ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5316/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 18 грудня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30 вересня 2019 року;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30 вересня 2019 року;

3) стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2019 року по 16 грудня 2019 року в сумі 44341,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.10.2016 уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з Міністерством оборони України.

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 08 грудня 2016 року № 347-РС позивач призначена на посаду механіка - радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області (далі Сєвєродонецький МВК).

В жовтні 2018 року позивач отримала статус «Учасник бойових дій», що підтверджується посвідченням від 04 жовтня 2018 року серії НОМЕР_1 та набула право на додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Протягом проходження військової служби у період 2018-2019 років додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивач не використовувала.

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) від 23 вересня 2019 року № 43-РС позивача звільнено у запас за підпунктом «й» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом військового комісара Сєвєродонецького МВК (по стройовій частині) від 30 вересня 2019 року № 148 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Однак, станом на день звільнення з військової служби, відповідач не виплатив всіх сум грошового забезпечення, що належали позивачу при звільненні, не видав позивачу грошовий та речовий атестати, не виплатив позивачу грошову компенсацію за речове майно, яке не було отримане мною під час проходження служби, а також не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, з посиланням на положення статей 4, 16-2 Закону України «Про відпустки», статей 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», позивач зазначає, що має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки.

Із затримкою у вісім днів відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у сумі 20256,39 грн. При цьому грошова компенсація за речове майно та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу дотепер не виплачені. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що за обрахунками позивача за з 01 жовтня 2019 року по 16 грудня 2019 року складає 44341,22 грн.

Ухвалою від 23 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-2).

Від представника Луганського ОВК 11 січня 2020 року за вх. № 1159/2020 надійшов відзив на позов (арк. спр. 71-76), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Щодо дії особливого періоду в Україні на теперішній час відповідач зазначив таке.

Особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв`язку з чим в Україні оголошено особливий період з 17 березня 2014 року. При цьому, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. На думку відповідача, особливий період в Україні триває.

Таким чином, на теперішній час відсутня підстава для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби з 2018 року по 2019 рік відпустки як учаснику бойових дій.

Стосовно питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, представник відповідача зазначив, що не виплачена позивачу компенсація не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, оскільки наказ військового комісара про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення без проведення усіх необхідних розрахунків позивачем не оскаржений, вона фактично погодилась на проведення з нею неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військового комісаріату.

Здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку представник відповідача вважає помилковим, оскільки до нього включено винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, яка відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, яке за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.20.1995 № 100, не враховується при обчисленні заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством. Також, позивачем безпідставно включена до розрахунку й індексація доходів військовослужбовця.

З урахуванням викладених обставин, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю за необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з копіями паспорта громадянина України (арк. спр. 11), довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру (арк. спр. 13), картки платника податків (арк. спр. 12) встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

З копій військового квитка від 25.10.2016 серії НОМЕР_3 (арк. спр. 14-16) посвідчення від 04.10.2018 серії НОМЕР_1 (арк. спр. 18), витягу з наказу військового комісара Сєвєродонецького МВК від 30.09.2019 № 148 (арк. спр. 22-23) судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.10.2016 по 30.09.2019 проходила військову службу за контрактом, у 2018 році отримала статус учасника бойових дій, звільнена зі служби у запас за підпунктом «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з наказом від 30.09.2019 № 148, серед іншого, позивачу вирішено: виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019 рік із розрахунку 8 календарних днів;

виплатити щомісячну премію у розмірі 138 відсотків за 3 тарифним розрядом з вислугою років понад один рік, надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період з 01 вересня по 30 вересня 2019 року;

виплатити винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду із розрахунку 6500,00 грн пропорційно дням виконання завдань за 30 днів фактичного виконання завдань;

виплатити грошову компенсацію за речове майно, яке не отримане під час проходження служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, в розмірі 4486,12 грн;

видати грошовий атестат, речовий атестат.

Дослідженням грошового атестату від 30.09.2019 серії ЗУ № 261617 встановлено, що ОСОБА_1 виплачено такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням - 600,00 грн, до 30.09.2019 600,00 грн; посадовий оклад 2640,00 грн, до 30.09.2019 2640,00 грн; надбавка за вислугу років 30 %, до 30.09.2019 972,00 грн; щомісячні додаткові види грошового забезпечення: НОПС 65 %, до 30.09.2019 2737,80 грн; премія 138 %, до 30.09.2019 3643,20 грн; винагорода ООС 6500,00 грн, до 30.09.2019 6500,00 грн (арк. спр. 24, 84).

ОСОБА_1 звернулася до Луганського ОВК із рапортом від 20.09.2019 про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (арк. спр. 19).

Листом від 03.10.2019 № ВОЗІК/2425 Луганський ОВК повідомив позивачу, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набула відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. За час проходження військової служби в Сєвєродонецькому МВК з 2018 по 2019 рік позивачем не використано 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій (арк. спр. 21).

Однак, згідно з довідкою Сєвєродонецького МВК від 11.01.2020 № 16, наданою на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, за час проходження військової служби позивачем не використано додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 28 календарних днів з року отримання статусу учасника бойових дій (арк. спр. 82).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мала таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-ХІІ. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача щодо того, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набула відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно), мало бути виплачено позивачу у день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Згідно з витягом з наказу військового комісара Сєвєродонецького МВК (по стройовій частині) від 30.09.2019 № 148 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30 вересня 2019 року.

Таким чином грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу 30 вересня 2019 року.

Проте, як слідує з вищеописаних доказів, компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не виплачена. Затримка у виплаті компенсації за невикористані дні відпустки на час розгляду справи становить 122 календарних дні.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як основного грошового забезпечення, так і додаткових видів грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця.

Дослідженням грошового атестата позивача та довідок Луганського ОВК від 03.01.2020 № ВФЗ-3, від 03.01.2020 № ВФЗ-5 про розмір грошового забезпечення позивача встановлено, що протягом 2 місяців, що передували місяцю звільнення зі служби, позивач отримувала таке основне та додаткове грошове забезпечення: оклад за військовим званням 600,00 грн; посадовий оклад 2640,00 грн; надбавку за вислугу років 810,00 грн; надбавку за особливості проходження служби 2632,50 грн; премію 3643,20 грн; надбавку за роботу в умовах режимних обмежень 264,00 грн, винагороду ООС 6500,00 грн, всього за 2 місяці 34179,40 грн (арк. спр. 77, 78, 84).

Сукупна кількість календарних днів за липень та серпень 2019 року складає 62 дні.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 551,28 грн (грошове забезпечення, отримане за 2 місяці, що передували звільненню, 34179,40 грн : 62 календарний день = 551,28 грн).

Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 122 календарних днів (період з 01.10.2019 по 30.01.2020).

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення суду становить 67256,16 грн (середньоденне грошове забезпечення 551,28 грн х кількість календарних днів затримки розрахунку 122 календарних днів = 67256,16 грн).

Розрахунки середнього заробітку, наведені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві на позовну заяву судом відхиляються, як такі, що здійсненні з порушенням положень Порядку № 100 та Порядку № 260. Так, позивачем безпідставно до наведеного розрахунку включені одноразові додаткові види грошового забезпечення такі, як одноразова премія, індексація доходів, а відповідачем навпаки до розрахунку не включена винагорода ООС, яку позивач отримувала та яка включена до грошового атестату позивача, як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2019 по 30.01.2020 визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні також підлягає задоволенню, лише з коригуванням наведеного позивачем розрахунку середньоденного грошового забезпечення, а також обмеження періоду затримки не днем складання позовної заяви, а днем вирішення адміністративної справи.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Луганського обласного військового комісаріату (код за ЄДРПОУ 07668758, місцезнаходження: 93402, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 38) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік в кількості 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2019 року по 30 січня 2020 року у сумі 67256,16 грн (шістдесят сім тисяч двісті п`ятдесят шість гривень 16 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова