ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 523/2858/16-ц

провадження № 61-23719св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, орган досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси, Одеська міська прокуратура № 4,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Виноградової Н. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, органу досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси, Одеської міської прокуратури № 4 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

В обґрунтування позову зазначила, що 16 жовтня 2014 року слідчими Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінальної справи № 12014160490005191 стосовно вчинення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу (далі - КК) України.

Вказала, що під час досудового розслідування слідчі Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси за погодженням із Одеською міською прокуратурою № 4 звертались до слідчого судді з клопотаннями про здійснення обшуків та вилучення майна з квартири АДРЕСА_1 , а також з квартири АДРЕСА_2 .

На думку позивача, незаконні дії органу досудового розслідування та прокуратури у рамках кримінального провадження № 12014160490005191 здійснювалися як у формі активних дій, зокрема, у проведенні двох обшуків з вилученням майна, так і у формі бездіяльності, зокрема, у затягуванні строків досудового розслідування кримінального провадження, ігноруванні доказів, відмові у допиті в режимі відеоконференції, відмові в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження.

Вважала, що слідчі незаконно утримували майно з метою блокування господарської діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Крім того, зазначила, що кримінальне провадження № 12014160490005191, відкрите 16 жовтня 2014 року слідчими Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси, закрито на підставі постанови від 31 грудня 2015 року за відсутністю складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 , посилаючись на статті 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», статтю 277, частини другу, шосту, сьому статті 1176 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, просила визнати незаконними дії органу досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси у рамках кримінальної справи № 12014160490005191; відшкодувати майнову шкоду, спричинену незаконними діями органу досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси та Одеської міської прокуратури № 4 у рамках кримінальної справи № 12014160490005191 у розмірі 12 384 546 грн; відшкодувати моральну шкоду, спричинену незаконними діями органу досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси та Одеської міської прокуратури № 4 у рамках кримінальної справи № 12014160490005191 у розмірі 1 500 000 грн; зобов`язати орган досудового слідства Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси та Одеську міську прокуратуру № 4 спростувати недостовірну інформацію у частині вчинення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України, із розміщенням спростування у засобах масової інформації.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 4 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правовою підставою для відшкодування завданої, внаслідок незаконного проведення обшуку шкоди є встановлення обвинувальним вироком чи іншим рішенням суду такого факту.

Суд першої інстанції зазначив, що кримінальне провадження № 121014160490005191 не закрито і перебуває у Суворовському відділі поліції Головного управління національної поліції м. Одеси, досудове розслідування триває.

Надавши оцінку доказам, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України, тому посилання позивача на вказані положення Кодексу як на підставу своїх вимог і заперечень є необґрунтованими.

Оскільки завдана шкода має відшкодовуватися на загальних підставах, суд першої інстанції зазначив, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує свої вимоги, зокрема, щодо незаконності дій або бездіяльності слідчих Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси та Одеської міської прокуратури № 4, не надала, і дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Крім того, доказів поширення Суворовським відділом поліції Головного управління національної поліції м. Одеси недостовірної інформації через засоби масової інформації матеріали справи не містять, тому вважав, що вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 травня 2017 року залишено без змін.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 липня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, судами попередніх інстанцій помилково не застосовано до спірних правовідносин положення частини шостої статті 1176 ЦК України, за змістом якої шкода, завдана їй, має відшкодовуватися на загальних підставах, а саме на підставі статті 1173 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2017 року заступник керівника Одеської міської прокуратури № 4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Вказав, що судами першої та апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам. Зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 жовтня 2014 року на підставі заяви директора ТОВ «Норма плюс» ОСОБА_4 слідчими Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінальної справи № 12014160490005191 з кваліфікацією за частиною третьою статті 191 КК України про прийняття заходів стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за фактом привласнення, розтрати і заволодіння майном, що належить ТОВ «Норма плюс», шляхом зловживання ними своїм службовим становищем.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2014 року слідчім Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси надано дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 з вилученням необхідних доказів.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 28 січня 2015 року надано дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 з вилученням необхідних доказів.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2015 року накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку 18 лютого 2015 року у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року скасовано арешт майна, накладений 20 лютого 2015 року, і зобов`язано слідчих повернути представнику ОСОБА_1 майно, вилучене в ході обшуку з квартири АДРЕСА_1 .

Постановою слідчого Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси від 31 грудня 2015 року закрито кримінальне провадження № 12014160490005191 у зв`язку із відсутністю складу злочину.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 18 березня 2016 року постанову слідчого Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси від 31 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014160490005191 у зв`язку із відсутністю складу злочину скасовано, а матеріали кримінального провадження № 12014160490005191 направлено до Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси для проведення досудового розслідування.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що з 18 березня 2016 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014160490005191 триває.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України установлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 2 цього ж Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Отже, фізична або юридична особа має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Судами попередніх інстанцій установлено, що кримінальне провадження № 121014160490005191 перебуває в органі досудового слідства, де проводиться досудове розслідування, яке триває на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи справу, суди повно і всебічно з`ясували обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими у судовому засіданні доказами, і дійшли правильного висновку про те, що у ОСОБА_1 право на відшкодування шкоди на підставі частини першої статті 1176 ЦК України не виникло.

Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в частинах першій-п`ятій цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує свої вимоги, зокрема, щодо незаконності дій або бездіяльності слідчих Суворовського відділу поліції Головного управління національної поліції м. Одеси та Одеської міської прокуратури № 4 не надала, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Відповідно до частин першої та шостої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

При розгляді справ суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Правильним є й висновок судів попередніх інстанцій про відмову ОСОБА_1 у задоволенні вимог про зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію відносно неї та ОСОБА_3 у засобах масової інформації з огляду на відсутність доказів поширення недостовірної інформації про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України.

Посилання ОСОБА_1 на те, що шкода, завдана їй, має відшкодовуватися на підставі статті 1173 ЦК України, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 не посилалася на такі правові підстави своїх вимог.

Інші доводи касаційної скарги на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов