490/10365/19 29.01.2020

н\п 1-кс/490/27/2020

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10365/19

У Х В А Л А

28 січня 2020 року м.Миколаїв

Слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019150000000634 від 07.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

03 січня 2020 року адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва з клопотанням про зміну підозрюваному запобіжного заходу, обраного слідчим суддею Центрального районного суду м.Миколаєва 09.12.2019 року, з тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби.

В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що ОСОБА_5 весь час з дати постановления ухвали про його арешт перебуває на стаціонарному лікування у різних лікарнях м.Миколаєва. Отже, постійне погіршення стану здоров`я ОСОБА_5 та необхідність надання належної медичної допомоги і догляду яких не може бути забезпечено в умовах ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор", є новими обставинами, які потребують негайної оцінки судом. Так, з дня прийняття Центральним районним судом м.Миколаєва рішення про тримання під вартою до подання цього клопотання, ОСОБА_5 перебуває на стаціонарному лікуванні в Міській лікарні №1 та Міській ЛШМД з діагнозом: "цукровий діабет І типу, важка форма, в стадії декомпенсації. Кетоациодоз". Отримані захисниками відповіді на їх адвокатські запити підтверджують те, що стан ОСОБА_5 залишається некомпенсованим, а його лікування можливе лише в умовах стаціонару. Крім того, стороною захисту отримано дані про те, що несвоєчасне надання необхідної медичної допомоги, а саме: введення інсуліну без контролю рівня глікемії, приводить до декомпенсації цукру крові, як пониження - гіпоглікемії, яка сприяє розвитку діабетичного кетоацитозу та коми. Несвоєчасне надання невідкладної медичної допомоги призводить до смерті хворого. Все наведене свідчить про те, що ОСОБА_5 не може жити без інсуліну, який отримує за бюджетні кошти, залежить від лікарів, до яких постійно звертається за медичної допомогою, залежить від опіки матері ОСОБА_8 , яка організовує дієтичне харчування та прийом ліків. Таким чином, рівень ризику переховування від слідства та суду є вкрай низьким, навіть малоймовірним, що прямо вказує на необхідність зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Крім того, свідків сторони обвинувачення, на яких вони посилались у своєму клопотанні та промовах у суді, вже допитано слідчим, протоколи допитів останніх було досліджено слідчим суддею, отже вони попереджені про кримінальну відповідальність у разі їх зміни. Ці обставини роблять неспроможними доводи прокурора про тиск на них з боку ОСОБА_5 , який не має статусу в суспільстві (є простим студентом), що дозволяє йому, використовуючи свій авторитет, заставити свідків змінити покази при наявності загрози бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Крім цього, від жодної особи цієї категорії не надійшло повідомлень або заяв про вчинення таких дій.

Таким чином, на користь зміни запобіжного заходу, на думку сторони захисту, свідчить вкрай низький рівень ризику втечі або уникнення правосуддя, відсутність ризику впливу на свідків, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, усталений спосіб життя, відсутність схильності до протиправної поведінки та антигромадського способу життя.

Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні клопотання підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання захисника заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_5 знаходячись на свободі, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Крім того, зазначив, що вказані адвокатом доводи були враховані Центральним районним судом м.Миколаєва 09.12.2019 року при винесенні рішення щодо обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою та перевірялись апеляційною інстанцією.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, документи, надані стороною захисту під час проведення судового розгляду клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбаченихчастиною п`ятою статті 194цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Відповідно вимог ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При вирішенні питання про зміну запобіжного заходу або продовження строку обраного обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.178 КПК України, а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України,під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводяться надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального провадження; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 КПК України, на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначених у клопотанні.

У відповідності до норм КПК України, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи не винною у вчиненні злочину.

Як вбачається з матеріалів, доданих до клопотання захисника, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 09.12.2019 року відносно ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 04 лютого 2020 року включно.

Разом з тим, не погоджуючись з судовим рішенням від 09.12.2019 року, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , 03 січня 2020 року звернувся до слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва з клопотанням про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, обґрунтовуючи вимоги клопотання тим, що стан здоров`я ОСОБА_5 погіршився. Надання належної медичної допомоги ОСОБА_5 є неможливим в умовах перебування у слідчому ізоляторі.

Згідно копії відповіді "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 12.12.2019 року за вих. №1027/07-МИ/19, в умовах медичної частини СІЗО є можливість контролювати рівень глікемії та ацетемії як лабораторно, так і за допомогою глюкометра. В установі є в наявності фармасулін -Н, фармасулін - Н NP. При необхідності хворим проводиться інфузіонна терапія за призначенням лікаря. Що стосується ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно медичної довідки №1225 від 09.12.2019 року знаходиться на стаціонарному лікуванні в КНП ММР "Міська лікарня №1", то утримання його в умовах СІЗО можливо, тільки після закінчення стаціонарного лікування та за умови компенсованої стадії цукрового діабету І типу та призначення збалансованої інсулінотерапії лікарем-ендокринологом.

З копії відповіді "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 13.12.2019 року за вих. №1038/07-МИ/19 вбачається, що в Миколаївському слідчому ізоляторі, при необхідності, за призначенням лікаря можливо забезпечити дієтичне харчування, в тому числі стіл №9, в стадії компенсованого діабету.

Згідно копії відповіді "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 13.12.2019 року за вих. №1039/07-МИ/19, в медичній частині, яка знаходиться на території ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор", згідно штатного розкладу посада ендокринолога не передбачена. Але при необхідності хворі консультуються фахівцями Миколаївської обласної клінічної лікарні та отримують кваліфіковане профільне лікування як амбулаторно, так і стаціонарно.

Відповідно до копії відповіді начальника ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" від 18.12.2019 року за вих. №20/5-3357, харчування осіб, що тримаються в слідчому ізоляторі здійснюється у відповідності до норм, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року №336 (зі змінами та доповненнями) та згідно наказу Державної пенітенціарної служби України від 22.09.2011 року №395 "Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах". Харчування хворих на цукровий діабет передбачено нормою №8В, яка призначається лікарем. Хворим на цукровий діабет дозволяється щоденна передача відповідних дієтичних продуктів харчування. Кваліфікаційні вимоги до кухарів слідчого ізолятору не передбачені нормативними документами. Кухарі призначаються з числа осіб господарчого обслуговування СІЗО, які проходять відповідні курсові навчання у слідчому ізоляторі, мають медичні книжки та найбільш підготовлені до виконання вказаного виду робіт.

Як вбачається з копії відповіді на адвокатський запит директора КНП ММР "Міська лікарня №1" ОСОБА_9 від 16.12.2019 року №1252, хворий ОСОБА_5 хворіє на цукровий діабет І типу та з дитинства отримує аналоги інсуліну (Епайдра, Трисіба) на весь період лікування. Інсулін вітчизняного виробництва Фармасулін-Н, Фармасулін-HNP хворому не показані та їх призначення приведе до погіршення стану. Згідно постанови МОЗ №690, переведення хворого з одного виду інсуліну на інший без медичних показань - є недоцільним.

Про вказані обставини підтвердила в судовому засіданні допитана в якості свідка директор КНП ММР "Міська лікарня №1" ОСОБА_10 , яка зазначила, що з 18 років підозрюваний ОСОБА_5 перебуває в них на обліку та потребує постійного контролю та нагляду, а в умовах СІЗО з такою формою захворювання це є неможливим.

Як вбачається з копії відповіді "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 19.12.2019 року за вих. №1052/07-МИ/19, ОСОБА_5 прибув до ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" 16.12.2019 року з ендокринологічного відділення 1 Міської лікарні з випискою з медичної карти амбулаторно хворого №7278. З вказаного листа вбачається, що стан здоров`я підозрюваного ОСОБА_5 погіршився і установою було прийнято рішення про переведення хворого на стаціонарне лікування бригадою швидкої допомоги №23 о 23:30 год..

Вказані в копії відповіді "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 19.12.2019 року за вих. №1052/07-МИ/19 обставини підтверджуються копією відповіді на адвокатський запит директора КНП ММР "Міської лікарні №1" ОСОБА_9 від 18.12.2019 року №1263, з якої вбачається, що 16.12.2019 року ОСОБА_5 був забраний конвоєм з відділення ендокринології, показань на необхідність припинення лікування не було. ОСОБА_5 був доставлений бригадою швидкої допомоги №23 о 01:30 год., в період з 16.12.2019 року по 18.12.2019 року стан хворого ОСОБА_5 погіршився.

Згідно копії відповіді головного лікаря КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" від 28.12.2019 року за вих. №578/01-05, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поступив до КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" з діагнозом: "Цукровий діабет І тип, важка форма в стадії декомпенсації. Кетоацидоз". На 28.12.2019 року стан хворого середньої важкості. Хворому проводиться інсулінотерапія за рекомендаціями міського ендокринолога, з корекцією доз враховуючи показники цукру та ацетону в сечі щоденно. Також, проводиться інфузійна терапія та спеціалізоване харчування з розрахунком кількості вуглеводів згідно кількості хлібних одиниць, введення короткого інсуліну. В КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" немає відділення ендокринології. ОСОБА_5 отримує медичну допомогу в КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" з врахуванням діагнозу його захворювання за рекомендаціями міського ендокринолога ОСОБА_10 , також проводиться корекція доз короткого інсуліну з розрахунком кількості вуглеводів згідно ХО, щоденно контролюючи цукор крові тричі на день. Проводяться консультації з міським ендокринологом по телефону.

Згідно відповіді головного лікаря КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" від 28.01.2020 року за вих. №279/01-05, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , госпіталізований 23.12.2019 року до КНП ММР "Міська лікарня швидкої медичної допомоги" з діагнозом: "Цукровий діабет І тип, важка форма в стадії декомпенсації. Кетоацидоз. Діабетична ретинопатія, нефропатія". На сьогоднішній день стан пацієнта середньої важкості, діагноз "Цукровий діабет І тип, важка форма в стадії декомпенсації. Кетоацидоз. Діабетична ретинопатія. Хронічний панкреатит в стадії загострення. Ліподистрофія".

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 , яка є мамою підозрюваного ОСОБА_5 , зазначила, що є лікарем та вже 19 років особисто контролює стан здоров`я свого сина та здатна надати допомогу в критичному стані. Зараз в її сина стан декомпенсації, що приводить до ускладнень.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України,кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

У частині першійстатті 183 КПК Українивизначено, щотримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе,що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

У відповідності до вимог ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції,після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).

Європейським судом 15.12.2016 року прийнято рішення "Ігнатов проти України" (заява №40583/15), де констатував порушення ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, Європейський суд зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу "суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі "законності";впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст.5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків". Отже, визнаючи порушення п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи, Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п.1 ст.5 Конвенції.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять,що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Дослідивши надані стороною захисту документи щодо стану здоров`я підозрюваного, слідчий суддя оцінює їх як нові, оскільки вони здобуті після 09.12.2019 року та не розглядались під час обрання запобіжного заходу.

Суддя, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст.178КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України;його вік та стан здоров`я, а саме те, що у підозрюваного ОСОБА_5 тривалий час зберігається діагноз в стадії декомпенсації, а згідно повідомлення "Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській області від 12.12.2019 року за вих. №1027/07-МИ/19 утримання його в умовах СІЗО можливо, тільки після закінчення стаціонарного лікування та за умови компенсованої стадії цукрового діабету І типу та призначення збалансованої інсулінотерапії лікарем-ендокринологом. ОСОБА_5 має постійне місце проживання, не може жити без препаратів, які отримує за державні кошти, залежить від лікарів, у яких перебуває на обліку, має можливість отримувати медичну допомогу за місцем проживання, так як його мати є лікарем та з дитинства контролює стан його здоров`я шляхом організації харчування та прийому ліків, відсутність негативних характеристик та компрометуючих матеріалів. Крім цього, слід зазначити, що підозрюваний ОСОБА_5 з місця вчинення ДТП не зник, перебував на місці та виконував вимоги правоохоронних органів, що спростовує твердження прокурора про те, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Частиною 4ст.201КПК Українипередбачено,що слідчий суддя, розглядає вказане клопотання за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Так, в судовому засіданні прокурором, не підтверджено можливість ОСОБА_5 незаконно впливати на свідків, а одне лише посилання на те, що під час обрання запобіжного заходу 09.12.2019 року такий ризик був встановлений, не свідчить про його обґрунтованість та існування на теперішній час, оскільки прокурор, як сторона обвинувачення, повинен його довести та обґрунтувати. Таким чином, у слідчого судді відсутні підстави вважати, що відносно ОСОБА_5 дієвим буде лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому суд приходить до обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першоюстатті 194 КПК України.

З врахуванням вимог КПК України (ст.ст.201, 194) в даному випадку, обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України"). Згідно ч.4ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті,суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, а також те, що обвинувачений ОСОБА_5 має захворювання з діагнозом: цукровий діабет І тип, важка форма в стадії декомпенсації, яка тривалий час зберігається, а утримання його в умовах СІЗО можливо, тільки після закінчення стаціонарного лікування та за умови компенсованої стадії цукрового діабету І типу, та без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу, суд приходить до висновку про зміну запобіжного заходу підозрюваному та застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, а саме домашнього арешту з покладенням обов`язків, передбачених ч.5ст.194 КПК України.

Відповідно до ст.181 КПК України,домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

У відповідності до ч.3ст.202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий: 1) негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово; 2) негайно звільняється з-під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

На підставі викладеного та керуючись статтею 29 Конституції України, ст.ст.8, 176-179, 181, 181, 183, 194,201, 202 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019150000000634 від 07.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України - задовольнити.

Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, на домашній арешт.

Заборонити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та покласти на останнього строком до 04 лютого 2020 року обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд (в залежності від стадії кримінального провадження) про зміну місця свого проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування із усіма свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні;

- носити електронний засіб контролю.

У разі порушення підозрюваним ОСОБА_5 вказаних обов`язків, а також його процесуальних обов`язків підозрюваного, за клопотанням сторони обвинувачення слідчим суддею (судом) може бути вирішено питання про зміну запобіжного заходу на більш суворий.

Копію ухвали направити до Державної установи "Миколаївський слідчий ізолятор" та Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області для відома та виконання.

На ухвалу протягом п`яти днів з моменту її оголошення до Миколаївського апеляційного суду може бути подано апеляцію, подача якої не зупиняє дії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1