ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/17296/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М.

за участю секретаря Скидан С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року про закриття провадження у справі

у справі № 640/17296/19

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Державного бюро розслідувань

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань (надалі - відповідач), в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо незабезпечення відповідно до законодавства додержання режиму захищеної законом таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, яка уможливила поширення копії листа територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 21 червня 2019 року №Г-4906/02-2019вих та змісту заяви голови адвокатського об`єднання "Головань і Партнери" адвоката Голованя Ігоря Володимировича від 14 червня 2019 року №19-112-0812 у відкритому доступі в мережі Інтернет.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального. Так, апелянт зазначає, що судом попередніх інстанцій залишено поза увагою ту обставину, що позивач звертався до відповідача у порядку, визначеному Законом України «Про Державне бюро розслідувань», а тому його звернення підлягало розгляду за правилами, визначеними даним Законом, а не в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

В судовому засіданні позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомили. Відповідачем не подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.

Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 14 червня 2019 року Державним бюро розслідувань за вхідним номером №10517-19 отримано заяву за підписом Голови адвокатського об`єднання "Головань і Партнери" Голованя І.В. про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок кримінальних проваджень, в якій, керуючись статтями 25, 214 КПК України, просив протягом 24-х годин внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 383 Кримінального кодексу України (стор. 13-26 том І).

Листом від 19 червня 2019 року№01-9602 Державне бюро розслідувань направило до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, для організації розгляду відповідно до вимог законодавства звернення адвоката Головань І.В. від 14 червня 2019 року щодо розгляду його звернень посадовими особами територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а також з інших питань (стор. 27 том І).

Листом від 21 червня 2019 року за вих. №Г-4906/02-2019 адвоката Головань І.В. повідомлено про те, що територіальним управлінням Державного бюро розслідування, розташованого місті Києві розглянуто заяву адвоката від 14 червня 2019 року та повідомлено про відсутність правових підстав для її розгляду, у зв`язку з не поданням останнім до органу досудового розслідування копії договору про надання правової допомоги, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордеру (стор. 28-29 том І).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем фактично було передано третій особі інформації, яка викладена в заяві від 14 червня 2019 року та відповідь щодо розгляду заяву від 14 червня 2019 року, які в подальшому поширено у відкритому доступі в мережі Інтернет, тобто, фактично позивач оскаржує бездіяльність органу досудового розслідування, що призвела до поширення таємниці листування та адвокатської таємниці та вимог закону щодо додержання режиму інформації з обмеженим доступом

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що спір між сторонами у справі виник не у зв`язку з виконанням або невиконанням відповідачем публічно - владних управлінських функцій та не віднесений до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, а підлягає розгляду суду місцевого загального суду в порядку кримінального судочинства.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах встановлює Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і кримінальних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Поряд із цим, як зазначалося, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є також і вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що предметом спору в даній справі є наявність або відсутність бездіяльності Державного бюро розслідувань щодо незабезпечення відповідно до законодавства додержання режиму захищеної законом таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, яка уможливила поширення копії листа територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 21 червня 2019 року вих. №Г-4906/02-2019 та змісту заяви голови адвокатського об`єднання "Головань і Партнери" адвоката Голованя Ігоря Володимировича від 14 червня 2019 року №19-112-0812 у відкритому доступі в мережі Інтернет.

Згідно підпункту 4.2 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури.

Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської <�…>. Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказано, що положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв`язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п`ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, частини другої статті, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Згідно пп. 4.3 п.4 вказаного рішення виключається юрисдикція адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. <�…> Компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, а отже даний спір підвідомчий адміністративному суду.

У відповідності до статі 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (в редакції станом на вересень 2019 рік) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Проте, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03.12.2019 р. № 305-IX внесено зміни до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", слова "центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою" замінено словами "державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо".

Колегія суддів звертає увагу, що внесенням змін в статтю 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" законодавець фактично усунув проблемні аспекти правового, структурно-організаційного, процедурного характеру, які були виявлених за час діяльності Державного бюро розслідувань та надавши чітке поняття, що розуміється під словами: "центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність".

Крім того, згідно пункту «г» частини 1 статті 38 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України) органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є органів Державного бюро розслідувань.

Враховуючи те, що у даній справі спір стосується правомірності (бездіяльності) дій Державного бюро розслідувань при розгляді заяви позивача на дії працівників останнього, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких позивач є стороною, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КПК України.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним судом, до юрисдикції якого належить розгляд заявлених позивачем вимог, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскарження бездіяльності службових осіб відповідача під час розгляду заяви про злочин позивача та можливе передання змісту заяви третім особам має відбуватися в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а отже, даний спір підвідомчий розгляду в порядку кримінального судочинства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 238, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Я.М. Собків

Повний текст постанови складено 22 січня 2020 року.