ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2020 року

Київ

справа №806/5205/15

адміністративне провадження №К/9901/9254/18, К/9901/9255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат,

про визнання дій протиправними, зобов`язання прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги

за касаційними скаргами Міністерства оборони України, ОСОБА_1

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року (прийняту у складі головуючого судді Черняхович І.Е.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Капустинського М.М., суддів Мацького Є.М., Шидловського В.Б.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності з 3 березня 2015 року внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язку військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення, як інваліду 2 групи з 3 березня 2015 року, одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2013 року №975 (далі Порядок №975).

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" він має право на отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання або одержаного каліцтва, яке мало місце в період проходження військової служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо відмови у нарахуванні допомоги ОСОБА_1 та зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги в разі інвалідності у відповідності до вимог Порядку №975.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності із 24 лютого 2010 року внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язку військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії - протиправною. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі Порядок №499).

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи відсутність рішення відповідача, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправної бездіяльності Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язання Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку №499.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано Порядок №499, оскільки до спірних правовідносин слід було застосовувати чинні на момент повторного встановлення позивачу другої групи інвалідності з 3 березня 2015 року нормативно-правові акти, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №5040-VI від 4 липня 2012 року (набрав чинність з 1 січня 2014 року) та Порядок №975. Крім того, позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції, зобов`язавши відповідача розглянути заяву позивача у відповідності до вимог Порядку №499 у зв`язку із встановленням інвалідності другої групи з 24 лютого 2010 року, вийшов за межі позовних вимог, оскільки у позовній заяві позивач про таке не просив.

Неведені доводи, на думку позивача, свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та призвели до прийняття судом апеляційної інстанції помилкового рішення про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та частковому задоволенню позовних вимог.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Касаційну скаргу Міністерство оборони України обґрунтовує тим, що згідно частини восьмої статті 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. ОСОБА_1 інвалідність первинно встановлена 23 лютого 2010 року, а звернувся він із заявою про призначення одноразової грошової допомоги 1 жовтня 2015 року, тому, на думку відповідача, термін подання позивачем відповідних документів для призначення одноразової грошової допомоги пропущений.

Крім того, відповідач вважає, що нова редакція Закону №2011-XII (з 1 січня 2014 року) не поширюється на позивача, оскільки останнього було звільнено з військової служби до набрання чинності зазначених змін.

Позиція інших учасників справи

Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційні скарги не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2016 року та 04 листопада відкрито касаційне провадження у справі № 806/5205/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 22 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №806/5205/15 та ухвалою від 29 січня 2010 року призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 січня 2020 року.

В касаційній скарзі Міністерством оборони України заявлено клопотання про участь представника в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в країнах, де велись бойові дії.

Згідно витягу із протоколу №130 від 19 листопада 2009 року засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 , встановлено причинний зв`язок між пораненням з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

24 лютого 2010 року при первинному огляді позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, травма, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ЖИА №114631. При повторному огляді ОСОБА_1 встановлена з 3 березня 2015 року друга група інвалідності у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №083977.

З метою вирішення питання по виплату одноразової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідною заявою та надав необхідні документи.

Житомирський обласний військовий комісаріат у встановленому порядку вказані документи направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, для вирішення питання щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги.

З листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21 жовтня 2015 року №248/3/6/2842, адресованого Житомирському ОВК, встановлено, що за результатами розгляду документів ОСОБА_1 підстав для подання пропозиції Міністерству оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги немає та документи ОСОБА_1 повернуті, як такі, що не відповідають вимогам постанови КМУ від 25 грудня 2013 року №975.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року відповідає, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Згідно зі статтею 41 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Відповідно до пункту дев`ятого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

При цьому, пунктом 2 наведеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності цим Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

На час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги (1 жовтня 2015 року) було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності (24 лютого 2010 року), а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року та Порядок №499.

Так, частиною другою статті 16 Закону № 2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Така ж норма була закріплена Порядком №499.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 червня 2019 року у справі №1640/2510/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 травня 2019 року у справі №752/19447/15-а.

Тому, одноразова грошова допомога повинна виплачуватися позивачу відповідно до порядку та на умовах, що були чинними на момент виникнення права позивача на отримання такої допомоги, а оскільки таке право виникло 24 лютого 2010 року, то до спірних правовідносин слід застосовувати саме Порядок №499.

Таким чином, встановивши, що позивачу ІІ групу інвалідності встановлено 24 лютого 2010 року, після чого не виникло обставин, з якими Закон №2011-ХІІ пов`язує право на встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи на умовах Порядку №499, а не Порядку №975.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги позивача про те, що судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин помилково застосовано норми матеріального права (Порядок №499), і цей суд зобов`язаний був застосовувати законодавство, чинне на момент повторного встановлення ІІ групи інвалідності.

Крім того, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин було вірно застосовано законодавство, чинне на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, то безпідставними є і посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, зобов`язавши відповідача розглянути заяву позивача щодо призначення одноразової допомоги, невірно послався на Порядок №499.

При цьому, судом апеляційної інстанції було вірно встановлено, що заява позивача щодо нарахування та виплати одноразової допомоги при встановленні інвалідності Міністерством оборони України відповідно до Порядку №499 не розглядалася та відповідне рішення не приймалося, а тому судом апеляційної інстанції правомірно зобов`язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 відповідно до Порядку №499.

Суд також вважає безпідставними доводи касаційної скарги Міністерства оборони України про те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані положення частини восьмої статті 16-3 Закону №2011-XII, що стосуються термінів подання документів для отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із наступним.

Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку №975 встановлено, що допомога, яка не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 24 лютого 2010 року відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975, а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Так, частина восьма статті 16-3 Закону № 2011-XII, якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 1 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 4 липня 2012 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина восьма статті 16-3 Закону №2011-XII, внесена Законом України № 5040-VI від 4 липня 2012 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 січня 2019 року у справі №336/2660/17 (2-а/336/285/2017) та від 13 червня 2019 року у справі №1640/2510/18.

Крім того, позиція відповідача про те, що нова редакція (з 1 січня 2014 року) Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону № 2011-ХІІ законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція статті 16 Закону № 2011-ХІІ, яка діяла до 1 січня 2014 року, оскільки інвалідність встановлена вперше у 2010 році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 листопада 2018 року у справі №295/3869/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №760/16027/16-а, від 7 лютого 2019 року у справі №816/1266/16.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду справи дійшов висновку про необхідність скасування судового рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України.

Касаційні скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У них також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді:І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко