ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 р.

Справа № 520/10588/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Марченко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 06.11.19 року по справі № 520/10588/19

за позовом ОСОБА_1

до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини неправомірними щодо розгляду звернень ОСОБА_1 від 01.07.2019, 04.07.2019, 19.09.2019 неправомірними.

Зобов`язано Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 19.09.2019 року.

Допущено негайне виконання рішення суду.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки у скаргах позивача від 01.07.2019 та 04.07.2019 відсутні дії, які можуть бути оскаржені згідно зі ст.4 Закону України “Про звернення громадян”, а правові підстави для проведення колегіального розгляду скарг позивача відсутні, оскільки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність одноособово, а не колегіально. Стосовно розгляду звернення позивача від 19.09.2019 про надання інформації щодо часу його звернень у Секретаріаті, звернення не відповідало вимогам, встановленим ч.6 ст.16 Закону України “Про захист персональних даних”, а саме не містило реквізитів документа, що посвідчує фізичну особу. Вважає, що скарги ОСОБА_1 від 01.07.2019 року та від 04.07.2019 року, а також звернення від 19.09.2019 року було розглянуто відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргою, в якій зазначив про тривалу реєстрацію 31.05.2019 року його звернень завідувачем сектору прийому громадян ОСОБА_2 та просив встановити час реєстрації його звернень в базі даних, витребувати відеозапис з камер відеоспостереження. Також, позивач у скарзі від 01.07.2019 року просив перевірку скарги здійснити колегіально з його участю та притягнути ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Згідно реєстраційно-контрольної картки за зверненням громадян, доданої відповідачем до відзиву на позов, вищевказана скарга позивача зареєстрована 01.07.2019 року, накладено резолюцію: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – до розгляду. Термін виконання – 01.08.2019 року.

04.07.2019 року позивачем до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини засобами поштового зв`язку надіслано скаргу від 04.07.2019, в якій позивач оскаржував дії завідувача сектору прийому громадян ОСОБА_2 щодо тривалої реєстрації його звернень, поданих 01.07.2019. Також, позивач у скарзі від 04.07.2019 року просив встановити час реєстрації його звернень від 01.07.2019 року в базі даних; перевірку скарги здійснити колегіально з його участю та притягнути ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Згідно реєстраційно-контрольної картки за зверненням громадян, доданої відповідачем до відзиву на позов, вищевказана скарга позивача зареєстрована 09.07.2019 року, накладено резолюцію: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – до розгляду. Термін виконання – 09.08.2019 року.

Листом від 26.07.2019 №16049.4/Н-9516.3/19/29.3 заступником Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Самарою С.Г. надано відповідь ОСОБА_1 на його дві скарги від 01.07.2019 та від 09.07.2019, в якій заявнику було повідомлено час реєстрації його п`яти звернень від 31.05.2019 року, а саме: о 10:06, 10:30, 10:36, 10:41, 10:52 год.

Також у вказаній відповіді зазначено, що підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача сектору прийому громадян за неналежне виконання посадових обов`язків відсутні. Додатково повідомлено про те, що наказом від 12.07.2019 року №535/к ОСОБА_2 звільнено відповідно до п.6 ч.1 ст.83 Закону України “Про державну службу”, ст.83 КЗпП України.

Однак, при цьому у відповіді Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2019 №16049.4/Н-9516.3/19/29.3 дано відповідь щодо часу реєстрації звернень позивача лише від 31.05.2019 року. Про час реєстрації звернень ОСОБА_1 від 01.07.2019 року, про встановлення якого він просив у скарзі від 04.07.2019 року, у відповіді на скарги не зазначено.

Крім того, у відповіді на скарги не зазначено щодо прохання заявника про розгляд скарг за його участю та про порядок оскарження прийнятого за ними рішення.

19.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій просив повідомити про час реєстрації його заяв та скарг від 01.07.2019 року ОСОБА_2 – в.о. завідувача сектору прийому громадян Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 25.09.2019 року листом №20823.4/Н-13441.3/19/29.3 надано відповідь на заяву позивача від 19.09.2019 року, в якій зазначено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення відповідно до Закону України “Про звернення громадян”. Ані Закон України “Про звернення громадян”, ані Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, в засобах масової інформації не передбачають надання організацією автору звернення інформації про час реєстрації його звернень. Також зазначено, що оскільки запитувана інформація в заяві від 19.09.2019 року стосується його особи, вона повинна надаватись з урахуванням вимог Закону України “Про захист персональних даних” та що його заява не відповідає вимогам Закону України “Про захист персональних даних”, а саме не містить реквізитів документа, що посвідчує особу.

Позивач, вважаючи дії відповідача неправомірними, звернувся до суду з даним позовом

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно ст. 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян).

Статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно ст. 18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Стаття 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Також суд зазначає, що Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 № 776/97-ВР, метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, Законами України та міжнародними договорами України, та запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до закону України "Про звернення громадян".

Разом з цим, положеннями ст. 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", що Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.

Статтею 16 цього визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.

Згідно з приписами статті 17 вказаного Закону Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 10 цього Закону для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, скарги позивача від 01 липня 2019 року та від 04 липня 2019 року було розглянуто по суті та Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 26.07.2019 №16049.4/Н-9516.3/19/29.3 повідомлено ОСОБА_1 , що підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача сектору прийому громадян за неналежне виконання посадових обов`язків відсутні. Також позивачу повідомлено про час реєстрації його звернень від 31.05.2019 року.

Крім того, матеріалами справи було встановлено, що у зазначеній відповіді Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2019 №16049.4/Н-9516.3/19/29.3 дано відповідь щодо часу реєстрації звернень позивача лише від 31.05.2019 року. Про час реєстрації звернень ОСОБА_1 від 01.07.2019 року, про встановлення якого він просив у скарзі від 04.07.2019 року (яка надійшла до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 09.07.2019), у відповіді на скарги не зазначено.

Таким чином, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем дано неповну відповідь на скаргу позивача від 04.07.2019 року.

Крім того, у відповіді на скарги не зазначено щодо прохання заявника про розгляд скарг за його участю та про порядок оскарження прийнятого за ними рішення.

Разом з тим, Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України у відповідності до Закону України "Про звернення громадян".

Статтею 19 Закону України “Про звернення громадян” чітко передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Скарги позивача від 01.07.2019 року та від 04.07.2019 року розглянути відповідачем по суті, в ході розгляду яких було встановлено, що підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача сектору прийому громадян за неналежне виконання посадових обов`язків відсутні.

Таким чином, судова колегія вважає, що відповідачем не було дотримано вимог ст.ст.18, 19 Закону України “Про звернення громадян”, зокрема, не виконано обов`язку щодо запрошення позивача, на його вимогу, бути присутнім при розгляді його заяви та не роз`яснено порядок оскарження, а також надано неповну відповідь на його скаргу від 04.07.2019 року.

Посилання відповідача на те, що оскільки Уповноважений Верховної Ради України прав людини не є колегіальним органом, тому його звернення підлягають одноособовому розглядові, судова колегія оцінює критично з огляд на таке.

Так, чинним законодавством України, зокрема, статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" не передбачено обов`язковості розгляду заяв або скарг громадянина на засіданні лише в разі розгляду звернення колегіальним органом. Будь-яким іншим нормативно-правовим документом такого виключення також не встановлено.

При цьому, положеннями статей 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян" чітко визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов`язаний був запросити позивача для розгляду його скарг.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання неправомірними дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду його звернень від 01.07.2019, 04.07.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розгляду звернення позивача до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.09.2019 року, в якому ОСОБА_1 . просив письмово повідомити час реєстрації його заяв та скарг, які він подав 01.07.2019 року ОСОБА_2 , судова колегія зазначає наступне.

Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 25.09.2019 року листом №20823.4/Н-13441.3/19/29.3 надано відповідь на заяву позивача від 19.09.2019 року, в якій зазначено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення відповідно до Закону України “Про звернення громадян”. Ані Закон України “Про звернення громадян”, ані Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, в засобах масової інформації не передбачають надання організацією автору звернення інформації про час реєстрації його звернень. Також зазначено, що оскільки запитувана інформація в заяві від 19.09.2019 року стосується його особи, вона повинна надаватись з урахуванням вимог Закону України “Про захист персональних даних” та що його заява не відповідає вимогам Закону України “Про захист персональних даних”, а саме не містить реквізитів документа, що посвідчує особу.

Статтею 32 Конституції України проголошено право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З метою конкретизації права людини, гарантованого статтею 32 Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про захист персональних даних”. Предметом правового регулювання Закону є правовідносини, пов`язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

Визначення поняття “персональні дані” наводиться в абзаці восьмому статті 2 вказаного Закону, відповідно до якого персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Хоча законодавством України не встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних, суд вважає, що запитувана позивачем інформація в заяві від 19.09.2019 року про час реєстрації його заяв та скарг, які він подав 01.07.2019 року, не є персональними даними в розумінні Закону України “Про захист персональних даних”.

Таким чином, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в наданні запитуваної інформації. При цьому суд враховує той факт, що Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом від 26.07.2019 №16049.4/Н-9516.3/19/29.3 надано відповідь ОСОБА_1 на аналогічну запитувану інформацію, а саме: заявнику було повідомлено про час реєстрації його п`яти звернень від 31.05.2019 року.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що листом 25.09.2019 року №20823.4/Н-13441.3/19/29.3 не надано відповідь на заяву позивача від 19.09.2019 року, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зобов`язання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини відновити порушені права ОСОБА_1 та розглянути його заяву від 19.09.2019 року, підлягають задоволенню.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі № 520/10588/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

О.А. Спаскін

Судді

О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 24.01.2020 року