ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м. Київ № 640/14628/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу:

за позовом

ОСОБА_1

до

Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про

визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ), інтереси якої представляє адвокат Петров Г.В.; 04071, м. Київ, вул. Шекавицька, 57 (офіс БФ «Право на захист»; т. 050-3283371), звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з березня 2017 року;

2) зобов`язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком з березня 2017 року з урахуванням заборгованості та нарахуванням компенсації витрат частини доходів;

3) допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

4) зобов`язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду відповідно до ст. 382 КАС України.

Позиція позивача.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., зазначає, що є громадянином України та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві. Є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копіями довідок, наданих до позову. Крім того, має статус «дитина війни».

До березня 2017 позивач отримувала пенсійні виплати. Однак, у березні 2017 року виплата пенсійних виплат була припинена без пояснення будь-яких причин.

02.07.2019 позивач через представника звернулася до ГУ ПФУ щодо невиплати пенсії та листом від 12.07.2019 № 152095/02 відповідач повідомив, що внаслідок того, що інформаційний обмін з органами соціального захисту населення щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб продовжується з метою отримання інформації про скасування довідок, визнання недійсними довідок недійсними, зняття внутрішньо переміщених осіб з обліку. У результаті зазначеного, як вбачається з відповіді ГУ ПФУ, ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії з 01.03.2017 до з`ясування наявності підстав, щодо скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

На час звернення до суду, як зазначає позивач, виплату пенсії їй не поновлено.

Позивач, наводячи положення Конституції України та профільних нормативно-правових актів, вважає таку бездіяльність протиправною. По суті наголошує, що Держава відповідно до конституційних принципів гарантує право громадянина на одержання призначеної пенсії.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні.

При цьому зазначає, що позивач дійсно перебуває на обліку в ГУ ПФУ як внутрішньо переміщена особа.

На підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій ГУ ПФУ було призупинено виплату пенсії починаючи з 01.03.2017.

Водночас, відповідач звертає увагу на п. 15 постанови КМ України від 08.06.2016 № 365 (в редакції постанови КМ України від 25.04.2018 № 335) відносно того, що заборгованість виплачується на умовах окремого порядку визначеного КМ України, який не прийнятий та невідомо коли буде прийнятий.

Водночас, до суду надійшло повідомлення від Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.10.2019 № 37/07-14318 про те, що позивач знята з обліку внутрішньо переміщених осіб Дніпровського району м. Києва з 19.05.2017.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 07.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України вирішено розглядати справу у порядку спрощеного (письмового) провадження.

Ухвалою суду позивача звільнено від сплати судового збору.

Встановлені судом обставини.

Так, у даному випадку сторонами не спростовується та не заперечується факт перебування позивача на обліку у відповідача, наявність у неї статусу внутрішньо переміщеної особи, дитини війни, факт зупинення здійснення пенсійних виплат, звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та отримання відповіді, а відтак вказані обставини є встановленими. Станом на час прийняття рішення у справі відомості про виплату заборгованості відсутні. З матеріалів пенсійної справи, крім іншого, вбачається наявність витягу з рішення засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Дніпровській районній в м. Києві державній адміністрації (управління соціального захисту) від 28.07.2016 № 4 про відтермінування поновлення виплати пенсії, в зв`язку з тимчасовою відсутністю, з числа внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV.

Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте, як встановлено під час розгляду справи, заборгованість не виплачується у зв`язку з тимчасовою відсутністю позивача за адресою, за якою позивач закріплений як внутрішньо переміщена особа, а також у зв`язку з очікуванням ГУ ПФУ в м. Києві прийняття КМ України у невизначеному майбутньому окремого порядку виплати заборгованості, що, за умов очікування саме такого акту, є очевидним протиправним втручанням у приватне життя, що є порушенням ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а відхід від цих правил допускається лише на підставі Закону та з дотриманням інших умов, визначених Конвенцією.

Наведена поведінка відповідача є прямим порушенням принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права, що полягає у нездійсненні виплати пенсії у зв`язку з тим, що один державний орган очікує санкції на такі дії з боку іншого органу при наявності прямих, визначених Конституцією і Законами України зобов`язаннями перед конкретною людиною.

Суд вкотре звертає увагу на численну практику ЄСПЛ щодо України, який в численних рішеннях звертає увагу України на порушення аналогічними випадками вимог Конвенції та стягує з Держави України компенсації.

Слід зазначити, що Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено відповідачем.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Не спростовують правильності висновків суду і положення пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та № 335 від 25.04.2018.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають ПФУ, його органам, як і КМ України повноважень на визначення випадків припинення/зупинення/блокування виплати пенсій.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Як вже зазначалося, преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому, згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, що має місце у даному випадку з боку відповідача.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що невиплата позивачу пенсії носить протиправний характер, дії/бездіяльність відповідача у цьому контексті вчинені/допущені не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце також протиправне втручання у право власності позивача.

Відтак, суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України (щодо права суду вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав позивача) та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України (щодо права суду обрати належний та ефективний спосіб захисту прав позивача), вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії за вищезгаданий період, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за вказаний період.

Що стосується зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів, слід зазначити, що у даному випадку позивачем не обґрунтовано вказаних втрат з деталізацією сум, які підлягають стягненню у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Що стосується клопотання відносно негайного виконання рішення, слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Крім того, враховуючи те, що пенсія є джерелом існування позивача, враховуючи важливість та значимість для позивача обставин, пов`язаних із поновленням його прав та забезпеченням реального виконання судового рішення, беручи також до уваги систематичне невиконання відповідачем рішень суду з аналогічних питань, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, позов підлягає задоволенню частково - як зазначено вище.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368), яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ; т. НОМЕР_2 ) з 01.03.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) поновити з 01.03.2017 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) та виплатити заборгованість із пенсії за період з 01.03.2017.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми пенсії за один місяць.

Встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) подати до суду протягом одного місяця з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін