КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 755/31299/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1621/2020

Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Оніщука М.І.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року,

встановив:

у червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення наглядової ради та наказ АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління, визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року про зміну складу правління АТ «Українська залізниця» в частині виведення його зі складу правління. Також позивач просив визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити його на посаді члена правління та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року провадження у справі було закрито.

Не погоджуючись із ухвалою, представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Коротун О.М. просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Представник Кабінету Міністрів України також звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу, у якій просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача Шульги Н.А., представника Кабінету Міністрів України - Станецької О.В. та представника АТ «Укрзалізниця» - Коротуна О.М., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідно до Постанови КМУ від 07 жовтня 2015 року він став членом правління АТ «Українська залізниця», а 23 серпня 2016 року з ним було укладено контракт. 11 квітня 2019 року позивачу стало відомо про те, що його було відсторонено від здійснення повноважень, а в подальшому - змінено склад правління АТ «Українська залізниця», припинено його повноваження та звільнено з займаної посади. ОСОБА_1 вказував, що його відсторонення, як і подальше звільнення, відбулось з порушенням норм чинного законодавства без належних правових підстав.

У листопаді 2019 року представник АТ «Українська залізниця» - Коротун О.М. звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року провадження у справі було закрито.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходи з того. що вимоги позивача мають розглядатись в порядку господарського судочинства.

Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року №15 «Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було затверджено склад правління, членом якого, зокрема, став позивач ОСОБА_1 (а.с.16).

23 серпня 2016 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 було укладено контракт, яким визначено, що він є особливою формою строкового трудового договору (а.с.31-35).

За умовами контракту ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо і через адміністрацію ПАТ «Українська залізниця» здійснювати поточне управління Товариством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання та збереження закріпленого за Товариством державного майна та майна, що не увійшло до статутного капталу, а Товариство зобов`язалось створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці Члена Правління (пункт 1.1).

З витягу з протоколу засідання наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року вбачається, що на підставі звернень голови правління від 02 квітня 2019 року наглядовою радою було прийнято рішення про надання пропозиції (подання) загальним зборам - Кабінету Міністрів України - припинити повноваження члена правління Михальчука С.Д. відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та відсторонити його з 05 квітня 2019 року від здійснення повноважень (а.с.45).

Наказом АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року позивача було відсторонено від здійснення ним повноважень члена правління (а.с.39).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року 456 «Про зміну складу правління акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 . виведено зі складу правління товариства та припинено його повноваження, як члена правління (а.с.14).

Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 03 червня 2019 року №1146/ос ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (а.с.15).

Так, управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 1,2 ст. 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.

Нормами ЦК України (статті 99, 145, 147, 159, 161), ГК України (стаття 89), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.

За приписом ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у ч. 5 ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим відсторонення відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа №145/1885/15-ц), який вірно був взятий до уваги судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що основною вимогою поданого позову є скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді члена правління, а ці відносини врегульовані саме положеннями трудового, а не корпоративного законодавства. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Положеннями ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є: угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 ЦПК України випадках; підстави, передбачені контрактом; підстави, передбачені іншими законами.

Пунктом 5 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку з припиненням його повноважень члена правління АТ «Українська залізниця», яке відбулось внаслідок відсторонення його від здійснення повноважень.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з порядком проведення засідання наглядової ради, на якому було прийнято рішення про його відсторонення, оскільки питання вирішене з порушенням процедури, що призвело до порушення його прав. Позивач вказував, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року була прийнята на підставі незаконного рішення наглядової ради, а тому є також незаконною та підлягає скасуванню. Також зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень про його відсторонення та припинення повноважень. Самостійного обґрунтування вимог про поновлення позивача на роботі позовна заява не містить.

Так, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року (справа № 469/1346/18), на який посилається представник позивача у своїй апеляційній скарзі, вирішення спору в одній частині позовних вимог за правилами господарського судочинства, а в іншій частині за правилами цивільного судочинства, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що підставою позову є саме недотримання відповідачем процедури вирішення питання про відсторонення члена правління від здійснення його повноважень, а не питання про його звільнення, як про те зазначає представник позивача в апеляційній скарзі. Розгляд таких вимог віднесений до компетенції господарських судів, про що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок, а вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України про зміну складу правління АТ «Українська залізниця» в частині виведення його зі складу правління, визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення його на посаді члена правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги визнання незаконним та скасувати рішення наглядової ради та наказу АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2020 року.

Головуючий

Судді