Справа № 450/1441/19 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/811/2077/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р..

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар: Фейір К.О.

з участю: представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу №450/1441/19 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2019 року ухваленого судом у складі судді Кіпчарського О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення різниці в заробітку,-

в с т а н о в и в:

позивач 03.05.2019 року звернулася до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на її користь різницю у заробітку у розмірі 4349,11 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що з 21.07.2003 року працювала на посаді лаборанта медичного пункту військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області та була звільнена 18.11.2016 року на підставі п.1 ч.1ст.40 КЗпП Україниу зв`язку зі скороченням штату.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.02.2017 року її позовні вимоги задоволено, яке рішенням апеляційного суду Львівської області від 26.06.2017 року змінено в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в решті залишено без змін.

Однак рішення суду з вини відповідача в частині поновлення її на посаді до даного часу не виконане, а тому вимушений прогул триває. У зв`язку з невиконанням рішення суду та затримкою поновлення її на роботі, відповідач зобов`язаний виплати різницю в заробітку за час такої затримки за період серпень, вересень 2017 року.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 , місце знаходження: с.Липники Пустомитівського району Львівської області, 81134, ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 різницю в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.08.2017 року по 30.09.2017 включно у розмірі4349,11 грн.(чотири тисячі триста сорок дев`ять гривень 11 копійок).

Стягнуто зВійськової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду оскаржив відповідач.

В апеляційній скарзі зазначає, що командування військової частини вживає заходів для працевлаштування позивача, зокрема, 22.03.2017 року їй запропоновано посади планшетиста та радіотелеграфіста з метою поновлення на роботі та виконання рішення суду від яких вона відмовилась, а інших посад у військовій частині немає. Робота щодо введення посади лаборанта медичного пункту продовжується, однак змін у штаті не відбулося , оскільки процес внесення змін у штатну структуру є довготривалим і потребує погодження з різними структурами. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24травня 2019року без змін.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 працювала з 21 липня 2003 року на посаді лаборанта медичного пункту військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 .

18 листопада 2016 року згідно Наказу №266 її було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року звільнення ОСОБА_2 визнано незаконним, останню поновлено на роботі із стягненням в її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.11.2016 року в розмірі 12416, 61 грн. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26.06.2017 року змінено рішення суду першої інстанції та стягнено з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7810, 61 грн. Представником відповідача ОСОБА_1 додано до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відповідно до якої касаційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у незмінній при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Поновлено виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року.

Рішення суду в частині поновлення на роботі позивача ОСОБА_2 не виконано, вимушений прогул триває.

Середньоденний заробіток ОСОБА_2 , визначений рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.02.2017 року становить 219,29 грн., ця обставина відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Час вимушеного прогулу позивача триває з 01.08.2017 року по 31.09.2017 року включно та у зазначеному проміжку було 43 робочих днів, сума заробітку за час вимушеного прогулу становить 9 429,47 грн. (219,29 грн. ? 43 дні).

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_2 на суму 4349,11 грн. судом першої інстанції підставно взято до уваги п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» , де зазначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи ( одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Так як позивач ОСОБА_2 зареєстрована як безробітна в Пустомитівській районній філії Львівського обласного центру зайнятості з 30.12.2016 року, сума нарахувань за період серпень вересень 2017 року становить 5080,36 грн., що підтверджується Довідкою №113 від 11.04.2018 року. (а.с.18). Зазначена сума підлягає зарахуванню при визначенні оплати за час вимушеного прогулу, що становить 4349,11 грн. (9 429,47 грн. грн. -5080,36 грн.)

Відтак, суд першої інстанції суму 5080,36 грн. зарахував при визначенні оплати за час вимушеного прогулу, а різницю в сумі 4349,11 грн. присудив до виплати позивачу (9 429,47 -5080,36 = 4349,11).

Відповідно до ст. 233 п.2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За приписами п.1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За змістом п.1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині неможливості працевлаштувати позивача на роботу у зв`язку із певними складнощами щодо введення посадової одиниці в штатний розклад, такі не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Чинним законодавством, ст. 240-1 КЗпП України передбачено лише один випадок, коли звільнений без законних підстав або з порушенням установленого порядку працівник не поновлюється на попередній роботі, а саме: коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації.

Відтак покликання апелянта є безпідставними.

Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 27 січня 2020 року

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк