ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2020 року

Київ

справа №541/2142/16-а

адміністративне провадження №К/9901/36656/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шарапи В.М.,

суддів - Желєзного І.В., Чиркіна С.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 жовтня 2016 року у складі судді Андрущенко-Луценко С.В. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бегунца А.О. (головуючий), суддів: Старостіна В.В., Рєзнікової С.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила:

1.1. скасувати рішення Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №1 від 22 липня 2016 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;

1.2 зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з моменту звернення, тобто з 26 серпня 2015 року.

2. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області постановою від 20 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2017 року, позов задовольнив частково.

2.1 Скасував рішення Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №1 від 22 липня 2016 року про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугу років, згідно пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII).

2.2 Зобов`язав Миргородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути питання про призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статі 55 Закону №1788-XII зарахувавши до стажу роботи працівником освіти період роботи керівником хору в загальноосвітній школі №59 I-III ступенів м. Харкова, з 1 вересня 1996 року по 14 січня 1997 року, та викладачем в дитячій музичній школі ім. Бетховена, з 16 жовтня 2002 року по 15 січня 2003 року.

3. Судами попередніх інстанцій встановлено:

3.1 Відповідно до наказу №143-К від 1 вересня 1996 року ОСОБА_1 з 1 вересня 1996 року прийнята на посаду керівника хору загальноосвітньої школи №59 I-III ступенів м. Харкова.

3.2 Наказом №21 від 14 січня 1997 року переведена на посаду вчителя музики.

3.3 Згідно наказу №436 від 16 жовтня 2002 року ОСОБА_1 прийнята на посаду викладача по класу хору та сольфеджіо в дитячій музичній школі ім. Бетховена.

3.4 Наказом №4 від 15 січня 2003 року звільнена з посади викладача на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України.

3.5 Позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-XII, оскільки вважає, що має більш ніж 25 років спеціального викладацького стажу.

3.6 Рішенням Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22 липня 2016 року №1 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, згідно пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законом порядку, оскільки до спеціального стажу роботи не підлягають зарахуванню наступні періоди роботи: з 1 вересня 1996 року по 13 січня 1997 року на посаді керівника хору в загальноосвітній школі №59 I-III ступенів м. Харкова, оскільки дана посада не передбачена в загальноосвітніх навчальних закладах згідно розділу 1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти; з 16 жовтня 2002 року по 15 січня 2003 року на посаді викладача хору та сольфеджіо в дитячій музичній школі ім. Бетховена, оскільки не надано підтверджуючих документів, щодо належності даної музичної школи до закладів та установ освіти.

3.7 Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Миргородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області звернулося із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

4.1. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що музична школа не належить до загальноосвітніх навчальних закладів і посада викладачів, які працюють у позашкільних закладах, робота на посаді керівника хору в загальноосвітній школі не передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 (далі - Перелік), тому робота на цих посадах не може бути зарахована до спеціального стажу.

5. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

7. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

9. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

10. Переліком (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

11. За приписами статті 28 Закону України від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ «Про освіту» (далі - Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

12. Згідно зі статтею 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

13. Статтею 12 Закону України від 22 червня 2000 року №1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон №1841-III) та пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2011 року №433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

14. Відповідно до статті 21 Закону №1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

15. Колегія суддів звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

16. Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

17. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

18. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

19. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Основного Закону).

20. Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

21. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).

22. Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

23. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

24. ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

25. Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

26. З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №233/4308/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, у тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв.

27. Виходячи з наведеного, викладач школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 у тому числі період роботи на посаді викладача у дитячій музичній школі ім. Бетховена, з 16 жовтня 2002 року по 15 січня 2003 року, повинен зараховуватися до її пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

28. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2019 року (справа №676/5649/17).

29. Згідно розділу 1 «Освіта» Переліку №909, до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховуються робота в вищих навчальних закладах I - II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директорів, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виховної) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

30. На підставі досліджених в ході розгляду справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що порівняно з загальними назвами посад у вказаному Переліку, позивачем, на посаді керівника хору в загальноосвітній школі №59 I-III ступенів м. Харкова, фактично виконувалася гурткова робота.

31. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, з включенням їй до стажу роботи працівником освіти, в тому числі період роботи керівником хору в загальноосвітній школі №59 I-III ступенів м. Харкова, з 1 вересня 1996 року по 14 січня 1997 року.

32. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

33. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

35. Касаційну скаргу Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

36. Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2017 року - залишити без змін.

37. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін