П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9513/19

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

22 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати п.18 рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 51 від 19.04.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 12.02.2019 року інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи для призначення одноразової грошової допомоги та вирішити питання щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконання обов`язків військової служби, з 12.02.2019 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому 2 групи інвалідності з 12.02.2019, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Вказує, що норма п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набула законної сили лише з 01.01.2017 і в силу статті 58 Конституції України зворотної дії не має та до спірних правовідносин не застосовується.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, позивачем зазначено, що він має право на одноразову грошову допомогу як інвалід 2 групи, проте відповідач протиправно йому відмовив у цьому, у зв`язку з тим, що 2 група інвалідності встановлена понад дворічний термін. Вважає таку відмову протиправною, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було. З огляду на це, він має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним строком після первинного встановлення інвалідності.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вказав, що оскільки позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги із пропуском встановленого законодавством граничного дворічного терміну, відповідач правомірно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та звільнений в запас згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.02.2016 № 22-РС.

З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) сержанта за мобілізацією ОСОБА_1 від 29.07.2015 № 3664 вбачається, що 21.06.2015 під час проведення занять по орієнтуванню на місцевості зачепив саморобний вибуховий пристрій невідомого походження, внаслідок чого отримав мінно-вибухову травму, проникаюче поранення правого ока.

За змістом свідоцтва про хворобу № 950 від 22.12.2015, отримане ОСОБА_1 поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Сторонами підтверджено, що з 16.02.2016 позивачу встановлено 3 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини згідно довідки МСЕК серії ААА № 514028.

З 12.02.2019 позивачу встановлено 2 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії ААБ № 527012 від 13.03.2019.

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням 2 групи інвалідності, яка настала внаслідок внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до Житомирського ОМВК із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направлені до Міністерства оборони України.

19.04.2019 рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №51 (п.18), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки зміна група інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Вказано, що допомога у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності виплачена в сумі 206700 грн.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позвача. Зокрема, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності, а тому відсутні підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, що вказує на правомірність оскаржуваного рішення відповідача.

При прийнятті рішення, судом першої інстанції враховано правову позицію зі спірного питання, висловлену Верховним Судом у постанові від 21.08.2019 в справі № 806/2187/18.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними, такими, що суперечать нормам матеріального права та обставинам справи. Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції та спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями п. "б" ч. 1 ст. 16-2 даного Закону (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності). Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).

За приписами ч.ч. 2, 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до ч. 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 11 вказаного Порядку військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Нормами Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Так, положення ст. 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

В свою чергу, ст. 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача стосовно протиправності винесення оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

З матеріалів справи слідує, що на момент первинного огляду та встановлення позивачу з 16 лютого 2016 року ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, так, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ п. 4 ст. 16-3 доповнено абз. 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Саме зазначена норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням вже ІІ групи інвалідності.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 16.02.2016 встановлено 3 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії ААА №514028, а 12.02.2019 встановлено 2 групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки МСЕК серії ААБ № 527012.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Судова колегія зазначає, що в силу вимог ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлювати часовий проміжок для встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності), оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 20.08.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

При цьому, ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17), від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18) та від 30 вересня 2019 року по справі № 825/1380/18, яку застосовує суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи. При цьому, постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 від 30.01.2019 року встановлено, що під час вирішення тотожних спорів, суди мають враховувати саме останню правову позицію.

Крім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України") та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 12 лютого 2019 року, відповідно до Порядку №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року з урахуванням проведених виплат.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вбачає наявність підстави для визнання протиправним та скасування пункт 18 рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 51 від 19.04.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 12.02.2019 року інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби та зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та вирішити питання щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконання обов`язків військової служби, з 12.02.2019 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

За результатом апеляційного розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції невірно надав оцінку обставинам справи та не дослідив в повній мірі законодавство, що регулює спірне питання, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Дії відповідача у спірних правовідносинах з позивачем, на думку колегії суддів, не відповідали критеріям, визначним ч.2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд під час розгляду справи повинен об`єктивно та всебічно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, встановити дійсні факти, які мають значення для справи.

Підсумовуючи вказане апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та об єктивно дійсні обставини справи, не врахував вимоги законодавства та дійшов необгрунтованого, помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, таке рішення суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 18 рішення Міністерства оборони України оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 51 від 19.04.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 12.02.2019 року інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та вирішити питання щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконання обов`язків військової служби, з 12.02.2019 року відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.