ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №818/1770/17

адміністративне провадження №К/9901/49999/18, К/9901/50120/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 у складі колегії суддів: Бондаря С. О., Соколова В. М., Шевченко І. Г. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 у складі колегії суддів: Спаскіна О. А., Жигилія С. П., Сіренко О. І. у справі № 818/1770/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовам до Державної казначейскої служби України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду у справі № 577/4567/13 № 6/577/181/13;

- стягнути на користь позивача 92 623 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Апеляційного суду Сумської області від 11.02.2013 у справі № 2-1695/10 спосіб виконання якої було змінено ухвалою Конотопського міськрайсуду Сумської області у справі № 6/577/181/13 від 16.09.2013;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн (одна тисяча сімсот грн).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

2.1. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 апеляційні скарги сторін залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2010 у справі № 2-1695/2010 вирішено стягнути з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2010 рік в сумі 3150 грн.

3.2. Відповідно до постанови Апеляційного суду Сумської області від 11.02.2013 змінено рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2010 у справі № 2-1695/2010, зобов`язано Конотопське міське управління праці і соціального захисту населення Конотопської міської ради здійснити позивачу перерахунок недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2010 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановлено частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням здійсненої за цей період виплати.

3.3. Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16.09.2013, у справі № 6/577/181/13 змінено спосіб виконання постанови Апеляційного суду Сумської області від 11.02.2013 у справі № 2-1695/10 шляхом стягнення з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення за рахунок бюджетних призначень на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2010 рік в сумі 3150 грн.

3.4. Крім того, ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.03.2014 допущено заміну сторони у справі з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради.

3.5. У подальшому, 01.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління юстиції у Сумській області із заявою, в якій просив внести виконавчий лист Конотопського міськрайонного суду від 30.09.2013 по справі № 6/577/181/13 до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, до заяви додав оригінал виконавчого листа по справі № 6/577/181/13 для здійснення обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

3.6. 17.06.2016 Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області виконавчий лист Конотопського міськрайонного суду від 30.09.2013 по справі № 6/577/181/13 внесено до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, номер в Реєстрі рішень 51468005, про що позивача повідомлено листом від 17.06.2016 № 12740/02.2-02.

3.7. Позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Сумській області з заявою, в якій зазначив, що рішення Конотопського міськрайонного суду від 26.07.2010 по справі № 2-1695/2010 та ухвала Конотопського міськрайонного суду від 16.09.2013 по справі № 6/577/181/13 залишаються невиконаними, тому просив надати відповідь про стан виконання повідомлення 51468005.

3.8. Листом від 10.02.2017 №№ К-8/02.2 Головне територіальне управління юстиції у Сумській області повідомило позивача, що згідно з вимогами п.п. 14, 15, 16 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, рішення суду після отримання оригіналів документів про здійснення нарахування за цими рішеннями передано до Управління державної казначейської служби України у Сумській області та наголосило, що на Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області покладено виключно обов`язок по обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

3.9. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки рішення Конотопського міськрайонного суду від 26.07.2010 у справі № 2-1695/10, зміненого постановою Апеляційного суду Сумської області від 11.02.2013 у справі № 2-1695/10, спосіб виконання якої було змінено ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16.09.2013 у справі № 6/577/181/13, фактично залишається невиконаним.

4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що оскільки постанова Апеляційного суду Сумської області від 11.02.2013 у справі № 2-1695/10, спосіб виконання якої було змінено ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16.09.2013 у справі № 6/577/181/13, залишається невиконаним понад установлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», три місяці, то позовні вимоги підлягають задоволенню. Також суди встановили, що підставою для завдання моральної шкоди позивачу є тривале невиконання судового рішення, тому моральна шкода підлягає відшкодуванню у межах одного прожиткового мінімуму, в розмірі, встановленому станом на дату розгляду справи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 92 623 грн, та прийняті в цій частині рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

5.1. Доводи касаційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду не виконано станом на момент подання як позовної заяви так і касаційної скарги, що, на переконання позивача є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди на його користь. На підтвердження своєї позиції позивач наводить існуючу практику Європейскього суду з прав людини.

6. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій орган казначейської служби просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

6.1. Державна казначейська служба України мотивує свої вимоги тим, що чинним законодавством визначено виконання судових рішень в порядку черговості, що унеможливлює виконання рішення на користь позивача позачергово.

7. Позивачем також подано відзив на касаційну скаргу відповідача, в якій ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні скарги органу державної влади.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

8. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України 06.07.2005 № 2747-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

10. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон).

11. Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

12. Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби (державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців), визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

13. Так, частиною другою статті 6 Закону передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

14. Разом з тим, положеннями статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (надалі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

15. Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

16. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

17. Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

18. Згідно з пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

19. Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 845 визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.

20. Доцільно також наголосити на тому, що положеннями Конституції України та вищевказаних актів закріплено обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Вказане встановлює безумовний обов`язок особи виконати таке рішення.

21. З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду справи рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області залишається невиконаним.

23. Колегія суддів вважає, що в даному випадку не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відповідача про можливість виконання судових рішень виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, виходячи з наступного.

24. Відповідно до положень чинного КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

25. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

26. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

27. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

28. Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26.10.2000). Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 у справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04.11.1950 № ETS N 005 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»). У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

29. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

30. Також, в рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України» від 17.01.2006 зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років вжити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

31. Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, у тому числі у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

32. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не виконуючи судове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області, діяв усупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, чим порушено законні інтереси позивача.

33. Доцільно також наголосити, що бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення має тривалий характер.

34. Стосовно доводів касаційної скарги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 92 623 грн колегія суддів зазначає наступне.

35. Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

36. Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Суду проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява N 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

37. У пункті 53 вказаного рішення Суд зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27.07.2004; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11.01.2005; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 07.12.2006). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19.02.2009).

38. В одній з перших справ проти України, в якій Суд розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 N 18966/02).

39. При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява N 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) Суд неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

40. У той же час, Україну було зобов`язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції, які закріплені в практиці Суду (див. рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», згадане вище, п. 94 та п. 5 резолютивної частини).

41. У пункту 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції», а статтями 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

42. Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язком держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

43. У справі «Скордіно проти Італії» (N 1) Суд визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (див. рішення у справі «Вассерман проти Росії» (N 2), N 21071/05, від 10.04.2008, пп. 49 і 51), вимагають таке:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (див. згадане вище рішення у справі Скордіно N 36813/97, п. 195 у кінці);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (див. там само, п. 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (див. там само, п. 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (див. там само, п. 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (див. там само, пп. 202 - 206 і 213). Зокрема, у справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

44. Стосовно останнього критерію Суд також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).

45. Отже, відповідно до прецедентної практики Суду право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

46. У даному випадку, колегія суддів уважає обгрунтованим посилання суду апеляційної інстанції на рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 N 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) в якому суд дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

47. Тобто, положення Конституції України та чинного законодавства, а також існуюча судова практика свідчать про те, що шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

48. За цих обставин, оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог § 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1, колегія суддів приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб Державної казначейської служби України, за дії (бездіяльність) яких держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України заявник має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди.

49. При цьому згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

50. Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

51. Ураховуючи, що чинним законодавством передбачено можливість стягнення шкоди, завданої при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними організаційно-розпорядчих функцій, покладених на них законами або іншими нормативними актами, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що Державна казначейська служба України є суб`єктом завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень.

52. Стосовно розміру стягнутої суми моральної шкоди, в даному випадку Верховний Суд погоджується з тим, що вищенаведені обставини та характер правовідносин свідчить про доцільність застосування саме розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дату розгляду справи судами попередніх інстанцій.

53. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, Суд у своїх рішеннях, дійсно, присуджував з держави у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі в середньому від 1500 до 3000 Євро, посилаючись на встановлення тривалого невиконання рішень, винесених на користь заявників, порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

54. Водночас, вказаний розмір відшкодування моральної шкоди Судом застосовується у випадках відсутності ефективного національного засобу захисту, що не є тотожним оскаржуваним у даній справі правовідносинам.

55. На переконання суддів Верховного Суду доводи касаційної скарги позивача в частині розміру моральної шкоди не знайшли свого відображення в матеріалах справи.

56. За таких обставин, колегією суддів не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень при їх ухваленні.

57. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58.Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

59. З огляду на наведене, касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

60. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

61. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 у справі № 818/1770/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

62. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М. М. Яковенко