ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа № 822/398/17

адміністративне провадження № К/9901/30186/18; К/9901/301/89/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Управління Державної служби України з питань праці у Хмельницькій області та ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Смілянця Е. С., суддів Залімського І Г., Сушка О. О.) від 13 квітня 2017 року у справі за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління Державної служби України з питань праці у Хмельницькій області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування припису і постанов,

УСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Хмельницьке ОВ ФСЗІ, Фонд) звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної служби України з питань праці у Хмельницькій області (далі - Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління), третя особа - ОСОБА_1 , у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21 грудня 2016 року №22-01/2328-1004;

- визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 11 січня 2017 року № 22/11 та № 22/10.

Обґрунтовуючи позов, Хмельницьке ОВ ФСЗІ зазначило, що оскаржувані припис та постанови винесені з порушенням вимог законодавства та без врахування фактичних обставин.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2017 року скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвалив нову, якою позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував припис Управління Держпраці у Хмельницькій області від 21 грудня 2016 року № 22-01/2328-1004, винесений відносно Хмельницького ОВ ФСЗІ. Визнав протиправними та скасував постанови Управління від 11 січня 2017 року № 22/10 та № 22/11 про накладення штрафів на Фонд.

Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням апеляційної інстанції, у травні 2017 року Управління Держпраці у Хмельницькій області та ОСОБА_1 подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, у яких просять скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року.

На обґрунтування касаційних скарг відповідач та третя особа зазначили, що оскаржуване рішення апеляційного суду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України. На їх думку, суд не в повному обсязі з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, що призвело до невідповідності висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи.

За позицією Управління, спірні припис та постанови були прийняті відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (далі - Порядок № 509) за вчинені Фондом порушення вимог ст. 43, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), а тому оскаржувані припис та постанови є законними та обґрунтованими.

ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі вказала, що останнім робочим днем у Хмельницькому ОВ ФСЗІ було 08 грудня 2015 року, однак позивач у порушення зазначених вище положень законодавства не здійснив нарахування та виплату заробітної плати за останній її трудовий день (08 грудня 2015 року). При цьому ОСОБА_1 зазначила, що про існування доповідної записки та акту про її відсутність на роботі 08 грудня 2015 року дізналася лише під час проведення Управлінням Держпраці у Хмельницькій області перевірки дотримання трудового законодавства, хоча в день звільнення вона знаходилася на робочому місці, оскільки саме 08 грудня 2015 року ознайомилася з наказом про звільнення та забрала свою трудову книжку.

Крім того, скаржниця вважає, що позивач порушив норми КЗпП України, не провівши з нею остаточного розрахунку при звільненні 08 грудня 2015 року на підставі наказу директора Хмельницького ОВ ФСЗІ від 09 грудня 2015 року «Про непроведення ОСОБА_1 нарахування і виплати заробітної плати за 08 грудня 2015 року», оскільки на момент винесення такого наказу остання вже не перебувала в трудових відносинах з Фондом.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 12 травня та 06 червня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

01 грудня 2016 року до управління Держпраці у Хмельницькій області звернулася ОСОБА_1 із заявою (скаргою) про проведення перевірки Хмельницького ОВ ФСЗІ на предмет дотримання трудового законодавства при проведенні її звільнення та розрахунку з нею.

Для проведення позапланової перевірки позивачем отримана згода Держпраці України від 05 грудня 2016 року № 12068/4.1/4.2-ДП-16.

На підставі зазначених заяви ОСОБА_1 та згоди Держпраці України управління Держпраці у Хмельницькій області видало наказ від 06 грудня 2016 року № 989 «Про здійснення позапланових перевірок посадовими особами Управління», згідно з п. 6 якого головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Огойко Л. П. доручено здійснити позапланову перевірку додержання законодавства про працю у Хмельницькому ОВ ФСЗІ.

Відповідно до зазначеного наказу 07 грудня 2016 року відповідачем видано направлення № 7170/16 на проведення позапланової перевірки в період з 13 по 22 грудня 2016 року на предмет додержання вимог законодавства з питань праці у Фонді.

На підставі зазначених вище документів посадова особа Управління Держпраці у Хмельницькій області Огойко Л. П. у період з 13 по 21 грудня 2016 року провів позапланову перевірку Хмельницького ОВ ФСЗІ, за результатами якої склав акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 22-01/2328. Зазначений акт перевірки підписаний директором Хмельницького ОВ ФСЗІ без зауважень та заперечень щодо проведення перевірки.

Судами попередніх інстанцій установлено, що під час перевірки Управління Держпраці у Хмельницькій області виявило такі порушення вимог законодавства:

- ст. 43 КЗпП України, а саме: керівник Хмельницького ОВ ФСЗІ не подав письмового подання про розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України з працівником ОСОБА_1 до первинної профспілкової організації Фонду, членом якої ОСОБА_1 була з 29 січня 2014 року по день її звільнення;

- ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР, зокрема, роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

- ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України - 08 грудня 2015 року була ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі наказу директора Хмельницького ОВ ФСЗІ від 08 грудня 2015 року № 32-к, однак колишній роботодавець не нарахував і не виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за останній робочий день.

21 грудня 2016 року головним державний інспектор Управління Держпраці у Хмельницькій області Огойко Л. П. виніс припис № 22-01/2328-1004 з вимогами до Фонду дотримуватися вимог ст 43, 117 КЗпП України, ст. 30 Закону № 108/95-ВР, а також усунути порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Крім того, за результатами розгляду акту перевірки 11 січня 2017 року начальником управління Держпраці у Хмельницькій області винесено постанови про накладення штрафу:

- № 22/10, якою на Хмельницьке ОВ ФСЗІ накладено штраф у розмірі 1 600,00 грн за порушенням ст. 43 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР;

- №22/11, якою на позивача накладено штраф у розмірі 4 800,00 грн за порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Вважаючи протиправними та необґрунтованими зазначені вище припис та постанови про накладення штрафу, Хмельницьке ОВ ФСЗІ звернулося до суду із даним адміністративним позовом.

Судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене за результатом перегляду постанови суду першої інстанції, є предметом касаційного перегляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірні припис та постанови, Вінницький апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Управління Держпраці у Хмельницькій області, приймаючи оскаржувані постанови та оскаржуваний припис, діяло в порушення вимог чинного законодавства та встановленого порядку притягнення до відповідальності, а тому оскаржувані рішення відповідача підлягають скасуванню.

За твердженнями суду апеляційної інстанції, звільнення ОСОБА_1 було правомірно погоджено профспілковим представником, а не виборним органом первинної профспілкової організації Хмельницького ОВ ФСЗІ, а тому присутність працівника або наявність його письмової згоди про розгляд такого питання у його відсутність не була обов`язковою.

За позицією апеляційного суду, чинним законодавством не встановлено порядку фіксування відсутності працівника на робочому місці, а тому ОСОБА_1 та відповідачем не доведено факту присутності останньої на роботі, у зв`язку з чим не спростовано факту її відсутності на робочому місці, засвідченого актом Фонду про відсутність на роботі ОСОБА_1 , складеного 08 грудня 2015 року заступником директора Нідзій І. М., начальником відділу Дацюк В. Я. та фахівцем І категорії Черватюк Н. К .

Крім того, Вінницький апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що порушення керівником Хмельницького ОВ ФСЗІ вимог ст. 30 Закону № 108/95-ВР є одноразовим дрібним «порушенням» і носить суто формальний характер, оскільки не створило ситуації, яка призвела до невірності чи неможливості встановлення присутності та відсутності працівника на його робочому місці та причин такої відсутності, яка засвідчена вказаним вище актом.

Колегія суддів з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на зазначене нижче.

Підставою для прийняття Управлінням постанови про накладення штрафу на Хмельницьке ОВ ФСЗІ від 11 січня 2017 року № 22/10 стало порушення Фондом ст. 43 КЗпП України та ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР, а саме недотримання процедури розгляду виборним органом (профспілковим представником) первинної профспілкової організації подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника з роботи.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2- 5, 7 ст. 40, п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (…).

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації Хмельницького ОВ ФСЗІ з 29 січня 2014 року по 08 грудня 2015 року.

Згідно з наказом директора Хмельницького ОВ ФСЗІ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 08 грудня 2015 року № 32-к, ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору правової роботи Фонду у зв`язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу посаду за фахом, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Даний наказ у день його видання був погоджений з профгрупоргом позивача Шайдою О. В. , про що зроблено відповідну відмітку на зворотній стороні наказу.

При цьому мало місце порушення ст. 43 КЗпП України, оскільки керівник Хмельницького ОВ ФСЗІ не направив до Первинної профспілкової організації Фонду, яка була створена в Фонді, та членом якої була звільнена, письмового подання про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, за відсутності направлення власником або уповноваженим ним органом подання про звільнення працівника з роботи до виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, було порушено визначене на законодавчому рівні право ОСОБА_1 на розгляд такого подання профгрупоргом Шайдою О. В. у її присутності.

Колегія суддів також наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що питання про погодження звільнення ОСОБА_1 розглядалося профспілковим представником, а не виборним органом первинної профспілкової організації, а тому присутність працівника або наявність його письмової згоди про розгляд такого питання у його відсутність не була обов`язковою. Судовою колегією Верховного Суду встановлено, що керівник Фонду взагалі не направляв профспілковому представнику (профгрупоргу) такого подання.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність подання до профспілкової організації підприємства, а також недотримання процедури його розгляду, є грубим порушенням ст. 43 КЗпП України, а тому доводи суду апеляційної інстанції, що Управління Держпраці у Хмельницькій області безпідставно притягнуло Хмельницьке ОВ ФСЗІ до відповідальності за порушення зазначеної законодавчої норми є безпідставними і спростовуються наведеними вище аргументами.

Стосовно доводів Управління Держпраці у Хмельницькій області про порушення Хмельницьким ОВ ФСЗІ ст. 116, 117 КЗпП України та ст. 30 Закону № 108/95-ВР колегія суддів зазначає таке.

Однією з підстав для прийняття Управлінням спірних припису та постанов, слугувало ненарахування та невиплата ОСОБА_1 заробітної плати за 08 грудня 2015 року, а також проставлення прочерку («-») у табелі виходу на роботу працівниками Хмельницького ОВ ФСЗІ за першу половину грудня 2015 року.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунки у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

З аналізу зазначених вище законодавчих убачається, що виплата працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться роботодавцем у день звільнення працівника з роботи, однак у випадку коли працівник не працював у день звільнення, такі виплати повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалося вище, 08 грудня 2015 року директор Хмельницького ОВ ФСЗІ видав наказ № 32-к, яким звільнив ОСОБА_1 з посади завідувача сектору правової роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу посаду за фахом відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Останнім днем роботи було 08 грудня 2015 року.

З вказаного вище наказу вбачається, що ОСОБА_1 була ознайомлена з цим наказом 08 грудня 2015 року, що підтверджується її особистим підписом з проставленням дати на зворотній стороні такого наказу. Тобто, у цей день ОСОБА_1 перебувала на робочому місці.

Водночас, судами попередніх інстанцій установлено, що Хмельницьке ОВ ФСЗІ не провело нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за останній робочий день (08 грудня 2015 року) на підставі слідуючих обставин.

Відповідно до доповідної записки та акту про відсутність працівника на роботі від 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 (завідувач сектору правової роботи) протягом робочого дня без поважних причин була відсутня на робочому місці з 9 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. та з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв., загалом 6 год. 00 хв.

На підставі вказаного вище акту, 09 грудня 2015 року директор Хмельницького ОВ ФСЗІ видав наказ № 33-к «Про оплату праці» згідно з яким відділу бухгалтерського обліку та планування Фонду наказано не проводити ОСОБА_1 нарахування заробітної плати за 08 грудня 2015 року у зв`язку з її відсутністю на робочому місці в день звільнення.

Разом з цим, відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення - догану або звільнення, з дотриманням правил, встановлених ст. 148- 151 КЗпП України.

При цьому, виявлення факту прогулу не є безумовною підставою для застосування до такого працівника дисциплінарного стягнення, однак не позбавляє роботодавця від обов`язку дотримання зазначених вимог законодавства для фіксування факту прогулу, зокрема ст. 149 КЗпП України (до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення), оскільки відповідно до положень цього Кодексу прогул є підставою для застосування до працівника дисциплінарного стягнення.

Тобто, незалежно від того, застосує чи не застосує роботодавець дисциплінарне стягнення до працівника, який вчинив прогул, процедура фіксування відсутності працівника на роботі не змінюється.

Крім того, вимога від працівника, який був відсутнім на роботі більше 3-х годин, надати письмові пояснення, є гарантією дотримання передбачених Конституцією та законами України прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не була ознайомлена з актом про її відсутність. Більш того, Хмельницьке ОВ ФСЗІ не витребувало від неї письмових пояснень щодо причини нібито відсутності її на робочому місці 08 грудня 2015 року.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до тверджень третьої особи, у день звільнення вона перебувала на робочому місці, крім незначної затримки після обідньої перерви (затрималася в лікарні у зв`язку з отриманням лікарняного листа), про що попередньо повідомила керівництво Фонду.

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції про недоведеність обставин, викладених в акті від 08 грудня 2015 року про відсутність працівника на роботі, оскільки такий акт винесений позивачем без дотримання ст. 149 КЗпП України та з порушенням права ОСОБА_1 на ознайомлення з цим документом, а також надання пояснень.

Крім того, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про її звільнення в день його прийняття, а саме 08 грудня 2015 року, приблизно о 17:00.

Водночас, Хмельницьке ОВ ФСЗІ протиправно не ознайомило ОСОБА_1 з актом про її відсутність на робочому місці в останній робочий день (08 грудня 2015 року) та не витребувало від неї пояснень щодо такої відсутності, хоча, як слідує із зазначеного акта, остання перебувала на роботі з 17:00 до 18:00, і в цей проміжок часу була ознайомлена з наказом про її звільнення.

З матеріалів справи також вбачається, що 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до позивача із скаргою стосовно внесення зміни в кількість днів стажу в грудні 2015 року (замість зазначених 7 днів указати 8 днів) до індивідуальних відомостей про застраховану особу, і Хмельницьке ОВ ФСЗІ виконало таку зміну.

Зокрема, 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримала від управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому довідку форми ОК-7, згідно з якою кількість днів її стажу в грудні 2015 року становить не 7, а 8 днів.

Тобто, здійснивши відповідні зміни, позивач визнав, що останнім робочим днем ОСОБА_1 є саме 08 грудня 2015 року.

Судова колегія Верховного Суду наголошує й на тому, що наказ директора Хмельницького ОВ ФСЗІ від 09 грудня 2015 року № 33-к «Про оплату праці», згідно з яким відділу бухгалтерського обліку та планування Фонду наказано не проводити ОСОБА_1 нарахування заробітної плати за 08 грудня 2015 року у зв`язку з її відсутністю на робочому місці в день звільнення, виданий позивачем з порушенням ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки на момент його прийняття ОСОБА_1 вже не перебувала з Фондом в трудових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Виходячи з того, що відповідно до бухгалтерської документації ОСОБА_1 не перебувала на лікарняному або у відпустці, тобто працювала в день звільнення, Хмельницьке ОВ ФСЗІ повинно було здійснити виплату всіх сум у день звільнення.

Крім того, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України позивач не надав доказів письмового повідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми, належні їй при звільненні, перед виплатою зазначених сум. Про невиплату заробітної плати за 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 дізналася з індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7, сформованих 04 лютого 2016 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому.

Колегія суддів також вважає обгрунтованими доводи скаржників про незабезпечення керівником Хмельницького ОВ ФЗСІ виконання вимог ст. 30 Закону № 108/95-ВР з огляду на зазначене нижче.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Наказ № 489), регламентовано ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях. У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час.

Джерелом інформації щодо перебування на робочому місці працівників Хмельницького ОВ ФСЗІ є табель виходу на роботу. При його складанні дозволяється використовувати умовні позначки, перелік яких затверджений зазначеним вище наказом. Позивачем перелік використовуваних позначок та їх розшифровка визначена у самому табелі.

Разом з тим, навпроти прізвища працівника ОСОБА_1 за 08 грудня 2015 року вказано позначку «-», яка не відповідає затвердженому переліку та не відображає інформацію щодо перебування зазначеної особи на робочому місці.

Таким чином, Управління Держпраці у Хмельницькій області дійшло вірного висновку про недотримання Фондом вимог ч. 2 ст.30 Закону № 108/95-ВР.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що Управління Держпраці у Хмельницькій області, приймаючи оскаржувані постанови та припис діяло з дотриманням вимог чинного законодавства та встановленого порядку притягнення до відповідальності, а тому оскаржувані рішення відповідача є законними та обґрунтованими, підстави їх для скасування відсутні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправомірного скасування судового рішення, яке відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю (…) і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції (…), якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління Державної служби України з питань праці у Хмельницькій області та ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року скасувати і залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

А. А. Єзеров

С. М. Чиркін