ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 р.

Справа № 480/2445/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці ДФС на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Гелета С.М.) від 01.10.2019 року (повний текст рішення складено 11.10.2019 року) по справі №480/2445/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранс С"

до Сумської митниці ДФС

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротранс С", звернувся до суду із адміністративним позовом до Сумської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.05.2019 року №UA805180/2019/000121/2

В обґрунтування позовних вимог вказує, що підприємством укладено із UAB "Mersita" (Литовська республіка) договір щодо поставки уживаного напівпричепа. З метою митного оформлення придбаного напівпричепа, представник позивача подав до Сумської митниці ДФС декларацію, згідно з якою митна вартість була визначена за ціною продажу 1200 Євро. Втім, рішенням відповідача митна вартість була скоригована та визначена в сумі 3125,84 Євро. На думку позивача, вказане рішення є незаконним та необґрунтованим, в зв`язку з чим, підлягає скасуванню у судовому порядку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 21.05.2019 № UA 805180/2019/000121/2.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1921 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року та постановити нове, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення, слугував встановлений митним органом, за наслідками проведеного контролю заявленої позивачем митної вартості товару, факт невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару встановленим умовам. Зазначив, що за поданою позивачем митною декларацією відбулось спрацювання системи управління ризиками. За результатами перевірки поданих декларантом товаросупровідних документів, інспектором митниці встановлено факт відсутності документального підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару, а саме відсутність платіжних документів, що б підтверджували вартість навантаження товару. Отже, з огляду на наявні недоліки поданих документів, беручи до уваги цінову інформацію по подібним (аналогічним) товарам, відповідачем правомірно прийнято рішення про коригування митної вартості.

Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні. Також просив вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката на стадії апеляційного перегляду.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст.229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що на підставі договору купівлі-продажу №02/04-1 від 02.04.2019 року позивач придбав у UAB "Mersita" (Литовська республіка) уживаний напівпричіп марки CODER VIN код НОМЕР_3 2003 року випуску. Загальна вартість була погоджена сторонами у розмірі 1200 Євро.

11 травня 2019 року вказаний товар вивезено з Литовської Республіки та ввезено в Україну, а згодом доставлено в Сумську митницю ДФС для митного оформлення.

17 травня 2019 року декларантом ТОВ "ЄВРОТРАНС С" - ФОП ОСОБА_1 подано до митного оформлення митну декларацію (надалі - МД) №UA805180/2019/014121, у якій вартість товару було визначено декларантом за основним методом на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2019р. №02/04-1.

На підтвердження митної вартості, разом з декларацією були подані: договір купівлі-продажу №02/04-1 від 02.04.2019р., рахунок-фактура серії МК8Т 0008084 від 03.04.2019р., автотранспортна накладна №2042019 від 03.04.2019р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 27.07.2018р., банківський платіжний документ, що підтверджує вартість та оплату товару від 08.04.2019р. №1, копія митної декларації країни відправлення №19ЬТЬС0100ЕК0В6179 від 08.05.2019р., калькуляція транспортних витрат№24 від 14.05.2019р.

По зазначеній МД позивачем сплачено до державного бюджету обов`язкові платежі, виходячи із визначеної для цілей оподаткування вартості товару в сумі 1200 Євро, що відображено у графах 43, 47, 48 та В МД.

21.05.2019 року Сумською митницею ДФС прийняте Рішення про коригування митної вартості № UA 805180/2019/000121/2, згідно з яким визначено митну вартість за другорядним методом (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, числовий шифр "З" в графі 31 Рішення), зокрема, вартість товару для цілей нарахування митних платежів митницею було збільшено та визначено в розмірі 3125,84 Євро замість заявленої декларантом 1200 Євро.

Згідно вказаного рішення (графа 33), в якості підстави коригування митної вартості товару вказано: "Основний метод не застосовувався тому, що використані декларантом відомості не є об`єктивними та достатньо підтвердженими документально. В результаті здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару транспортного засобу встановлено розбіжності, а саме: оскільки товар переміщений на митну територію України на іншому напівпричепі та має пошкодження експлуатаційного характеру, то згідно п.10 ст.58 Митного кодексу України до митної вартості має бути включено вартість витрат на навантаження. Враховуючи вище викладене та спрацювання профілю ризику АС АУР 105-2 декларанту, у зв`язку з наявними розбіжностями, що можуть вплинути на числове значення митної вартості, направлено запит на надання документів. Декларантом не надано запитувані документи (банківські платіжні документи, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (навантаження на напівпричіп). Між декларантом та митним органом проведено консультацію. Підстави для визначення митної вартості: цінова інформація наявна в ЄАІС МД №UА205040/2019/21427 від 02.05.2019р. Метод за ціною договору щодо ідентичних товарів не застосовувався, оскільки така інформація відсутня в митного органу. Декларант має право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу ДФС про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом ДФС; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу ДФС про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантії відповідно до розділу X Кодексу в розмірі, визначеному органом ДФС, відповідно до частини сьомої цієї статті. Декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або до суду".

Не погоджуючись із правомірністю рішення про коригування митної вартості, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що коригуючи заявлену митну (фактурну) вартість із застосуванням другорядних методів відповідач не вказав обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості. Обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації. В зв`язку з чим, оскаржуване рішення про коригування митної вартості є протиправним. Також суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу сумі 5000 грн. 00 коп.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України (далі - МК України), митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.

Згідно ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Положеннями частини другої статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.ч.1-6, 8 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 [визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів] і 60 [визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів] цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 [визначення митної вартості на основі віднімання вартості] цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 [визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість)] цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1-5, 10, 21 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно із ч.ч.1-3, 6, 7 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до ч.1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору.

Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на декларантові.

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності..

Разом з тим, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (ст. 53) заборонено.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2019 року по справі №821/827/18, від 06 березня 2019 року по справі №809/278/17, від 05 березня 2019 року по справі №815/5852/17.

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Більше того, фактична оплата згаданого рахунку-фактури, підтверджується наданою позивачем копією платіжного доручення.

В той же час, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі №809/1469/16 (адміністративне провадження №К/9901/43534/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду судом не встановлені, а сторонами не повідомлені.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуване рішення про коригування митної вартості прийняте у зв`язку із ненаданням декларантом додаткових документів, а саме: банківські платіжні документи, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (навантаження на напівпричіп).

З даного приводу колегія суддів зазначає, витрати на навантаження до ціни товару за контрактом були включені до ціни товару.

Так, згідно умов укладеного договору товар було поставлено на умовах FCA.

Згідно Інкотермс 2010 термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов`язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Продавець зобов`язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.З "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, а) якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.

Як вбачається з договору купівлі-продажу, в ціну товару включено завантаження товару на транспортний засіб, наданий позивачем експортеру. Перевізником товару було само ж підприємство, власним транспортом - автомобілем держ. н/з НОМЕР_2 , про що зазначено в міжнародній товарно-транспортній накладній (СМК) №2042019 від 03.04.19р., МД №ІМ805180/2019/014504, а також в оскаржуваному рішенні. У відповідних графах вказаних документів, міститься посилання на умови поставки товару FCA .

Таким чином, вимоги відповідача надати платіжний документ про оплату витрат на завантаження суперечить частині 10 статті 58 МК України, оскільки вказані витрати були включені в ціну товару на базисній умові поставки FCA, і окремо не оплачувались і не підлягали оплаті.

Стосовно посилання відповідача на відсутність інформації щодо транспортних витрати від Шяуляя (Литва) до митного кордону України в зоні діяльності Чернігівської митниці ДФС, то вказані витрати були позивачем додані до ціни договору, їх розмір складав 200 Євро (за курсом в гривні - 5928,90 грн.). Зазначені витрати документально були підтверджені позивачем наданою до митного органу калькуляцією транспортних витрат №24 від 14.05.19р., факт надання такого документу відображено у Картці відмови, в графах 17 та 28 спірного рішення.

Отже, декларант надав відповідачу необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору. Тобто, подані декларантом позивача до митного оформлення документи відповідали вимогам встановленим ст. 53 МК України.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів недостовірності заявленої декларантом вартості товару, в тому числі будь-які відомості про отримання від компетентних органів Литовської республіки інформації щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем уживаного напівпричіпу марки CODER VIN код НОМЕР_3 2003 року випуску та не отримання від позивача коштів в сумі 1200 Євро та/або іншої суми за відчужений вказаний транспортний засіб.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2018 по справі № 803/1112/17 (№К/9901/1233/17), ненадання додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, знову ж таки якщо подані декларантом документи, відповідно до частини другої статті 53 МК України, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості товару та не містять розбіжностей. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Також колегія суддів звертає увагу, що метод, який було застосовано митницею для коригування, є другорядним методом "за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів".

Застосування та зміст даного методу унормовано статтею 60 МК України, відповідно до якої, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість."

Зміст інформації з МД №UА205040/2019/21427 від 02.05.2019р. щодо порівнюваного товару, взятої як основа для коригування, є необґрунтованим, враховуючи те, що подібність товару не встановлювалася належним чином відповідачем; кількість і комерційний рівень продаж не порівнювалися в повному обсязі. Так, згідно вказаної МД, митна вартість напівпричепа СООЕК, імпортованого ТОВ "Кар Груп" (м.Луцьк), становила 2000 Євро, а не 3125,84 Євро; даний напівпричеп імпортувався з Великобританії, а не з Литви; даний напівпричеп мав календарний рік виготовлення 2002, а не 2003; митна вартість напівпричепа була визначена не за основним методом (не за ціною договору), а за резервним методом, про що свідчить числовий шифр " 6" в графі 43 даної МД.

Таким чином, використання Сумською митницею ДФС другорядного методу "щодо подібних (аналогічних) товарів" (метод №3) шляхом порівняння зі вказаною МД, оформленою в Волинській митниці ДФС, є необґрунтованим, оскільки вартість, яка визначається за методом №3, не може порівнюватися з вартістю, яку було визначено за методом №6, у зв`язку з тим, що не є ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів).

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 04.09.2019 по справі № 480/1267/19.

Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 23.04.2019 по справі №810/1479/16.

Вказане свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №805/2713/16-а.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого підприємством товару.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності відмови митного органу у визнанні задекларованої позивачем за основним методом митної вартості товару та визначенні митної вартості за другорядним методом, та як наслідок обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів, що є предметом оскарження позивачем.

Щодо стягнення судом першої інстанції на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

При цьому частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року по справі №823/2638/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем надано: угоду про надання правової допомоги від 06.06.2019 , платіжне доручення про сплату коштів № 552 від 01.07.2019, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги . Загальна вартість усіх наданих послуг за цим актом складає 5000,00 грн.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п. 6 ст. 1 Закону № 5076, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, виходячи з принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката обсягу фактично наданих послуг, колегія суддів вважає обґрунтований висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розподілу між сторонами судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З приводу заявлених скаржником вимог про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження у справі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Так, на підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги під час апеляційного розгляду справи представником позивача надано: додаткову угоду від 24.12.2019 до угоди про надання правової допомоги від 06.06.2019 , платіжне доручення про сплату коштів №742 від 24.12.2019, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Загальна вартість усіх наданих послуг за цим актом складає 3000,00 грн.

У урахуванням наведених вище положень законодавства, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підлягають відшкодуванню на користь позивача у сумі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань заявника апеляційної скарги - Сумської митниці ДФС.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сумської митниці ДФС залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 року по справі №480/2445/19 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці ДФС (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, Сумська область, 40020, код ЄДРПОУ 39420037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранс-С" (м.Суми, вул. Ярослава Мудрого, 69, код ЄДРПОУ 41643544) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката під час апеляційного розгляду справи у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

(підпис)

Бенедик А.П.

Судді

(підпис) (підпис)

Гуцал М.І. Донець Л.О.

Повний текст постанови виготовлений 31.01.2020 року