ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1734/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» - Антонов К.О., адвокат (ордер від 06.12.2019),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «АМІСО-ОЙЛ» - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АМІСО-ОЙЛ»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 (судді Поліщук Л.В.- головуючий, Будішевська Л.О., Таран С.В.)

та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 (судді Поліщук Л.В.- головуючий, Будішевська Л.О., Таран С.В.)

зі справи № 915/1734/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» (далі - ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «АМІСО-ОЙЛ» (далі - ТОВ «АМІСО-ОЙЛ»)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди.

1. СТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» про визнання недійсною додаткової угоди від 11.05.2017 № 2 до договору оренди приміщення від 29.12.2016 № 17/03, який укладений ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» та ТОВ «АМІСО-ОЙЛ».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювана додаткова угода укладена від імені позивача директором Приходьком В.К., який не мав відповідних повноважень на її вчинення (угода укладена з перевищенням компетенції), у зв`язку з чим така угода має бути визнана недійсною у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 зі справи № 915/1734/18 (суддя Коваль С.М.) у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на його необґрунтованість.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано: позов задоволено; визнано недійсною додаткову угоду від 11.05.2017 № 2 до договору оренди приміщення від 29.12.2016 № 17/03, який укладений ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» та ТОВ «АМІСО-ОЙЛ»; стягнуто з ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» на користь ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» 4643,50 грн. витрат зі сплати судового збору, в тому числі, за апеляційний перегляд справи.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оспорювана додаткова угода вчинена директором ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» з перевищенням повноважень та не була в подальшому схвалена головою Товариства або органами управління, які уповноважені вчиняти такі правочини згідно зі статутом позивача.

Відповідно до додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 26.09.2019 зі справи: задоволено частково клопотання ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу; стягнуто з ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» на користь ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» 24 300,00 витрат позивача на професійну правничу допомогу; у стягненні 79 233,00 грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «АМІСО-ОЙЛ», посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Суд апеляційної інстанції проігнорував докази вчинення органами управління позивача конклюдентних дій, які свідчать про схвалення ними спірної додаткової угоди № 2 до договору оренди.

Суд, в порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не встановив всіх обставин справи, не дослідив докази, зокрема, що підтверджують подальше схвалення додаткової угоди № 2 до договору оренди та не надав їм належної оцінки.

Судом апеляційної інстанції не враховано те, що позивач сплачував орендну плату у відповідному розмірі та користувався орендованим приміщенням в межах строку, що передбачено оспорюваною додатковою угодою № 2 до договору оренди, що свідчить про прийняття до виконання та подальше схвалення такої угоди.

Судом апеляційної інстанції не враховано те, що положеннями статуту позивача не передбачено письмового погодження додаткової угоди до договору оренди головою ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН».

Судом залишено поза увагою відсутність інформації про те, що директора ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» притягнуто до відповідальності за його винні дії - перевищення повноважень, про які вказує позивач. Зазначене підтверджує те, що позивач «робить вигляд» стосовно того, що не знав про укладення додаткової угоди № 2 до договору оренди, з метою ухилення від сплати заборгованості щодо орендної плати за договором оренди (судова справа № 915/924/18 про стягнення з ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» заборгованості з орендної плати за договором оренди).

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 87 Господарського процесуального кодексу України щодо врахування показань свідків як доказів у справі.

В порушення приписів частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без урахування позицій Верховного Суду, які мають важливе значення для вирішення справи, зокрема, які містять правову позицію щодо застосування статті 241 Господарського процесуального кодексу України, встановлення обставин подальшого схвалення правочину.

Суд апеляційної інстанції також допустив порушення норм процесуального права під час здійснення апеляційного провадження у справі, зокрема, суд прийняв апеляційну скаргу до розгляду не дивлячись на те, що: апеляційна скарга взагалі не містила відомостей про дату отримання копії судового рішення; представник позивача не надав належного підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді, а також не дивлячись на те, що позивачем не було надано доказів надсилання іншим учасникам справи повного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, зазначаючи про її законність та обґрунтованість.

Розгляд клопотань учасників справи

Від ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у справі, у зв`язку з тим, що касаційне провадження було відкрито помилково за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження подання касаційної скарги у межах визначеного законом строку та у зв`язку з безпідставним поновленням строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд у судовому засіданні 21.01.2020 відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» про закриття касаційного провадження у справі, з огляду на те, що приписи статті 296 Господарського процесуального кодексу України не містять такої підстави для закриття провадження у справі. Крім того, питання про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження у справі Касаційним господарським судом було вирішено під час відкриття касаційного провадження у справі та Судом встановлено достатність доказів у їх сукупності для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

У судовому засіданні 21.01.2020 оголошувалася перерва до 23.01.2020.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

29.12.2016 ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» (орендодавець) та ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» (орендар) укладений договір № 17/03 оренди приміщень (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуальне майно - нежитлове приміщення, площею 285 кв.м, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 1/3, на шостому поверсі 6-ти поверхової будівлі, частина якої перебуває у власності орендодавця.

Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата складає 27 075,00 грн. за кожний місяць оренди, за ціною 95 грн. за один кв.м.

Даний договір діє з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року включно (пункт 9.1 Договору).

Додатковою угодою № 1 до Договору орендовану площу зменшено на 15 кв.м.

На виконання умов Договору ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» передало ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» за актом приймання-передачі від 01.01.2017 № 1 у строкове платне користування окреме індивідуальне майно - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 1/3, на шостому поверсі 6-ти поверхової будівлі.

11.05.2017 сторони Договору уклали додаткову угоду № 2 до Договору, якою внесено зміни до Договору, а саме:

- пункт 3.1 Договору викладено в такій редакції: «Орендна плата складає 71 431,20 грн. за кожен місяць оренди, за ціною 264,56 грн. за 1 кв.м, що складає еквівалент 10 доларів США за 1 кв.м за курсом НБУ 26,455859 на дату складання даної Додаткової угоди» (пункт 1 додаткової угоди);

- пункт 3.3 Договору викладено в такій редакції: «Розмір орендної плати за місяць визначається в гривнях за офіціальним курсом НБУ на перший робочий день поточного місяця, який відображається в акті наданих послуг…» (пункт 2 додаткової угоди);

- доповнено Договір пунктом 4.10 такого змісту: «У випадку, якщо Орендар заявляє про намір припинити договір до закінчення його терміну дії, Орендар зобов`язаний письмово попередити Орендодавця про дату припинення Договору не пізніше, ніж за 2 (два) місяці. У такому випадку оплата орендних платежів проводиться і нараховується Орендарем до кінця поточного року, в якому відбулося припинення Договору» (пункт 3 додаткової угоди);

- строк дії Договору продовжено до 30 листопада 2019 року (пункт 4 додаткової угоди).

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначав про те, що додаткову угоду № 2 до Договору вчинено директором позивача Приходьком В .К. без дотримання вимог чинного законодавства України та пунктів 10.5 (підпункт 10.5.9), 10.21, 10.22 Статуту Товариства.

Так, згідно з підпунктом 10.5.9 пункту 10.5 статуту позивача до компетенції Зборів Учасників належить прийняття рішення про:

- вчинення ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» правочину, незалежно від його предмета або декількох пов`язаних правочинів з одним й тим контрагентом на суму понад 25 000 грн.;

- укладення будь-якого правочину, що наочно не ґрунтується на комерційних принципах.

Відповідно до пунктів 10.21, 10.22 статуту названого Товариства повноваження, передбачені підпунктами 10.5.7, 10.5.8 та 10.5.9 пункту 10.5 статуту також має Голова Товариства. Голова Товариства приймає рішення згідно з підпунктами 10.5.8 або 10.5.8 Статуту шляхом складання та підписання письмового документа у довільній формі.

Згідно з підпунктом 10.5.9 пункту 10.5 статуту ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН», в разі укладення такого правочину або вчинення Товариством інших дій, вказаних в пункті 10.5.9 Статуту без попереднього рішення Зборів Учасників або Голови Товариства (згідно з його повноваженнями, зазначеними в пунктах 10.21 та 10.22 статуту), такий правочин (дія) вважається недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до листа від 24.01.2018 за вих. № 7/S директор ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» Приходько В.К. повідомив ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» про розірвання Договору (з посиланням на оскаржувану додаткову угоду № 2 від 11.05.2017 до Договору).

Зазначаючи про те, що додаткова угода № 2 до Договору укладена від імені позивача директором Приходьком В.К., який не мав відповідних повноважень на її вчинення (угода укладена з перевищенням компетенції), і в подальшому така угода не була схвалена головою Товариства або органами управління, які уповноважені вчиняти такі правочини згідно зі статутом позивача, позивач звернувся з позовом до суду про визнання додаткової угоди № 2 до Договору недійсною.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):

частина перша статті 2:

- учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи;

стаття 80:

- юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді;

частини перша-третя статті 92:

- юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом;

- у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників;

- орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження;

частина перша статті 202:

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

частини перша - п`ята статті 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

стаття 204:

- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

стаття 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним;

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

стаття 241:

- правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання;

- наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Господарський кодекс України:

частина перша статті 207:

- господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Закон України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

частини перша, друга, четверта статті 62:

- у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства;

- дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора);

- дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України, в редакції, чинній станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій):

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності;

частина перша статті 14:

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частина перша статті 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

стаття 79:

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;

- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

стаття 86:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

частини перша, третя статті 123:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу;

частини перша - п`ята статті 236:

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;

- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;

- судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом;

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

ГПК України (в редакції, чинній станом на час касаційного розгляду):

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

частина четверта статті 310:

- справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 11.05.2017 № 2 до Договору, який укладений ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» та ТОВ «АМІСО-ОЙЛ», у зв`язку з дефектом волі позивача.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

З огляду на зазначене дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу юридичної особи, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками такої юридичної особи корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі юридичної особи, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що додаткова угода № 2 до Договору вчинена директором ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» Приходьком В.К., який діяв на підставі статуту.

Так, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 зі справи № 906/100/17, від 12.06.2018 зі справи № 927/976/17, від 02.10.2019 зі справи № 910/22198/17).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно зі статутом позивача (підпункт 10.5.9 пункту 10.5 статуту) до компетенції Зборів Учасників належить прийняття рішення про:

- вчинення ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» правочину, незалежно від його предмета або декількох пов`язаних правочинів з одним й тим контрагентом на суму понад 25 000 грн.;

- укладення будь-якого правочину, що наочно не ґрунтується на комерційних принципах.

Відповідно до пунктів 10.21, 10.22 статуту названого Товариства повноваження, передбачені підпунктами 10.5.7, 10.5.8 та 10.5.9 пункту 10.5 статуту також має Голова Товариства. Голова Товариства приймає рішення згідно з підпунктами 10.5.8 або 10.5.8 Статуту шляхом складання та підписання письмового документа у довільній формі.

Необхідно зазначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею тих чи інших дій.

Отже при укладенні спірного договору, виявивши розумну обачність, ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» не було позбавлене права отримати від ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» відомості про повноваження директора ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» Приходька В.К. на вчинення відповідного правочину.

Наявності рішення загальних зборів позивача чи Голови ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» щодо вчинення оспорюваного правочину місцевим господарським судом не встановлено.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, позивач як орендар фактично користувався орендованим майном і після укладання додаткової угоди № 2 до Договору, сплачував орендну плату за спірною додатковою угодою. Підтвердженням схвалення позивачем оспорюваної додаткової угоди № 2 до Договору, на думку місцевого господарського суду, також є лист позивача від 24.01.2018 № 7/S за підписом директора Приходька В.К., в якому ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» повідомляло ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» про розірвання Договору з посиланням саме на оскаржувану додаткову угоду № 2 до Договору (пункт 3 додаткової угоди).

У свою чергу, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що оспорювану додаткову угоду № 2 до Договору вчинено директором позивача Приходьком В.К. з перевищенням повноважень; лист від 24.01.2018, який підписав безпосередньо директор Приходько В.К. (не уповноважений на вчинення додаткової угоди № 2 до Договору) не можна вважати формою схвалення оспорюваного правочину. У зв`язку з наведеним, посилаючись на те, що додаткову угоду № 2 до Договору вчинено директором позивача з перевищенням повноважень та в подальшому таку угоду не було схвалено головою Товариства або органами управління, які уповноважені вчиняти такий правочин згідно зі статутом, судом апеляційної інстанції визнано додаткову угоду № 2 до Договору недійсною.

Суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про вчинення директором позивача оспорюваної додаткової угоди № 2 до договору з перевищенням своїх повноважень.

Водночас стосовно застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 241 ЦК України до спірних правовідносин, Касаційний господарський суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

Зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 зі справи № 904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16).

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що лист від 24.01.2018, який підписав безпосередньо директор Приходько В.К. (не уповноважений на вчинення додаткової угоди № 2 до Договору) не можна вважати формою схвалення оспорюваного правочину.

Водночас відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону.

Згідно з приписами частин першої, другої, четвертої статті 62 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Суд апеляційної інстанції, мотивуючи рішення в цій справі, помилково ототожнив повноваження керівника юридичної особи на укладення договору з повноваженнями керівника юридичної особи на розірвання правочинів та на вчинення інших дій від її імені, що призвело до передчасних висновків суду апеляційної інстанції про те, що такі дії керівника позивача не свідчать про схвалення правочину у розумінні приписів статті 241 ЦК України.

З огляду на викладене, суду апеляційної інстанції належало, насамперед, встановити, чи був уповноважений директор позивача Приходько В.К. на підписання офіційного листа від імені юридичної особи (про дострокове розірвання Договору), тобто на вчинення безпосередньо дії, яка може розглядатися як схвалення додаткової угоди № 2 до Договору; чи вчинена така дія, як підписання листа (про дострокове розірвання Договору), а також безпосередньо правочин з розірвання договору в межах компетенції директора позивача, визначеної законом та статутом Товариства, відповідно, чи є цей лист таким, що породжує правові наслідки для позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції не спростовано висновки суду першої інстанції, покладені в основу судового рішення про те, що орендар фактично користувався орендованим майном і після укладання додаткової угоди № 2 до Договору, сплачував орендну плату за спірною додатковою угодою. В контексті наведеного апеляційному господарському суду належало дослідити обставини, пов`язані з подальшим користуванням позивачем орендованим майном, внесенням останнім орендної плати за спірною додатковою угодою (зокрема, з`ясувати: правові підстави користування позивачем орендованим майном протягом всього часу його фактичного використання до моменту повернення відповідачу; чи мали місце факти оплати орендної плати в обсязі, передбаченому спірною додатковою угодою; чи були останні здійснені від імені позивача особою, яка мала необхідний обсяг належним чином підтверджених повноважень на оформлення відповідних розрахункових документів під час здійснення операцій за банківським рахунком позивача та здійснення платежів від імені позивача; чи мало місце фактичне отримання позивачем послуг оренди та відповідне оформлення первинних документів, а також відображення операції відповідно до умов спірної додаткової угоди № 2 до Договору у податковому та бухгалтерському обліку і звітності учасників господарської операції; встановити повноваження осіб, відповідальних за складання таких документів зі сторони позивача). Також судом апеляційної інстанції не досліджувалися обставини щодо подання періодичної фінансової звітності головним бухгалтером ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» Голові та фінансовому контролеру названого Товариства про рух грошових коштів, про що зазначав у запереченнях проти позовних вимог відповідач в підтвердження доводів щодо обізнаності Голови ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» як з фактом підписання директором позивача додаткової угоди № 2 до Договору, так і з фактом внесення орендної плати за спірною додатковою угодою.

Так, відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення приписів статті 269 ГПК України, не встановив всіх обставин справи, не дослідив докази, зокрема, що підтверджують подальше схвалення додаткової угоди № 2 до договору оренди та не надав їм належної оцінки, знайшли своє підтвердження, і є підставою для скасування оскаржуваної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2019, у зв`язку з порушенням норм процесуального права, що вплинуло на встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про дотримання судом апеляційної інстанції у розгляді справи норм процесуального права суд касаційної інстанції відхиляє, як необґрунтовані.

Таким чином, з урахуванням викладеного, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 зі справи № 915/1734/18 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме цим судом допущені відповідні порушення норм процесуального права.

Оскільки додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 26.09.2019 про розподіл судових витрат (витрат позивача на професійну правничу допомогу) нерозривно пов`язана з результатом вирішення спору по суті, підлягає також скасуванню і додаткова постанова суду апеляційної інстанції зі справи.

Водночас посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час здійснення апеляційного провадження у справі, а саме, на те, що суд апеляційної інстанції прийняв апеляційну скаргу до розгляду не дивлячись на те, що: апеляційна скарга взагалі не містила відомостей про дату отримання копії судового рішення; представник позивача не надав належного підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді, а також не дивлячись на те, що позивачем не було надано доказів надіслання іншим учасникам справи повного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, Касаційний господарський суд відхиляє, з огляду на те, що: апеляційну скаргу у справі подано ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» з дотриманням визначеного приписами статті 256 ГПК України строку на апеляційне оскарження і питання щодо поновлення такого строку апелянтом не ставилося; право на підписання апеляційної скарги в адвоката від імені ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» перевірено судом апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою названого Товариства, про що зазначено безпосередньо у постанові суду апеляційної інстанції.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що ТОВ «ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН» не було направлено відповідачу повного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, Касаційний господарський суд зазначає, що ГПК України не містить вимоги щодо направлення іншим учасникам судового процесу детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги стороні у справі. Такий опис подається до суду для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. При цьому, клопотання позивача про розподіл судових витрат було призначено судом апеляційної інстанції до розгляду у судовому засіданні, відповідно, ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» було забезпечено можливість реалізувати право на подання заперечень (за необхідності, з попереднім ознайомленням з матеріалами справи).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною четвертою статті 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «АМІСО-ОЙЛ» слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову - скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Оскільки Суд дійшов висновку про те, що постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції зі справи слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, за результатами такого розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи (у тому числі, витрат позивача на професійну правничу допомогу).

Керуючись статтями 129, 308, 310, 315, 316 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АМІСО-ОЙЛ» задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 зі справи № 915/1734/18 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов