Справа № 464/2702/19 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/811/3528/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія: 77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого : Ванівського О.М.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

в с т а н о в и в:

В травні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просив поновити ОСОБА_1 на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що наказом директора Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 від 12 квітня 2019 року № 121-к позивача незаконно звільнено з займаної посади з 12.04.2019 р. на підставі п. 4 ч.1 ст. 60 КЗпП України у зв`язку з прогулом через відсутність на робочому місці 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р., 10.04.2019 р. Стверджує, що такий перебував на підприємстві у робочий час 01.03.2019 р., 04.03.2019 р., 05.03.2019 р., 06.03.2019 р., 07.03.2019 р., 05.04.2019 р., 10.04.2019 р., 11.04.2019 р., про що свідчать подані ним на підприємство заяви. Відсутність на робочому місці 09.04.2019 р. пояснює візитом до Львівської міської ради та Головного управління Держпраці у Львівській області. Відповідно до Наказу № 80-к від 11.03.2019 р. позивачу було надано додаткову відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 14.03.2019 р. по 27.03.2019 р. Вважає, що оскільки в час відпустки перебував на лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р., то відпустка мала бути продовжена на відповідний період, про що ОСОБА_1 подав роботодавцю заяву та листок тимчасової непрацездатності. Відтак до 03.04.2019 р. не з`являвся на роботі. Зазначає, що не вчиняв прогулів, так як директор не виніс наказ про допуск працівника до роботи після проходження ним медичного огляду, не визначив робоче місце та не ознайомив з посадовими обов`язками та правами, а також не ознайомив його з наказом про поновлення на роботі. Просив поновити його на посаді водія автобуса Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі, зазначає, що оскаржуване рішення постановлене з неповним з`ясуванням усіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема покликається на те, що суд вважає встановленим, що він був відсутній на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р„ 09.04.2019 р. та 10.04.2019 року, що підтверджується, на думку суду, відповідними доповідними, актами про відсутність на роботі, табелями робочого часу та визнається мною, зокрема в частині, що 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. не вийшов на роботу через те, що вважав продовженою свою додаткову відпустку, надану як учаснику бойових дій, а 09.04.2019 р. відлучався до Львівської міської ради та Головного управління Держпраці у Львівській області. Вважає, що з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, так як вони не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджуються достатніми та достовірними доказами відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України. На Львівському АТП № 1 відсутній пропускний режим, час приходу і виходу з роботи працівників не фіксується належним чином. Всі доповідні та, зокрема, акти про відсутність на роботі складені представниками адміністрації відповідача без повідомлення його та ознайомлення з ними, прийняті судом як належні і допустимі докази.

Також стверджує, що суд не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме причини його відсутності та тривалість такої на роботі 09.04.2019 р. і не прийняв його доводи про те, що він звертався 09.04.2019 року до Головного управління Держпраці у Львівській області з заявою про падання копій документів інспекційного відвідування ( а.с. 44), а також 09.04.2019 р. Львівської міської ради, з поважних причин - подавав скарги на відмову відповідача визначити робоче місце і допустити до роботи. Але, при цьому, він не стверджував, що був відсутній на території АТП № 1 понад три години протягом робочого часу. Вказані доводи поважності відсутності 09.04.2019 р. на роботі судом використано як підтвердження факту прогулу вказаного числа. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України прогулом вважається відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Щодо його відсутності на роботі 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р. та 03.04.2019 р., стверджує, що суд безпідставно не прийняв до уваги його доводи про поважність відсутності на роботі у ці дні через перенесення наданої додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р., тобто у період відпустки, зробивши висновок з огляду на аналіз норм Закону України «Про відпустки» про те, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток і її не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Таке тлумачення закону вважає судом є неправильним, так як не відповідає нормам ст. ст. 74, 76 КЗпП України, згідно яких щорічна відпустка включає в себе як основну так і додаткові відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати, і щорічні додаткові відпустки.

Отже, неправильне тлумачення закону судом, відобразилось в висновку суду, що подання ним заяви від 27.03.2019 р. (а. с. 110), адресованої роботодавцю із проханням продовження відпустки на 10 днів із долученням листка непрацездатності (а.с.111), через перебування на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р. тобто у період відпустки, не є поважною причиною прогулу, оскільки така заява не має наслідком автоматичне продовження відпустки.

Крім цього, звільнення з роботи було проведене з порушенням ст. 43 КЗпП України без попередньої згоди профспілкової організації, членом якої він був на момент звільнення, що стверджується заявами від 04.03.2019 р., адресованими відповідачу про його членство в профспілці АТП-1 і прийняття в члени профспілкового комітету та перечислення внесків у профспілку з його заробітної плати, а також відповіддю на його звернення в об`єднання профспілок Львівщини № Б-21 від 12.07.2019 р., згідно якої на момент звільнення він був членом профспілки.

А суд, неповно з`ясувавши обставин, що мають значення для справи, не прийняв до уваги його доводи про незаконність звільнення через відсутність згоди профспілкової організації та ще й критично оцінив, без зазначення мотивації, відповідь Профспілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України № 44 від 05.07.2019 року на його звернення (а.с.190) та відповідь Об`єднання профспілок Львівщини № Б-21 від 12.07.2019 р. також на його звернення (а. с. 197-198).

Судом неповно з`ясовано обставини стосовно того, що він був поновлений на роботі відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21.02.2019 р. на посаді водія автобуса (нак. № 72-к від 01.03.2019 р.) і цим же наказом був відсторонений від роботи на час проходження медичного огляду. А згідно вказаного рішення суду від 21.02.2019 року він підлягав негайному поновленню на посаді водія. Практично, з моменту поновлення і до звільнення він жодного дня не працював водієм автобуса, а тимчасовим робочим місцем за переконанням відповідача був визначений клас безпеки руху.

Суд не дав оцінки тій обставині, що у нього не було обов`язку бути на роботі у період з 1 березня 2019 року по 4 квітня 2019 року. Згідно з п. 3 наказу № 72-к від 01.03.19 року його відсторонено від роботи водія автобуса на час проходження медичного огляду. Отже в період з 1 березня 2019 року по 4 квітня 2019 року він був відряджений до медичного закладу для проходження медичного огляду, а тому не міг одночасно бути у двох місцях - і в медичному закладі, і на робочому місці.

Враховуючи вищенаведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1 16 грудня 2019 року подали в суд відзив на апеляційну скаргу, в якому просять рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26.09.2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провавження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів про свою присутність на роботі чи поважності причин відсутності 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р. та 10.04.2019 р., що стало підставою для звільнення його з роботи, а його твердження про таке спростовується доказами, які були надані стороною відповідача. На думку суду відповідач діяв згідно до вимог трудового законодавства та звільнення позивача за п.4 ст.40 КЗпП України було обґрунтованим та підставним.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Приписами ст. 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 Постанови Пленуми Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 у 2014 р., а також з грудня 2016 року.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 лютого 2019 рокуОСОБА_1 поновлено на посаді водія Львівського комунального автотранспортного підприємства №1.

Наказом директора Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 № 72-к від 01 березня 2019 року останнього поновлено на посаді водія автобуса (а.с. 6-13- копія рішення). Пунктом 3 цього ж наказу позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи водія автобуса на час проходження ним позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом із збереженням заробітної плати (а.с. 14, 117).

На час проходження позивачем позачергового медичного огляду та на час проведення службового розслідування, ОСОБА_1 визначено та повідомлено про визначення тимчасового робочого місця у класі безпеки руху, що підтверджується актами від 04.03.2019 року та 08.04.2019 року (а.с. 114, 115).

Відповідно до наказу № 80-к від 11.03.2019 р. ОСОБА_1 було надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів у період з 14.03.2019 р. по 27.03.2019 р., як учаснику бойових дій на підставі поданої ним заяви.

Згідно із:

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 11.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 1 від 11.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 11.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.72,73);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 12.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 2 від 12.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 12.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с. 74,75);

- доповідною старшого диспетчера ЛК АТП №1 Гачинської Н.Я. від 28.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 4 від 28.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 28.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с. 76,77);

- доповідною старшого диспетчера ЛК АТП №1 Гачинської Н.Я. від 29.03.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 5 від 29.03.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 29.03.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.78,79);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О.І. від 01.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 6 від 01.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год. 00 хв. по 16 год. 30 хв. 01.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.80,81);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 02.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 7 від 02.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 02.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.82,83);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 03.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 8 від 03.04.2019 р., ОСОБА_1 не з`явився на роботу за адресою: АДРЕСА_1 , впродовж цілого робочого дня з 8 год.00 хв. по 16 год. 30 хв. 03.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.84,85);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 09.04.2019 р. та акта про відсутність на роботі № 14 від 09.04.2019 р., ОСОБА_1 був відсутній на роботі за адресою: АДРЕСА_1 , в період робочого часу з 8 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. 09.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.86,87);

- доповідною в.о. заступника директора з питань планування та експлуатації маршрутів ЛК АТП №1 Струтинського О. І. від 10.04.2019 р. (а.с. 88) та акта про відсутність на роботі № 15 від 10.04.2019 р. (а.с. 89), ОСОБА_1 був відсутній на роботі за адресою: АДРЕСА_1 , в період робочого часу з 8 год. 00 хв. по 11 год. 10 хв. 10.04.2019 р. та не повідомив причин відсутності (а.с.88,89).

Наведені дні відсутності ОСОБА_1 на роботі узгоджуються з Табелями робочого часу за березень місяць 2019 р. та квітень місяць 2019 р. (а.с. 108-109).

Наказом директора ЛК АТП №1 Хамули О.Р. № 233 від 05.04.2019 р. призначено проведення службового розслідування причин відсутності на роботі водія автобуса ОСОБА_1 впродовж 11, 12, 28, 29 березня 2019 року, 01, 02, 03, 04 квітня 2019 року та наказано відібрати у останнього пояснення з приводу вказаного. Наказом директора ЛК АТП №1 Хамули О.Р. № 234 від 08.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 04.04.2019 р. (а.с. 91, 94).

Як вбачається з акта № 10 від 05.04.2019 р. та акта № 12 від 08.04.2019 р. (а.с.93) ОСОБА_1 ознайомлено із вищевказаними наказами № 233 та № 234, проте він відмовився надати усні чи письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р. та підписуватись про ознайомлення з наведеними вище наказами № 233 та № 234 (а.с. 90).

Наказом № 236 від 11.04.2019 р. ОСОБА_1 наказано надати письмові пояснення про відсутність на роботі 09.04.2019 р. з 08 год. 00 хв. по 13 год. 00 хв. та 10.04.2019 р. 08 год.00 хв. по 11 год. 10 хв. (а.с.96). Актом № 16 від 11.04.2019 (а.с. 95) засвідчено, що ОСОБА_1 із вказаним наказом № 236 від 11.04.2019 р. ознайомлено, проте надавати пояснення причин відсутності на роботі він відмовився.

Згідно з наказом директора ЛК АТП №1 Хамули О.Р. № 121-к від 12.04.2019 р. ОСОБА_1 звільнено з посади водія автобуса за прогул без поважних причин, згідно з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, з 12.04.2019 р. через прогули 11.03.2019 р., 12.03.2019 р., 28.03.2019 р., 29.03.2019 р., 01.04.2019 р., 02.04.2019 р., 03.04.2019 р., 09.04.2019 р., 10.04.2019 р. (а.с.15).

Враховуючи наведене, позивач не спростував викладеної у вказаних доповідних та актах інформації, відмовився надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі. Чинне законодавство не встановлює вимог до способу фіксації відсутності працівника на роботі, а у роботодавця відсутній обов`язок доводити до відома працівника такі документи.

Твердження позивача про відсутність на ЛК АТП №1 пропускного режиму, та те, що час приходу і виходу з роботи працівників не фіксується належним чином, є лише особистою думкою позивача та не містять будь-яких фактичних даних, та не підтверджується наданими ним доказами.

Безпідставними є покликання апелянта на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги його доводи про поважність відсутності на роботі 28.03.2019 p., 29.03.2019 p., 01.04.2019 p., 02.04.2019 p., 03.04.2019 p., зокрема, через перенесення наданої йому додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 року по 22.03.2019 року, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 77-2 КЗпП України учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Право учасника бойових дій на додаткову оплачувану відпустку закріплено також п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Міністерство соціальної політики України у листі від 04.08.2016 р. № 430/13/116-16 надало роз`яснення, що на відміну від щорічної відпустки, додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Вона не переноситься (не подовжується) на дні тимчасової непрацездатності працівника чи святкові і неробочі дні, що припали на її період.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №750/9956/17 (провадження N 61-12223св18) суд вказує, що додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 577/4703/17 (провадження № 61-24514св18) суд вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є пільгою, гарантованою державою, та, відповідно, не належить до категорії щорічних відпусток, визначених статтею 4 Закону України «Про відпустки» і надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Вона не переноситься (не подовжується) на дні тимчасової непрацездатності працівника чи святкові і неробочі дні, що припали на її період.

Аналогічна правова позиція Верховного суду України також викладена у постанові суду по справі № 724/1511/16-ц (провадження № 61-20072св18).

Із врахуванням наведеного, подання позивачем ОСОБА_1 заяви від 27.03.2019 р. (а.с. 110), адресованої ЛК АТП №1 із проханням продовження відпустки на 10 днів із долученням листка непрацездатності (а.с. 111), через перебування на стаціонарному лікуванні з 13.03.2019 р. по 22.03.2019 р., тобто у період додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не є поважною причиною прогулу, оскільки така заява не має наслідком автоматичне продовження відпустки, а наказ про продовження додаткової відпустки керівником ЛК АТП №1 не видавався.

Таким чином ОСОБА_1 самовільно, без погодження з роботодавцем продовжив собі відпустку в період з 28.03.2019 р. по 03.04.2019 р., чим допустив прогул без поважних причин.

Також не можуть братися до уваги покликання апелянта на необхідність попередньої згоди профспілки на його звільнення, оскільки відповідно до ч. 1ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Як вбачається з листа-відповіді первинної профспілкової організації ЛК АТП №1 за вих. № 04/04 від 11.04.2019 р. (а.с 139), адресованого директору ЛК АТП №1, на звернення директора ЛК АТП 1 за вих. № 401/04 від 11.04.2019 р. (а.с. 138), надано інформацію про те, що ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації ЛК АТП №1, а відтак відповідно попередня згода такої організації на звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не вимагається.

Що стосується відсторонення ОСОБА_1 від роботи, то слід вказати, що підставою для направлення ОСОБА_1 на медичний огляд і його відсторонення від роботи було те, що медичні працівники ЛК АТП №1 (інспектори з передрейсового медичного огляду водіїв) звернулися до адміністрації підприємства та повідомили, що ОСОБА_1 має захворювання, визначені «Переліком захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами». Директор підприємства за поданням медичних працівників видав наказ №72-к від 01.03.2019 року про направлення позивача в медичний заклад для проходження позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом категорії «Б», та відсторонив його від роботи на час проходження медичного огляду.

На час відсторонення від роботи на період проходження медичного огляду, ОСОБА_1 було визначено тимчасове робоче місце в класі безпеки руху.

Проходження медичних оглядів водіями регулюється Наказом Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства внутрішніх справ України № 65/80 від 31.01.2013 р. «Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів». Відповідно до п. 3.1. зазначеного Положення, позачерговий медичний огляд водія транспортного засобу проводиться за направленням перевізника на підставі медичних даних про стале погіршення стану здоров`я водія чи виявлення ознак захворювання або вади, визначених у «Переліку захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами» затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 299 від 24.12.1999 р.

Відповідно до п.п. 3 п. 4.7 Положення при виявленні ознак захворювання або вади, включених до Переліку, перевізник за поданням медичного працівника направляє водія на позачерговий медичний огляд. Згідно з п 3.2 Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів Порядок проведення позачергового медичного огляду здійснюється у порядку, наведеному в розділі II цього Положення.

Пунктом 2.1 розділу II Положення передбачено, що наявність у особи захворювання або вади згідно з Переліком захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, є протипоказанням до керування транспортним засобом відповідної категорії.

З огляду на викладені норми та обставини справи, відсторонення ОСОБА_1 від роботи наказом № 72-к від 01.03.2019 р. на час проходження позачергового медичного огляду проведено з дотриманням визначеного законодавством порядку.

Крім того, актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЛВ1637/1402/АВ від 20.03.2019 р. (а.с. 20-25), яке було проведене Головним управлінням Держпраці у Львівській області, підтверджується законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи (п. 3.66).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 274, 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 16.01.2020 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.