РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 січня 2020 р. Справа № 120/3965/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,

за участю:

секретаря судового засідання: Назарук А.В.,

представника позивача: Ковалишина П.С.,

представника відповідача: Козлачкової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 03 червня 2019 року отримав від податкового органу податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 року №0011754-5606-0216 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 5679,21 грн. В подальшому позивач отримав податкову вимогу від 05 серпня 2019 року №71006-56.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду

Ухвалою суду від 04.12.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

10.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із наступного.

Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією ( стаття 1 Закону України від 18 січня 2001 року №2238-111 "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років ( далі - Закон №2238).

Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (стаття 1 Закону України від 23 вересня 2008 року №575-УІ "Про сільськогосподарський перепис").

Законом №2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.

Коди продукції сільського господарства та пов`язані з цим послуги визначені розділом 1 секції А "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 року №457.

Згідно з ДК 018-2000 до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271) належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Враховуючи зазначене вище, фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників.

13.01.2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому заперечував щодо аргументів, які викладені у відзиві на позовну заяву та просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 23.01.2020 року, допущено заміну відповідача Головного управління ДФС у Вінницькій області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у письмовому відзиві.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши думку учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 28/100 нежитлової будівлі з гаражем-майстернею, площею 153,9 кв. м., для ведення сільськогосподарського товарного виробництва ДК 1271.9, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №185060927 від 17.10.2019 року /а.с. 23/ та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.10.2010 року /а.с. 24/.

Рішенням 19 сесії 7 скликання Ставківської сільської ради №105 від 07.06.2017 року затверджено ставки податку на 2018 рік /а.с. 33/.

03 червня 2019 року ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 року №0011754-5606-0216 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 5679,21 грн. /а.с. 28/.

В подальшому позивач отримав податкову вимогу від 05 серпня 2019 року №71006-56.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, чинній станом до 31.12.2018 року, визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Судом встановлено, що позивач як виробник сільськогосподарської продукції зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Займається виробництвом сільськогосподарської продукції передбаченою класифікацією видів економічної діяльності за кодом 01.11 "Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур" для вирощування і споживання та реалізації надлишків продукції відповідно до ДК 009.2010. ОСОБА_1 має у приватній власності земельні паї, які отримав у спадщину в кількості 3,72 га, яку обробляє самостійно. Являється платником податку на прибуток починаючи з 2017 року відповідно до декларації про доходи. Даний факт підтверджується довідкою Ставківської сільської ради Піщанського району Вінницької області №274 від 07.10.2019 року /а.с. 26/.

Об`єкт нерухомості, який належить позивачу на праві приватної власності і щодо якого контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є нежитловою будівлею для ведення сільськогосподарського товарного виробництва ДК1271.9, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №185060927 від 17.10.2019 року.

Так, відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000», затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

Відповідач також не заперечує, що призначення належного позивачу об`єкту нерухомості є для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Спірним між сторонами є питання щодо тлумачення норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт «г» пункту 30.9 статті 30 ПК України).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На користь висновку, що норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Як і Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 жовтня 2019 року справа №0340/1905/18 (провадження №К/9901/15596/19).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, у справі відсутні докази, що ОСОБА_1 впродовж 2018 року використовував належний йому на праві власності об`єкт нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на пільгу, встановлену зазначеною нормою, тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 24 квітня 2019 року № 0011754-5606-0216 та податкова вимога Головного управління ДФС у Вінницькій області від 05 серпня 2019 року № 71006-56 є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід зазначити, що результатом оскаржуваних позивачем дій стали прийняті відповідачем податкове повідомлення-рішення та податкова вимога.

При оскарженні податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, суд перевіряє правомірність дій щодо їх винесення (прийняття) і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення (вимогу).

Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення (вимоги) охоплює в собі й визнання протиправними дій при їх прийнятті, а тому питання протиправності дій, у даному випадку окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Дана позовна вимога не відповідає матеріально-правовим способам захисту порушеного права, оскільки в даному випадку результатом вчинених дій стали податкове повідомлення-рішення та податкова вимога, оскаржуючи які в повній мірі позивачем реалізовується право на судовий захист та виявляється можливість у відновленні порушених прав та інтересів в даних правовідносинах.

Тому, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 14, 30, 266 Податкового кодексу України, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 №2628-VIII, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 24 квітня 2019 року № 0011754-5606-0216.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 05 серпня 2019 року № 71006-56.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 43142454).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 43142454).

Рішення у повному обсязі складено 28.01.2020 року.

Суддя Свентух Віталій Михайлович