КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Косович Т.П.

Єдиний унікальний номер справи №380/1012/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2041/2020

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,

встановив:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що у неї та відповідача ОСОБА_2 від шлюбу є спільна дитина - неповнолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.01.2013 року до повноліття дитини.

Зазначала, що в період з 26 червня 2019 року по 15 липня 2019 року син проходив лікування у клініці «МамаДентіст», вартість лікування склала 8100 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не приймає участі в додатковому утриманні дитини, а визначеного судом розміру аліментів, які сплачує відповідач, не вистачає для належного розвитку, виховання та лікування сина, просила стягнути з ОСОБА_2 50% понесених додаткових витрат на утримання дитини - їх спільного сина ОСОБА_4 , ,в сумі 4050 гривень.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дем`яненко В.П. зазначає, що апеляційна скарга є надуманою та безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення додаткових витрат на дитину у розмірі 4050 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Встановлено, що сторони по справі мають спільну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження (а.с.9).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 68/9 від 24 квітня 2019 року «Про затвердження висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син проживає з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.10).

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 січня 2013 року до повноліття дитини, що підтверджується копією постанови старшого державного виконавця Тетіївського районного відділу ДВС від 13 вересня 2018 року про прийняття виконавчого провадження № 46308692 з примусового виконання виконавчого листа № 380/63/13-ц від 05 лютого 2013 року до виконання (а.с.12).

Позивачка стверджує, що в період з 26 червня 2019 року по 15 липня 2019 року малолітній ОСОБА_4 проходив лікування в клініці «МамаДентіст» в м. Києві, загальна вартість лікування зубів склала 8100 гривень. На підтвердження вказаного позивачка надала суду виписку ТОВ «МамаДентіст» (а.с.78) та акти лікування від 26 червня 2019 року, 07 липня 2019 року, 15 липня 2019 року (а.с. 79-81).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право нa рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до вимог ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що до участі у додаткових витратах на утримання дитини, можна притягати лише батьків, у цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, до особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов?язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Як видно зі змісту позовних вимог, що додатковими витратами на дитину, 50% яких позивач бажає стягнути з відповідача, є лікування малолітнього ОСОБА_4 в клініці «МамаДентіст» в м. Києві, загальною вартістю 8100 гривень.

Разом з цим, позивач не підтвердила належними доказами те, що лікування оплачено та вартість лікування в сумі 8100 гривень сплатила саме вона, не надала суду жодного розрахункового документу, яким відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг) є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Надані позивачем виписка ТОВ «МамаДентіст» та акти лікування не можуть бути визнані належними доказами у справі, оскільки не підтверджують оплату лікування позивачем.

За таких обставин, аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог позивачем та відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд не витребував у позивача додаткових матеріалів та чеків, оцінюються колегією суддів критично, оскільки доведення фактів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та надання доказів є обов`язком позивача.

Твердження щодо неможливості прибути у судове засідання у зв`язку із зайнятістю на роботі не може бути враховане судом, оскільки, як видно із матеріалів справи, позивач неодноразово подавала до суду першої інстанції зави щодо розгляду справи без її участі (а.с. 27, 88).

Нові докази, додані до апеляційної скарги, не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки апелянт не вказав суду поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції. При цьому, суд звертає увагу на те, що чек №000001031 про сплату 8100 грн за стоматологічні послуги виданий 07 листопада 2019 року, в той час як позивачка стверджує, що витрати на лікування сина було здійснено у червні та липні 2019 року.

Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: С.М. Верланов

С .І. Савченко