Провадження № 22-ц/811/2581/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Копняк С.М., Струс Л.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області в складі судді Адамовича М.Я. від 13 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 13 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовлено за безпідставністю.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що дане рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм трудового права, до винесення рішення суд підійшов формально, оцінку доказам надав неналежну, тому рішення є необґрунтованим, упередженим і не відповідає обставинам справи. Зазначає, що суд не побачив підстав відновлення строку до звернення до суду, оскільки не взяв до уваги наступні дані, а саме постійного його лікування у стаціонарі та амбулаторному лікуванні, що є обставиною, що дозволяє суду застосовувати норми ст. 233, 234 КЗпП України та поновити строк на звернення до суду. Вказує на те, що подана ним медична документація підтверджує те, що позивач ОСОБА_1 після незаконного звільнення до звернення до суду важко хворів та постійно лікувався, його діагноз є важка хвороба з 2015 року після перенесеної важкої ЧМТ, травма виробнича, в ньому відмічаються постійні погіршення пам`яті, дратівливість, болі у поперековому відділі хребта, стійкі головні болі. Дані обставини в повній мірі підтверджують позицію позивача про поважність пропущення строків і судом в повній мірі повинні були застосовані норми ст. 233, 234 КЗпП України. Тому вважає, що суд першої інстанції неправильно застосовує диспозитивну норму ст. 256 ЦК України. Крім того вважає, що судом першої інстанції взагалі не прийнято рішення щодо відповіді Управління Держпраці у Львівській області від 16.05.2018 року, а саме судом першої інстанції так і не прийнято змістовного рішення від коли рахується строк від котрого можна вважати, що Позивач дізнався про порушення своїх прав.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на неї, апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 4, ч.1 ст. 13, ч.2 ст. 247 ЦПК України, ст.ст. 233, 234 КЗпП України, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 29.10.98 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001, ст. 256, ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України, та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що згідно витягу з трудової книжки БігуОСОБА_2 працював на шахті з 2003 року та був звільнений 06.07.2016р. наказом №77п від 08.07.2016р. Згідно витягу з книги обліку трудових книжок, ОСОБА_1 трудова книжка видана на руки 08.07.2016р. Крім того, в судовому засіданні встановив, що ОСОБА_1 звертався з даним позовом до суду, який ухвалою від 28.12.2018р. за його заявою було залишено без розгляду. Вдруге з позовом останній звернувся 16.05.2019р. В той же час, позивачем не наведено жодних обставин та не надано доказів поважності підстав звернення до суду з даним позовом 16.05.2019р., в той час, як йому стало відомо про його звільнення 06.07.2016р. За таких підстав, в задоволенні позову суд відмовив, так як позивачем не доведено поважних причин пропуску строку звернення з позовом до суду понад два роки і дев`ять місяців та відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Колегія суддів вважає, що такі висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

16.05.2019р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП «Львіввугілля», у якому просив поновити строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Поновити ОСОБА_1 на іншій легшій роботі у відповідності з медичним висновком та без обмеження строку на ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля». Стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 258520,02 (двісті п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот двадцять) грн. 02 коп. втраченого заробітку за період вимушеного прогулу, а саме з 06 липня 2016 року по 03 жовтня 2018 року.

Свої вимоги мотивував тим, що наказом №77п від 08.07.2016р. його звільнено у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я. Він мав намір продовжувати працювати і мав змогу працювати на інших посадах, згідно медичних документів. Також, стверджує, що довідався про порушення своїх прав лише з відповіді Головного Управління Держпраці у Львівській області від 16.05.2018р., що є підставою поновлення йому відповідного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, Бігуна ОСОБА_3 . з 1.09.2003 року після здачі екзаменів переведено підземним гірничим монтажником 5 розряду з повним робочим днем в шахті (копія трудової книжки а.с. 8).

Згідно наказу №77-к від 08.07.2016 року Відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова ДП «Львіввугілля» ОСОБА_1 звільнено з 06.07.2016 року, в зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи (профзахворювання) п. 2 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі місячного середнього заробітку за стаж роботи, згідно колективного договору (Стаж роботи у вугільній промисловості 22 роки 03 місяці) на підставі довідки ЛКК №663 від 06.07.2016 року та за згодою ППВП.

Згідно ст. 233 КЗпП України , працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Відповідно до ст. 234 233 КЗпП України , у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п.4 постанови Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП ( 322-08 ) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з`ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст.225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до ст.85 ЦПК ( 1501-06 ) і ст.228 КЗпП залишається без розгляду. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін. При пропуску передбаченого ст.225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з`ясуванні інших обставин справи не має.

Як встановлено судом і вбачається із витягу із Книги обліку трудових книжок №8 (а.с. 29) позивачу ОСОБА_1 була видана трудова книжка 8.07.2016 року, чого він не заперечив, тобто місячний строк на звернення до суду розпочав свій перебіг з 8.07.2016 року.

Дійсно, як вбачається з ряду медичних документів, позивач у період 2016-2017 р.р. перебував періодично на лікуванні, однак вказане не слід вважати причинами, які б свідчили про поважність пропуску значного, майже трирічного строку звернення до суду, оскільки на лікуванні позивач перебував періодично та не тривалі періоди часу і наявні у нього захворювання не перешкоджали позивачу звертатися неодноразово у різні установи та органи з приводу порушення його трудових прав, а саме ГУ Держпраці у Львівській області, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у 2018 році, тощо (а.с. 9.10, 25).

Крім цього, позивач звертався раніше до суду із таким же позовом та ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 25 липня 2018 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ВП "Шахта" "Лісова" ДП "Львівугілля" про поновлення на роботі з клопотанням про поновлення строків звернення до суду. Однак, ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року позовна заява ОСОБА_1 за його ж заявою була залишена без розгляду.

Зважаючи, що даний позов поданий у 2019 році, слід вважати, що такий поданий з пропуском місячного строку, що визначений законом на звернення до суду та підстав вважати, що такий пропущено з поважних причин – немає.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 червня 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23.01.2020 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: С.М. Копняк

Л.Б. Струс