ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2020 року

Київ

справа №826/16272/14

касаційне провадження №К/9901/9035/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у спрощеному провадженні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Білгі» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 (суддя - Санін Б.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Білгі» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві (далі - Інспекція), за участі третьої особи - Головного Управління Національного банку України по місту Києву та Київській області (далі - Управління НБУ), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство звернулось до суду з позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0013732206 від 08.10.2014.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство посилалось на те, що: перевищення ліміту суми коштів за індивідуальною ліцензією Національного банку України № 110 від 23.07.2013 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України не відбулося, оскільки відповідно до абзацу 6 пункту 1.5 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 266, не вимагається отримання ліцензії на проведення операцій, пов`язаних з переказуванням іноземної валюти за межі України суб`єктами господарювання - резидентами (якщо це підтверджено відповідними документами), з метою оплати витрат судовим, арбітражним, нотаріальним та іншим повноважним органам іноземних держав (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства іноземних держав); Товариство надало Інспекції до перевірки усі документи, що підтверджують сплату податків відокремленим підрозділом Товариства за рахунок переказаних коштів без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, та які є належними доказами правомірності дій Товариства; обслуговуючий банк здійснив перевірку наданих Товариством документів та провів платіж, чим підтвердив законність проведення платежу без оформлення індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015, у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що під час розгляду справи судами встановлено порушення Товариством умов індивідуальної ліцензії Національного банку України № 110 від 23.07.2013, що підтверджує правомірність викладених в акті перевірки № 1395/26-59-22-06 від 25.09.2014 висновків Інспекції про здійснення Товариством операцій з валютними цінностями, що потребують одержання відповідної до таких операцій індивідуальної ліцензії, а також про перекручення Товариством встановленої Національним банком України звітності про валютні операції та, як наслідок, правомірність здійсненого Інспекцією розрахунку штрафних санкцій у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян станом на травень 2014 року та розрахунку штрафних санкцій у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України, що свідчить про правомірність прийнятого Інспекцією податкового повідомлення-рішення № 0013732206 від 08.10.2014.

Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій посилаючись на неповноту дослідження доказів і встановлення обставин у справі та застосування норм права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Товариство посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що: перевищення ліміту суми коштів за індивідуальною ліцензією Національного банку України № 110 від 23.07.2013 на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України не відбулося, оскільки відповідно до абзацу 6 пункту 1.5 Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 266, не вимагається отримання ліцензії на проведення операцій, пов`язаних з переказуванням іноземної валюти за межі України суб`єктами господарювання - резидентами (якщо це підтверджено відповідними документами), з метою оплати витрат судовим, арбітражним, нотаріальним та іншим повноважним органам іноземних держав (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства іноземних держав); єдиним повноважним органом на застосування міри відповідальності (фінансові санкції) до резидентів та нерезидентів винних, зокрема, у здійсненні операцій з валютними цінностями без одержання генеральної/індивідуальної ліцензії, є Національний банк України, тоді як до повноважень органів ДФС України не віднесено застосування санкцій, передбачених пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», шо узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 07.02.2012 у справі № 21-904во10, а також позицією ДФС України, викладеною в листі від 10.11.2014 № 9929/7/99-99-10-02-02-17.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18.03.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Інспекція подала заперечення на касаційну скаргу Товариства, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.01.2020 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 14.01.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Товариства, викладені у запереченні аргументи Інспекції та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що фактичною підставою для нарахування Товариству суми грошового зобов`язання у сумі 788607,47 грн. на підставі пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» згідно з податковим повідомленням - рішенням № 0013732206 від 08.10.2014, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки Інспекції, викладені в акті перевірки № 1395/26-59-22-06 від 25.09.2014, про порушення Товариством вимог підпункту «д» пункту 4 статті 5, пункту 2 статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що мало вираз: у порушенні умов пункту 2 ліцензії Національного банку України № 110 від 23.07.2013, яке полягало у перевищенні залишку валютних цінностей на рахунку на 01.01.2014 на 112854,54 рос. руб.; у порушенні умов пункту 1.1.1 ліцензії Національного банку України № 110 від 23.07.2013, яке полягало у перевищенні розміру встановленого Національним банком України ліміту на 2385400,00 рос. руб.; у перекрученні встановленої Національним банком України звітності про валютні цінності за травень 2014 року.

У преамбулі Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Вказаним Декретом також однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрета, а саме - повноважним органом є Національний банк України.

Саме цим нормативно-правовим актом врегульовані відносини, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Положення Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27.06.1999 № 734/99, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 № 2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Таким чином, санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких Інспекція не відноситься.

За таких обставин у Інспекції не було повноважень для застосування до товариства фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення № 0013732206 від 08.10.2014.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 349, ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Білгі» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0013732206 від 08.10.2014.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду