Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/2229/16-ц

Провадження №: 2/332/44/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2020 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Сінєльніка Р.В.,

при секретарі - Ковтун В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання незаконним та скасування частково рішень Запорізької міської ради, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення № 104 від 05.10.2011 року тринадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд(присадибна ділянка). Визнати незаконним та скасувати рішення № 58 від 27.12.2011 року сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0568га, розташованої за вищевказаною адресою; видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на цю земельну ділянку. Визнати недійсним та скасувати Державний акт серії ЯИ № 283691 на право власності на земельну ділянку площею 0,0568га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:2310100000:02:009:0232, виданий 06.12.2012 року на ім`я ОСОБА_3 управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 і передати в його користування земельну ділянку площею 0,0568га кадастровий номер:2310100000:02:009:0232, що розташована за вищевказаною адресою.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.1999 року йому на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 . Також йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.02.1999 року належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку. Співвласником житлового будинку та власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. За житловим будинком АДРЕСА_2 закріплена земельна ділянка площею 598 кв.м на підставі рішення Запорізької міської ради від 28.06.1956р. За житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 595м.кв на підставі рішення Запорізької міської ради від 28.06.1956 року. У зв`язку з набуттям ним права власності на вказаненерухоме майно, йому за законом (ч.1,2 ст.120 ЗК України, ч.1,2 ст.377 ЦК України) в користування перейшли земельні ділянки, на яких розташовані вказані будинки і він став законним користувачем вказаних земельних ділянок. Значний проміжок часу він не проживав у зазначених будинках, але навідувався до них періодично. У 2009 році він вирішив збудувати власний житловий будинок на цих земельних ділянках для чого заклав фундамент, але внаслідок фінансових труднощів та сімейних обставин наприкінці 2010 року будівництво було призупинено і до січня 2014 року він не приїжджав за адресами земельних ділянок. У січні 2014 року він приїхав за адресою: АДРЕСА_1 і виявив, що на місці закладеного ним фундаменту невідомою особою споруджено житловий будинок. З метою отримання інформації він звернувся до сайту Держкомзему та з`ясував, що частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 приватизовані, мають кадастровий номер та іншу конфігурацію. За інформацією Запорізької міської ради земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради № 58 від 27.12.2011 року. У березні 2014року він звернувся до правоохоронного органу із заявою про відкриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 , який протиправно та незаконно заволодів належним йому майном і земельними ділянками, та відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР за № 12014080030000479 від 01.03.2014 року, розпочато досудове розслідування.

Вважає, що передача земельних ділянок, розташованих за вищевказаними адресами у власність ОСОБА_3 відбулась незаконно, оскільки чинне законодавство України ст.116,ст.118 ЗК України передбачає передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок, які знаходяться у їх користуванні або належать до земель державної чи комунальної власності. Між тим, ОСОБА_3 ніколи не отримував на законних підставах право користування земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на вищезазначену земельну ділянку, ОСОБА_3 надав завідомо підроблений документ - копію технічного паспорту на житловий будинок, виготовлений 13.02.2007 року ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, в якому останній зазначений власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але в інвентарній справі такий технічний паспорт відсутній. Реєстраційний і інвентаризаційний номери справи, вказані в наданій ОСОБА_3 копії технічного паспорту від 13.02.2007 року, взагалі не існують. Більш того, ОСОБА_3 ніколи не був власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, вважає, що виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку відбулося на підставі наданих ОСОБА_3 завідомо підроблених документів і цю інформацію ОСОБА_3 приховав при складанні управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області висновку про погодження технічної документації № 17-01/1058 від 06.09.2011 року. 27.12.2011 року сімнадцята сесія шостого скликання Запорізької міської ради прийняла рішення № 58 про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі наданих ОСОБА_3 підроблених документів і без вилучення в установленому законом порядку земельної ділянки у позивача. Оскільки на розгляд тринадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради, яка відбулась 05.10.2011 року було надано сфальсифікований технічний паспорт від 13.02.2007 року на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , сесія прийняла незаконне рішення № 104 від 05.10.2011 року в частину надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_3 на вищезазначену земельну ділянку, через що належить визнати незаконним та скасувати рішення № 104 від 05.10.2011 року тринадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради в частини надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд(присадибна ділянка). Так як на розгляд сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради, яка відбулась 27.12.2011 року, були надані сфальсифіковані документи із землеустрою щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , сесія прийняла незаконне рішення № 58 від 27.12.2001 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки площею 0,0568га, через що належить визнати незаконним та скасувати це рішення в зазначеній частині, а також в частині видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0568га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд(присадибна ділянка), кадастровий номер 2310100000:02:009:0232. На підставі рішення сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради № 58 від 27.12.2011 року та на підставі технічної документації із землеустрою 06.12.2012 року управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області було виготовлено та видано на ім`я ОСОБА_3 державний акт серії ЯИ № 283691 на право власності на вище вказану земельну ділянку, який належить визнати недійсним та скасувати внаслідок його видачі часткового незаконного рішення сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради № 58 від 27.12.2011 року. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки кадастровий номер: 2310100000:02:009:0232 він дізнався, що вказана земельна ділянка за договором купівлі-продажу від 30.04.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В., перейшла у власність ОСОБА_2 , а отже, оскільки він відповідно до закону набув право користування спірною земельною ділянкою, вважає, що є законні підстави витребувати у ОСОБА_2 цю земельну ділянку.

На підставі вищевикладеного, він вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснення суду в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надав аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Діордієв О.С., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову та Заяві про застосування строків позовної давності, які долучені до матеріалів справи (т.1 а.с.223-225, т.2 а.с.229-230, 211).

Представник відповідача - Запорізької міської ради Лісняк Є.О., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях на позов (т.1 а.с.94-96, т.2 а.с.162-165), відповідно до яких вважає, що оскаржувані позивачем рішення сесії міської ради були прийняті у відповідності до норм чинного законодавства та в межах компетенції, наданої законом, а тому відсутні законні підстави для їх скасування. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та договір купівлі-продажу житлового будинку не є в розумінні Земельного кодексу України правовстановлюючими документами на земельну ділянку. Спірна земельна ділянка площею 595м.кв. за адресою АДРЕСА_1 перебувала у комунальній власності та була землею, якою згідно наділених законом повноважень розпоряджалася Запорізька міська рада. Вона була саме закріплена за домоволодінням № АДРЕСА_1 , а не передана у власність, а, отже, Запорізька міська рада мала законне право в будь-який момент розпорядитись вказаною земельною ділянкою. Рішення Запорізької міської ради від 27.12.2011р. №58 приймалось на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка була підготовлена Державним підприємством «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі позитивного висновку Управління Держкомзему у м.Запоріжжя Запорізької області від 06.09.2011 року. На виконання вказаного рішення Запорізької міської ради ОСОБА_3 отримав Державний акт серії ЯИ №283691 на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , в якому міститься план меж земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки. Вважає, що навіть за умови часткового скасування рішень Запорізької міської ради, земельна ділянка повинна бути повернена саме до земель комунальної власності, а не до позивача, оскільки він не набув в силу вимог чинного законодавства законного права на неї. Крім того, вважають, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду, оскільки оскаржувані ним рішення Запорізької міської ради прийняті ще у 2011 році. Засідання сесій Запорізької міської ради є відкритими та гласними, а тому позивач мав змогу дізнатися про них у тому ж році, коли вони були прийняті. Просять суд застосувати вимогу закону, що стосується спливу позовної давності, яка є самостійною підставою для відмови у позові(т.1 а.с.98-99).

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В. в судове засідання не з`явилася. Про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку. Суду надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності. Заперечень не має та покладається на розсуд суду(т.2 а.с.209).

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 23 липня 1957 року, спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 595кв.метрів первинному користувачу ОСОБА_5 була надана у постійне користування у встановленому на той час законному порядку(а.с.1-2 т.2). Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею(стаття 15). Землекористувачами, понад з іншими, визначалися громадяни.

Інститут постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку - за період з часу надання спірної земельної ділянки у постійне користування на підставі вище вказаного договору, зазнав істотної трансформації, однак, Земельний кодекс України від 13.03.1992 року забезпечував можливість продовження користування земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, так як виключалось будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою.

З 01.01.2002 року відповідно до ст. 125 ЗК України право власності або право користування земельною ділянкою виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості), а з 02.05.2009 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Громадяни та юридичні особі зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01.01.2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 14.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.06.1999 року, посвідченого в нотаріальному порядку та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16423507 від 20.01.2014 року, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці розміром 598 кв.м (а.с.14,17,33 т.1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.02.1999 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16275802 від 17.01.2014року позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 595кв.м, (т.1 а.с.15,16). Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, складеного ОП МБТІ станом на 05.11.1998 року, власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_1 Власником іншої 1/2 частини цього будинку зазначена міська рада(а.с.26-28 т.1).

Після набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та 1/ 2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 позивач із заявою про складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не звертався, роботи з встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із закріпленням їх межовими знаками не виконувалися, акт приймання - передачі межових знаків на зберігання позивачу не складався та ним не підписувався, та на момент отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом земельна ділянка за місцезнаходженням житлового будинку АДРЕСА_1 була надана у безстрокове користування спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі вище вказаного договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Отже, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникають з моменту набрання ним чинності. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і здійснюється на підставах і в порядку, визначеному Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Норми закону, що регулюють підстави та умови набуття права власності або права користування земельною ділянкою у разі відчуження розташованих на ній будівель або споруд неодноразово змінювались.

Враховуючи, що правовідносини щодо набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на вище вказане нерухоме майно виникли у 1999 році, до цих правовідносин слід застосувати норми земельного законодавства, що регулювали перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруди, що діяли на той період часу, а саме норми Земельного кодексу України. Відповідно до положень статті 30 Земельного кодексу України, в редакції, чинній у 1999 році, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянки переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 22 ЗК України(чинного на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 цього Кодексу.

Правові підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками під час передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 визначені статтями 116,118 ЗК України. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із заявою, поданою Запорізькій міській ради ОСОБА_3, зареєстрованою 08.08.2011 року за вхід. № Р-18176, останній просив передати йому у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.39 т1). Також, ОСОБА_3 просив оформити та видати йому державний акт на право власності на вказану земельну ділянку(а.с.40 т.1). До заяви ОСОБА_3 було долучено копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації станом на 13.02.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зазначений власником цього житлового будинку (а.с.44 т.1). Оригінали інвентарної справи суду надано не було, також суду не було надано належних та допустимих доказів того, що померлий ОСОБА_3 був власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також того, що він був фактичним користувачем спірної земельної ділянки.

Межі земельної ділянки, яка знаходиться: АДРЕСА_1 площею 0.0568га, наданої ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) закріплені межовими знаками у кількості 15 одиниць та передані землевласнику на зберігання(а.с.42-43 т.1).

Відповідно до висновку № 17-01/1058 від 06.09.2011 року про погодження технічної документації, виданому ОСОБА_3 . Управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області, технічна документація на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0568га, що надається ОСОБА_3 відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», іншим нормативно-правовим актам, що регулюють питання земельних відносин і погоджується (а.с.29 т.1). Вказаній земельній ділянці, розташованій за вищевказаною адресою, площею 0.0568га, яка надається у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку присвоєно кадастровий номер 2310100000:02:009:0232, що підтверджується довідкою про присвоєння кадастрового номера, виданої ОСОБА_3 . Управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області(а.с.31 т.1). Згідно акту погодження меж землекористування, землекористувачі суміжних ділянок з ділянкою по АДРЕСА_1 претензій до фактично існуючих меж цієї земельної ділянки не мають (а.с.32 т.1).

Рішенням № 105 від 05.10.2011 року тринадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян», була затверджена технічна документація із землеустрою та вирішено передати громадянам, у тому числі ОСОБА_3 , у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.21-25 т.1).

Згідно рішення Запорізької міської ради № 58 від 27.12.2011 року сімнадцятої сесії шостого скликання було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян, та вирішено передати громадянам, згідно з додатками, у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва. Зокрема, ОСОБА_3 відповідно до додатку № 1 вказаного рішення передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:02:009:0232, загальною площею 0,0568га(а.с.18-20 т.1).

Державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статей 116,118 ЗК України.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №9283691 ОСОБА_3 на підставі рішення Запорізької міської ради шостого скликання сімнадцятої сесії № 58 від 27.12.2011 року став власником земельної ділянки площею 0,0568 гектарів у межах згідно з планом, розташованої у АДРЕСА_1 (а.с.14 т.2). Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2013 року.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкту нерухомого майна №22515318 від 03.06.2014 року вбачається, що право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:02:009:0232 зареєстровано 30.04.2013 року за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30.04.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В.(а.с.34-36 т.1).

Таким чином, судом встановлено, що власником спірної земельної ділянки на теперішній час є ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. До позову, що виникає з приводу нерухомого майна, належить, зокрема, позов про витребування майна із чужого незаконного володіння. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретно майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом(стаття 328 ЦК України). Відповідно до ст.ст.330,334 ЦК України право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. Застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним(п.19 Постанови Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача(статті 387,388 ЦК України). Згідно роз`ясненням, що містяться у п. 23 вище вказаної постанови ВССУ, відповідно до ст. 387 та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

До цього спірна земельна ділянка була землею, що перебувала у комунальній власності та якою, згідно наділених повноважень, має право розпоряджатися Запорізька міська рада. Після набуття права власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, позивач ОСОБА_1 тривалий період і до теперішнього часу в установленому законом порядку не вирішив питання стосовно подальшого користування земельною ділянкою та не отримав документа, що посвідчує це право, а також протягом тривалого часу не вирішував питання щодо надання земельної ділянки у власність або оренду.

При переході права власності на будівлі або споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002 року, згідно з положеннями чинного до цієї дати ЗК України (ст.30) до набувача автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності або права користування. Такі самі норми містяться в нині чинних ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. Таким чином, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Отже, за загальним правилом, закріпленим у вищевказаних нормах, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Але, це право повинне посвідчуватися відповідним документом.

З пояснень позивача та його представника встановлено, що після переходу до позивача права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та 1 /2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , він не звертався у встановленому законом порядку за оформленням права власності або права користування земельною ділянкою, яка перебувала у комунальній власності та не одержував документів, що підтверджує це право. Матеріли справи доказів звернення позивача з зазначеним питанням до відповідного органу місцевого самоврядування не містять.

В судовому засіданні також встановлено, що фактично нерухоме майно, а саме 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за позивачем, зруйнована станом на сьогоднішній час.

При цьому суд зазначає, що Земельний кодекс Української РСР від 08 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами, поряд з іншими, визначалися громадяни. ЗК України від 13 березня 1992 року забезпечував можливість продовження користування земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оскільки виключалось будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою.

З 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право власності або право користування земельною ділянкою виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості), а з 02 травня 2009 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Громадяни та юридичні особі зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 30 ЗК України в редакції, чинній у 1999 році, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянки переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час передачі земельної ділянки ОСОБА_3 ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина п`ята статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на час передачі земельної ділянки ОСОБА_3 ).

Отже, при переході права власності на будівлю до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, яке також захищається законом, При цьому суду не було надано доказів того, що будинок ОСОБА_1 не знаходився на земельній ділянці при передачі її ОСОБА_3 та що у встановлений законом спосіб з волі ОСОБА_1 було припинено право власності позивача на цей будинок.

Крім того, у користування чи у власність особи може бути передана лише вільна земельна ділянка. Доказів того, що у ОСОБА_1 відбулося вилучення спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому ЗК України, суду також надано не було.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв`язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 ЗК України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у рішенні у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ретроспективне скасування дійсного права власності становило у цій справі позбавлення майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас, щоб узгоджуватись з положеннями Конвенції, таке позбавлення має бути здійснене відповідно до закону і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника. З урахуванням правової підстави та мети вилучення земельної ділянки ЄСПЛ визнав вилучення таким, що відповідало загальним інтересам суспільства та мало законну мету. Водночас, перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ визнав у цій справі порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права користування земельною ділянкою (а згодом і права власності на неї) без сплати будь-якої компенсації. У зв`язку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суду не було надано доказів того, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірний будинок та права користування щодо спірної земельної ділянки було законним та здійснювалося воно в інтересах суспільства або переслідувало законну мету за допомогою засобів достатньо пропорційних цілі, яку прагнули досягнути (там само пункт 42).

Зазначені обставини суд повинен врахувати, що визначено постановою ВС від 10.04.2019р. по цій справі (т.2 а.с.137-142).

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З викладених мотивів суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, представники відповідачів подали суду заяви про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог. Щодо строку позовної давності, суд враховує, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(статті 257 ЦК України). Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно до ч.3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач у своєму позові зазначив, що про наявність оскаржуваних рішень Запорізької міської ради він довідався лише у січні 2014 року, а з позовом до суду він звернувся у липні 2015 року, тобто у межах передбаченого законом строку позовної давності. Ці доводи позивача нічим не спростовані. Посилання представника відповідача на те, що оскільки оскаржувані позивачем рішення Запорізької міської ради прийняті ще у 2011 році, а засідання сесій Запорізької міської ради є відкритими та гласними, позивач ОСОБА_1 мав змогу дізнатися про них у тому ж році, коли вони були прийняті, не можуть бути прийняті судом до уваги, так як вони не ґрунтуються на законі, враховуючи, що жодна особа не зобов`язана постійно слідкувати за рішеннями, що приймаються на засіданні сесії міської ради, зокрема, бути присутньою на них, незважаючи на їх відкритість та гласність. Отже, оскільки суд прийшов до висновку, що строк позовної давності позивачем ОСОБА_1 не пропущений, відсутні підстави для відмови у позові внаслідок спливу строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення № 104 від 05.10.2011 року тринадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Визнати незаконним та скасувати рішення № 58 від 27.12.2011 року сімнадцятої сесії шостого скликання Запорізької міської ради в частині:

- передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0568га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:02:009:0232;

- видачі ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0568га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:02:009:0232.

Визнати недійсним та скасувати Державний акт серії ЯИ № 283691 на право власності на земельну ділянку площею 0,0568га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2310100000:02:009:0232, виданий 06.12.2012 року на ім`я ОСОБА_3 управлінням Держкомзему у м. Запоріжжя Запорізької області.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 і передати в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0568га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2310100000:02:009:0232.

Стягнути з Запорізької міської ради та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі по 1102 грн. 40 коп. судового збору з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Заводський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 січня 2020 року.

Суддя Р.В. Сінєльнік