УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №276/921/16-ц Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

за участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №276/921/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог - ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Толстіхіної Ніни Дмитрівни про визнання заповіту недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пилипчук Павло Петрович на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року, яке ухвалено суддеюГрубіяном Є.О. в м. Житомирі

встановив:

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив та просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Володарсько-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Толстіхіною Н.Д. на підставі ч.ч. 1-3 ст. 203, ч.1 ст. 225, ст. 125 ЦК України, як такий, що був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка доводилась йому бабою, а відповідачу - матір`ю. 15 січня 2002 року та 10 листопада 2010 року ОСОБА_4 склала заповіти на ім`я позивача, посвідчені секретарем Рижанської сільської ради Володарсько-Волинського району. Після смерті спадкодавця та відкриття спадщини, позивач дізнався про наявність спадкової справи, яка була відкрита нотаріусом Толстіхіною Н.Д. за іншим заповітом ОСОБА_4 від 24.07.2015 р. складеним на ім`я відповідача ОСОБА_2 . Позивач вважає, що спадкодавець, яка тривалий час хворіла на невиліковну хворобу, перебувала у пригніченому стані та потребувала сторонньої допомоги, не могла виїжджати за межі свого будинку для укладення заповіту за три місяці до смерті та адекватно оцінювати обставини і усвідомлювати значення своїх дій. Позивач вважає, що нотаріусом порушений порядок посвідчення правочину від 24.07.2015 р., оскільки їй було відомо про складені раніше заповіти зі Спадкового реєстру.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача звернулася із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що судом першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, які вказують на, що спадкодавець не могла укладати правочини за три місяці до дня смерті, оскільки через стійкий розлад здоров`я знаходилась у пригніченому стані, про що свідчать записи з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 та покази свідків, відповідно не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що не відповідає вимогам ч.1-3 ст.203 ЦК України. Крім того, скаржник вважає, що приватний нотаріус при посвідченні правочину від 24.07.2015 р. порушила вимоги ст. 57 ЗУ «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: підпункти 6.1., 6.5. пункту 6 глави 3 Розділу ІІ. Тобто, при наявності нового заповіту на ім`я ОСОБА_2 не зробила відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах нотаріуса і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів, не повідомила про вчинену нотаріальну дію орган місцевого самоврядування - виконавчий комітет Риджанської сільської ради, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту від 10.11.2010 р. на ім`я ОСОБА_1 .

Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач та її представник просили апеляційну скаргу позивача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.

Третя особа у справі ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи встановлено, що 15 січня 2002 року спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Рижанської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області, яким заповідала все своє майно ОСОБА_1 (а.с.163, 178 т.1).

10 листопада 2010 року спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Рижанської сільської ради, яким усе майно заповіла позивачу (а.с.7,162 т.1).

24 липня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Толстіхіною Н.Д., яким заповіла все майно своїй дочці ОСОБА_2 (а.с.68, 178-180 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років в с. Рижани Хорошівського (Володарсько-Волинського) району Житомирської області ОСОБА_4 померла (а.с.5 т.1). Після смерті відкрилась спадщина. 18 листопада 2015 року приватний нотаріус Толстіхіна Н.Д. завела спадкову справу після смерті спадкодавця - ОСОБА_4 (а.с.6 т.1).

05.05.2016 р. свідоцтво про право на спадщину за заповітом отримала відповідач у справі ОСОБА_2 .

Провести огляд вказаної спадкової справи в судових засіданнях не виявилось можливим, оскільки згідно з повідомленням нотаріуса Толстіхіної Н.Д. паперовий архів втрачений внаслідок пожежі, що мала місце 07.02.2017 р.

Судом встановлено також, що спадкодавець ОСОБА_4 проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач зареєстрована та проживає по АДРЕСА_2 . Третя особа ОСОБА_3 мала у власності житло в АДРЕСА_3 , яке з 21.06.2017 р. перейшло у власність позивача ОСОБА_1 . Третя особа ОСОБА_3 з 16.09.2014 р. зареєстрована в АДРЕСА_1 , фактично проживає по АДРЕСА_4 (а.с.24,26 т.2).

Відповідно до довідки Хорошівської сільської ради на день смерті спадкодавця у будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані та періодично проживали ОСОБА_3 з чоловіком та дочкою (а.с.112, 164 т.1).

З приводу стану здоров`я спадкодавця ОСОБА_4 матеріалами справи встановлено, що остання мала хронічні захворювання: гепатит, панкреатит, двобічний нефроптоз, гастрит, холецистит, кардіосклероз атеросклеротичний (а.с.41,170-171 т.1, а.с.18, 20 т.2).

Згідно з відповіддю Хорошівського центру первинної медико-санітарної допомоги, КУ «Обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради підтверджень звернення ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікарів хірургів та онкологів у 2012 - 2015 роки - не має (а.с.209-210 т.1).

У лікаря психіатра ОСОБА_4 на обліку не перебувала та за медичною допомогою останні 5 років не зверталась (а.с.22 т.2).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази, які б свідчили про те, що оспорюваний заповіт складався недієздатною особою або не відповідав дійсній волі спадкодавця. Суд не знайшов доказів і того, що на час видачі такого заповіту або до цього спадкодавець страждав на захворювання, які могли обмежувати її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також суд не виявив допущення порушень нотаріусом під час посвідчення оспорюваного заповіту.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень частини другої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції призначалась судово-психіатрична експертиза, в ході проведення якої було складено Висновок № 328-2019 від 01.11.2019 р. про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з січня 2015 р. по 20.10.2015 р. стійким психічним захворюванням не страждала, на час складання та підписання заповіту 24.07.2015 р. усвідомлення значення своїх дій та могла керувати ними (а.с.163-165 т.2).

Таким чином, оспорюваний заповіт складений 24 липня 2015 року не може бути визнаний недійсним на підставі положень ст. 225 ЦК чи ст. 231 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про обґрунтованість позовних вимог в цій частині спростовуються вищевикладеним. При цьому статтею 1254 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких чинність попереднього заповіту відновлюється.

До цього переліку входять заповіти, нікчемність яких пов`язана з дефектом волі заповідача, однак такого під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не встановлено.

Позивач як на один із доводів апеляційної скарги послався на порушення нотаріусом до ст. 57 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, посадова особа органу місцевого самоврядування при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві чи у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і забезпечують державну реєстрацію нового заповіту, змін до заповіту, скасування заповіту у Спадковому реєстрі відповідно до порядку (491-2011-п), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, яким в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляють про вчинену нотаріальну дію державний нотаріальний архів чи нотаріуса, виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Викладене стосується і державного нотаріуса, який одержав на зберігання заповіт, посвідчений однією із посадових осіб, перелічених у

статті 40 цього Закону.

Однак , порушення порядку посвідчення заповіту не може мати наслідком відновлення чинності попереднього заповіту, тому безпідставними є доводи скарги про те, що заповіт має бути визнаний недійсним у зв`язку з тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частиною другою статтею 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК.

Отже, недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що встановлені під час розгляду справи обставини вказують на те, що заповіт відповідає дійсній волі заповідача ОСОБА_4 на момент його складання. При цьому заповідач мав право скласти заповіт, а сам заповіт складений без порушень вимог щодо його форми та посвідчення, які тягнуть його недійсність (нікчемність) згідно з положеннями ч. 2 ст. 1257 ЦК України. Тому підстав для застосування положень ч.4 ст. 1254 ЦК України у цій справі немає.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пилипчук Павло Петровичзалишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 січня 2020 року.

Головуючий Судді