ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2020 року

Київ

справа №814/2804/14

адміністративне провадження №К/9901/26431/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 (головуючий суддя Домусчі С.Д., судді: Коваль, М.П., Кравець О.О.) у справі №814/2804/14 за позовом Приватного підприємства «Струг» до Южноукраїнської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

ПП "Струг" звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і недійсним з моменту прийняття податкових повідомлень-рішень Южноукраїнської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області від 27.02.2014 №0000132201, №0000122201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.01.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Южноукраїнська ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області звернулась з касаційною скаргою. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.06.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Южноукраїнської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області у справі №814/2804/14.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №814/2804/14 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 14.01.2020.

У касаційній скарзі в обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач стверджує, що обставини кримінального провадження вказують на фіктивність створення та діяльності юридичної особи-контрагента. Зокрема, відповідач наголошує про ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки обставинам справи щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України засновника ТОВ «Карбон-Юг» та звільнення від такої відповідальності за нереабілітуючих обставин, посилаючись на ухвалу Дніпровського районного суду м.Херсона від 03.10.2014. Крім того, відповідач звертає увагу на свідчення, надані засновником ТОВ «Карбон-Юг», що підтверджуються протоколом допиту.

У свою чергу, позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де підприємство вказує, що здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також, позивач наголошує, що кримінальне провадження стосовно посадових осіб ТОВ «Карбон-Юг» за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, посилаючись на лист начальника слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Херсонської області від 26.04.2016.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 05.02.2014 по 07.02.2014, на підставі наказу від 04.02.2014 №54 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Струг» щодо правомірності формування податкового кредиту з ТОВ «Електромонтаж-Трейд» за листопад 2011 року, ТОВ «Транспортно-монтажна фірма «Транспосервіс ЛТД» за квітень 2012 року, ТОВ «Карбон-Юг» за січень 2013 року та формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року, 2 квартал 2012 року та 1 квартал 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.02.2014 №5/14-09-22-01/32841807, яким зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 122200грн., а також порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 134610грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2014:

№0000132201 про збільшення суми грошового зобов`язання ПП «Струг» з податку на додану вартість на загальну суму 183300грн.;

№0000122201 про збільшення суми грошового зобов`язання ПП «Струг» з податку на прибуток на загальну суму 201915грн.

Вважаючи вказані рішення контролюючого органу безпідставними, позивач звернувся з позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з контрагентами. На думку суду, первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача. Натомість, відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача, як це зазначено в акті перевірки.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що основним видом діяльності позивача в періоди, які перевірялись, є будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20), на здійснення якого ПП «Струг» мало ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції серії АВ №590658 від 21.09.2011 терміном дії з 21.09.2011 по 21.09.2016.

У періоди, які перевірялись контролюючим органом, ПП «Струг» формувало податковий кредит, в тому числі, на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Електромонтаж-Трейд» на виконання договору поставки від 03.10.2011№6, ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» на виконання договору поставки від 01.03.2012 №28 та ТОВ «Карбон-Юг» на виконання договору поставки від 10.01. №1/2013. Зазначені договори підписані директорами підприємств.

Апеляційний суд вказав, що на підтвердження виконання умов договорів позивачем надано до перевірки:

за договором з ТОВ «Електромонтаж-Трейд» (рейка, стрингер, гіпсокартон, профіль, само різи тощо): податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення;

за договором з ТОВ «Карбон-Юг» (відвід, труби, хомути, шліфбумага, дюбель, повітровод тощо): податкову накладну, видаткову накладну, рахунок-фактуру, платіжне доручення;

за договором з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» (плінтуси, поли, шпаклівка, шурупи тощо): податкову накладну, видаткову накладну, рахунок-фактуру.

У свою чергу, податковим органом на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами вказано обставини, зокрема, щодо відсутності основних засобів та нарахування амортизації, відсутності за місцезнаходженням, неможливість проведення зустрічної звірки суб`єктів господарювання щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями, не представлено документів, які б підтверджували походження товару, зокрема відповідних сертифікатів на відповідність товару державним стандартам України; ТОВ «Електромонтаж-Трейд» остання податкова звітність надана за 4 квартал 2011 року, загальна чисельність працюючих - 1 особа; розрахунки з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» не проводились, трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, виробничі потужності відсутні, інформація щодо виплати заробітної плати відсутня, документів, що підтверджують отримання-передачу, доставку товару не надано; згідно витягу з ЄДРПОУ засновником та керівником ТОВ «Карбон-Юг» значиться ОСОБА_1 . Ухвали Дніпровського районного суду м.Херсона від 03.10.2012 у справі №666/6653/14-к закрито кримінальне провадження №32014150000000085 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Згідно протоколу допиту свідка у кримінальному провадженні №32012230000000054 від 23.04.2013 ОСОБА_1 вказав, що за винагороду підписав документи щодо реєстрації підприємства, керівником ТОВ «Карбон-Юг» ніколи не був та веденням фінансового-господарської діяльності не займався.

Слід зазначити, що касаційний суд вважає вірними покликання судів на те, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов`язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з названими контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам. Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та його контрагента. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано осіб, задіяних в такому процесі, як свідків з метою з`ясування характеру та змісту здійснених операцій, а також достовірності їхніх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальної справи.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів. Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Судами попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи залишено поза увагою, обставини, що входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними операціями з придбання товарів. Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 КАС України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду