направлення на проведення державного заходу за відсутності на те повноважень у керівника органу контролю та не попередження позивача про проведення інспекційного відвідування. Враховуючи вищезазначене, а також те, що контролюючим органом, порушено строки проведення інспекційного відвідування, який проведено без погодження центрального органу виконавчої влади, то всі зібрані відповідачем документи є такими, що зібрані з порушенням законодавчо визначеного порядку, а відтак не можуть бути достатнім правовим обґрунтуванням накладення на ПП "Меридіан-Схід" штрафних санкцій згідно постанов ГУ Держпраці у Харківській області № ХК4768/НП/296/АВ/П/ІП-ФС від 29.03.2019, №ХК4768/НП/296/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019, №ХК4768/НП/296/АВ/П/МГ-ФС від 29.03.2019.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ПП "Меридіан-Схід" подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ГУ Держпраці в Харківській області під час проведення інспекційного відвідування безпідставно кваліфіковано дії ПП "Меридіан-Схід", як порушення суб`єктом господарювання допуску працівників без укладання трудового договору за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали трудові відносини з ПП "Меридіан-Схід", про що своєчасно повідомлено органи ДФС про прийняття на роботу та сплачено відповідні податки. Також, відповідачем не доведено в належний та допустимий спосіб інформації саме про відсутність індексації заробітньої плати працівникам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що захід інспекційного відвідування щодо ПП "Меридіан-Схід" проведено у повній відповідності, на підставі та з дотриманням вимог Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", ст. 259 Кодексу законів про працю, в результаті чого встановлено порушення позивачем вимог ч.1 ст. 116 КЗпП, ч.3 ст. 24 КЗпП, ч. 6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України № 108. На підставі вищезазначеного, відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість. а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Петренком О. прийнято наказ від 18.02.2019 року № 338 "Про проведення заходу контролю ПП "Меридіан-Схід".

Зазначеним наказом державним інспекторам доручено провести захід інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю, в тому числі фактичного допуску працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та централізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України з 19.02.2019 року, з дотриманням п. 10 Порядку об`єктом відвідування: Приватне підприємство "Меридіан-Схід" (юридична адреса: 61052, Харківська область, м. Харків, вул. Ярославська, б. 21).

Для проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 18.02.2019 року № 338 інспекторам Управління Держпраці видано направлення від 18.02.2019 року № 02.03-03/569 на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування, яке разом із службовим посвідченням пред`явлено представнику об`єкта перевірки, що підтверджується відповідним записом (а.с.62-63).

19.02.2019 року здійснено вихід за юридичною адресою ПП "Меридіан-Схід", однак у зв`язку з ненаданням інформації необхідної для проведення інспекційного відвідування оформлено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ХК 4748/296/Нп від 19.02.2019 року та вимогу про надання документів №ХК 4768/296/НД від 19.02.2019 року які направлено на адресу підприємства засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням 19.02.2019 року.

Вимогою встановлено обов`язок суб`єкта господарювання надати документи, перелік яких зазначений в вимозі, у строк до 10 год. 00 хв. 04.03.2019 року та зупинено інспекційне відвідування.

Оскільки вимогу про надання документів №ХК 4768/296/НД від 19.02.2019 року не виконано, в подальшому 04.03.2019 за участі інспекторів ГУ Держпраці у Харківській області проведено інспекційне відвідування ПП "Меридіан-Схід", за результатом чого сформовано акт перевірки № ХК4748/НП/296/АВ від 04.03.2019 року, яким зафіксовано порушення ч.1 ст. 116 КЗпП, ч.3 ст. 24 КЗпП, ч. 6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України № 108.

Вказаний акт скеровано на адресу ПП "Меридіан-Схід" кур`єрською службою 04.03.2019 року за номером відправлення № 605283, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомленням (а.с. 65).

На підставі висновків вказаного акту перевірки № ХК4748/НП/296/АВ від 04.03.2019 року, контролюючим органом прийнято:

- постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу № ХК4768/НП/296/АВ/П/ІП-ФС від 29.03.2019р.;

- постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу №ХК4768/НП/296/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019р.;

- постанову ГУ Держпраці у Харківській області про накладення штрафу №ХК4768/НП/296/АВ/П/МГ-ФС від 29.03.2019р.

Позивач, не погодившись із діями контролюючого органу щодо проведення спірної перевірки та рішеннями, які прийняті за її результатами, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 року №2694 визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011, затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення №386/2011), відповідно до п. 1 якого Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Одними із основних завдань Держпраці України, згідно з п. 3 Положення, є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;

Відповідно до підп. 1 п. 4 цього ж Положення № 386/2011 Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов`язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.

Відповідно до п. 6 Положення №386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб`єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов`язкового державного страхування, обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Згідно з п. 7 Положення №386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 року №877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі - Закон №877-V).

Згідно зі ст.1 вказаного Закону, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення законодавцем такої форми перевірки як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, статтею 259 КЗпП України, унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (надалі – Порядок № 295).

У відповідності до приписів п.п 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Таким чином, інспектори у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержання суб`єктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування, що унормовано приписами 259 КЗпП України та нормами Порядку № 295.

В силу п. 3 Порядку № 295, контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом. Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Отже, інспектори з праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Згідно із підпункт 3 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

Матеріалами справи встановлено, що на адресу начальника ГУ Держпраці у Харківській області 15.02.2019 року (вх. № Л-190) від громадянина ОСОБА_8 надійшла заява з проханням провести перевірку ПП "Меридіан-Схід" по факту допуску робітників без належного оформлення трудових відносин та не виплаті заробітної плати після звільнення (а.с. 60 з.б.).

Також, на адресу заступника начальника ГУ Держпраці у Харківській області від ГУ ПФУ у Харківській області надійшов лист від 16.01.2019 року № 1607/03-20 разом з яким надано інформацію по ризиковим суб`єктам господарювання, що свідчать про можливі ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, для здійснення інспекційних відвідувань згідно п. 33 Порядку № 295.

Враховуючи, що підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 надано право на проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за рішенням керівника органу контролю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про проведення Управлінням Держпраці інспекційного відвідування позивача за наявності правових підстав для цього.

При цьому, інспектори з праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Водночас, вищезазначені норми права не містять вимог щодо необхідності отримання інспекторами перед проведенням відповідного заходу погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду, а відтак колегією суддів не приймається до уваги позиція позивача щодо необхідності отримання вказаного дозволу.

Пунктом 8 Порядку №295 встановлено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Відповідно до частини другої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків

Оскільки предметом перевірки згідно з наказом від 18.02.2019 року № 338 є здійснення державного контролю за додержанням відповідачем законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, що за своєю суттю передбачає виявлення неоформлених трудових відносин, то пункт 8 Порядку №295 дозволяє не повідомляти об`єкт відвідування про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

З наведених підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо завчасного неповідомлення про проведення інспекційного відвідування.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на порушення ГУ Держпраці у Харківській області 2-х денного строку проведення перевірки, оскільки пунктом 10 Порядку №295 визначено, що тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Матеріалами справи встановлено, що у відповідності до вимог пунктів 16, 18 Порядку №295, відповідачем складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ХК4748/296/НП від 19.02.2019 та вимогу про надання документів № ХК4768/296/НД від 19.02.2019, з огляду на що інспекційне відвідування зупинено та встановлено обов`язок суб`єкта господарювання у строк до 10 год. 00 хв. 04.03.2019 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування (направленні засобом поштового зв`язку 6102227486383 ).

На вимогу про надання документів № ХК4768/296/НД від 19.02.2019, позивачем надано документи на підставі яких оформлено акт інспекційного відвідування №ХК4748/НГ1/296/АВ від 04 березня 2019 року з детальним описом виявлених порушень.

Таким чином, обставин, які б свідчили про порушення Головним управлінням Держпраці у Харківській області вимог чинного законодавства при проведенні перевірки ПП "Меридіан-Схід" за додержання законодавства про працю судовим розглядом не встановлено, враховуючи також те, що питання щодо порушення суб`єктом владних повноважень процедури інспекційного відвідування в частині перевищення строків проведення заходу державного нагляду ставиться суб`єктом господарювання саме на етапі інспекційного відвідування.

Однак, оскільки інспекційне відвідування фактично проведено, в результаті чого сформовано акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ХК4748/НГ1/296/АВ від 04 березня 2019 року, то в подальшому предметом розгляду є лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого перевіряється контролюючими органами.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 13.02.2018 року по справі № 804/5402/14.

Враховуючи вищевикладене, оскільки контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, дії щодо проведення перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

Вказані правові висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.02.2018 по справі № К/9901/2403/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при проведенні інспекційного відвідування "Меридіан-Схід" діяв у межах та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Щодо правомірності прийняття постанови № №ХК4768/НП/296/АВ/П/ТД-ФС від 29.03.2019 про накладення на ПП "Меридіан-Схід" штрафу у розмірі 375570,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до договорів - трудових угод про надання послуг № 04/2018 ТУ від 01.02.2018 року та № 03/2018 ТУ від 03.01.2018 ОСОБА_9 з 03.01.2018 по 28.08.2018 року виконувала адміністративно-господарські роботи у Гостинно-оздоровчому комплексі "Посейдон", що підтверджується актами № М-00004/18 від 28.02.2018 року та № М-00003/18.

При цьому, у відомості нарахування заробітної плати за січень-грудень 2018 року в колонці "Професія, посада" зазначена посада ОСОБА_9 - покоївка та зафіксовано виплату заробітної плати в сумі 1875,00 грн.

Також, громадянин ОСОБА_10 з 03.01.2018 но 30 04.2018 року виконував адміністративно-господарські роботи у Гостинно-оздоровчому комплексі "Посейдон" на підстав трудових угод про надання послуг №02/2018 ТУ від 03.01.208, №06/2018 ТУ від 03.02.2018, №08/2018 ТУ від 01.03.2018, №11/2018 ТУ від 01.04.2018 (а.с. 68-71), що підтверджується відповідними актами здачі – прийняття робіт (надання послуг).

У відомості нарахування заробітної плати за січень-грудень 2013 року в колонці "Професія, посада" зазначена посада громадянина ОСОБА_10 – масажист, за яку він отримував заробітну плату у розмірі 1875,00 грн. за січень-березень та 1900,00 грн за квітень.(а.с. 87).

Окрім того, при розірванні договору цивільно-правового характеру керівником підприємства ПП "Меридіан-Схід" видано наказ від 30.04.2018 № 3-ок про звільнення громадянина ОСОБА_10 з 30.04.2018 року, що характерно для трудових відносин.

Також, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 , з 03.01.2018 по 30.12.2018 працювала на ПП "Меридіан-Схід" та виконувала адміністративно-господарські роботи у Гостинно-оздоровчому комплексі "Посейдон" на підставі договору – трудових угод про надання послуг № 01-2018 ТУ від 03.01.2018, № 05/2018 ТУ від 01.02.2018, № 07/2018 ТУ від 01.03.2018, № 12/2018 ТУ від 01.04.2018, № 14/2018 від 01.05.2018, № 16/2017 ТУ від 01.06.2018, № 18/2018 від 01.07.2018, № 20-2018 ТУ від 01.08.2018, № 23/2018 ТУ від 01.09.2018, № 25/2018 ТУ від 01.10.2018, № 30/2018 ТУ від 01.11.2018, № 32/2018 ТУ від 01.12.2018, що підтверджується відповідними актами здачі – прийняття робіт (надання послуг)(а.с. 73-84).

Відповідно до відомості про нарахування заробітної плати за січень-грудень 2018 року в колонці "Професія, посада" зазначена посада ОСОБА_11 – адміністратор (а.с. 87, 89-104).

Заробітна плата ОСОБА_11 в період січень-березень 2018 року складала 1875, 00 грн; в період квітень-грудень 2018 року - 1900, 00 грн.

Відповідно до акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що ПП "Меридіан-Схід" допустило ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з соціального страхування про прийняття працівника та роботу в порядку, встановленому КМУ.

Так, ГУ Держпраці у Харківсській області зазначає, що вищезазначені договори-трудові угоди про надання послуг та характеру виконуваних функцій вищезазначених громадян відповідає трудовим відносинам, а не цивільно – правовим.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно положень частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати “умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, з аналізу зазначеної норми, трудовий договір характеризується, зокрема, тим, що працівник не сам організовує роботу і виконує її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковується відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну чи дисциплінарну відповідальність.

Нормами статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 24.12.2019 № 540/9431/18-а зазначено, що нормами частин 1, 3 ст. 24 УЗпП України встановлено два окремі юридичні факти, з якими пов`язується виникнення трудових правовідносин - укладання трудового договору і фактичний допуск працівника до роботи. При цьому, логіко-грамотичне тлумачення норми ст. 24 КЗпП України дає підстави для висновку, що порушення вимог частини 3 цієї статті матиме місце за умови встановлення факту неукладання трудового договору між такою особою і працівником та/або неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за умови фактичного виконання працівником трудових функцій.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Колегія суддів зазначає, що працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Працівника приймають на роботу (посаду) для виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку. Прийняття на роботу здійснюється відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації - працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату роботодавця, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені законодавством про працю гарантії та компенсації.

Проте, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Стосовно посилань позивача на те, що законодавство не містить обов`язкових приписів в яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а у яких цивільно-правові сторони договору (замовник і виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначити вид договору, який укладається, то суд зазначає наступне.

Цивільно-правові і трудові відносини мають різну правову природу, підстави їх виникнення, предмет та метод правового регулювання. При виконанні робіт (наданні послуг) згідно цивільно-правовими договорами трудові відносини взагалі не виникають і сторона працівника та роботодавця в принципі відсутня.

Згідно зі ст.901 ЦК України договором про надання послуг є договір, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

Тобто ключовою умовою, що зумовлює укладання договору про надання послуг є те, що надавана послуга споживається в процесі її надання. Чинне законодавство не містить визначення споживання послуги. Разом з тим, згідно з Державним класифікатором продукції і послуг затвердженим наказом Держстандарту України від 30.12.1997 року №822, послуга - це наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем та внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача.

Частина 1 статті 837 ЦК України не містить поняття "певна робота". Чинне законодавство також не дає такого визначення.

Проте стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 року №1023 визначає поняття виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; а також поняття як робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Договір про надання послуг має певні схожі риси з трудовим договором, оскільки обидва договори спрямовані на регулювання процесу виконання роботи. Відмінності полягають в наступному: 1) організація роботи, її забезпечення в цивільному договорі покладається на виконавця, а в трудовому - на роботодавця; 2) робітник підлягає правилам внутрішнього трудового розпорядку, на нього поширюються всі гарантії та пільги, передбачені трудовим законодавством (лікарняні, відпустки, норми праці та відпочинку та інше). В договірних правовідносинах виконавець не користується такими пільгами; 3) оплата в договорі здійснюється за результат, а в трудовому - за процес виконання роботи; 4) виконавець самостійно визначає порядок, способи досягнення результату, а робітнику це встановлює роботодавець; 5) строк виконання певної роботи в цивільному договорі має істотне значення, а в трудовому робота може виконуватись протягом невизначеного часу; 6) ризик випадкового знищення матеріалу, результату робіт і інші ризики несе виконавець, а в трудовому договорі - роботодавець; 7) договори про надання послуг можуть виконувати як фізичні особи так і юридичні з залученням до виконання і інших осіб, в трудовому - робота виконується фізичною особою - робітником тільки особисто.

Таким чином, з урахуванням вище зазначених норм законодавства, договір про надання послуг може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, не пов`язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

У разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі-ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (стаття 43 ГК України).

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов`язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України. (стаття 46 ГК України).

Таким чином, з урахуванням вимог ГК України договір про надання послуг може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, не пов`язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Крім того, ст. 54 ГК України передбачено, що на суб`єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб`єктами господарювання, які визначаються ГКУ та іншими законодавчими актами. У зв`язку з цим, договір про надання послуг може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, який здійснює некомерційну господарську діяльність, для задоволення його потреб не пов`язаних зі своєю діяльністю спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Таким чином, у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Відповідно до змісту договорів, укладених з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , останні виконували адміністративно – господарські роботи у ГК "Посейдон", а відтак предметом вказаних правочинів є власна праця вищезазначених працівників щодо здійснення та забезпечення трудової функції в діяльності позивача за посадами, зокрема "адміністратор", "покоївка", "массажист", тоді як предметом договору про надання послуг мають бути виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, які виконавець повинен передати замовнику.

Окрім того, договори укладені з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не місять конкретно – визначеного об`єму наданих послуг та чітко визначеного переліку таких послуг та кінцевого результату надання таких послуг, що характерно для цивільно – правової угоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори про надання послуг укладені з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 мають ознаки трудового договору, а надані позивачем договори про надання підміняють трудовий договір, а відтак вищевказані особи виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену угодою, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час.

Також, у договорах про надання послуг, укладених з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, з огляду на те, що процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами.

При цьому, Верховний Суд в постанові від 13.06.2019 року по справі № 1840/2507/18 висловив правову позицію стосовно того, що виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до відомості про заробітну плату за 2018 рік та даних штатного розпису підприємства "Меридіан-Схід" встановлено, що ОСОБА_9 має посаду покоївки, ОСОБА_10 -масажист, ОСОБА_11 кизи - адміністратор, їм проводиться щомісячна виплата заробітної плати та вказаних осіб безпосередньо зараховано до штату ПП "Меридіан-Схід", що вказує на виконання вищезазначеними громадянами функцій, властивих саме найманим працівникам, які спрямовані не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій в діяльності підприємства

Таким чином, надані договори про надання послуг, укладені між ПП "Меридіан-Схід" та працівниками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , не відповідають фактичним обставинам справи і перешкоджають реалізації працівниками права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наймані працівники - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 допущені до роботи без укладання з ними трудового договору та без повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку її як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідною формою до початку роботи працівника за укладеним трудовими договором в спосіб визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 № 413, чим порушено вимоги частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Поряд з цим, позивачем в суді першої та апеляційної інстанції не надано пояснень щодо характеру відносин (трудових чи цивільно – правових), які були оформлені між ПП "Меридіан – Схід" та працівниками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та, водночас, не надано доказів спростування висновків контролюючого органу саме про трудовий (а не цивільно – правовий), характер відносин між підприємством та вказаними особами.

Стосовно допущення ПП "Меридіан-Схід" порушень вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП та ПКМУ № 413, то під час проведення перевірки інспекторами встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, не проводиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні норми закріплено у частині 1 статті 24 Закону України "Про відпустки", у якій вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відпустки", право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: - гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; - забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки", щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Матеріалами справи встановлено, що наказом 29.11.2018 №9 ОСОБА_7 звільнено з займаної посади покоївки з 29.11.2018 року, однак індексація заробітної плати вказаній особі не нараховувалась та не виплачувалась, тобто виплата всіх сум, що належать ОСОБА_7 від підприємства не проведено в день звільнення.

Відповідно до табелю обліку робочого часу за жовтень 2018 року ОСОБА_7 відпрацьовано 5 днів по 8 годин, відповідно до табелю обліку робочого часу за листопад 2018 року - відпрацьовано 21 день по 8 годин.

До матеріалів інспекційного відвідування адміністрацією підприємства не надано документів про надання відпустки ОСОБА_7 та у відомостях нарахування та виплати заробітної плати у період жовтень-листопад 2018 рою відсутній запис стосовно нарахування особі грошової компенсації за всі не використанні дні щорічної відпустки.

Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за всі не використанні нею дні щорічної відпустки, що вказує на порушення позивачем вимог ст. 83 КЗпП.

Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року унормовано порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

Так, повідомлення про прийняття працівника на роботу не подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Також, перевіряючими встановлено, що наказом від 24.10.2018 № 8 гр. ОСОБА_7 прийнято на посаду покоївки з 25.10.2018 року, однак, повідомлення про прийняття на роботу подане до територіальних органів ДФС за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком 25.10.2018 року, тобто не до початку роботи за укладеним трудовим договором.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення ПП "Меридіан-Схід" вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП та ПКМУ № 413 в частині не виплати підприємством працівнику всіх сум, що належить виплатити, у день звільнення працівника та не повідомленням територіального органу ДФС ПП "Меридіан-Схід" про прийняття на роботу працівника за місцем обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до початку роботи, доказів на спростовування чого позивачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Щодо висновків контролюючого органу про недотримання ПП "Меридіан- ОСОБА_12 " приписів ч. 6 ст.96 КзпП, ст. 33 Закону України № 108, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 96 КЗпП передбачено, що системи оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основною для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою (стаття 11 Закону України "Про оплату праці").

Отже, індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Водночас, статтею 95 КЗпП України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Індекс споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників обчислюється відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), згідно з пунктом 1-1 якого таке обчислення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Згідно із пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до висновків акту перевірки, які складені на підставі наданих позивачем документів, а саме штатних розписів, що введені в дію з 02.01.2018, 02.01.2019, відомостей нарахування заробітної плати за січень 2018 - січень 2019 року встановлено, що при наявність підстав, індексації заробітної плати в період січень 2018 по січень 2019 року не проводилась, доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

Так, коефіцієнт споживчих цін: за листопад 2018 року склав 4,00; за грудень 2018 року склав - 4,00; за січень 2019 року склав - 7,20; за лютий 2019 року склав - 7,20.

Однак, у відомості нарахування заробітної плати в період з січня 2018 по січень 2019 року відсутнє нарахування індексації заробітної плати, а позивачем щодо вказаних обставин не надано жодних письмових, вмотивованих пояснень з посиланням на вимоги чинного законодавства чи докази усунення вказаних порушень, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення ПП "Меридіан-Схід" приписів ч. 6 ст 95 КЗпП, ст. 33 Закону України № 108, ч.1 ст. 83 КЗпП.

Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Так, накладено штраф на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України - фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, ссуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

В силу вимог абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України - порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, відповідно до пункту 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в рішенні від 22.03.2018 по справі № 697/2073/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Меридіан-Схід" залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року по справі № 520/3485/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

(підпис)

А.О. Бегунц

Судді

(підпис) (підпис)

С.С. Рєзнікова В.В. Старостін

Повний текст постанови складено 03.02.2020 року