№ 336/4210/17

пр. № 1-кп/336/37/2020

ВИРОК

Іменем України

20 січня 2020 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за звинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новороманівка Знам?янського району Кіровоградської області, громадянина України, неодруженого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працюючого, раніше не судимого,

звинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 407 ч. 4 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні злочину за наступних обставин.

Солдат ОСОБА_6 з 20.07.2016 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 6 гарматної артилерійської батареї 2 гарматного артилерійського дивізіону.

30 червня 2017 року під час перевірки наявності особового складу було виявлено відсутність на місці служби у військовій частині НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , солдата ОСОБА_8 С

Діючи в порушення статутних вимог, солдат ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах особливого періоду, з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби 30.06.2017 року, самовільно, без поважних причин залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , свої службові обов?язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та ухилявся від проходження служби до 28 липня 2017 року, тобто тривалістю понад десять діб, але не більше місяця.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, в умовах особливого періоду, всупереч інтересам військової служби в порушення вимог ст. ст. 3-6, 11, 16, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, 30 червня 2017 року без поважних причин самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , тимчасово ухиляючись від військової служби до 28 липня 2017 року, тривалістю понад 10 діб, але не більше місяця, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ст. 407 ч. 4 КК України самовільне залишення військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у скоєнні злочину повністю не визнав, просив визнати його невинуватимм у скоєні злочину та виправдати. Про обставини справи пояснив, що дійсно уклав контракт та сумлінно виконував обов?язки військової служби, не мав причин ухилятись від служби, проходив службу в ході проведення антитерористичної операції. 13.05.2017 року стан його здоров`я різко погіршився, внаслідок чого він був госпіталізований та в той же день його прооперували, а наступного дня зробили ще одну операцію. Спочатку лікування проходив у військовому госпіталі у АДРЕСА_3 , а 18.05.2017 року був перевезений гвинтокрилом до м. Харків, де до 25.05.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні. Після завершення стаціонарного лікування ОСОБА_6 надали відпустку строком на 30 днів для реабілітації до 25.06.2017 року включно. Після завершення строку реабілітації його ніхто не оглядав для встановлення стану здоров?я та можливості подальшого проходження військової служби. 26.06.2017 року ОСОБА_6 прибув до ВЧ НОМЕР_1 та повідомив керівництву про те, що він погано почувається, у нього підвищена температура та він досі не одужав після операцій, на що замполіт вказав йому прямувати до шпиталю. ОСОБА_6 прибув до медпункту ВЧ НОМЕР_1 для того, щоб отримати медичну картку та попрямувати до шпиталю, але медичну картку йому не надали. Того ж дня його направили в зону АТО. Оскільки він досі почувався погано, температура була підвищена та він не одужав після операцій, ОСОБА_6 попрямував додому, де і перебував, продовжуючи лікування, звертався до лікаря. 30.06.2017 року ВЧ НОМЕР_1 він не покидав, адже взагалі того дня у військовій частині не перебував, адже з 26.06.2017 року перебував за місцем проживання. ОСОБА_6 зазначав, що мети ухилитись від військової служби не мав, а відмова його прямувати до зони АТО 26.06.2017 року була пов?язана зі станом його здоров?я, він одразу повідомив керівництво військової частини про погане самопочуття, підвищену температуру та неодужання після операцій. Також ОСОБА_6 вказував, що неодноразово звертався до військових медичних закладів та до військової частини для отримання своєї медичної картки, але йому медичну картку так і не надали.

Судом в ході судового розгляду досліджені усі докази сторони обвинувачення та захисту, які сторони кримінального провадження вважали за потрібне надати.

Так, судом допитані свідки, досліджені письмові докази.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що працює радіотелефоністом ВЧ НОМЕР_1 . В якийсь з днів, точної дати вона не пригадує, ОСОБА_6 прибув до ВЧ НОМЕР_1 та ОСОБА_9 вказала йому прямувати до зони проведення антитерористичної операції, однак, ОСОБА_6 вказав, що він не одужав після операції, погано почувається, у нього підвищена температура та низький кров?яний тиск. Далі ОСОБА_6 вказав, що піде до санчастини, а коли повернувся за півгодини, то вказав, що у нього підвищена температура, артеріальний тиск 80/60 та він збирається їхати до шпиталю. Після цього свідок ОСОБА_6 не бачила, 30.06.2017 року ОСОБА_6 у ВЧ НОМЕР_1 не було, свідок йому телефонувала та ОСОБА_6 повідомляв їй, що хворіє.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що проходив військову службу на посаді старшого навідника ВЧ НОМЕР_1 , з ОСОБА_6 у дружніх стосунках. У 2017 році свідок разом з ОСОБА_6 проходили військову службу в зоні АТО. Може вказати, що ОСОБА_6 добросовісний військовослужбовець, належним чином виконував свої обов?язки, виявляв активність та не схильний до симулювання. Якось ОСОБА_6 поскаржився на різкий біль в животі, він впав та не міг піднятись, ОСОБА_6 оглянув лікар-санінструктор, після чого обвинуваченого госпіталізували.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що працював санітарним інструктором ВЧ НОМЕР_1 , проходив військову службу разом із ОСОБА_6 . Під час проходження служби в зоні АТО, ОСОБА_6 іноді скаржився на самопочуття, але схильності до симуляції хвороб ОСОБА_6 не має, він добросовісно проходив службу. Зненацька у травні 2017 року у ОСОБА_6 різко погіршилось самопочуття внаслідок погіршення виразкової хвороби або з інших причин, він почувався дуже зле, був на межі втрати свідомості та був госпіталізований. Потім свідку хтось сказав, що ОСОБА_6 робили операцію.

З копії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу вбачається, що між ОСОБА_6 та Міністерством оборони України укладений контракт, за яким ОСОБА_6 зобов?язався проходити військову службу у Збройних силах України протягом строку контракту. В тексті контракту зазначено дві різні дати його підписання: 20.07.2016 року та 20.06.2016 року.

З копії витягу з наказу № 193 від 20.07.2016 року тво командира ВЧ ПП НОМЕР_2 (а.с. 90) вбачається, що ОСОБА_6 з 20.07.2016 року за контрактом зараховано на посаду номера обслуги 6 гарматної артилерійської батареї 2 гарматного артилерійського дивізіону.

З довідки командира ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 95) вбачається, що ОСОБА_6 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей в періоди часу з 05.10.2016 року по 01.11.2016 року, з 12.11.2016 року по 09.04.2017 року, з 22.04.2017 року по 19.05.2017 року.

Відповідно до копії наказу № 1 від 30.06.2017 року командира ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 85) було призначено службове розслідування з приводу відсутності 30.06.2017 року на ранковому шикуванні солдата ОСОБА_6 .

Згідно з копією наказу № 72 від 10.07.2017 року та копії акту службового розслідування (а.с. 88) встановлено факт відсутності ОСОБА_6 на ранковому шикуванні 30.06.2017 року та відсутність його станом на 10.07.2017 року.

З копії медичної характеристики начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_1 від 06.07.2017 року вбачається, що солдат ОСОБА_6 прибув до ВЧ НОМЕР_1 у червні 2016 року, скарг на стан здоров?я не пред?являв. Був визнаний придатним до військової служби. З 22.09.по 03.10.2016 року перебував на стаціонарному лікуванні в ЗОКЛ з діагнозом: НЦД по гіпертонічному типу. З 13.05 по 22.05.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в 65ВМГ, після проведення хірургічного втручання доставлений до ВМКЦ ПнР м. Харків з діагнозом: стан після лапароскопічного ушивання перфоративної виразки ДПК та релапароскопії, конверсійної верхньосерединної лапаратомії, пілородуоденопластики, дренування черевної порожнини від 14.05.2017 року з приводу виразкової хвороби, гострої виразки цибулини ДПК, ускладненої перфорацією та місцевим серозним перитонітом. За рішенням ВЛК ВМКЦ ПнР перебував у відпустці за станом здоров?я терміном на 30 календарних діб.

З довідки військово-лікарської комісії № 630 від 25.05.2017 року солдату ОСОБА_6 проведено медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією хірургічного профілю НОМЕР_3 25.05.2017 року, на результатами якого встановлено, що ОСОБА_6 має захворювання, пов?язане з проходженням військової служби та потребує відпустки за станом здоров?я на 30 календарних днів.

З наданих стороною обвинувачення документів не виявилось можливим встановити в якому саме лікувальному закладі, яке саме лікування та в який саме період часу проводилось ОСОБА_6 , а рівно не зазначено, в якому стані та коли ОСОБА_6 виписано з медичного закладу.

Також стороною обвинувачення не надано документального підтвердження наказу командира військової частини про надання ОСОБА_6 відпустки, якої він потребував за рекомендацією госпітальної військово-лікарської комісії, що позбавило суд можливості встановити в який саме час ОСОБА_6 перебував у відпустці.

Судом за клопотанням захисника обвинуваченого ухвалою від 18.06.2018 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 медичну картку ОСОБА_6 . Строк надання витребуваних документів судом встановлений до 28.06.2018 року.

29.06.2018 року тво командира ВЧ НОМЕР_1 повідомив, що медичної картки ОСОБА_6 до медичного пункту ВЧ НОМЕР_1 не надходило.

16.07.2018 року за клопотанням захисника обвинуваченого судом у ВЧ НОМЕР_1 запитувалась інформація щодо того, чи заводилась медична картка на ОСОБА_6 , а якщо так, то куди вона була направлена та де перебуває; чи звертався ОСОБА_6 до медичного пункту ВЧ НОМЕР_1 після 26.06.2017 року; коли, куди та у зв?язку з чим була направлена медична картка ОСОБА_6

16.07.2018 року клопотанням захисника обвинуваченого судом у ВЧ НОМЕР_4 запитувалась інформація щодо того, чи заводилась медична картка на ОСОБА_6 , а якщо так, то де на цей час перебуває.

З відповіді тво заступника начальника Військово-медичного клінічного центру Північного регіону з медичної частини від 26.07.2018 року вбачається, що за період з 01.01.2018 року ОСОБА_6 в книгах обліку стаціонарних хворих не значиться, медична картка стаціонарного хворого не заводилась. Інформація за інший період суду не надана, причини того не зазначені.

У визначений судом строк (до 27.07.2018 року) та станом на 14.01.2020 року відомості за запитом суду не надходили, хоча запит суду ВЧ НОМЕР_1 отриманий, про що в матеріалах справи є поштове повідомлення про вручення.

З довідок КЗ «Обласний наркологічній диспансер» м. Кіровоград та КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» вбачається, що на обліку у вказаних закладах обвинувачений не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

ОСОБА_6 не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, що підтверджено відповідною довідкою.

Інших доказів сторонами кримінального провадження, суду не надавалось, про існування таких учасники кримінального провадження не повідомляли.

При оцінцідоказів судвиходить зположень ст.337 КПК України, яка вказує, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, загальних принципів кримінального судочинства, положень статей 84, 85, 86, 89 КПК України та практики Європейського суду з прав людини.

Так, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

З урахуванням вищевикладеного, суд в подальшому надає оцінку доказам у їх сукупності з точки зору їх належності, допустимості та взаємозв`язку, та з урахуванням висловленої оцінки їх учасниками справи.

З урахуванням показань обвинуваченого, свідків, письмових доказів, досліджених судом, суд вважає доведеним факт того, що ОСОБА_6 у період часу, який зазначений в обвинувальному акті, а саме з 30 червня по 28 липня 2017 року був відсутній у ВЧ НОМЕР_1 .

При вирішенні питання про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину, суд виходить з наступного.

Статтею 407 ч. 4 КК України передбачено відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті.

Таким чином, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 407 ч. 4 КК України, може бути вчинена у двох формах: шляхом самовільного залишення військової частини та шляхом нез?явлення вчасно на службу без поважних причин.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковані як самовільне залишення військової частини, яке ОСОБА_6 вчинив 30 червня 2017 року.

Натомість з показань обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9 , які узгоджуються між собою, вбачається, що 30.06.2017 року ОСОБА_6 на території Військової частини НОМЕР_1 не перебував, адже востаннє з?являвся у ВЧ НОМЕР_1 26.06.2017 року, після чого у місці розташування військової частини не з?являвся та не перебував, тобто ОСОБА_6 фізично не міг 30.06.2017 року самовільно залишити Військову частину НОМЕР_1 , адже його там і не було.

Чинним законодавством не надано визначення того, які саме причини можуть бути розцінені як поважні у розумінні ст. 407 КК України, тож визначення чи були причини залишення військової частини поважними або ні, відносяться до дискреційних повноважень суду.

Як зазначав обвинувачений та це підтверджено дослідженими судом медичними довідками 13 травня 2017 року стан здоров?я ОСОБА_6 погіршився внаслідок виразкової хвороби, гострої виразки цибулини ДПК, ускладненої перфорацією та місцевим серозним перитонітом, в період часу принаймні до 22.05.2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні, після чого був обстежений військово-лікарською комісією, якою встановлено необхідність надання йому відпустки за станом здоров?я.

При цьому суд звертає увагу на те, що будь-якого документального підтвердження того, що після закінчення стаціонарного лікування у відповідності до постанови військово-лікарської комісії ОСОБА_6 командиром військової частини була надана відпустка, а після спливу строку відпустки ОСОБА_6 був визнаний придатним до військової служби та направлений закладом охорони здоров?я до військової частини за місцем служби до хвороби (А1978), а командуванням ВЧ НОМЕР_1 був виданий наказ про зарахування у розпорядження військовослужбовця, який прибув з закладу охорони здоров`я після лікування в особливий період, суду стороною обвинувачення не надано.

Між тим саме такий порядок передбачений параграфом 1 розділу ІІІ «Організація таведення облікуособового складув особливийперіод» Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом від 26.05.2014 року № 333 Міністерства оборони України, а також пунктами 6.10, 6.11, 6.15 розділу 6 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом № 402 від 14.08.2008 року Міністерства оборони України.

Фактично з наданих стороною обвинувачення документів не виявляється можливим з?ясувати коли саме ОСОБА_6 мав повернутись до ВЧ НОМЕР_1 та продовжити військову службу.

Показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9 підтверджено, що після з?явлення до ВЧ НОМЕР_1 , що ймовірно сталось 26.06.2017 року, ОСОБА_6 повідомив про те, що він погано почувається, стан його здоров?я після перенесеної хвороби та хірургічного втручання в повній мірі не відновився, у нього підвищена температура, а артеріальний тиск поза нормальних показників.

Пояснення ОСОБА_6 про те, що після цього він попрямував до медичного пункту ВЧ НОМЕР_1 не спростовані та частково підтверджені показаннями свідка ОСОБА_9 , яка вказала, що після того як вона направила ОСОБА_6 до медпункту, останній за півгодини повернувся та вказав на те, що у нього підвищена температура та низький артеріальний тиск.

Також не спростовані і показання ОСОБА_6 про те, що після цього він попрямував до лікарні.

Суд намагався перевірити обставини подій 26.06.2017 року в частині звернення ОСОБА_6 до медпункту військової частини НОМЕР_1 , витребував медичну картку та відповідну інформацію з ВЧ НОМЕР_1 , однак, така інформація суду так і не була надана.

З письмових відповідей ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_4 вбачається, що в жодній з військових частин немає медичної картки ОСОБА_6 , що є нелогічним, адже з досліджених судом документів вбачається, що ОСОБА_6 дійсно хворів та звертався за медичною допомогою під час несення військової служби у 2016 році, у 2017 році, перебував на стаціонарному лікуванні. У відповідності до п. 6.8 Положення провійськово-лікарськуекспертизу вЗбройних СилахУкраїни на осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться Картка обстеження та медичного огляду, при стаціонарному огляді - історія хвороби. За відсутності медичної картки на ОСОБА_6 незрозуміло звідки взяті дані, зазначені у медичний характеристиці ОСОБА_6 , яка складена 06.07.2017 року.

Статтею 337 КПК України визначено, що cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Статтею 7КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 8КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики ЄвропейськогоСуду зправ людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 6 грудня 1988 р. та Рішенні по справі "Капо проти Бельгії" № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності та допустимості доказів, їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_6 30.06.2017 року мав перебувати у ВЧ НОМЕР_1 , що 30.06.2017 року обвинувачений самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , а відсутність його на військовій службі в зазначений в обвинувальному акті період часу не була обумовлена станом здоров?я, наслідками перенесеного захворювання та необхідністю продовжити лікування.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_6 належить виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого злочину.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 407 ч. 4 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Копію вироку учасники провадження мають право отримати в суді негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1