Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду попередньої інстанції, що відповідача діючи добросовісно виконали усі дії необхідні для отримання земельних ділянок, а тому порушення процедури виділення земельних ділянок державним органом не може бути підставою для визнання недійсними актів на право власності на земельну ділянку.

Щодо порушень відповідачами положень статті 376 ЦК України апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що відповідачами порушені державні будівельні норми а правила, а також що перебудова нерухомомсті неможлива.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, заступник прокурора звернувся в листопаді 2018 року до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ці судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні землі вибули з власності держави незаконно, а тому було порушено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Крім того, в порушення вимог статті 116, 118 ЗК України жодних розпоряджень щодо проекту земельних ділянок не приймалось.

Також, відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства здійснили самочинне будівництво, тобто земельні ділянки були використані не за цільовим призначенням. Також, на думку скаржника, з незаконного володіння ОСОБА_18 необхідно витребувати земельну ділянку, яку незаконно відчужила йому ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_13 надали відзиви на касаційну скаргу, які є за своїм змістом ідентичними. Заявники вказують на те, що відсутність рішення про затвердження проекту землеустрою є формальною підставою, оскільки відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки, їм було видано державні акти, що посвідчують таке право, а прокурором не надано доказів того, у чому саме полягає порушення прав та інтересів держави чи суспільних інтересів.

У своєму відзиві ОСОБА_19 , який представляє інтереси ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_18 також посилається на те, що відсутність розпорядження про затвердження технічної документації не може бути підставою для позбавлення відповідачів права власності на земельні ділянки, оскільки недотримання встановленого порядку сталося не з вини громадян, які звернулися з відповідними заявами до відповідного органу. Також зазначає, що позивачем не доведено порушення ОСОБА_10 і ОСОБА_8 основних будівельних норм і правил, що порушує права чи інтереси держави, оскільки відповідачі мали на меті вести на спірних земельних ділянках особисте селянське господарство та надавати послуги у сфері сільського зеленого туризму, розведення худоби та птиці, й саме для цього розпочали будівництво будинків, не порушуючи приписи статті 91 ЗК України в частині нецільового використання земельної ділянки. При цьому ОСОБА_8 отримав Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, що підтверджує відсутність порушень будівельних норм і правил.

Інші учасники процесу відзив на апеляційну скаргу не надіслали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди розглядали справу неодноразово.

Під час розгляду справи суди установили наступне.

Розпорядженням голови Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області Братуня О. Г. від 09 квітня 2008 року за № 207 «Про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого сільського господарства» надано дозвіл ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею по 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Квітневої сільської ради Коростишівського району Житомирської області.

На підставі цього розпорядження, ТОВ «Поліський край» розроблено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок зазначеним вище особам.

07 квітня та 12 квітня 2009 року головою Коростишівської районної державної адміністрації Братунем О. Г. та начальником управління Держкомзему в Коростишівському районі Житомирської області Нечипоренко Я. П. підписано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки від 12 березня 2009 року серії ЯЗ з номерами: № 431450 ОСОБА_9 , № 432251 ОСОБА_17 , № 432252 ОСОБА_6 , № 432253 ОСОБА_16 , № 432254 ОСОБА_4 , № 432255 ОСОБА_15 , № 432256 ОСОБА_5 , № 432257 ОСОБА_2 , № 432258 ОСОБА_3 , № 432259 ОСОБА_12 , № 432260 ОСОБА_7 , № 432261 ОСОБА_14 , № 432262 ОСОБА_11 , № 432263 ОСОБА_10 , № 432264 ОСОБА_13 , № 432265 ОСОБА_1 , № 432266 ОСОБА_8 із земель запасу Квітневої сільської ради Коростишівського району.

Підставою для набуття відповідачами права власності на земельні ділянки у зазначених вище актах вказано розпорядження голови Коростишівської районної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року № 207 «Про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».

Разом з тим, судами установлено, що відповідачам видані державні акти на право власності на спірні земельні ділянки без розпорядження уповноваженого державного органу про затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та передачу їх у власність.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи обох касаційних скарг, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтею 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно частин 6 - 10 до статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачног будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Стаття 50 Закону України «Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Порядок рохзробки та погодження проєкту землеустрою здійснюється за правилами статтей 123 та 151 ЗК України.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, державний акт на право власності на землю, передану з земель державної або комунальної власності видається на підставі рішення відповідного компетентного органу державної влади або місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого у порядку передбаченому статтею 151 Земельного кодексу України та надання її у власність.

Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній Законом компетенції органу, який видав цей акт.

Судами у цій справі встановлено, що компетентним органом було прийнято рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, який було розроблено, але не було затверджено. Акти про право власності на земельні ділянки, не зважаючи на це, було видано відповідачам за рішенням посадових осіб.

За таких обставин, суд першої інстанції не обгрунтовано визнав акти про право власності на земельні ділянки такими що відповідають закону, а суд апеляційної інстанції необгрунтовано прогодився з такими висновками суду.

При цьому колегія суддів Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду враховує також наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У цій справі витребовування земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів є обгрунтованим, а втручання держави у їх право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобовязання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Залишаючи в силі судове рішення суду першої інстанціїї, колегія суддів вважає, що таке втручання у право власності відповідачів є пропорційним, оскільки, як встановлено судами, відповідачам було передано у власність землі сільскогосподарського призначення.

Судами не встановлено фактів (крім щодо відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 ), що ними взагалі використовуються земельні ділянки та/або використовуються за цільовим призначенням, та таких доводів відповідачі не наводили. Відповідачі також не наводили підстав для того щоб вважати, що витребовування земельних ділянок є для них надмірним тягарем або тягне за собою спричинення ним шкоди або позбавлення їх того, на що вони розраховували у майбутньому, використовуючи ці земельні ділянки.

За таких обставин підстав вважати що витребовування земельних ділянок є надмірним тягарем для відповідачів не має.

Оскільки судами правильно встановлені фактичні обставини справи, однак неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до положень статті 412 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Що стосується зобов`язання ОСОБА_10 та ОСОБА_8 знести самочинно збудовані будівлі та споруди, коллегія суддів, виходить з наступного.

Справою адміністративної юрисдикції, відповідно до частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Аналогічна норма закріплена у статті 14 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування».

Відповідно до статті 7 цього Закону державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до Положення № 977 повноваженнями районної адміністрації у сфері будівництва, зокрема, є розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом щодо фактів самочинного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо) порядку.

Згідно з пунктом 3.1 Положення № 835 розгляд питань за фактами здійсненого (здійснюваного) фізичними та юридичними особами самочинного будівництва (реконструкції) об`єктів за підвідомчістю справ здійснює районна адміністрація відповідного району, у якому здійснено (здійснюється) самочинне будівництво.

За пунктом 5 «Наслідки самочинного будівництва» Положення № 835 міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень: про передачу матеріалів до суду в разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобов`язання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови (підпункт 5.1.1); про передачу матеріалів до суду щодо визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, якщо це не порушує права інших осіб (підпункт 5.1.2); про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти (підпункт 5.1.3); про погодження самочинного будівництва - за наявності позитивних висновків, документів і матеріалів, обумовлених у пунктах 4.3, 4.6, 4.8 цього Положення та договору про погодження самочинного будівництва (підпункт 5.1.4).

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Водночас частиною сьомою цієї ж статті визначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся з позовом про зобов`язання відповідача знести самочинно збудовані будівлі та споруди, здійснені без погодженого робочого проекту, без вирішеного питання землекористування, тобто, реалізуючи у спірних правовідносинах надані йому владні управлінські функції.

Отже, спірні правовідносини в цій частині обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 14-48цс18, № 11-96апп18 і від 15 травня 2018 року та 30 травня 2018 року у справах № 11-346апп18 та № 14-92цс18 й 2 квітня 2019 року № 12-259гс18.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що спір в частині знесення самочинного будівництва, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта містобудування. Справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про демонтаж самочинно збудованого об`єкта, відповідно до наведеного вище припису закону належить до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням викладеного суди помилково розглянули справу в частині знесення самочинного будівництва в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статті 15, пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України.

За частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За правилами частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Таким чином рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині зобов`язання ОСОБА_10 та ОСОБА_8 привести земельні ділянки у попередній стан, шляхом знесення самочинно збудованих будівель та споруд підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю, згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 255, 400, 401, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, державної інспекції сільського господарства у Житомирській області - задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року скасувати, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області до Коростишівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , третя особа - Квітнева сільська рада Коростишівського району про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки до земель запасу Квітневої сільської ради, знесення самочинно збудованих споруд- задовольнити.

Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЗ за номерами №431450, виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_9 , №432251, виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_17 , № 432252 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_6 , № 432253 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_16 , № 432254 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_4 , № 432255 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_15 , № 432256 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_5 , № 432257 , виданий 07 квітня 2009 року ОСОБА_2 , № 432258 , виданий 07 квітня 2009 року ОСОБА_3 , № 432259 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_12 , № 432260 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_7 , № 432262 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_11 , № 432261 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_14 , № 432263 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_10 , № 432264 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_13 , № 432265 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_1 , № 432266 , виданий 12 березня 2009 року ОСОБА_8 по 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Квітневої сільської ради Коростишівського району.

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_10 та ОСОБА_8 привести земельні ділянки у попередній стан, шляхом знесення самочинно збудованих будівель та споруд - закрити.

Зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 повернути спірні земельні ділянки до земель запасу Квітневої сільської ради Коростишівського району.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Висоцька

Судді А. І. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є.В. Петров

В. М. Сімоненко