ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3770/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ прокуратура, що забезпечує участь у розгляді справи: прокуратура Харківської області до 1) Харківської міської ради, м.Харків 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМЛАЙН", м.Харків 3) Української інженерно-педагогічної академії, м.Харків про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, витребування земельної ділянки за участю представників:

прокуратури Лазарева А.С.

позивача не з`явився

відповідача (Харківська міська рада) Міхно Л.О.

відповідача (ТОВ «Таймлайн») Ободовська Н.С.

відповідача (УІПА) Кутько Г.С.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року до Господарського суду Харківської області звернувся Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з позовними вимогами до відповідачів: Харківської міської ради (61003, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, МАЙДАН КОНСТИТУЦІЇ, будинок 7, ідентифікаційний код особи 04059243), Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМЛАЙН" (61098, Харківська обл., місто Харків, Ленінський район, ВУЛИЦЯ ПОЛТАВСЬКИЙ ШЛЯХ, будинок 152, ідентифікаційний код особи 33122049), УКРАЇНСЬКОЇ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ АКАДЕМІЇ (61003, Харківська обл., місто Харків, Дзержинський район, ВУЛИЦЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКА, будинок 16, ідентифікаційний код особи 02071228) та просив суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 №136/07 Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24.09.2007 укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Таймлайн», зареєстрований 26.10.2007 за №540767100075;

- повернути у власність держави у користування Української інженерно-педагогічної академії, земельну ділянку загальною площею 2,6534 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Соціалістична, ріг вул. Муранова, яка була передана у користування ТОВ «Таймлайн» відповідно до договору оренди земельної ділянки від 24.09.2007, зареєстрованого 26.10.2007 за №540757100075.

Судові витрати прокурор просив покласти на відповідачів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на незаконність п. 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 №136/07 «Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради» та на ту обставину, що ректор УІПА відмовився від права користування на спірні земельні ділянки поза межами своїх повноважень, оскільки вилучення земельних ділянок з користування академії суперечить її статутній діяльності та приписам законодавства.

Ухвалою суду від 18.11.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 03.12.2019 р. о 09:30, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Підготовче засідання у справі відкладалося 03.12.2019р. та 18.12.2019р. з метою виконання завдання підготовчого провадження та забезпечення процесуальних прав сторін.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 27.12.2019р. було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.01.2020 р. о 12:30. Протокольною ухвалою від 16.01.2020р. розгляд справи було відкладено на 28.01.2020р. о 10:00.

У призначеному на 28.01.2020р. судовому засіданні прокурор підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів висловили заперечення проти вимог прокурора з підстав, викладених у заявах по суті справи. Представник ТОВ «Таймлайн» та представник Харківської міської ради підтримали подані раніше клопотання про залишення позову без розгляду та застосування строків позовної давності.

Позивач у призначене судове засідання свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, що підтверджується наявними довідками АТ «Укрпошта», однак, позивач не скористався правом на участь у підготовчих та судових засіданнях по справі, не подав у встановлений судом строк заяв по суті справи, будь-яких заяв з процесуальних питань від позивача також не надходило.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 202 ГПК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому є підстави для розгляду справи за відсутності представника позивача.

Відповідно до наявних в матеріалах справи клопотання ТОВ «Таймлайн» (вх. 29289 від 03.12.2019р.) та заяви Харківської міської ради (вх. 30777 від 18.12.2019р.) про залишення позовної заяви без розгляду, заявники просили суд залишити позовну заяву прокурора без розгляду з посиланням на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Окрім того, відповідачі вказували, що прокурор не довів належних обґрунтувань підстав звернення до суду для представництва інтересів держави.

Розглядаючи вказане клопотання ТОВ «Таймлайн» та заяву Харківської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду, а також враховуючи викладені у позовній заяві обґрунтування прокурора, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

Згідно ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

На виконання зазначених вимог при зверненні до суду з позовом прокурором було обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зазначав, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що з користування вищого навчального закладу та з власності держави були вилучені земельні ділянки в результаті прийняття Харківською міською радою незаконного рішення. Окрім економічних збитків, спричинених безпосередньою втратою майна (земельної ділянки), лише нормативна вартість якого станом на 2007 рік складала 8662176 грн, вилучення спірних земельних ділянок та невиконання ТОВ «Таймлайн» умов договору про спільну діяльність від 08.09.2005, перешкоджає статутній діяльності УІПА та виконанню завдань покладених на неї державою, в особі органу управління.

Оскільки, УІПА є вищим навчальним закладом, що заснований на державній формі власності і перебуває в підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України, позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу уповноваженого державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За твердженням прокурора, Міністерство освіти і науки України протягом тривалого часу не здійснює захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо повернення у користування УІПА та у власність держави вказаних земельних ділянок.

25.10.2019р. Харківською місцевою прокуратурою №1 направлено лист за № 31-2012вих-19 на адресу Міністерства освіти і науки України, яким повідомлено про встановлені порушення, та запропоновано вжити заходів щодо захисту прав держави в судовому порядку. Однак, жодної відповіді на зазначений лист прокурати від Міністерства освіти і науки не надходило.

Крім того, прокурор зазначав, що про неналежне виконання зобов`язань за договором ТОВ «Таймлайн» Міністерства освіти і науки України було відомо з листів, які направлялись на його адресу УІПА, зокрема листа від 01.10.2009р. №101-01/16а, а про намір УША відмовитись від земельної ділянки Міністерство повідомлялось листом №101-01/20 від 14.08.2007р. При цьому, право власності на СОК, як об`єкт незавершеного будівництва, зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України 20.09.2019р.

На виконання п.2 п.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» місцевою прокуратурою попередньо повідомлено Міністерство освіти і науки України про представництво інтересів держави в її особі при зверненні із позовною заявою до господарського суду Харківської області (лист-повідомлення №31-2638вих-19 від 15.11.2019р., а.с. 73).

Вивчивши доводи прокурора відносно наявності підстав його звернення до суду з даною позовною заявою, судом було встановлено, що на виконання вимог ст. 53 ГПК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому позовна заява була прийнята судом до розгляду та суд не вбачає обґрунтованих підстав для залишення її без розгляду.

Розглянувши надані учасниками судового процесу докази і заяви по суті справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У постійному користуванні Української інженерно-педагогічної академії перебували земельні ділянки за адресою: м. Харків, вул. Муранова, 23А, площею 6,0643 га для експлуатації спорткомплексу (відповідно до державного акту серії ХР-35-01-001606 виданого на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 10.09.1997 №746 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №222 26.09.1997) та земельна ділянка площею 0,5826 га по вул. Муранова, 23А, для експлуатації та обслуговування спорткомплексу (відповідно до державного акту 1-ХР №003156 виданого на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 25.09.2001 №1667 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №966 від 26.12.2001).

Пунктом 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007р. № 136/07 було:

- припинено УІПА право користування земельною ділянкою 1,9296га по вул. Муранова, 23а, наданої у постійне користування на підставі Державного акту від 26.09.1997 №222 у складі земельної ділянки площею 6,0643 га.

- припинено УІПА право користування земельною ділянкою 0,5826га по вул. Муранова, 23а, наданої у постійне користування на підставі Державного акту від 26.12.2001 №966.

- надано ТОВ «ТАЙМЛАЙН» в оренду земельну ділянку по вул. Соціалістичній, ріг вул. Муранова загальною площею 2,6534 га для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальними та оздоровчим центрами до 01.12.2012 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ «Таймлайн» було укладено договір оренди земельної ділянки від 24.09.2007р., зареєстрований 26.10.2007 за №540767100075.

Зазначене рішення Харківської міської ради в цій частині Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області вважає незаконним та просить суд скасувати його з огляду на наступне.

Підставою для прийняття вказаного рішення в частині припинення права користування УІПА зазначеними земельними ділянками стала заява ректора УІПА на ім`я Харківського міського голови №102-01/47, відповідно до якої ректор просив припинити право користування земельною ділянкою площею 0,5826 га, наданої на підставі державного акту від 26.12.2001 №966 та вилучити частину земельної ділянки площею 1,9296 га наданої на підставі державного акту від 26.09.1997 №222 та передати їх у користування ТОВ «Таймлайн» згідно договору «Про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу УІПА і групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торгівельно-розважальним і оздоровчим центром».

Відповідно до умов договору «Про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу УІПА і групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торгівельно-розважальним і оздоровчим центром», який підписаний 08.09.2005 ректором УІПА та директором ТОВ «Таймлайн», затвердженого заступником міністра освіти і науки України, сторони зобов`язуються шляхом об`єднання майна і зусиль спільно діяти в сфері будівництва для досягнення наступних спільних господарських цілей по будівництву спортивно-оздоровчого комплексу для УІПА (надалі пойменований - СОК), разом з групою багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальними та оздоровчими центрами (надалі пойменована - Житловий комплекс) (при сумісній згадці - Об`єкт) на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні УІПА, згідно вказаних державних актів, визначених землевпорядною документацією і на яких УІПА надає можливість ТОВ «Таймлайн» вести забудову Об`єкту (п. 1.1 Договору). Згідно п. 6.1 договору, внесок УІПА це надання права на використання земельної ділянки, згаданої в п. 1.1 даного договору під будівництво.

Згідно договору, за результатами спільної діяльності УІПА має отримати: а) СОК, будівництво якого фінансується за кошти, залучені ТОВ «Таймлайн», в технічному стані на стадії введення в експлуатацію згідно проектної документації, за виключенням інвентарю та обладнання призначеного для ведення учбового процесу згідно актів виконаних робіт; б) після введення об`єкта в експлуатацію - інженерні мережі, споруди та елементи благоустрою, які відносяться до СОК; ТОВ «Таймлайн» отримує в Об`єкті групу багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальним та оздоровчим центрами (п. 8.1).

Прокурор вказував, що відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, окрім іншого, земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності (п. «є»). Отже, прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності.

Відповідно до п. 12. Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Крім того, відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту» (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Статтею 63 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення) передбачено, що за вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

УІПА була створена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 №592. Органом, який здійснює функції з управління УІПА, як об`єктом державної власності, є Міністерство освіти і науки України.

Згідно статуту УІПА основними напрямами діяльності академії є: підготовка згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями висококваліфікованих фахівців для освіти та енергетики, металургії та інших галузей народного господарства (п. 1.3). Головними завданнями академії є: здійснення освітньої діяльності певного напрямку, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, видавничої, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються в академії, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України; підвищення освітньо-культурного рівня громадян. Серед обов`язків УІПА, зазначено «забезпечувати заходи щодо зберігання та раціонального використання майна академії, земельних ділянок, закріплених за нею, здійснювати контроль за ефективністю їх використання».

За академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої Статутом, закріплюються на правах оперативного управління всі будівлі, споруди, майнові комплекси, а також інше майно, яке забезпечує проведення організаційної, навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, господарчої, спортивної та інших напрямків роботи (п. 6.1 Статуту).

Майно, що знаходиться у державній власності та передане в оперативне управління академії, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством (п. 6.2 Статуту).

За академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим Статутом, і відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та його організаційно-правової форми, власником закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно (п. 6.4 Статуту).

В позовній заяві прокурор наголошував, що жодні відомості щодо погодження Міністерством освіти і науки України, як органом, до сфери управління якого належить УІПА, дозволу на відчуження (вилучення) спірних земельних ділянок у проекті землеустрою відсутні.

З урахуванням викладено, прокурор стверджував, що ректор УІПА, відмовився від права користування на спірні земельні ділянки також поза межами своїх повноважень, оскільки вилучення земельних ділянок з користування академії суперечить її статутній діяльності та приписам законодавства. Договір, на який міститься посилання у листі ректора УІПА №102-01/47, не містить умов, щодо необхідності вилучення, або відмови УІПА, від наданих у постійне користування земельних ділянок. Однак, зазначені обставини не були враховані Харківською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення, зокрема положення частини 3 статті 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, враховуючи юридичний статус землекористувача та положення його Статуту, виходячи з належності земельної ділянки до земель державної власності.

Також, прокурор зазначав, що зобов`язання за згаданим договором, який було укладено 08.09.2005р., ТОВ «Таймлайн» на цей час не виконало. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за державою зареєстрований об`єкт незавершеного будівництва СОК (нежитлові будівлі літ. А-2 та літ. Б-1) 61% готовності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В статті 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, прокурор вказував, що рішення в частині пункту 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 №136/07 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки ухвалено з порушенням приписів ст.ст. 84, 142, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 63 Закону України «Про освіту», ст. 63 Закону України «Про вищу освіту» (які були чинні на момент прийняття рішення). Оскільки рішення Харківської міської ради про надання в оренду ТОВ «Таймлайн» земельної ділянки суперечить вимогам законодавства, земельна ділянка була вилучена із державної власності та з користування УІПА внаслідок дій Харківської міської ради та УІПА поза межами компетенції, договір оренди землі від 26.10.2007 за №540767100075 укладений між вказаними суб`єктами підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно ч.З ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави усупереч вимогам чинного законодавства України, прокурор вказував, що вони повинні бути повернуті за вимогою власника.

Заперечуючи проти доводів прокуратури Українська інженерно-педагогічна академія у відзиві на позовну заяву (вх. 30729 від 17.12.2019р.) зазначала, що з викладених у позові прокурора вимог неможливо встановити, які вимоги пред`явлено саме до УІПА. Відповідач вказував, що прокурором не надано жодного доказу на підтвердження викладених у позові припущень зокрема серед переліків додатків відсутній "Проект землеустрою" на документи якого посилається прокурор. Окрім того, зміст Рішення № 136/07 не містить посилання на будь-яку заяву ректора УІПА, що, на думку відповідача, спростовує припущення прокурора у цій частині. Прокурором підтверджено, що укладений 08 вересня 2005 року між Академією та ТОВ "Таймлайн" Договір про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу Української інженерно-педагогічної академії та групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торгівельно-розважальним і оздоровчим центрами" був затверджений заступником міністра освіти і науки України. Отже умови, зміст, а також права та обов`язки Академії, як сторони зазначеного Договору від 08 вересня 2005 року були не тільки відомі органу управління (Міністерству освіти і науки України), але й погоджені ним у повному обсязі. Таким чином органом управління (Міністерством освіти і науки України) були погоджені також вид та склад внеску Академії - "надання права на використання земельної ділянки, згаданої в п. 1.1 даного договору під будівництво". У той же час, чинне у 2005 році законодавство не передбачало будь-яких інших способів надання права на використання земельної ділянки особою під будівництво, ніж передача цієї ділянки в оренду чи у власність органом, уповноваженим на вчинення таких дій.

Окрім того, Українська інженерно-педагогічна академія зазначала про сплив строку позовної давності за вимогами прокурора, оскільки позов заявлено щодо правовідносин 2005-2007 років. Проте позов заявлено лише у листопаді 2019 року - більше ніж через 12 років. При цьому, всупереч приписам частини 5 статті 267 ЦК України, за твердженням відповідача, прокурором не тільки не наведено жодної поважної причини пропуску позовної давності, але й в порушення вимог процесуального законодавства не надано (не зазначено) жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування таких причин. При цьому причини пропуску строку позовної давності є фактом, який має безпосереднє значення для вирішення справи та є предметом доказування під час судового розгляду.

Українська інженерно-педагогічна академія стверджувала, що Академії достеменно відомо про обізнаність прокуратури та органів Міністерства внутрішніх справ із суттю та змістом спірних правовідносин ще з 2007 року. Так, зокрема 12 жовтня 2007 року УІПА був отриманий запит Управління Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю ГУ МВС України в Харківській області № 44/6956 від 27 вересня 2007 року про надання усіх документів щодо спірних правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи. Згідно витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції витребувані документи та відомості були надані запитувачу листами № 102-01/18 від 22 жовтня 2007 року, № 102-01/19 від 12 листопада 2007 року та № 102-01/20 від 21 листопада 2007 року. Окрім того, листом № 04-28-2194 вих.-17 від 17 листопада 2017 року Харківська місцева прокуратура № 1 вимагала надати ті ж самі документи, які були надані згідно листів Академії № 102-01/05 від 14 березня 2017 року та № 105-15-45 від 21 березня 2017 року. Також, відповідач вказував, що 04.08.2008 року на адресу Академії надходив лист Прокуратури Дзержинського району м.Харкова № 1-182пр/08 від 31 липня 2008 року згідно якого було відмолено у порушенні кримінальної справи.

Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву (вх. 30763 від 18.12.2019р.) зазначала, що державні акти на право постійного користування землею від 26.09.1997 №ХР-35-01-001606 на користування земельною ділянкою площею 6,0643 га по вул. Муранова, 23-А у м. Харкові та від 26.12.2001 № ХР-003156 на користування земельною ділянкою площею 0,5826 га по вул. Муранова, 23-А у м. Харкові видані виконкомом Харківської міської Ради народних депутатів Харківської області відповідно до повноважень, покладених на даний орган Земельним кодексом 18.12.1990 року. Статтею 63 ЗК 1990 року встановлено, що до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Статтею 19 ЗК 1990 року передбачено, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки для будь-яких потреб у межах міста.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 (діяв до 01.01.2013) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема земельні ділянки, закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами та вищими навчальними закладами державної форми власності. Стаття 7 вказаного закону визначає, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Пунктом «в» Прикінцевих положень ЗК України 2002 року Кабінет Міністрів України зобов`язано розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо. Харківська міська рада зазначала, що таким чином, з метою врегулювання правовідносин щодо розмежування земельних ділянок державної та комунальної власності прийнято вищенаведений Закон від 2004, норма якого щодо віднесення до земель державної власності земельних ділянок, закріплених за вищими навчальними закладами державної форми власності, була внесена лише у 2009 році.

Крім того, за твердженням відповідача, пунктом 12 Перехідних положень ЗК України 2002 року встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Таким чином, Закон пов`язував виконання повноважень міськими радами до розмежування земель державної та комунальної власності, які були розмежовані Законом 2004 року, який, у свою чергу, в момент його прийняття, не відносив до земель державної власності землі, закріплені за вищими навчальними закладами. Оскільки спірне рішення Харківською міською радою було прийняте у 2007 році, розпорядження землями у межах населеного пункту, не віднесених до державної форми власності, до їхнього розмежування, здійснювалося міськими радами.

Відповідач посилався на ст. 142 ЗК України у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення та зазначав, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, як заявляє Харківська міська рада, оскільки власником земельної ділянки по вул. Муранова, 23-А у м. Харкові на момент прийняття рішення № 136/07 була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, то Харківська міська рада, отримавши лист-відмову від УІПА від права користування земельними ділянками, прийнявши дане рішення, не вийшла за межі своїх повноважень, діяла на підставі повноважень, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та у спосіб, встановлений Земельним кодексом України.

ТОВ «Таймлайн», у наданому до суду відзиві (вх.30772 від 18.102.2019р.) також було викладено свої заперечення щодо позовних вимог прокурора. Відповідач зазначав, що прокурором не було доведено того факту, що Українська інженерно-педагогічна академія отримала в оперативне управління від Міністерства освіти та науки України спірну земельну ділянку, так як прокурором не було надано в якості доказу відповідного договору, укладеного між Міністерством освіти та науки України та Українською інженерно-педагогічною академією. Право оперативного управління - це речове право суб`єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч.1 ст.52 ГК України). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб`єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка, мова про яку йдеться в позові, знаходилась в оперативному управлінні УІПА, не надано жодного письмово доказу цього факту. Так, п.6.3. статуту УІПА, який надавався в якості доказу до позову прокурором, зазначено, що нерухоме майно, також може передаватись і до статутного капіталу УІПА. На підставі цього відповідач зазначає, що прокурором не доведено необхідності обов`язкового погодження з Міністерством освіти та науки України відмови УІПА від земельної ділянки, що не використовується в господарській діяльності УІПА. Окрім того, за твердженням відповідача, жодним законодавчим або підзаконним актом, які діяли на момент прийняття спірного рішення, не передбачено процедуру погодження органом, до сфери управління якого належить УІПА «вилучення» земельної ділянки не передбачено, як і не передбачено необхідність знаходження такого погодження в проекті землеустрою.

В обґрунтування своїх доводів та на спростування заперечень відповідачів керівником Харківської місцевої прокуратури № 1 було надано письмові пояснення (вх. 31680 від 27.12.2019р.), в яких прокурором викладено таке.

З приводу належності вказаної земельної ділянки до земель державної форми власності зауважується, що відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, окрім іншого, земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності (п. «є»).

Останній припис було внесено до Земельного кодексу відповідно до п. 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)» від 14.12.2004 №2229-1V. При цьому пунктом 12. Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження лише щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, при цьому вказані землі залишаються у державній власності відповідно до приписів ст. 84 Земельного кодексу України.

Щодо повноважень Харківської міської ради прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою, прокурор зазначає, що відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту» (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення) матеріально-технічна база Навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

УІПА була створена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 №592. Органом, який здійснює функції з управління УІПА, як об`єктом державної власності, є Міністерство освіти і науки України. Згідно статуту УІПА основними напрямами діяльності академії є: підготовка згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями висококваліфікованих фахівців для освіти та енергетики, металургії та інших галузей народного господарства (п. 1.3). Головними завданнями академії є: здійснення освітньої діяльності певного напрямку, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти: здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, видавничої, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються в академії, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України; підвищення освітньо-культурного рівня громадян. Серед обов`язків УІПА, зазначено «забезпечувати заходи щодо зберігання та раціонального використання майна академії, земельних ділянок, закріплених за нею, здійснювати контроль за ефективністю їх використання».

Пунктами 6.1, 6.2, 6.4 Статуту УІПА, який погоджено органом, до сфери управління якого входить суб`єкт господарювання, врегульовано питання поводження з майном установи, а саме:

- за академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої Статутом, закріплюються на правах оперативного управління всі будівлі, споруди, майнові комплекси, а також інше майно, яке забезпечує проведення організаційної, навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, господарчої, спортивної та інших напрямків роботи (п. 6.1 Статуту);

- майно, що знаходиться у державній власності та передане в оперативне управління академії, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством (п. 6.2 Статуту);

- за академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим Статутом, і відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та його організаційно-правової форми, власником закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно (п. 6.4 Статуту).

З урахуванням викладеного, прокурор стверджував, що ректор УІПА відмовився від права користування на спірні земельні ділянки поза межами своїх повноважень. Зазначені обставини не були враховані Харківською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення, зокрема положення частини 3 статті 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, враховуючи юридичний статус землекористувача та положення його Статуту, виходячи з належності земельної ділянки до земель державної власності.

З приводу недоведеності обставин на які посилається прокурор у позові, зокрема відсутності погодження з органом управління питання вилучення земельної ділянки, подання УІПА заяви про відмову від користування земельною ділянкою, прокурором було надано для долучення до матеріалів справи копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ«ТАЙМЛАЙН».

Також, прокурор вказував, що про незаконне відчуження спірної земельної ділянки органи прокуратури дізнались під час досудового розслідування кримінального провадження №42019221090000274 від 25.10.2019, розпочатого за ч. 1 ст. 367 КК України за фактом службової недбалості в діях керівництва УІПА. Крім того, частково, документи які використані як докази були отримані на запит місцевої прокуратури з УІПА листами від 14.03.2017 №102-01/05 та від 21.03.2017 №105-15-45. З приводу листа прокуратури Дзержинського району міста Харкова від 31.07.2008 №1-182пр/08 прокурор зазначав, що вказаний лист до цього часу не берігся, оскільки був знищений, у зв`язку з закінченням строків зберігання.

Таким чином, прокурор стверджував, що місцевою прокуратурою не пропущено строки позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення стало відомо з листів УІПА та матеріалів згаданого кримінального провадження.

Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог та викладених учасниками справи доводів, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 18 Закону України "Про освіту" (у редакції дійсній на час укладення договору оренди спірних приміщень) визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

Частиною 1 статті 63 зазначеного Закону передбачено, що матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

В Української інженерно-педагогічної академії у постійному користуванні перебували земельні ділянки за адресою: м. Харків, вул. Муранова, 23А, площею 6,0643 га для експлуатації спорткомплексу (відповідно до державного акту серії ХР-35-01-001606 виданого на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 10.09.1997 №746 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №222 26.09.1997) та земельна ділянка площею 0,5826 га по вул. Муранова, 23А, для експлуатації та обслуговування спорткомплексу (відповідно до державного акту 1-ХР №003156 виданого на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 25.09.2001 №1667 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №966 від 26.12.2001).

08.05.2005р. між Українською інженерно-педагогічною академією та ТОВ«Таймлайн» було укладено договір «Про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу Української інженерно-педагогічної академії та групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальним та оздоровчим центрами». Сторони за даним договором зобов`язалися шляхом об`єднання майна і зусиль спільно діяти в сфері будівництва для досягнення наступних спільних господарських цілей по будівництву спортивно-оздоровчого комплексу для Української інженерно-педагогічної академії (надалі пойменований - СОК), разом с групою багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальним та оздоровчим центрами (на далі пойменована - Житловий комплекс) (при сумісний згадці Об`єкт) на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні УІПА, згідно державного акту на право постійного користування землею № 222 від 26 вересня 1997 року, та згідно державного акту на право постійного користування № 966 від 26 грудня 2001 року за адресою: м. Харків, вул. Муранова, 23-А у межах, визначених землевпорядною документацією і на якій УІПА надає можливість ТОВ«Таймлайн» вести забудову Об`єкту. Конкретні характеристики Об`єкту та місце їх розташування визначатимуться у відповідності до «Програми робіт», що додаватиметься до даного договору, в якій сторони визначають порядок, терміни, етапи та інші умови сумісної діяльності та яка є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.1. договору).

Вказаний договір було затверджено заступником міністра освіти і науки України А.Г.Богомоловим.

Відповідно до п. 3.1 укладеного договору УІПА надає можливість ТОВ«Таймлайн» на земельній ділянці, яка належить УІПА на праві постійного користування, вести забудову Об`єкту після оформлення УІПА землевпорядної документації та документації на право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво Об`єкту.

В пунктах 6.1.-6.2. договору закріплено, що внесок УІПА - надання права на використання земельної ділянки, згаданої в п. 1.1. даного договору під будівництво; внесок ТОВ«Таймлайн» - грошові кошти (власні або залучені) та особиста трудова участь.

На підставі заяви ректора УІПА на ім`я Харківського міського голови №102-01/47, відповідно до якої ректор просив припинити право користування земельною ділянкою площею 0,5826 га, наданої на підставі державного акту від 26.12.2001 №966 та вилучити частину земельної ділянки площею 1,9296 га наданої на підставі державного акту від 26.09.1997 №222 та передати їх у користування ТОВ «Таймлайн» згідно договору «Про будівництво спортивно-оздоровчого комплексу УІПА і групи багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торгівельно-розважальним і оздоровчим центром», пунктом 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007р. № 136/07 було: припинено УІПА право користування земельною ділянкою 1,9296га по вул. Муранова, 23а, наданої у постійне користування на підставі Державного акту від 26.09.1997 №222 у складі земельної ділянки площею 6,0643 га; припинено УІПА право користування земельною ділянкою 0,5826га по вул. Муранова, 23а, наданої у постійне користування на підставі Державного акту від 26.12.2001 №966; надано ТОВ «ТАЙМЛАЙН» в оренду земельну ділянку по вул. Соціалістичній, ріг вул. Муранова загальною площею 2,6534 га для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземною автостоянкою, торговельно-розважальними та оздоровчим центрами до 01.12.2012 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації.

На підставі прийнятого рішення між Харківською міською радою та ТОВ «Таймлайн» було укладено договір оренди земельної ділянки від 24.09.2007р., зареєстрований 26.10.2007 за №540767100075.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, окрім іншого, земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності (п. «є»).

Відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин, матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Статтею 63 Закону України «Про вищу освіту» передбачалося, що за вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

УІПА була створена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 №592. Органом, який здійснює функції з управління УІПА, як об`єктом державної власності, є Міністерство освіти і науки України. Згідно статуту УІПА основними напрямами діяльності академії є: підготовка згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями висококваліфікованих фахівців для освіти та енергетики, металургії та інших галузей народного господарства (п. 1.3). Головними завданнями академії є: здійснення освітньої діяльності певного напрямку, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, видавничої, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників; забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються в академії, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України; підвищення освітньо-культурного рівня громадян. Серед обов`язків УІПА, зазначено «забезпечувати заходи щодо зберігання та раціонального використання майна академії, земельних ділянок, закріплених за нею, здійснювати контроль за ефективністю їх використання».

За академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої Статутом, закріплюються на правах оперативного управління всі будівлі, споруди, майнові комплекси, а також інше майно, яке забезпечує проведення організаційної, навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, господарчої, спортивної та інших напрямків роботи (п. 6.1 Статуту). Майно, що знаходиться у державній власності та передане в оперативне управління академії, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством (п. 6.2 Статуту).

За академією, з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим Статутом, і відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та його організаційно-правової форми, власником закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно (п. 6.4 Статуту).

Відповідно до п. 12. Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Згідно ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

В матеріалах справи відсутні докази безпосереднього погодження Міністерством освіти і науки України, як органом, до сфери управління якого належить УІПА, дозволу на припинення права користування УІПА зазначеними земельними ділянками та вилучення частини земельної ділянки для передачі у користування ТОВ «Таймлайн». З урахуванням викладено, обґрунтованими є доводи прокурора про відмову УІПА від права користування на спірні земельні ділянки поза межами своїх повноважень, оскільки вилучення земельних ділянок з користування академії суперечить її статутній діяльності та приписам законодавства, що також не було враховано Харківською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення (зокрема положення частини 3 статті 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, враховуючи юридичний статус землекористувача та положення його Статуту, виходячи з належності земельної ділянки до земель державної власності).

Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 30.01.2018р. у справі №905/1266/17 та Вищим господарським судом України в постанові від 15.02.2012р. у справі №22/68-19/146.

Відповідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В статті 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, оскільки рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 №136/07 в частині пункту 28 додатку 1 до рішення було ухвалено з порушенням приписів ст.ст. 84, 142, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 63 Закону України «Про освіту», ст. 63 Закону України «Про вищу освіту» (які були чинні на момент прийняття рішення), обґрунтованими є вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування п. 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 №136/07, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.09.2007, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ «Таймлайн», і про повернення у користування Української інженерно-педагогічної академії, земельної ділянки загальною площею 2,6534 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Соціалістична, ріг вул. Муранова та яка була передана у користування ТОВ «Таймлайн» відповідно до договору оренди земельної ділянки від 24.09.2007р.

В той же час, в процесі розгляду даної справи Українською інженерно-педагогічною академією (відзив за вх. 30729 від 17.12.2019р.), Товариством з обмеженою відповідальністю «Таймлайн» (заява вх. 29601 від 05.12.2019р.) та Харківською міською радою (клопотання вх. 30778 від 18.12.2019р.) було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Українська інженерно-педагогічна академія зазначала про сплив строку позовної давності за вимогами прокурора, оскільки позов заявлено щодо правовідносин 2005-2007 років. Проте позов заявлено лише у листопаді 2019 року - більше ніж через 12 років. Українська інженерно-педагогічна академія стверджувала, що Академії достеменно відомо про обізнаність прокуратури та органів Міністерства внутрішніх справ із суттю та змістом спірних правовідносин ще з 2007 року. Так, зокрема 12 жовтня 2007 року УІПА був отриманий запит Управління Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю ГУ МВС України в Харківській області № 44/6956 від 27 вересня 2007 року про надання усіх документів щодо спірних правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи. Згідно витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції витребувані документи та відомості були надані запитувачу листами № 102-01/18 від 22 жовтня 2007 року, № 102-01/19 від 12 листопада 2007 року та № 102-01/20 від 21 листопада 2007 року. Окрім того, листом № 04-28-2194 вих.-17 від 17 листопада 2017 року Харківська місцева прокуратура № 1 вимагала надати ті ж самі документи, які були надані згідно листів Академії № 102-01/05 від 14 березня 2017 року та № 105-15-45 від 21 березня 2017 року. Також, відповідач вказував, що 04.08.2008 року на адресу Академії надходив лист Прокуратури Дзержинського району м.Харкова № 1-182пр/08 від 31 липня 2008 року згідно якого було відмолено у порушенні кримінальної справи.

ТОВ «Таймлайн» стверджувало, що строк позовної давності для прокуратури сплинув 04.07.2010 року, тобто через три роки після прийняття рішення Харківської міської ради від 04.07.2007 року №136/07 «Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради». Відповідач вказував, що Велика Палата Верховного Суду у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19) вирішила питання щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст.388 ЦК України. За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника. Окрім того, керівником Харківської місцевої прокуратури №1 до позовної заяви було додано копію акту приймання-передачі спортивно-оздоровчого комплексу від 02.09.2008 року, який був підписаний через рік після прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення. В підписання даного акту приймав участь, також, начальник Департаменту економіки і фінансів Міністерства освіти і науки України, що свідчить про обізнаність Міністерства освіти та науки України про прийняття Харківською міською радою спірного рішення в 2007 році.

Харківська міська рада посилалася на ту обставину, що прокурор наголошує у позовній заяві, що Міністерство освіти та науки України було повідомлено про неналежне виконання зобов`язань за договором ТОВ «Таймлайн» листами УІПА від 01.10.2009 № 101-01/16а, а про намір УІПА відмовитися від земельної ділянки Міністерство повідомлялося листом УІПА від 14.08.2007 № 101-01/20. Із викладеного слідує, що Міністерство було обізнане про «порушення» (на думку прокурора) прав держави шляхом передачі спірної земельної ділянки іншій особі, проте, починаючи з 14.08.2007 (дата повідомлення про намір відмовитися УІПА від користування землею) жодних дій на захист порушеного, на думку прокурора, права не здійснило, до суду за захистом такого права не звернулося. Отже, за твердженням відповідача, хибним є посилання прокурора на той факт, що Міністерство дізналося про відмову УІПА від права користування лише з листа прокуратури від 25.10.2019 № 31/2012вих-19.

Харківська міська рада зазначала, що прокуратурі міста Харкова було відомо про порушення, на думку прокурора, прав держави з дня прийняття міською радою спірного рішення, що підтверджується тим, що на засіданні 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007, на якій, зокрема, було прийняте спірне рішення № 136/07, був присутній прокурор міста Харкова старший радник юстиції Суходубов В.С., що підтверджується протоколом 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007. За результатами проведеного засідання сесії Харківської міської ради останньою на адресу прокуратури м. Харкова було направлено листа від 13.08.2007 № 08-4/2421/2-07, яким на адресу прокуратури направлялися належним чином оформлені копії рішень 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання. Враховуючи вищенаведені обставини, а також те, що прокурор міста був присутній на засіданні 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання та був обізнаний про прийняття спірного рішення щодо припинення УІПА права користування земельними ділянками з моменту його винесення, тобто з 04.07.2007 року та приймаючи до уваги загальний термін позовної давності у три роки, та враховуючи твердження прокурора про обізнаність Міністерства освіти і науки України про листи УІПА Харківська міська рада вважає від 2007 та 2009 років, що пропущений строк позовної давності щодо звернення Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до суду в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, в позовній заяві прокурор зазначав, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з даним позовом обчислюється від дня отримання Міністерством освіти і науки України повідомлення місцевої прокуратури №31-2012вих-19 від 25.10.2019, про підготовку місцевою прокуратурою для подання до господарського суду Харківської області даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, з якого, як вважає прокурор, позивач довідався про порушення інтересів держави внаслідок укладення відповідачами оскаржених рішень та правочинів.

Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо початку перебігу строку позовної давності за заявленими позовними вимогами та щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу такого строку, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України 11.09.1997р.:

«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»

У п.137. Рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

«Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.»

В постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі №6-68цс15 було зазначено наступне:

«Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.»

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, на позови прокуратури поширюється положеннястатті 257 ЦК Українищодо загальної позовної давності, і на підставі частини першоїстатті 261 цього Кодексуперебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права,але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Так, згідно зістаттею 256 Цивільного кодексу Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першоїстатті 261 Цивільного кодексу Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей256,261 Цивільного кодексу Українипозовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав),а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналізстатті 261 Цивільного кодексу Українидає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16 зазначала, що правильним є висновок про те, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого процесуальним законодавством, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж ізстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже згадані вище рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Аналогічні висновки щодо питання заявлення позову у межах чи з пропуском позовної давності були зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 14 серпня 2018 року по справі №922/1425/17 та в постанові від 20 листопада 2019 року по справі №922/793/19.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту» (у редакції на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. За вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно.

Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України (у редакції на момент прийняття оспорюваного рішення та укладення договору оренди) до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Згідно ч. 2 ст.84 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття оспорюваного рішення та укладення договору оренди) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Українська інженерно-педагогічна академія була створена на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 №592. Органом, який здійснює функції з управління УІПА, як об`єктом державної власності, є Міністерство освіти і науки України.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Таким чином, позивач був зобов`язаний здійснювати своєчасний, повний і достовірний контроль за використанням та збереженістю земель державної власності, що закріплені за державними закладами вищої освіти.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Таким чином, у разі належного користування своїми правами та виконання обов`язків з нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, позивач мав би довідатися про порушення своїх прав та особу, яка їх порушила під час виникнення спірних відносин, в результаті яких земельна ділянка вибула із користування УІПА.

Крім того, відповідно до ч.16ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 рокусесії ради проводяться гласно.

Відповідно дост.22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування або у недержавних друкованих засобах масової інформації па підставі укладених угод між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Відповідно дост. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідност. 21 Закону України «Про інформацію»інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування. Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно з вимогами статті 21 Закону України "Про інформацію", рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради.

Регламентом Харківської міської ради (в редакції від 31.05.2006 № 17/06) передбачено, що персональні робочі місця в залі засідань відводяться для учасників засідання: депутатів міської ради, Харківського міського голови, секретаря міської ради. Персональні робочі місця передбачаються також для запрошених: голови обласної державної адміністрації, голови обласної ради, представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова, голів районних у м. Харкові рад. Також передбачаються місця для інших осіб, що мають право бути присутніми згідно з чинним законодавством.

На засіданні 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007, на якій, зокрема, було прийняте спірне рішення № 136/07, був присутній прокурор міста Харкова старший радник юстиції Суходубов В.С., що підтверджується протоколом 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007р. (а.с. 171). Окрім того, за результатами проведеного засідання сесії Харківської міської ради останньою на адресу прокуратури м.Харкова було направлено листа від 13.08.2007 № 08-4/2421/2-07, яким на адресу прокуратури направлялися належним чином оформлені копії рішень 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання, про що зазначалося Харківською міською радою в клопотанні щодо застосування строку позовної давності та було надано копію вказаного листа (а.с.170).

Позивач в силу наведених вище положень законодавства та встановлених обставин справи повинен був своєчасно цікавитися та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, закріплених за навчальними закладами, здійснювати контроль за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання таких земель, а прокурор здійснювати нагляд за правомірністю прийнятих міською радою рішень, про прийняття яких він повідомлявся, отже позивач та прокурор не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим користувачем земельної ділянки в силу прийнятого Харківською міською радою рішення, та відповідно могли своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права.

Існування певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких позивач або прокурор мали змогу дізнатись про протиправні дії та того, хто їх вчинив, а саме, здійснюючи належним чином у відповідності до норм чинного законодавства моніторинг використання земель державної власності, позивач не міг не бути обізнаним щодо факту передачі в оренду спірної земельної ділянки, що мало місце на підставі відмови ректора УІПА від права користування земельною ділянкою та прийнятого у зв`язку з цим рішення Харківською міською радою, тобто, позивач та прокурор мали об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави і здійснити дії в межах належних строків.

Окрім того, про факт обізнаності позивача про намір УІПА відмовитись від земельної ділянки зазначається і прокурором у позовній заяві, в абзаці 6 на сторінці 11 якої прокурор вказує:

«… Крім того, про неналежне виконання зобов`язань за договором ТОВ «Таймлайн» Міністерства освіти і науки України було відомо з листів, які направлялись на його адресу УІПА, зокрема листа від 01.10.2009 №101-01/16а, а про намір УІПА відмовитись від земельної ділянки Міністерство повідомлялось листом №101-01/20 від 14.08.2007 (копії яких додаються).»

В той же час, позовна заява подана прокурором в листопаді 2019 року. Таким чином, оскільки позивачем у справі є саме Міністерство освіти та науки України, в даному випадку пропущено трирічний строк позовної давності за вимогами прокурора, що з урахуванням відсутності документального підтвердження поважності причин такого пропуску є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, а також те, що прокурор в інтересах держави та в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку позовної давності, суд визнає заяви відповідачів про застосування до заявлених вимог наслідків спливу строку позовної давності обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області поданого в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймлайн" та Української інженерно-педагогічної академії у зв`язку зі встановленням факту пропуску строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено у даній справі.

З урахуванням відмови в задоволенні позову та приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі не підлягають покладенню на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "29" січня 2020 р.

СуддяЛ.С. Лаврова