ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2020

Справа № 910/8624/19

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Лебович А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7, кімната 417; код ЄДРПОУ 37001696; поштова адреса: 07400, Київська обл., місто Бровари, вул. Металургів, будинок 17)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТБУД СЕРВІС" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 33 Б; код ЄДРПОУ 37931837)

Про стягнення 406 586, 21 грн

За участі представників сторін:

Від позивача: Варшамян Т. Г. (ордер серія КР № 65604 від 24.06.2019);

Від відповідача: Стуга В. В. (ордер серія КС № 119718).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТБУД СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 373 875, 46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № УС 1257 від 28.10.2016 щодо оплати виконаних робіт, у зв`язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача 373 875, 46 грн, з яких 33 208, 69 грн - основної заборгованості; 311 114, 28 грн пені; 4 042, 43 грн - інфляційних нарахувань; 1 463,36 грн - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами. Також позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 583, 34 грн та 5 608, 14 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

14.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих. № 12.08.2019, клопотання про поновлення строку на подання заперечень по справі вих. № 78 від 12.08.2019 та клопотання вих. № 77 від 12.08.2019 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням викликом сторін.

16.08.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява № б/н від 15.08.2019 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить збільшити позовні вимоги щодо нарахування пені за збільшений період - по 14.08.2019, у загальному розмірі 342 094,54 грн, просить стягнути інфляційні нарахування на суму 3 643,93 грн та 3% річних на суму 1586,19 грн, сума основного боргу заявлена до стягнення у розмірі 33 208,69 грн залишається незмінною. Позивач також просить покласти на відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 466,67 грн та судовий збір у розмірі 6 098,79 грн.

Розглянувши заяву відповідача у справі про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, а також з огляду на подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до якої загальна ціна позову визначена у розмірі 406 586,21 грн, суд дійшов висновку, що розгляд справи необхідно здійснювати в загальному позовному провадженні з викликом сторін. Ухвалою від 21.08.2019 суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засіданні у справі на 10.09.2019.

27.08.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

09.09.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді Бондаренко Г. П. на лікарняному, розгляд справи, призначений на 10.09.2019, не відбувся, розгляд справи був перенесений на 05.11.2019, про що суд повідомив сторін ухвалою від 20.09.2019.

04.11.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 05.11.2019 суд за клопотанням позивача залишив без розгляду заяви про збільшення позовних вимог від 16.08.2019 та 09.09.2019, надав відповідачу строк для надання відповіді на позовну заяву, ухвалив з власної ініціативи продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 21.11.2019.

14.11.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 33 208, 69 грн основного боргу, 404 743, 53 грн пені, 4 052, 71 грн інфляційних нарахувань 1 834, 58 грн 3 % річних та 1 834, 58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами. Також позивач просив покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору та витрати на правничу допомогу. Заяви про збільшення позовних вимог від 16.08.2019, 09.09.2019 та 04.11.2019 позивач просив залишити без розгляду.

21.11.2019 позивач подав суду клопотання про долучення доказів.

21.11.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшли клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та пояснення, в яких відповідач визнав вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, однак просив зменшити штрафні санкції, в зв`яхку х їх неспівмірністю з сумою основного боргу .

В судовому засіданні 21.11.2019 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.12.2019.

В судовому засіданні 17.12.2019 суд оголосив перерву до 21.01.2020.

В судове засідання 21.01.2020 учасники справи прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач заперечив розраховані позивачем суми штрафних санкцій та просив зменшити їх розмір, крім того відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу з огляду на не співмірність останньої.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників справи надані впродовж розгляду справи, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, 28.10.2016 між позивачем, як виконавцем, і відповідачем, як замовником, укладено договір про виконання робіт № УС 1257 (далі по тексту - договір). Відповідно до пункту 1.1. договору, позивач (як виконавець) зобов`язався за завданням відповідача (як замовника) надати останньому послуги щодо дефектування одиниць техніки, окремих вузлів та/або агрегатів техніки чи іншого обладнання відповідача (по тексту Договору - об`єкт дефектування», а після підписання дефектної відомості - предмет ремонту), а відповідач зобов`язався оплатити надані послуги.

Відповідно до пункту 1.2. договору, позивач, на умовах і в порядку, встановлених договором, зобов`язався виконати ремонтні роботи предмету ремонту, а відповідач зобов`язався у строки та у порядку, що визначені договором прийняти та оплатити ремонтні роботи.

Послуги з дефектування та супутні послуги, які надаються виконавцем чи залученими ним третіми особами за цим договором є платними. Загальна вартість послуг з дефектування визначається виходячи із кількості витрачених виконавцем людино/годин (люд/год.) роботи його працівників та/або представників (п. 2.1. договору).

Після проведення дефектування сторонами оформляється акт надання послуг. Обов`язок щодо складання зазначеного акту покладається на виконавця. У день завершення дефектування чи в інший термін протягом 5 робочих днів з дня закінчення проведення дефектування, виконавець складає, підписує та передає замовнику зазначений акт (п. 2.7. договору).

Згідно з п. 2.8. договору замовник має право знайомитися з результатами дефектування, які викладені в акті надання послуг та/або дефектній відомості.

Підставою для оплати послуг є рахунок виконавця або належно оформлений акт надання послуг. Замовник здійснює оплату послуг на підставі акту надання послуг у випадку не отримання від виконавця рахунку в день належного оформлення акту надання послуг (п. 2.9.2. договору).

Підписання замовником дефектної відомості до договору підтверджує його згоду на виконання виконавцем ремонтних робіт предмету ремонту на умовах, зазначених в договорі та підписаній сторонами дефектній відомості (п. 2.12. договору).

Згідно із пунктом 1.3. договору, перелік робіт, необхідних матеріалів, строк виконання робіт та їх ціна визначаються сторонами договору та вказуються в дефектних відомостях чи рахунках-фактурах на оплату робіт, які є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору, ціна ремонтних робіт, а також перелік запасних частин та інших матеріалів, необхідних для виконання ремонтних робіт визначаються сторонами за результатами проведення дефектування предмету ремонту та зазначаються в дефектних відомостях, які підписуються сторонами.

Згідно із положенням пункту 3.6 договору, оплата робіт здійснюється у гривнях у безготівковій формі. Спосіб оплати - 100% попередня оплата, в наступному порядку: протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту (дати) отримання замовником рахунку на оплату робіт або з дати підписання дефектної відомості. Замовник зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок виконавця грошові кошти в розмірі 100 % ціни ремонтних робіт.

У випадку, якщо в день, вказаний в п. 6.4.2., п. 5.4. замовник не отримав від виконавця рахунок на оплату робіт, достатньою підставою для здійснення оплати робіт є підписана сторонами дефектна відомість. Підпис представника замовника в дефектній відомості свідчить про те, що дата підписання останньої співпадає з датою її укладення, а також про отримання замовником одного екземпляру зазначеного документу. В такому разі, строк оплати робіт починає спливати з дня наступного за днем підписання дефектної відомості (п. 3.6.1. договору).

У пункті 3.6.2 договору сторони домовились про те, що порушення замовником строків здійснення попередньої оплати робіт не вважається відмовою замовника від договору і є підставою для застосування відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань та інших наслідків, передбачених договором.

В силу положення підпункту 3.6.3. договору, виконавець мав право не розпочинати виконання робіт, а також строки виконання робіт не починають спливати до моменту (дати) внесення замовником передоплати відповідно до умов пункту 3.6 договору, у випадку порушення замовником строків здійснення попередньої оплати.

Відповідно до пункту 5.3 договору прийняття робіт оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт, обов`язок щодо складання якого покладається на виконавця. Відразу після передачі-прийняття робіт сторони зобов`язані підписати вказаний акт.

Згідно з п. 6.3.3. договору виконавець має право не починати виконання ремонтних робіт у випадку порушення замовником строків здійснення попередньої оплати.

У відповідності до п. 6.4.2. договору виконавець зобов`язаний у день підписання дефектної відомості виставити та передати замовнику рахунок на оплату робіт. Рахунок передається особисто представнику замовника, поштою, факсом чи електронною поштою.

Відповідно до пункту 8.1 договору, за порушення строків оплати ремонтних робіт замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі 1% від ціни робіт за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.

Договір набирає чинності (вступає в дію) з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила про намір його припинення, то договір вважається продовженим на наступний календарний рік (п. 11.1. договору).

Відповідно до п.11.4. договору позовна давність за договором стосовно оплати ремонтних робіт та сплати штрафних санкцій встановлюється тривалістю в три роки.

На виконання договору в період його дії позивачем надавались послуги з дефектування, проведені ремонтні роботи з використанням запасних деталей тощо.

Зокрема, 21.03.2018 та 02.04.2018 за результатами дефектування гідронасосів сторонами було підписано дефектні відомості № УС000058229 на загальну суму 31 272, 68 грн та № УС000058470 на загальну суму 37 572, 35 грн відповідно. Після чого, як стверджує позивач, ним виставлено рахунки на оплату по замовленню №58229 від 21.03.2018 та №58470 від 02.04.2018 відповідно. При цьому, доказів виставленні відповідачу зазначених рахунків позивач в матеріали справи не надав.

29.03.2018 Відповідач здійснив частковий платіж за дефектною відомістю №УС000058229 на суму 15 636, 34 грн, що підтверджується матеріалами справи, а 06.04.2018 частковий платіж за дефектною відомістю №УС000058470 на суму 10 000, 00 грн.

В подальшому сторонами були підписані акти надання послуг № 38508 та № 38510 від 12.07.2018 на суму 31 272, 68 грн та 37 572, 35 грн.

15.01.2019 відповідач сплатив позивачу 10 000, 00 грн, зазначивши в призначенні платежу «оплата за запчастини зг. акту звірки станом на 31.12.2018, у т.ч. ПДВ 20% - 1 666, 67 грн». Вказаний платіж був зарахований позивачем, як вбачається із тексту позовної заяви, в оплату за дефектною відомістю №УС000058229.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за дефектною відомістю №УС000058229 складає 5 636, 34 грн та за дефектною відомістю №УС000058470 - 27 572, 35 грн та за підписаними за результатами проведених ремонтних робіт актами надання послуг №38508 від 12.07.2018 та №38510 від 12.07.2018 відповідно.

26.04.2019 Позивачем на адресу відповідача був направлений лист за вихідним №26 від 26.04.2019 з вимогою сплатити 33 208, 69 грн заборгованості за договором, проте, 15.05.2019 лист повернувся за зворотною адресою, у зв`язку із закінченням терміну зберігання у відділенні поштового зв`язку.

Доказів оплати заборгованості за договором в розмірі 33208,69 грн та/або в будь - якому іншому розмірі матеріали справи не містять.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 33 208, 69 грн основної заборгованості за договором, 404 743, 53 грн пені за період прострочення з 29.03.2018 по 13.11.2019, 4 052, 71 грн інфляційних нарахувань за квітень 2018 року - жовтень 2019 року та 1 834, 58 грн 3 % річних за період прострочення з 29.03.2018 по 13.11.2019 та 1 834, 58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 % за період прострочення з 29.03.2018 по 13.11.2019.

Відповідач проти позову заперечує, не погоджується з підставою позовних вимог, періодом виникнення заборгованості та нарахованими фінансовими санкціями. Зокрема, на думку відповідача договір, укладений між сторонами, припинив свою дію 31.12.2017, відтак сторони підписуючи дефектні відомості №УС000058229 та №УС000058470 діяли не на його підставі, а взаємовідносини сторін в 2018 році регулювалися виключно законодавством, що регулює укладання договору у спрощеному вигляді. Відповідач також зазначає, що позивачем невірно визначену дату виникнення зобов`язань відповідача по оплаті, на думку відповідача початком прострочення необхідно визначати виходячи із положень ч. 3 ст. 530 Цивільного кодексу України. Нарахування пені в розмірі 1 %, як стверджує відповідач, суперечить Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Також відповідач просить суд зменшити розмір пені та розмір витрат на правничу допомогу на 99 %.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Укладений між сторонами договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, в договорі сторонами було погоджено, що оплата робіт здійснюється на умовах 100% попередньої оплати протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту (дати) отримання замовником рахунку на оплату робіт або з дати підписання дефектної відомості (п. 3.6 договору).

Підписання замовником дефектної відомості до договору підтверджує його згоду на виконання виконавцем ремонтних робіт предмету ремонту на умовах, зазначених в договорі та підписаній сторонами дефектній відомості (п. 2.12. договору).

При цьому, відповідно до п. 3.6.1. договору достатньою підставою для здійснення оплати робіт є підписана сторонами дефектна відомість. Підпис представника замовника в дефектній відомості свідчить про те, що дата підписання останньої співпадає з датою її укладення, а також про отримання замовником одного екземпляру зазначеного документу. В такому разі, строк оплати робіт починає спливати з дня наступного за днем підписання дефектної відомості.

Враховуючи, що 21.03.2018 та 02.04.2018 за результатами дефектування гідронасосів сторонами було підписано дефектні відомості № УС000058229 на загальну суму 31 272, 68 грн та № УС000058470 на загальну суму 37 572, 35 грн відповідно, відповідач був зобов`язаний оплатити відповідні роботи в повному обсязі у строки до 28.03.2018 та 09.04.2018 включно.

Як встановлено судом, відповідач 29.03.2018 здійснив частковий платіж за дефектною відомістю №УС000058229 на суму 15 636, 34 грн, 06.04.2018 - частковий платіж за дефектною відомістю №УС000058470 на суму 10 000, 00 грн, 15.01.2019 відповідач сплатив позивачу 10 000, 00 грн, які були зараховані позивачем в оплату за дефектною відомістю №УС000058229. Загалом позивач оплатив за вказаними дефектними відомостями 35 636, 34 грн.

Отже, 100 % оплати робіт протягом 5 банківських днів з моменту підписання дефектних відомостей відповідач не здійснив, що свідчить про порушення з його боку, визначених сторонами умов договору.

Судом встановлено, що позивач не скористався правом, наданим йому договором, не починати виконання ремонтних робіт, у випадку порушення замовником строків здійснення попередньої оплати, а виконав обумовлені сторонами в дефектних відомостях роботи, про що сторонами були підписані акти надання послуг № 38508 та № 38510 від 12.07.2018 на суму 31 272, 68 грн та 37 572, 35 грн відповідно.

Отже, позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності умовам договору не заявляв, про що свідчать підписані уповноваженими представниками обох сторін акти виконаних робіт та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 33 208, 69 грн (31 272, 68 + 37 572, 35 - 35 636, 34 = 33 208, 69) належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк виконання зобов`язання відповідно до п. 3.6. договору настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу у розмірі 33 208, 69 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо припинення договору 31.12.2017, з огляду на положення п. 11.1. договору. Матеріали справи не містять доказів того, що одна із сторін заявляла про намір припинити договір за 30 днів до 31.12.2017, відтак договір вважається продовженим на наступний календарний рік, тобто і на 2018 рік.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В п. 8.1 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати ремонтних робіт замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі 1% від ціни робіт за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.

Статтею 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із тексту наведеної норми вбачається, що однією із кваліфікуючих ознак пені є обчислення її у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

Відповідно положення п. 8.1. договору в частині, що визначає обчислення пені від ціни робіт, а не від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, суперечать положенням ст. 549 ЦК України, і не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, адже законодавець визначив ознаки пені імперативно, не надавши сторонам зобов`язання можливості їх змінювати. При цьому, пеню може бути нараховано лише за кожен новий день прострочення платежу, тому день оплати не включається до періоду часу, за який стягується пеня.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що з огляду на визначення сторонами в п. 8.1. договору такого виду відповідальності за порушення грошового зобов`язання, як пеня та встановлення її розміру, приймаючи до уваги, що з боку відповідача мало місце порушення його зобов`язань за договором щодо оплати робіт, що в даному випадку наявні правові підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як пеня, згідно з п. 8.1. договору, в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату наданих послуг (виконаних робіт) та визнано арифметично неправильним, оскільки позивач при здійсненні розрахунку обчислював пеню від ціни робіт, а не від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання. Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, та нараховано пеню з 29.03.2018 по 13.11.2019, в той час як 29.03.2018 та 15.01.2019 (дні часткових оплат) не включаються в розрахунок.

За розрахунком суду, зробленим за допомогою системи «ЛІГА:ЗАКОН» розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення з 30.03.2018 по 13.11.2019, розрахований по кожній дефектній відомості окремо, становить, 223 273, 22 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача щодо суперечливості п. 8.1. договору, в частині нарахування пені в розмірі 1 % Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України внормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов`язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов`язання розраховується із суми простроченого платежу (а не з суми договору, як зазначає позивач в розрахунку) і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України наданими в п. 2.3. його постанови від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України).

Отже, беручи до уваги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", суд відзначає, що згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Отже, сума пені в розмірі 1 % від суми заборгованості відповідає визначеним договором умовам і не суперечить чинному законодавству.

Відповідачем у відзиві на позов викладено заяву про зменшення розміру штрафних санкцій до 99 %, у якій зазначено, зокрема: що нарахована позивачем пеня в дев`ять разів перевищує суму боргу; що встановлення пені в розмірі 1 % є порушенням рівності сторін та принципу справедливості; що фінансові санкції значно перевищують негативні наслідки, які міг отримати кредитор; що фінансові санкції призводять до значних збитків боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Згідно із роз`ясненнями наданими в п.2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" розмір пені, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання може бути зменшений у виняткових випадках за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України). У вирішенні пов`язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми пені, що підлягає стягненню (підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від № 18).

Пеня має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів понесення ним будь-яких майнових втрат внаслідок прострочення боржника, та що розмір пені про стягнення якої просить позивач, розрахований судом, перевищує суму заборгованості майже в 7 разів, на переконання суду, застосування до відповідача штрафних санкцій (пені) у розмірі, 223 273, 22 грн, не може відповідати критеріям розумності та справедливості.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини керуючись положеннями ст. 3, 551 ЦК України, ст.233 ГК України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафних санкцій (пені), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 60 % до 89 309, 29 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 052, 71 грн інфляційних нарахувань за квітень 2018 року - жовтень 2019 року та 1 834, 58 грн 3 % річних за період прострочення з 29.03.2018 по 13.11.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення та індексу інфляції нарахованого на суму боргу за період прострочення відповідача в цілому підлягають задоволенню.

Однак, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України господарський суд, як і щодо вимог про стягнення пені, має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3).

При здійсненні розрахунку інфляційних втрат необхідно враховувати положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", де зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (пп. 3.1 п.3).

Суд зазначає, що розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем здійснено за загальний період з квітня 2018 року - жовтень 2019 року, при цьому, як встановлено судом прострочення відповідача за дефектною відомістю №УС000058470 мало місце лише з 10.04.2018, відповідно розрахунок інфляційних втрат в даному випадку за вказаною відомістю необхідно здійснювати за період з травня 2018 року по жовтень 2019 року.

Враховуючи зазначене суд здійснив перерахунок суми інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача за порушення грошових зобов`язань, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення. За розрахунком суду за загальний період з березня 2019 року по серпень 2019 року з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в загальному розмірі 3 753, 06 грн.

Розрахунок 3% річних наданий позивачем здійснено за загальний період прострочення з 29.03.2018 по 13.11.2019.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині стягнення 3 % річних за несвоєчасну оплату наданих послуг (виконаних робіт) та визнано арифметично неправильним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, та нараховано 3 % річних з 29.03.2018 по 13.11.2019, в той час як 29.03.2018 та 15.01.2019 (дні часткових оплат) не включаються в розрахунок.

За розрахунком суду, зробленим за допомогою системи «ЛІГА:ЗАКОН» розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за загальний період прострочення з 30.03.2018 по 13.11.2019, розрахований по кожній дефектній відомості окремо, становить, 1 835, 12 грн. Оскільки суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, а розрахована судом сума 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача більша за суму, заявлену до стягнення позивачем, відповідні позовні вимог задовольняються судом в розмірі визначеному позивачем.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 1 834, 58 грн 3 відсотків (процентів) за користування грошовими коштами, то заявлені вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на нижчевикладене.

Статтею 536 ЦК України внормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Договір, укладений між сторонами не містить умов щодо встановлення розміру процентів за користування чужими коштами, також розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у разі несвоєчасної оплати поставленого товару не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства, відтак у суду відсутні підстави для задоволення відповідних вимог.

Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами за договором підряду, внаслідок безпідставного прострочення сплати грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Положення ст. 625 ЦК України, на які посилається позивач не визначають розмір процентів за користування чужими грошима, ними визначений розмір процентів річних від простроченої суми. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами (п. 6.1., 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Посилання позивача на п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" також відхиляється судом, оскільки відповідне роз`яснення стосується саме ст. 625 ЦК України, відповідно відсутні будь - які підстави для посилання на відповідний пункт при обґрунтуванні вимог щодо стягнення процентів річних за ст. 536 ЦК України.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позивні вимоги підлягають задоволенню в частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 33 208, 69 грн основного боргу, 89 309, 29 грн пені, 3 753, 06 грн інфляційних втрат та 1 834, 58 грн 3 % річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплати заборгованість за договором у визначеному судом розмірі.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, враховуючи, що розмір пені був зменшений судом, судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач під час розгляду справи просив суд зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 99 %, оскільки на думку відповідача справа не є складною, складання позову у цій справі не потребувало значних витрат часу, основна заборгованість за договором становить лише 33 208, 69 грн, а адвокат безпідставно здійснив нарахування фінансових санкцій відповідачу з метою збільшення суми позовних вимог.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 47 933, 34 грн представником позивача долучено до матеріалів справи копію договору № 24/06 професійної правничої допомоги від 24.06.2019, копії протоколів погодження гонорару до договору № 24/06 професійної правничої допомоги від 24.06.2019, копії актів прийому-передачі наданих послуг, а також оригінали платіжних доручень № 3353 від 01.07.2019, № 3456 від 15.08.2019, № 3486 від 30.08.2019, № 3520 від 09.09.2019, № 3650 від 04.11.2019 та № 3675 від 13.11.2019.

Таким чином, вимога про стягненню суми судових витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою.

У ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з висновків суду про часткове задоволенні позову, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, враховуючи, що розмір пені був зменшений судом, витрати на правничу допомогу у відповідній частині покладаються на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається в даному випадку на відповідача, оскільки саме він заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відповідач не надав суду жодних доказів неспівмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, відповідно у суду відсутні правові підстави для задоволення відповідного клопотання.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТБУД СЕРВІС" про стягнення 445 674, 09 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТБУД СЕРВІС" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, будинок 33 Б; ідентифікаційний код 37931837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7, кімната 417; поштова адреса: 07400, Київська обл., місто Бровари, вул. Металургів, будинок 17; ідентифікаційний код 37001696) 33 208 (тридцять три тисячі двісті вісім) грн 69 коп. основного боргу, 89 309 (вісімдесят дев`ять тисяч триста дев`ять) грн 29 коп. пені, 3 735 (три тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 06 коп. інфляційних втрат, 1 834 (одну тисячу вісімсот тридцять чотири) грн 58 коп. 3 % річних, 28 186 (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят шість) грн 22 коп. витрат на правничу допомогу та 3 931 (три тисячі дев`ятсот тридцять одну) грн 04 коп. витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог, щодо стягнення 315 434, 24 грн пені, 229, 65 грн інфляційних втрат, та 1 834, 58 грн 3 процентів за користування чужими грошовими коштами, відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29.01.2020.

Суддя Г.П. Бондаренко