ОКРЕМА ДУМКА

Справа № 560/2325/19

28 січня 2020 року

м . Вінниця

в липні 2019 року Гома О.А. звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області в якому просив суд:

- скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області Садов`юка О.П. про звільнення ОСОБА_1 від 25.06.2019 року № 4;

- відновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області надати ОСОБА_1 невикористану відпустку за час його роботи перед наступним звільненням.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комісія з реорганізації Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії - залишено без змін.

Відповідно до ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України, усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів; при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім; суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Із позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, що викладена в постанові від 28.01.2020 року не погоджуюсь, а тому вважаю за необхідне викласти окрему думку по даній справі.

Вважаю що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушення відповідачем трудових прав позивача в частині ненадання щорічної відпустки, зазначаючи наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем 05.06.2019 року на ім`я голови Комісії з реорганізації Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області підготовлено заяву про надання щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів, як особі з інвалідністю ІІ групи із збереженням на її період місця роботи (посади) і заробітної плати та додаткової оплачуваної відпустки на 15 днів за вислугу років для покращення здоров`я з 22.06.2019 року, а також надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

21.06.2019 року голова Комісії з реорганізації Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області надіслав позивачу листа, в якому зазначив, що для підготовки наказу про надання відпустки необхідна інформація щодо використаних днів відпусток та їх залишків. Облік відпусток працівника ведеться за допомогою картки державного службовця, яка зберігається в особовій справі.

Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що ним під час розгляду справи не встановлено передачі повноважень стосовно надання відпусток на голів комісії з питань реорганізації територіальних органів Державної фітосанітарної інспекції. До Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, наказом якої ОСОБА_1 призначений на посаду, позивач із заявою про надання відпустки не звертався.

Таким чином, суд першої інстанції зазначає про те, що у голови комісії з питань реорганізації Державної фітосанітарної інспекції Хмельницької області не було повноважень щодо надання позивачу відпустки.

Разом з тим, вказаний факт спростовується попереднім твердженням відповідача про те, що відпустка позивачу могла б бути надана головою цієї комісії у разі передачі позивачем своєї особової справи.

В даному випадку, відповідач суперечить сам собі і тому вважаю, що суд першої інстанції мав би критично оцінювати до вказаних доводів відповідача про відсутність, у відповідності до вимог Закону України "Про відпустки", належних повноважень для надання позивачу відпустки.

Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки").

Статтею 3 Закону України "Про відпустки" передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Враховуючи вищезазначене, в даному випадку позивач звернувся про надання щорічної відпустки до належного органу, до повноважень якого, зокрема, відносяться питання стосовно надання відпусток.

Відтак, відповідачем не дотримано порядку надання позивачу невикористаної відпустки з наступним звільненням визначеним статтею 3 Закону України "Про відпустки".

Окрім того, оскільки позивачем було подано заяву саме про надання щорічної основної та додаткової відпуски, заміна останньої компенсаційними виплатами не допускається.

Вважаю, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог ст. 3 Закону України "Про відпустки".

Суддя Боровицький О. А.