ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року Чернігів Справа № 620/3292/19

Чернігівський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), що полягає у невиконанні вимог постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, у неприйнятті наказу, який є обов`язковим відповідно до вимог п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ), відповідно до вимог виконати п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, за час проходження військової служби, прийняти наказ стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач своєю бездіяльність, що полягає у невиданні наказу про виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального в`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, порушує правовий інтерес позивача, адже відсутність такого наказу позбавляє позивача можливості оскаржити його в частині розміру грошового забезпечення, строку, за який така виплата мала бути нарахована.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки у оскаржуваних правовідносинах діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

23.12.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій заперечно проти доводів, викладених у відзиві на позов, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 після відкриття провадження у справі позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліку позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 задоволено заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнано поважними причини пропуску строку звернення позивачем до адміністративного суду з даним позовом, продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, клопотання позивача про виклик свідків у судове засідання у справі залишено без задоволення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.12.2016 на підставі наказу № 287-ос начальника Чернігівського прикордонного загону позивача виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за не отримане речове майно за період з січня 2004 року по 14.12.2016 (а.с. 49).

Так, згідно заяви позивача від 14.12.2016, поданої на ім`я начальника Чернігівського прикордонного загону останній звернувся щодо виплати компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно, у зв`язку зі звільненням з військової служби (а.с.65).

Під час розрахунку з позивачем за період з 09.07.2015 по 14.12.2016, останньому здійснено виплату компенсації за належне речове майно, що підтверджується довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі, відомістю перерахувань на особисті вклади та платіжного доручення (а.с. 44, 45, 46, 47, 48).

За період проходження служби з січня 2004 року по 28.08.2009 при звільненні відділенням речового забезпечення позивач був розрахований згідно довідки-розрахунок про нарахування компенсації за не отримане речове майно, що належить до видачі ОСОБА_1 ..

Вважаючи бездіяльність відповідача, що полягає в невиданні наказу про виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального в`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, протиправною звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, останнім днем військової служби позивача (днем фактичного звільнення) є день виключення його із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто 14.12.2016.

Як передбачено ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першоюстатті 91 цього Законувстановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 16. Березня 2016 року № 178(далі - Порядок № 178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженоїнаказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232(далі -Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріпленихКонституцієюта чинним законодавством його прав та інтересів.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2019 року в справі № 2040/7697/18.

Матеріал справи містять довідку № 409/16 від 16.12.2016 Про вартість речового майна, що належить до видачі, видану військовою частиною НОМЕР_1 (а.с. 47), якою визначено суму грошової компенсації за неотримане речове майно та підставою для видання якої була заява позивача від 14.12.2016.

У наказі про звільнення та про виключення позивача з особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідач мав вказати пункт щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості речового майна, яку він не отримав у період проходження військової служби, але такого пункту відповідач не вказав.

Крім того, як вбачається з доводів позивача, які не заперечуються відповідачем, у 2016 році окремого наказу про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, начальником Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України не приймався.

При цьому, оскільки позивачем дотримано порядок звернення за грошовою компенсацією вартості неотриманого речового майна, у суб`єкта владних повноважень відсутні підстави для не вказання про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно у наказі.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що на час підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 та виключення із списків особового складу від 14.12.2016 , останній мав право на грошову компенсацію вартості речового майна.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм у сукупності суд приходить до висновку, що відповідачем при винесенні наказу по особовому складу від 14.12.2016 3287-ос, протиправно в порушення пункту 4 Порядку № 178, не вказано про виплату позивачу грошової компенсації за речове майно, що належить до видачі.

Стосовно не прийняття та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ), відповідно до вимог виконати п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, за час проходження військової служби, прийняти наказ стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За результатом судового розгляду судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача, в порушення пункту 4 Порядку № 178, щодо не зазнечення у наказі про виключення позивача із списків особового складу загону, всіх видів забезпечення, про виплату позивачу грошової компенсації за речове майно, що належить до видачі, оскільки вона була необґрунтованою.

При цьому, зобов`язання відповідача про видання нового наказу судом не може бути здійснене, а тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не внесення змін у наказ від 14.03.2016 № 287-ос стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ), відповідно до вимог виконати п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, за час проходження військової служби, внести зміни до існуючого наказу від 14.03.2016 № 287-ос стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не внесення змін у наказ ''По особовому складу'' від 14.03.2016 № 287-ос стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ), відповідно до вимог виконати п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016, за час проходження військової служби, внести зміни до наказу ''По особовому складу'' від 14.03.2016 №287-ос стосовно ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).

Відповідач: Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення виготовлено 30 січня 2020 року.

Суддя Д.В. Лобан