Справа № 316/516/19

Провадження № 2/316/33/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області

у складі головуючого судді Куценко О.М.

за участю секретаря судового засідання Нестерової Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання приміщення Енергодарського міського суду Запорізької області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №316/516/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Енергодар», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області, про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком,-

ВСТАНОВИВ:

19.03.2019 р. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Енергодарського міського суду Запорізької області з первинною позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - відповідач ОСОБА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Енергодар» (далі - відповідач ТОВ «МДЛ Енергодар»), в якій просить суд: визнати Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89, який підписано Енергодарським міським головою ОСОБА_2, що діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленко Володимира Миколайовича - недійсним; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати (а.с.1-3 зворот).

03.05.2019 р. позивачем ОСОБА_1 надано до суду заяву про зміну підстав позову у вигляді позовної заяви в новій редакції (а.с.22-28).

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що має у своїй власності квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло №5312 від 04.08.1999 р.

08.06.2018 р. між міським головою ОСОБА_2, який діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - з однієї сторони та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленко Володимира Миколайовича, з іншої сторони, в простій письмовій формі, підписано Договір про надання послуг з утримання багатоквартирним будинком №08/06/2018-89.

Встановлений зазначеним договором тариф на житлово-комунальні послуги для житлових та нежитлових приміщень є значно вищим ніж тариф для комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради», яке до цього надавало послуги з утримання будинку, а послуги відповідача 2(ТОВ «МДЛ Енергодар») згідно зазначеного договору не те, що не покращились, а навіть стали гіршими, що, на думку позивача, призводить до порушенняйого прав, як споживача житлово-комунальних послуг.

Також, позивач вважає, що умови, викладені в Договорі про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018р., №08/06/2018-89, не відповідають положенням Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VІІ, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», умовам Типового договору затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.05.2009 р. №484, а також позивач відносить до істотних умов договору і перелік майна, що передається в управління, розмір і форму плати за управління майном, що визначено ст.1035 ЦК України щодо договору управління майном.

Крім цього вважає, що не була дотримана процедура погодження договору оскільки, як зазначено в договорі рішення виконавчого комітету яким було надано повноваження міському голові на підписання таких договорів прийнято 06.06.2018р. і оскаржуваний договір було вже підписано 08.06.2018р., з врахуванням часу необхідного для виготовлення рішення виконавчого комітету за встановленою Регламентом процедурою та за обставин необхідності підписання окремого договору по кожному з багатоквартирних будинків в місті Енергодарі, які знаходяться в комунальній власності, яких налічується більше 250 і це все підписано одним днем, що, на думку позивача, практично не реально.

Також, позивач зазначає на відсутність у Договорі про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та необхідної документації яка повинна бути додана до договору, а також на невідповідність Акту прийняття-передачі об`єкта в управління з управління (з балансу) який є додатком1 до Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV зі змінами, «Положенню про документальне забезпечення у бухгалтерському обліку» затвердженому наказам Мінфіну України від 24.05.1995 №88, наказу Мінстату України від 29.12.1995 №352 (форма №03-1), або наказу Мінфіну України від 13.09.2016 №818.

Крім того, позивач зазначає, що на все майно, яке перебуває на балансі комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 , в межах виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з зазначеного комунального підприємства, постановами відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 16.01.2016 р. ВП 4966596, від 16.01.2016 р. ВП49636596, відділом ДВС Енергодарського МУЮ від 08.04.2016 р. ВП50744581, від 23.05.2016 р. ВП51204376, від 19.09.2014 р. ВП44491624, відділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Запорізькій області від 02.08.2017 р. ВП50779867, від 23.08.2017 р. ВП36769710, було накладено арешт майна боржника і заборону його відчуження. На адресу виконавчого комітету 14.12.2016 (вх.№6185/01-01-39) надходила вимога державного виконавця від 08.12.2016 р. якою зобов`язано виконавчий комітет Енергодарської міської ради утриматись від будь-яких дій, направлених на відчуження, знищення або зменшення вартості рухомого та нерухомого майна комунального підприємства «Підприємство комунальної власності», а отже Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 суперечить і положенням ст.56 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, вважає, що Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 08.06.2018 р. №08/06/2018-89 не відповідає вимогам законодавства, що є порушенням ч.1 ст.203 ЦК України, а отже є недійсним.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 02.07.2019 р. (а.с.53-53 зворот.) з внесеними до неї виправленнями ухвалою суду від 05.07.2019 р. (а.с.62), до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області (далі - третя особа: Виконавчий комітет ЕМР).

В судове засідання, для розгляду справи по суті, позивач ОСОБА_1 не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, заяв або клопотань про відкладення слухання справи до суду не надав. 24.09.2019 р. позивачем було подано до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі за участю представника - адвоката Сущенко Павла Григоровича, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити в повному обсязі (а.с.68). Також, позивачем було надано до суду письмову відповідь на відзив відповідача ТОВ «МДЛ Енергодар» (а.с.44-46).

В судове засідання, для розгляду справи по суті, представник позивача: адвокат Сущенко Павло Григорович (а.с.80), який діє на підставі письмового договору №04-09/19ц про надання правової допомоги від 20.09.2019 р. та ордеру (а.с.79, 78) - не з`явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити (а.с.89).

В судове засідання, для розгляду справи по суті, представник відповідача: ТОВ «МДЛ Енергодар», не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, заяв або клопотань про відкладення слухання справи до суду не надав. Відповідачем ТОВ «МДЛ Енергодар» було надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вважають позовну заяву безпідставною та взадоволенні позовних вимог просять відмовити у повному обсязі (а.с.35-38зворот).

В судове засідання, для розгляду справи по суті, відповідач: ОСОБА_2 , не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, заяв або клопотань про відкладення слухання справи, відзиву або заперечень проти позову, до суду не надав.

В судове засідання, для розгляду справи по суті, третя особа: Виконавчий комітет ЕМР, не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, заяв або клопотань про відкладення слухання справи, заперечень проти позову, до суду не надав.

Враховуючи, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою (п.3 ч.2 ст.43 ЦПК України), відсутність поважності причин неявки, клопотань або заяв про відкладення слухання справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності учасників справи, що не з`явились.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.06.2018 р. між міським головою ОСОБА_2, який діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з однієї сторони та ТОВ «Місто для людей Енергодар», в особі директора Шепеленко Володимира Миколайовича, з іншої сторони, було укладено Договір про надання послуг з утримання багатоквартирним будинком №08/06/2018-89 (а.с.4-7, 8-12).

Згідно свідоцтва про право власності на житло №5312 від 04.08.1999 р., позивач має у своїй власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.15).

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 статті 11 передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України), так і інші юридичні факти (п.4 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові від 16.11.2018 р. у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У пунктах 4 та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 р. у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсності не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позиції юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

При цьому, в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», роз`яснено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За приписами чинного законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами є сільські, селищні, міські ради.

Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Згідно частин 1, 3 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, яке виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно п.14 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

Згідно п.16 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільський, селищний, міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Абзацом 1 частини 5 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності 01.07.2015 р. передбачено, що у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.

Згідно абзацу 3 частини 5 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у період від оголошення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку до моменту визначення переможців конкурсу і укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій продовжують надавати у відповідних багатоквартирних будинках виконавці таких послуг, які надавали відповідні послуги до початку проведення конкурсу.

Зі змісту рішення Виконавчого комітету Енергодарської міської ради №161 від 06.06.2018 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків» (а.с.50), доказів скасування якого суду надано не було, а отже, воно є чинним і на час розгляду справи судом, виконавцем послуг з управління багатоквартирними будинками визначено ТОВ «Місто для людей Енергодар» за об`єктом конкурсу №1 та за об`єктом конкурсу №2 і уповноважено міського голову Музику Павла Олексійовича, підписати з ТОВ «Місто для людей Енергодар», від імені співвласників багатоквартирного будинку, договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за кожним багатоквартирним будинком що входив в об`єкт конкурсу №1 та конкурсу №2, строком на один рік.

На виконання п.5 ст.13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №150 від 13.06.2016 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.2016 р. за №893/29023, було затверджено «Порядок проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку» (далі - Порядок №150), приписами пункту 6 розділу V якого було визначено, що протягом п`яти календарних днів з дня прийняття виконавчим органом місцевої ради рішення про призначення управителя з переможцем конкурсу укладається договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за кожним багатоквартирним будинком, що входив в об`єкт конкурсу, строком на один рік, який, від імені співвласників багатоквартирного будинку підписує уповноважена особа виконавчого органу місцевої ради, за рішенням якого призначається управитель. Даний п.6 розділу V у вказаній редакції не зазнав змін, які були внесені у Порядок №150 наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №211 від 13.08.2018 р., тобто і на час укладання спірного Договору.

Згідно ст.385 ЦК України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-III, статтею 1, якого, встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

При цьому, згідно з положеннями «Порядку зберігання протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку та розміщення інформації про рішення, прийняті такими зборами» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №109 від 24.02.2016 р., протоколи зборів співвласників з питань визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміни умов договору з управителем, обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням підлягають подачі до виконавчого комітету.

Абзацом 4 частини 5 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», визначено, що якщо протягом дії договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеного за результатами конкурсу, співвласники приймуть рішення про зміну форми управління багатоквартирним будинком або про обрання іншого управителя, співвласники мають право достроково розірвати такий договір, попередивши про це управителя, призначеного на конкурсних засадах, не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.

Проте, матеріали справи не містять доказів існування документів підтверджуючих наявність рішення співвласників квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 якими було змінено форму управління багатоквартирним будинком або обрано іншого управителя.

З зазначеного вище, вбачається, що спірний Договір було укладено уповноваженою на це особою - міським головою Музикою П.О., який на законних підставах діяв від імені співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Пунктом 21 спірного Договору, визначено, що ТОВ «Місто для людей Енергодар» розпочинає надання послуг з управління багатоквартирним будинком, за цим Договором, з 01.08.2018 р. (а.с.6).

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ст.1035 ЦК України визначає правові засади та загальні принципи цивільно-правових відносин пов`язаних з управлінням майном, при цьому, договір з управління майном є самостійним договірним способом (типом) цільового здійснення змісту права власності в чужому інтересі та не відноситься до житлово-комунальної послуги, а отже положення ст.1035 ЦК України не підлягають застосуванню до спірного Договору.

Аналізуючи умови спірного Договору, судом не встановлено їх невідповідності умовам Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №484, враховуючи також і приписи ст.ст.626-632, 638 ЦК України.

При цьому, слід зауважити, що згідно ст.ст.215, 638 ЦК України, відсутність у договорі всіх істотних умов, є підставою для визнання такого правочину недійсним лише в разі доведення особою, яка не є стороною спірного Договору, наявності порушень (не визнання або оспорювання) її прав або охоронюваних законом інтересів, у протилежному випадку, це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову без надання оцінки дійсності умов спірного Договору.

Проте, позивачем не обґрунтовано та не доведено які саме його цивільні права або законні інтереси порушує спірний Договір, а всі посилання позивача стосуються безпосередньо самих сторін спірного Договору, до яких позивач не має ніякого відношення, наявності підстав для правового захисту прав або законних інтересів позивача у спірному Договорі, судом не встановлено.

Згідно приписів ч.1, ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 18, 43, 76-82, 89, 95, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Енергодар», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області, про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду (з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 р. із змінами).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М. О. Куценко