КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року справа № 381/4654/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою КМУ від 25.12.2013 №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей та Порядку № 975 він має право на одноразову грошову виплату як інвалід війни другої групи у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. Проте, відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової виплати, посилаючись на те, що військовослужбовець був звільнений з військової служби до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу", тобто, встановлення йому інвалідності відбулось до набрання чинності новою редакцією статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.01.2018 адміністративну справу №381/4654/17 передано на розгляд Київському окружного адміністративному суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що одноразова грошова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується у встановленому законодавством порядку, який діяв на день виникнення такого права, тобто, на день встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності, а саме: 23.09.2013. При цьому, оскільки захворювання отримано позивачем під час проходження строкової військової служби, а інвалідність було встановлено через 20 років з моменту звільнення зі служби, відповідач вважає, що підстави для виплати одноразової грошової допомоги позивачу немає. Відповідач зауважує, що оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникає на момент встановлення інвалідності вперше, така допомога повинна призначатися та виплачуватися в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем не підтверджено документально причини та обставини поранення, зокрема, що воно не пов`язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного пошкодження.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що відмовляючи у виплаті одноразової грошової допомоги він діяв у межах, на підставі та у спосіб, визначений законодавством України.

Усною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача був залученийКиївський обласний військовий комісаріат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2018 (суддя ОСОБА_2 ) адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Міністерства оброни України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Зобов`язано Міністерство оброни України виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМУ №975 від 25.12.2013 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.

Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 14.08.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

08.10.2019 матеріали адміністративної справи надійшли на адресу суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.

Усною ухвалою суду від 28.11.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового, вирішено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

Присутній у судовому засіданні 14.01.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суду позов задовольнити, а також подав заяву про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі наведеного, усною ухвалою суду від 14.01.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУУМВС України в Донецькій області 28.02.2002 (т.1, а.с.6).

Відповідно до довідки Міністерства оборони України від 01.02.2016 №3/35 ОСОБА_1 у період з 01.08.1964 по 14.06.1993 служив у Збройних Силах, у тому числі, у діючій армії на території Демократичної Республіки Афганістан, у періоди з 23.07.1984 по 22.09.1985 та з 30.07.1987 по 05.08.1988 (т.1, а.с.69).

Як вбачається з пункту 12 військового квитка, на підставі наказу Міністерства оборони України від 05.03.1993 №0397 позивач був звільнений у запас за віком (т.1, а.с.66).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0386858 від 02.10.2013 (т.1, а.с.9) та акта №914 огляду МСЕК від 02.10.2013 (т.2, а.с.25-26) позивачу з 23.09.2013 первинно встановлена ІІІ група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с.9).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №04006941 від 25.11.2014 (т.1, а.с.10) та з актом №1057 огляду МСЕК від 25.11.2014 (т.2, а.с.23-24) позивачу з 07.10.2014 довічно встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

З матеріалів справи вбачається, що за результатом розгляду звернення позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, Київський обласний військовий комісаріат листом від 18.09.2017 №2/5/1315 повідомив, що рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим відповідним протоколом, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (т.1, а.с.13).

До цього листа було додано копію витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 №83, у пункті 5 якого зазначено, що комісія дійшла висновку про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги як особі, яка звільнена з військової служби до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність якому встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (а.с.14).

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом "б" частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІI групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно з частиною другою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами (ч.6 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ).

Частиною восьмою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975, в редакції, яка було чинною на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності).

Суд звертає увагу на те, що пунктом 2 цієї постанови передбачено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом позову у цій справі є вимога про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду другої групи.

Оскільки на час встановлення позивачу другої групи інвалідності діяв Порядок №975, саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у цій справі, яка підлягає обов`язковому врахуванню згідно з частиною п`ятою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 12 Порядку №975 визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.02.2018 у справі №806/694/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72506049), від 15.03.2018 у справі №816/4195/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72807696), від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72867021), від 12.06.2019 у справі №822/473/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82384258) та від 31.10.2019 у справі №520/3594/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323144).

Верховний Суд в постанові від 31.10.2019 у справі №520/3594/19 зазначив, що в той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №278/307/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -72901772), відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. "Обов`язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 у справі №127/12061/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79671995) зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу з 23.09.2013 первинно встановлено IIІ групу інвалідності, а за результатом повторного огляду встановлено II групу інвалідності з 07.10.2014.

Отже, вища група інвалідності була встановлена позивачу в межах дворічного терміну, встановленого Законом №2011-XII та Порядком №975.

Позивач у письмових поясненнях по справі повідомив суду про те, що він не звертався до Міністерства оборони України та Київського обласного військового комісаріату із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Відповідач у письмових поясненнях по справі повідомив, що в Міністерстві оборони України та в Київському обласному військовому комісаріаті відсутні відомості щодо звернення ОСОБА_1 за виплатою одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Матеріали справи також не містять доказів призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при встановленні йому ІІІ групи інвалідності.

Отже, оскільки днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності є 07.10.2014, а за отриманням одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності позивач не звертався, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, яка мала бути призначена та виплачена у порядку та у розмірі, які визначені положеннями Закону №2011-XII та Порядку № 975 у тій редакції, яка була чинна станом на 07.10.2014.

При цьому, враховуючи, що одноразова грошова допомога при встановленні позивачеві ІІІ групи інвалідності йому не призначалася та не виплачувалася, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі, встановленому для ІІ групи інвалідності, а саме: у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

За таких обставин, є непереконливими твердження відповідача про те, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги має визначатися з урахуванням законодавства, яке діяло на момент первинного встановлення ІІІ групи інвалідності (23.09.2013), оскільки такі твердження не відповідають вищевказаним положенням Закону № 2011-XII та Порядку № 975.

Посилання відповідача на ненадання позивачем копії військового квитка та документів, які свідчать про причини та обставини поранення, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці обставини не були покладені в основу спірного рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та не відображені у протоколі засідання комісії від 08.07.2016.

Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відмова відповідача у призначені позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з призначенням ІІ групи інвалідності була зафіксована у пункті 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 №83.

У зв`язку з цим, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене пунктом 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 №53.

Щодо позовної заяви про зобов`язання Міністерства оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою КМУ від 25.12.2013 №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до статті 16-2 Закону №2011-ХІІ та пункту 6 Порядку №975 в редакції, яка була чинна на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, розмір одноразової грошової допомоги дорівнював 200-кратному прожитковому мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Збільшення розміру одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності до 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відбулося у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 №2004-VIII, який набрав чинності 07.05.2017, тобто вже після виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, а тому його дія не поширюється на спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиці була викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 у справі №820/4526/18, в якій суд взяв до уваги, що відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 №2004-VIII, основною метою даного закону є потреба у наданні додаткових соціальних гарантій учасникам антитерористичної операції, членам їх сімей, пораненим військовослужбовцям, а також сім`ям, члени яких загинули під час проведення антитерористичної операції, зокрема, у частині поліпшення фінансово-матеріального стану зазначених категорій осіб.

Суд касаційної інстанції зазначив, що при застосуванні норми права, яка допускає неоднозначне розуміння, необхідно враховуючи її текстуальне значення (букву закону), обов`язково з`ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проекту закону та інформації про його обговорення під час прийняття в парламенті (стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, виступ доповідача по цьому проекту під час його розгляду у першому читанні, висновків профільних комітетів та структурних підрозділів апарату парламенту, що здійснювали експертно-юридичний аналіз проекту закону тощо), а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 79557023).

На підставі цього, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене пунктом 5 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08.07.2016 №83, про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ІІ групи інвалідності.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.