ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10031/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Білика Д. А. (адвоката),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 (суддя Кирилюк Т. Ю.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 (Михальська Ю. Б. - головуючий, судді Іоннікова І. А., Скрипка І. М.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантала",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання рішення правління банку та договору недійсним.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Волкова О. Ю. (далі - Банк, Фонд відповідно) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантала" (далі - ТОВ "Сантала") про визнання недійсним рішення правління Банку, оформленого протоколом засідання членів правління Банку від 28.04.2015 № 138/1 (далі - спірне рішення), визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.04.2015 № 01/04-15, укладеного між Банком та ТОВ "Сантала" (далі - спірний договір).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладення спірного договору схвалено спірним рішенням правління Банку, відповідно до якого погоджено реалізацію активів Банку в сумі 23 927 841,31 грн, у порушення положень частини 1 статті 8, пункту 7 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства", вимог пункту 4.2.1 Положення про Спостережну (Наглядову) Раду Банку, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Банку (протокол від 15.04.2014 № 57), а також пункту 8.4.10.1 Статуту Банку. Позивач стверджує, що правління Банку перевищило свої повноваження та прийняло рішення щодо реалізації майна Банку на підставі оцінки майна, зробленої суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Ганечко І. Г., кандидатуру якого Спостережна рада Банку не погоджувала.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 у справі № 910/10031/18 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фонд.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі № 910/10031/18, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

5. Судові рішення аргументовано тим, що у Законі України "Про акціонерні товариства" не визначено прямого обов`язку товариства здійснювати незалежну оцінку вартості майна, відчужуваного ним за усіма цивільно-правовими договорами, тому не має підстав стверджувати про порушення позивачем порядку, встановленого частиною 1 статті 8 та пунктом 7 частини 2 статті 52 цього Закону, під час обрання оцінювача без згоди спостережної ради. Зважаючи на викладене, суд установив відсутність правових і фактичних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного рішення правління Банку. Крім цього, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про не доведення позивачем суду, що укладений між сторонами у справі спірний договір повністю або частково суперечить положенням законодавства імперативного характеру, тому позовна вимога про визнання спірного договору недійсним також не може бути задоволена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі № 910/10031/18, Банк звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Підставами для скасування рішення і постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

8. Скаржник акцентує, що спірне рішення правління Банку прийнято на підставі оцінки, зробленої ФОП Ганечко І. Г., тобто саме незалежної оцінки майна, а не якимось іншим способом. Отже, вартість майна випливала саме із незалежної оцінки майна, зробленої зазначеним суб`єктом оціночної діяльності, а тому рішення про обрання оцінювача Банку, зважаючи на положення частини 1 статті 82 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 7 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства", пункту 4.2.1 Положення про Спостережну (Наглядову) Раду Банку, пункту 8.4.10.1 Статуту Банку, мала приймати саме Спостережна рада Банку.

9. Заявник касаційної скарги наголошує, що спірний договір укладено за погодженням із правлінням Банку, оформленим оспорюваним протоколом засідання правління Банку, що є необхідною умовою для укладення договору про продаж майна Банку. Однак оскільки спірне рішення правління Банку прийнято без урахування того, що вибір незалежного оцінювача майна Банку є виключною компетенцією спостережної (наглядової) ради Банку, укладений між сторонами договір суперечить приписам імперативного характеру.

10. Крім того, Банк наполягає, що відповідач був обізнаним про наяні обмеження Банку, оскільки ТОВ "Сантала" є пов`язаною із Банком особою.

11. Скаржник також акцентує на порушенні апеляційним господарським судом норм процесуального права, що мало прояв у відмові у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сантала" просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і такими, що прийняті із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

13. Фонд у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, спірним рішенням правління Банку, надано згоду на реалізацію ТОВ "Сантала" платіжних терміналів (перелік згідно додатком до протоколу). Загальна сума угоди становить 23 927 841,31 грн з ПДВ - за окремим розрахунком на підставі первинних документів і роз`яснення ДПІ з питань порядку оподаткування операцій із продажу активів ПДВ на день продажу. За основу вирішено прийняти незалежну оцінку вартості активів до продажу, але не менше балансової вартості. Відповідальність за укладення договору купівлі-продажу активів покладено на Департамент організації термінального бізнесу, доручено та дозволено підписання договору Гриші Д. М .

15. 29.04.2015 на підставі спірного рішення, між Банком та ТОВ "Сантала" укладено спірний договір купівлі-продажу платіжно-технічних комплексів самообслуговування у кількості 2 510 одиниць, загальною вартістю 24 200 000,00 грн.

16. У травні 2015 року сторони у справі підписали акти приймання-передачі товару від 20.05.2015 № 1, від 21.05.2015 № 2, від 22.05.2015 № 3, від 23.05.2015 № 4, від 24.05.2015 № 5, від 25.05.2015 № 6, від 26.05.2015 № 7, від 26.05.2015 № 8, від 27.05.2015 № 9, від 28.05.2015 № 10, від 29.05.2015 № 11, від 29.05.2015 № 12, від 29.05.2015 № 13.

17. Із 08.06.2015 на підставі постанови правління Національного банку України від 05.06.2015 № 358 виконавча дирекція рішенням від 05.06.2015 № 114 запровадила тимчасову адміністрацію.

18. На підставі постанови правління Національного банку України від 28.08.2015 № 563 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 28.08.2015 № 159, відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації.

19. На виконання наказу від 11.06.2015 № 39 щодо перевірки договорів (інших правочинів) протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в Банку стосовно виявлення правочинів (у тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану Банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також на виконання наказу про внесення до нього змін від 23.07.2015 № 114 комісія у складі працівників Банку провела перевірку, у тому числі, спірного договору від 29.04.2015 № 01/04-15.

20. За результатами перевірки спірного договору оформлено висновок у виді доповнення від 14.08.2015 до звіту про перевірку договорів у Банку, який 18.08.2015 затверджено уповноваженою особою Фонду у Банку Паламарчуком В. В.

21. За змістом зазначеного доповнення комісія виявила, що укладання спірного договору схвалено спірним рішенням всупереч положенням частини 1 статті 8, пункту 7 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства". Протокол засідання правління Банку члени Правління підписали 28.04.2015. У цьому документі зазначено, що рішення щодо ціни реалізації активів прийняте на підставі незалежної оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності ФОП Ганечко І. Г. Однак, під час перевірки протоколів наглядової ради Банку комісія не виявила протоколів, згідно з якими Банк надав дозвіл на співпрацю із суб`єктом оціночної діяльності ФОП Ганечко І. Г. Наведене згідно з висновком комісії Банку дає підстави вважати, що правління Банку перевищило надані йому повноваження та прийняло спірне рішення на підставі оцінки майна, зробленої суб`єктом оціночної діяльності, кандидатуру якого всупереч вимогам Положення про Спостережну Раду Банку та Статуту Банку Спостережна рада Банку не обирала.

22. Отже, у доповненні від 14.08.2015, сформованому 10.08.2015, комісія навела пропозиції, зокрема про визнання нікчемними правочинів - спірного рішення та договору, згідно з яким Банк продав, а ТОВ "Сантала" придбало обладнання у кількості 2 510 одиниць на суму 24 200 000,00 грн з ПДВ; направлення повідомлення ТОВ "Сантала" про нікчемність правочину; у разі відмови клієнта повернути Банку кошти у зв`язку з отриманням повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину - розпочати проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення заборгованості.

23. У листопаді 2015 року позивач у цій справі звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Сантала" про повернення майна, отриманого відповідно до спірного договору.

24. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі № 910/29750/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

25. Під час розгляду справи № 910/29750/15 суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини: позивач (у цій справі) протягом травня 2015 року здійснив передачу визначеного у спірному договорі обладнання; відповідач (у цій справі) протягом травня 2015 року оплатив отримане обладнання повністю; сторонами спірного договору погоджена ціна обладнання відповідає рівню звичайних цін на такого роду майно, які діяли станом на дату укладання цього договору; укладений сторонами у справі спірний договір не містить ознак нікчемності.

26. Звертаючись із позовом у цій справі, позивач просив визнати недійсним спірне рішення та договір з тих підстав, що правління Банку перевищило свої повноваження приймаючи рішення про продаж майна (активів Банку).

Позиція Верховного Суду

27. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

28. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

29. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

30. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

31. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

32. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

33. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, спір у цій справі виник стосовно визнання недійсним рішення правління Банку, оформленого протоколом засідання членів правління Банку від 28.04.2015 № 138/1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.04.2015 № 01/04-15, укладеного між Банком та ТОВ "Сантала" .

34. При цьому, як було зазначено вище, в обґрунтування заявленого у цій справі позову Банк наголошує, що укладення спірного договору схвалено спіним рішенням правління Банку, відповідно до якого погоджено реалізацію активів Банку в сумі 23 927 841,31 грн, у порушення положень частини 1 статті 8, пункту 7 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства", вимог пункту 4.2.1 Положення про Спостережну (Наглядову) Раду Банку, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Банку (протокол від 15.04.2014 № 57), а також пункту 8.4.10.1 Статуту Банку. Позивач стверджує, що правління Банку перевищило свої повноваження та прийняло рішення щодо реалізації майна Банку на підставі оцінки майна, зробленої суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Ганечко І. Г., кандидатуру якого Спостережна рада Банку не погоджувала.

35. Згідно з пунктом 8.4.10.1 статуту Банку, затвердженого річними загальними зборами акціонерів Банку протоколом від 15.04.2014 № 57, та пункту 4.2.1 Положення про Спостережну (Наглядову) Раду Банку прийняття рішення про обрання оцінювача майна Банку та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг належить до повноважень Спостережної ради Банку.

36. За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про акціонерні товариства" ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Рішення про залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства - зборами засновників або засновником особисто у разі створення акціонерного товариства однією особою).

37. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, спірним рішенням правління Банку, надано згоду на реалізацію ТОВ "Сантала" платіжних терміналів (перелік згідно додатком до протоколу). Загальна сума угоди становить 23 927 841,31 грн з ПДВ - за окремим розрахунком на підставі первинних документів і роз`яснення ДПІ з питань порядку оподаткування операцій із продажу активів ПДВ на день продажу. За основу вирішено прийняти незалежну оцінку вартості активів до продажу, але не менше балансової вартості. Відповідальність за укладення договору купівлі-продажу активів покладено на Департамент організації термінального бізнесу, доручено та дозволено підписання договору Гриші Д. М .

38. Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що зазначеним рішенням не вирішувалося питання обрання оцінювача майна Банку та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг та/або питання затвердження ринкової вартості майна.

39. Що ж до ринкової вартості майна, то згідно з пунктом 7 частини 2 статті 52 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що до виключної компетенції спостережної ради віднесено затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених цим Законом.

40. Зокрема, частиною 3 статті 23 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлюється, що у разі якщо майно вноситься як плата за цінні папери, вартість такого майна повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній відповідно до статті 8 цього Закону.

41. У той же час, Закон України "Про акціонерні товариства" не встановлює прямого обов`язку товариства здійснювати незалежну оцінку вартості майна, яке відчужується ним за усіма цивільно-правовими договорами.

42. Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

43. Отже, за відсутності прямої вимоги Закону України "Про акціонерні товариства" про здійснення оцінки майна при його відчуженні за договором купівлі-продажу, відсутні підстави для твердження про перевищення повноважень правлінням Банку при прийняті спірного рішення, оформленого протоколом засідання членів правління Банку від 28.04.2015 № 138/1.

44. Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що ціна продажу зазначена у спірному договорі вже була предметом розгляду у Господарському суді міста Києва у справі № 910/29750/15. У рішенні від 22.02.2017 у справі № 910/29750/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2018, суди дійшли висновку, що погоджена сторонами договору купівлі-продажу від 29.04.2015 № 01/04-15 ціна на обладнання відповідає рівню звичайних цін на подібне майно, які діяли станом на дату укладання цього договору.

45. Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору колегія суддів зазначає про таке.

46. Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

47. У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

48. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

49. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

50. У статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

51. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Наведений перелік вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

52. Отже, недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

53. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

54. Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

55. Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору позивач у позовній заяві наголошує, що оскільки необхідною умовою укладення цього договору про продаж майна Банку є проведення незалежної оцінки майна оцінювачем, обраним Спостережною радою Банку, то укладений між сторонами договір суперечить положенням Закону України "Про акціонерні товариства", адже суб`єкт оціночної діяльності - ФОП Ганечко І. Г. спостережною радою не призначена.

56. Оскільки, у Законі України "Про акціонерні товариства" не встановлено прямого обов`язку товариства здійснювати незалежну оцінку вартості майна, яке відчужується ним за усіма цивільно-правовими договорами, у тому числі за спірним договором, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем суду, що укладений сторонами у справі спірний договір повністю або частково суперечить приписам чинного станом на дату його укладення законодавства, а тому немає підстав для визнання цього договору недійсним.

57. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення чи оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу внаслідок прийняття спірного рішення та укладення спірного договору, а також про не недоведеність позивачем того, яким чином позовні вимоги заявлені у цій справі спрямовані на відновлення порушеного такого права.

58. Доводи, викладені у касаційній скарзі, аналогічні доводам, наведеним у позовній заяві та в апеляційній скарзі, та зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, визначені у статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

60. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

61. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат

62. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі № 910/10031/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ