ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №823/3540/14

адміністративне провадження №К/9901/15119/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року (суддя Орленко В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року (головуючий суддя Літвіна Н.М., судді: Чаку Є.В., Федотов І.В.) у справі № 823/3540/14 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2014 року позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградського окружного адміністративного суду, у якому просив:

- поновити його на посаді помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду;

- стягнути з Кіровоградського окружного адміністративного суду на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2014 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Кіровоградського окружного адміністративного суду на свою користь моральну шкоду у розмірі 28 000, 00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року №118-к його звільнено з посади помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду, як такого, що не пройшов випробувальний строк. Позивач уважає, що під час його перебування на посаді помічника судді ОСОБА_2 до виконуваних ним посадових обов`язків суттєвих зауважень не було. Однак, після отримання ним виклику до військкомату, мобілізації та повідомлення про це відповідача, у військовій частині (супровідний лист №19128/14 від 04 вересня 2014 року) йому вручено копії подання судді ОСОБА_2 та наказу про звільнення. Отже позивач стверджує, що фактично його звільнено з підстав мобілізації до Збройних Сил України, а не за невиконання передбачених посадовою інструкцією обов`язків. В підтвердження своїх доводів позивач посилається на те, що підставу звільнення у вигляді подання судді було сфабриковано, документи про його звільнення складені «заднім числом» та відсутні відмітки про їх реєстрацію в установі. З огляду на викладене, ОСОБА_1 звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду для захисту своїх інтересів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення помічника судді з посади за мотивованим поданням судді, в тому числі, про невідповідність працівника роботі, а тому, під час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями позивач 19 травня 2016 року подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року звернув увагу на те, що судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи було допущено порушення норм процесуального права в частині обов`язку дослідження дотримання строку звернення до суду, причин його пропуску та насідків його спливу.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2019 року залишив без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 823/3540/14, якою у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, ґрунтуються на тому, що зважаючи на передбачену статтею 28 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) можливість звільнення помічника судді з посади в період строку випробування за мотивованим поданням судді, у якому, крім іншого, зазначено про невідповідність працівника займаній посаді, відповідач правомірно та обґрунтовано виніс наказ від 27 серпня 2014 року № 118-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з 27 серпня 2014 року, як такого, що не пройшов випробувальний строк.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи

Не погоджуючись із постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Позивач у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 , з аналогічним змістом та обґрунтуванням його касаційної скарги від 19 травня 2016 року, позивач посилається на численні порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, як от: надання пріоритету доказам наданим відповідачем, які не містять відповідної реєстрації та викликають сумнів щодо їх виготовлення, не розглянуто питання щодо визначення розміру завданої моральної шкоди, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи. Скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки у резолютивній частині рішення суду першої інстанції не зазначено кому саме і в яких позовних вимогах відмовлено у задоволенні позову. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що суди знову не проаналізували доводи позивача, натомість, в основу рішень поклали аргументи відповідача.

Заперечення на касаційну скаргу від Кіровоградського окружного адміністративного суду не надійшли.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 22 січня 2020 року у відповідності до вимог частини третьої статті 340 КАС України.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року № 66-к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 на час виконання нею повноважень судді цього ж суду, за її згодою, з 02 червня 2014 року, як такого, що успішно пройшов стажування, за переведенням з посади судового розпорядника цього ж суду. ОСОБА_1 встановлено випробувальний термін тривалістю 6 місяців. Підставою для складання наказу зазначено: заяву ОСОБА_1 від 02 червня 2014 року, подання судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Момонт Г.М., погоджене у встановленому порядку.

Наказом керівника апарату Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року № 118-к позивача звільнено з посади за поданням судді ОСОБА_2 відповідно до статті 28 КЗпП України, частини четвертої статті 151 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого рішенням Ради суддів України № 14 від 25 березня 2011 року.

Копії наказу про звільнення та подання судді Момонт Г.М. від 27 серпня 2014 року отримані позивачем 04 вересня 2014 року, що підтверджується відповідною відміткою про отримання.

Незгода позивача із підставами звільнення зумовила його звернення до суду з цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року (далі Закон № 2453-VI) чинного на час виникнення спірних правовідносин, кожний суддя суду загальної юрисдикції має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом, Законом України «Про державну службу» та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Згідно з пунктом 2 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 14 від 25 березня 2011 року (далі Положення № 14 від 25 березня 2011 року), помічник судді це посадова особа, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя.

Відповідно до пункту 3 Положення № 14 від 25 березня 2011 року, помічник судді є працівником апарату суду.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16 грудня 1993 року у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 3723-XII), регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Частиною третьою статті 151 Закону № 2453-VI визначено, що помічники суддів прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до апарату відповідного суду, на них поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Відповідно до частини четвертої вказаної статті, судді самостійно здійснюють добір помічників, помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Вказаній правовій нормі кореспондують правила, закріплені пунктом 7 Положення № 14 від 25 березня 2011 року.

Згідно з пунктом 19 Положення № 14 від 25 березня 2011 року, помічник судді може бути звільнений з посади з дотриманням вимог законодавства про працю та Закону України «Про державну службу» на підставі заяви про звільнення за власним бажанням або за мотивованим поданням судді, а у випадку тривалої відсутності судді (тривале відрядження, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною тощо) за наказом керівника апарату відповідного суду; у разі припинення повноважень судді відповідного суду та звільнення судді з займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді звільняється із займаної посади з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом цього спору є правомірність підстав звільнення позивача з посади помічника судді.

Законом № 2453-VI встановлено порядок призначення на посаду та звільнення з посади державних службовців (помічників суддів), що працюють в апаратах судів.

За таких обставин, норми вказаного Закону є спеціальними до спірних правовідносин, при цьому, норми трудового законодавства можуть бути застосовані лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних відносин та, коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Як вбачається з матеріалів справи, звільнення позивача на підставі наказу №118-к відбулось 27 серпня 2014 року, тобто в той час, коли посада помічника судді належала до посад державної служби.

Тобто, у даному випадку визначальним є дотримання відповідачем порядку звільнення позивача у відповідності до вимог пункту 19 вказаного Положення, правильність формулювання підстав звільнення з урахуванням обов`язку відповідача як суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частин першої, третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Тобто, працівник повинен виконувати всі трудові обов`язки, покладені на нього трудовим договором і законодавством, а випробування не тягне жодних інших, окрім можливості звільнення за спрощеною процедурою, обмежень трудових прав працівника, зокрема й щодо оплати праці.

Стаття 18 Закону № 3723-XII передбачає, що при прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Положенням статті 28 КЗпП України визначено, що коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

У період випробувального терміну роботодавець з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки за трудовим договором. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право розірвати з працівником трудовий договір з причини незадовільного результату випробування. Прийняти таке рішення роботодавець має право в будь-який час протягом іспитового строку, в т. ч. не чекаючи дня закінчення цього строку.

При цьому, роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року № 66-к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 на час виконання нею повноважень судді цього ж суду, за її згодою, з 02 червня 2014 року, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців.

Вказаний наказ прийнято на підставі заяви позивача та подання судді, погоджене у встановленому порядку.

Таким чином, призначаючи позивача на посаду помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду у порядку переведення з посади судового розпорядника, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців, відповідачем було дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку встановлення зазначеного випробувального терміну.

Наказом керівника апарату Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року № 118-к позивача звільнено з посади помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з 27 серпня 2014 року як такого, що не пройшов випробування, стаття 28 КЗпП України.

Цей наказ було видано на підставі подання судді ОСОБА_2 .

Отже, підставою для звільнення позивача із займаної посади стали висновки, викладені у подані, з яких вбачається, зокрема, що за період з 02 червня 2014 року по 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 до виконання своїх обов`язків ставився недбало, у зв`язку з чим неналежно та не у повному обсязі виконував посадові обов`язки помічника судді; несвоєчасно та неякісно виконував доручення; систематично допускав порушення розпорядку роботи. В поданні зазначено, що суддя неодноразово спілкувалась з ОСОБА_1 та повідомляла його про необхідність сумлінно та своєчасно виконувати обов`язки помічника судді та дотримуватись розпорядку роботи, однак належних висновків останній не зробив.

Крім того, неналежне виконання позивачем його обов`язків підтверджується доповідною запискою працівника суду ОСОБА_3 від 19 червня 2014 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 регулярно здавав справи з незаповненими статистичними картками та з помилками.

Також, матеріали справи містять інформацію про те, що 27 серпня 2014 року о 17 год. 35 хв. помічник судді Суров С.О. був відсутній на своєму робочому місці у кабінеті № 608, про поважність причини своєї відсутності на роботі не повідомляв, про що складено відповідний акт та доповідну записку.

Відповідно до статті 10 Закону № 3723-XII основними обов`язками державних службовців, зокрема, є забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.

Таким чином, підставою для розірвання трудового договору у розумінні частини другої статті 28 КЗпП України стало отримання позивачем негативної оцінки за результатами його випробування через невідповідність роботі, що була доручена йому та неналежне виконання ним покладених обов`язків і завдань.

Така негативна оцінка за результатами випробування, яка з поміж іншого, виразилась у поданні судді ОСОБА_2 , є підставою для розірвання трудового договору з позивачем, як з таким, що не пройшов випробування.

З огляду на вищезазначене, відповідач вправі вирішувати питання відповідності працівника займаній посаді та приймати рішення за наслідками роботи працівника у період строку випробування, що й відповідає меті встановлення такого випробувального терміну.

З огляду на зазначені вище обставини та передбачену статтею 28 КЗпП України можливість звільнення помічника судді з посади за мотивованим поданням судді, у якому, крім іншого, зазначено про невідповідність працівника займаній посаді, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість наказу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року № 118-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді Кіровоградського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з 27 серпня 2014 року, як такого, що не пройшов випробувальний строк.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про його звільнення у зв`язку з мобілізацією до Збройних Сил України, з огляду на те, що повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 вересня 2014 року № 3/2465 про призов ОСОБА_1 31 серпня 2014 року по мобілізації до лав Збройних Сил України надійшло до суду 02 вересня 2014 року, тоді як звільнення позивача з роботи відбулось 27 серпня 2014 року.

Отже, станом на час звільнення позивача з роботи у відповідача були відсутні дані про призов ОСОБА_1 на військову службу.

Таким чином, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з інших підстав ніж не проходження випробувального терміну у зв`язку з невідповідністю позивача займаній посаді.

Щодо виплати моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

У статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичний особі незаконним рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійснені ним своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди. Відсутність же хоча б однієї з обов`язкових складових відповідальності за заподіяння шкоди взагалі виключає її настання.

Враховуючи те, що судами не встановлено протиправних дій з боку відповідача щодо звільнення позивача, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та відсутність правових підстав для її задоволення.

Позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають також задоволенню, як похідні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи зібрані у справі докази, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, Суд не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 823/3540/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду