ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2020 року

Луцьк

Справа № 140/3474/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування вимоги Головного управління ДФС у Волинській області № Ф-20726-17 від 09 листопада 2018 року про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15 819 грн 54 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у 2001 році зареєстрований як фізична особа-підприємець та із 2003 року підприємницької діяльності не здійснює, податкової звітності не подає. Із 2013 року і до сьогодні працює у ТзОВ «Фес Укр», роботодавець сплачує за нього єдиний соціальний внесок у спірному періоді. Відтак, посилаючись на вимоги Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивач зазначає, що є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок у період нездійснення підприємницької діяльності нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не меншому від мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, зокрема, в період коли він був найманим працівником і не здійснював господарської діяльності.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача не погоджується з даним позовом та вважає його безпідставним. Вказує на те, що ГУ ДФС у Волинській області ОСОБА_1 була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20726-17 від 09 листопада 2018 року та направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення за його зареєстрованим місцем проживання. Поштове відправлення повернулось на адресу контролюючого органу 28 вересня 2018 року. Відтак, вказана вимога вважається врученою відповідно до вимог пункту 5 розділу VI наказу Мінфіну від 20 квітня 2015 року №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідач зазначив, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного періоду. Відповідно до вказаних змін, із 01 січня 2017 року мінімальний страховий внесок у 2017 році склав 704 грн, а із 01 січня 2018 року - 819 грн 06 коп. Вказує на те, що у позивача відсутні підстави для звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками підприємств не звільняються від сплати ЄСВ та подання звітності за себе як за фізичних осіб-підприємців.

Відтак, внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати ЄСВ у строки встановлені Законом №2464-VІ, ГУ ДФС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20726-17 від 09 листопада 2018 року про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15 819 грн 54 коп.

Керуючись наведеним, просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив від 26 грудня 2019 року позивач повторно вказав, що у перевіреному періоді був найманим працівником, тому платником єдиного внеску є роботодавець - ТзОВ «Фес Укр». Таким чином, у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, що виключає його обов`язок сплачувати єдиний внесок.

У запереченні від 08 січня 2020 року ГУДПС у Волинській області вказало, що у позивача відсутні правові підстави для звільнення від сплати єдиного внеску, у зв`язку із чим у задоволенні позову просило відмовити.

Ухвалою судді від 29 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 1).

У заяві, поданій 18 грудня 2019 року разом із відзивом представник відповідача просив розгляд даного спору здійснювати із повідомленням (викликом) сторін.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до приписів частин п`ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.

Враховуючи, що справа є справою незначної складності, суд уважає, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею у письмових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення розгляду справи у судовому засіданні.

Окрім того, зазначаючи про необхідність розгляду справи в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, представник ГУ ДПС у Волинській області не зазначив, встановлення яких саме обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень у заявах по суті та вимагає проведення судового засідання.

Із наведених підстав розгляд даного спору судом проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 23 серпня 2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та 31 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. спр. 36).

ГУ ДФС у Волинській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Волинській області, 09 листопада 2018 року сформовано вимогу №Ф-20726-17 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 10 травня 2019 року у сумі 15 819 грн 54 коп., відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (арк. спр. 12).

Вказану вимогу 28 серпня 2018 року позивачу направлено рекомендованою кореспонденцією за його зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Однак лист повернувся до контролюючого органу без його вручення із довідкою відділення поштового зв`язку «неправильно зазначено (відсутня) адреса позивача».

Як установлено судом, на підставі наданої 03 грудня 2019 року підрозділом УДМС України у Волинській області інформації, ОСОБА_1 22 листопада 2006 року знятий з реєстрації за місцем проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 21). У позовній заяві позивач вказав, що із 08 грудня 2006 року зареєстрований та проживає у місті Києві, що підтвердив копією паспорта із відміткою про місце проживання (арк. спр. 16). Доказів внесення відповідних змін у відомості щодо його місцезнаходження суду не надав.

Про вимогу позивач дізнався після отримання 19 листопада 2019 року повідомлення про відкриття виконавчого провадження 26 липня 2019 року (арк. спр. 11).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд, при вирішенні питання про відкриття провадження у даній адміністративній справі, визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом та поновив його.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01 липня 2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, чинній з 01 серпня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як визначено пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20 квітня 2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідач стверджує, що позивач у 2017, 2018 роках належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець. Усупереч обов`язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки у розмірі 15 819 грн 54 коп., унаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка становить 15 819 грн 54 коп.

Позивач заперечує свій обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що із 2003 року підприємницькою діяльністю він не займається, натомість він є найманим працівником, а єдиний соціальний внесок за нього як за застраховану особу, сплачує роботодавець.

Як встановлено судом, позивач 23 серпня 2001 року зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 року №276.

Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Скасування ж державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.

Між тим, з 01 липня 2004 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15 травня 2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (надалі Закон №755-IV).

Згідно зі статями 4, 16, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Першого липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10 лютого 2011 року.

Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10 лютого 2012 року.

Судом установлено, що позивач, який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01 липня 2004, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, не ініціював включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Такі відомості були включені до цього реєстру 30 листопада 2012 року.

Доказів того, що позивачем на той час порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності та про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності, суду не надано.

Чинним Законом №755-IV встановлена окрема процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 8 статті 4 Закону №755-IV).

Як свідчать матеріали справи, такий запис внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 31 липня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону №755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, з огляду на те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про те, що позивач у період з 23 серпня 2001 року по 31 липня 2019 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, тому ці відомості вважаються достовірними та можуть бути використані у даному спорі.

Суд уважає, що у 2017, 2018 роках позивач належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI. Обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7, частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.

Разом з тим, судом встановлено, що у 2017-2018 роках позивач був працевлаштований, тобто був застрахованою особою та за нього сплачено страхові внески у визначеному розмір.

Вказані обставини підтверджено витягом із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) форми ОК-7 (арк. спр. 13-14).

Суд зазначає, що у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За визначеннями, наведеним у пунктах 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Суд зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, як убачається із наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7, щомісяця починаючи з 2017 року по 2018 рік роботодавцем страхувальником за позивача, як за застраховану особу, нараховувався та сплачувався єдиний внесок.

Відтак, суд вважає, що оскільки позивач, зокрема, з 2017 року по 2018 рік був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не має обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

Таким чином, нарахування позивачу недоїмки за ці періоди в оскаржуваній вимозі є незаконним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної в даній адміністративній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20726-17 від 09 листопада 2018 року, а тому її необхідно визнати протиправною та скасувати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 768 грн 40 коп., сплачений відповідно до квитанції від 20 листопада 2019 року (арк. спр. 2).

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20726-17 від 09 листопада 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 17 січня 2020 року.