ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

Львів

Справа № 500/1913/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року (суддя - Осташ А.В., м. Тернопіль, повний текст судового рішення складено 03 жовтня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА _1 в серпні 2019 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 01.07.2019. Позовні вимоги мотивовані тим, що, досягнувши пенсійного віку, 01.07.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 26.09.1986 по 29.08.1987 у ТОВ «Галичина» на посаді вихователя в дошкільному навчальному закладі, який був у підпорядкуванні колгоспу «Зоря комунізму», посилаючись на те, що надана позивачем довідка, долучена до справи про кількість відпрацьованих трудоднів не містить підстави видачі. Так, відмовляючи позивачеві в зарахуванні до трудового стажу вказаного періоду, відповідач порушив право позивача на соціальний захист, що включає зокрема право на пенсійне забезпечення, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №500/1913/19 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що правомірно не зарахував в страховий стаж позивачу періоду роботи з 26.09.1986 до 29.08.1987, оскільки на підтвердження страхового стажу позивач надала довідку від 14.09.2018 №104, яка не містить підстав видачі. Також вказує, що відомості про сільськогосподарське ТОВ «Галичина» відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань, на бланках довідок, виданих ТОВ «Галичина» зазначений невірний код ЄДРПОУ, допущені орфографічні помилки, що дає підстави сумніватись у їх достовірності. Вважає, що за таких обставин рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу є правомірним.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.07.2019 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області листом від 09.08.2019 №262/03-15 повідомило позивача про те, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки страховий стаж за період роботи з 26.09.1986 по 29.08.1987 у ТОВ «Галичина» не зараховується, так як, довідка долучена до справи про кількість відпрацьованих трудоднів не містить підстави видачі. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців громадських формувань 02.08.2012 внесено інформацію про відсутність сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина» за вказаною у документах адресою. Тому, страховий стаж позивача становить 25 років 7 місяців 8 днів, що не відповідає нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим підстав для призначення пенсії немає.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що період роботи ОСОБА_1 з 26.09.1986 по 29.08.1987 у ТОВ «Галичина» слід зарахувати до її стажу роботи для призначення пенсії за віком, оскільки вони підтверджені записами в трудовій книжці, показами свідка та іншими матеріалами справи.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 01.04.1960 по 30.09.1960.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що стаж безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування лиш починаючи з 01.01.2004, до 01.01.2004 стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 01.01.2004 трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Крім того, Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 затверджено «Основні положення про порядок видачі трудових книжок колгоспників», згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 «Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників» до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Отже, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

Згідно з пунктом 13 «Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників» відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Відповідно до пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 20 цього Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що Порядок №637, зокрема пункт 20 цього положення, застосовується у разі відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній з метою підтвердження наявності трудового стажу, зокрема і в тому випадку, коли особа, яка звернулася до органів Пенсійного фонду України, претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. В усіх інших випадках (в тому числі і за наявності трудової книжки та відповідних записів у ній) підстави для застосування норм цього порядку - відсутні.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що пенсійний орган зобов`язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.

До матеріалів справи долучено копію трудової книжки колгоспника №1486573, згідно з записами якої позивач з 26.09.1986 по 29.08.1987 працювала на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі «Зоря Комунізму» Заліщинського району Тернопільської області.

Крім того, у трудовій книжці внесені записи про трудову участь у громадському господарстві, внесені дані у графи «Прийнятий колгоспом мінімуму трудової участі в громадському господарстві» та «Виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві». Відповідно до вказаних записів протягом 1986-1987 років позивач виконувала річний мінімум трудової участі в громадському господарстві. Трудова книжка позивача оформлена належним чином, записи у ній мають усі необхідні реквізити, що відповідачем не заперечується. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Крім цього, позивачем долучено довідку від 14.09.2018 №104, видану ТОВ «Галичина», що ОСОБА_1 перебувала членом колгоспу з 26.09.1986 по 29.08.1987.

Відповідно до довідки Сільськогосподарського ТОВ «Галичина» від 14.09.2018 №107 колгосп «Зоря комунізму» у 1976 році приєднано до колгоспу «Дружба». В 1983 році відбувся розподіл колгоспу «Дружба» на два господарства: одне на базі бригада смт. Товсте, друге - на базі с.Лисівці та Шипівці. Згідно протоколу від 20.01.1983 №1 на території сіл Лисівці та Шипівці створено господарство «Зоря комунізму». В 1989 колгосп «Зоря комунізму» шляхом поділу реорганізувався на два господарства «Галичина» та «ім. Гагаріна». В 1993 колгосп «Галичина» реорганізовано в селянську спілку «Галичина». Протоколом від 25.03.2000 №8 селянська спілка «Галичина» реорганізована в ТОВ «Галичина». ТОВ «Галичина» є правонаступником селянської спілки «Галичина».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Галичина» є правонаступником колгоспу «Зоря комунізму» в якому працювала позивач, тому довідка на підтвердження страхового стажу ОСОБА_1 видана уповноваженим органом.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.

Апеляційний суд наголошує, що відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства чи колгоспу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що допитані в ході розгляду справи в суді першої інстанції свідки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які знають позивачку по спільній роботі в колгоспі «Зоря Комунізм» (правонаступником якого є ТОВ «Галичина»), що підтверджується відомостями їхніх трудових книжок, підтвердили факт роботи позивачки на зазначеному підприємстві протягом спірного періоду з 26.09.1986 по 29.08.1987.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що робота позивача в колгоспі «Зоря Комунізму» протягом спірного періоду з 26.09.1986 по 29.08.1987 підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки такий підтверджений записами в її трудовій книжці, а також довідкою ТОВ «Галичина», недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, про що також свідчать покази свідків.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до загального стажу роботи позивача період роботи з 26.09.1986 по 29.08.1987 в колгоспі «Зоря Комунізму» на посаді «вихователя дитячого садка».

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначені періоди роботи позивача слід зарахувати до його стажу роботи для призначення пенсії, оскільки вони підтверджені записами в трудовій книжці, показами свідка та іншими матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя

В. В. Ніколін

судді

О. М. Гінда

Д. М. Старунський

Повне судове рішення складено 16 січня 2020 року.