Справа № 3562/08/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третіх осіб Міністерства охорони здоров`я України, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про визнання незаконними розпоряджень № 228 від 01.03.2006р. та № 722 від 21.06.2007р.,-

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради (надалі по тексту -Позивач) звернувся до суду з позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (надалі по тексту - Відповідач або Овідіопольська РДА), за участю третіх осіб Міністерства охорони здоров`я України, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про визнання незаконними розпоряджень № 228 від 01.03.2006р. та № 722 від 21.06.2007р. В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначив, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 372 від 29.11.1996 року дитячому санаторію «Люстдорф`видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 10,2 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В 2006 році, за клопотанням Овідіопольської райдержадміністрації, головний лікар дитячого санаторію «Люстдорф`ОСОБА_24 погодилась на відмову від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 2,5 га. На підставі вищезазначеної відмови, головою Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області 01.03.2006 року винесено розпорядження № 228 «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки площею 2, 5015 га. дитячого санаторію «Люстдорф», розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району (за межами населених пунктів)». В подальшому відповідачем було прийнято розпорядження № 722 від 21.06.2007 року про безоплатну передачу земельної ділянки у власність громадян для індивідуального дачного будівництва. Позивач вважає зазначені розпорядження незаконними, оскільки на думку позивача Овідіопольська райдержадміністрація не є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а власником даної земельної ділянки являється Одеська міська рада.

Представник прокуратури Київської району м. Одеси та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні позову відмовити, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, тому відповідач - Овідіопольська районна державна адміністрація діяла у межах чинного законодавства та наданих повноважень.

Представник третьої особи - Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради у судовому засіданні повністю підтримала позицію заступника прокурора Київського району м. Одеси та Одеської міської ради та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи - Міністерства охорони здоров`я України у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що Міністерство охорони здоров`я України повністю підтримує адміністративний позов заступника прокурора Київського району м. Одеси, в підтримку чого, зокрема зазначив, що Овідіопольська районна державна адміністрація, порушуючи ч. 3 ст. 2 КАС України, розпорядилася земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні санаторно - лікувального закладу, що неможливим і несумісним з охороною природних лікувальних властивостей земельної ділянки та забезпечення сприятливих умов для відпочинку в закладі оздоровлення та відпочинку, порушує права землекористувача та механізм захисту прав постійного користування, тому вважає, що розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації повинні бути визнані протиправними та скасовані та просив розглянути справу з урахуванням позиції Міністерства охорони здоров`я України, викладеної у зазначеному поясненні за відсутності офіційного представника Міністерства охорони здоров`я України у судовому засіданні.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог не предмет спору на стороні відповідача та які на час розгляду справи являються власниками земельних ділянок, отриманих на підставі спірного розпорядження № 722 від 21.06.2007 р. «Про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок по АДРЕСА_1 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)»у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 вересня 1992 року № 372 дитячому санаторію «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України у постійне користування надана земельна ділянка загальною площею 10,2 га., розташована за адресою: АДРЕСА_1.

29 листопада 1996 року Одеською міською радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 17 вересня 1992 року № 372 дитячому санаторію «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 10,2 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6, том І).

Відповідно до листа Одеського обласного головного управління земельних ресурсів № 119-05-311 від 19.04.2005 року (а.с. 41, том І), земельна ділянка дитячого санаторію «Люстдорф`згідно з державною статистичною звітністю (форма 6-зем) віднесена до земель Таїровської селищної ради Овідіопольського району.

29 грудня 2005 року комісією, затвердженою розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області від 08.11.2005 року № 903 «Про внесення змін до складу комісії з інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні підприємств та організацій Овідіопольського району», була обстежена земельна ділянка, яка перебуває в користуванні дитячого санаторію «Люстдорф`і розташована в межах Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. За результатами обстеження складено акт у якому зазначено, що частина земельної ділянки площею 3,0 га. вільна від забудови і не використовується. Ця частина земельної ділянки знаходиться в зсувній зоні берегу моря і зазнає руйнування, причину якого необхідно з`ясувати та вжити заходи.

Зазначений акт затверджений розпорядженням Овідіопольської районної адміністрації № 103 від 06.02.2006 року.

07.02.2006 року Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області звернулась листом №1/23/01-359 з проханням надати згоду на відмову від права користування частиною земельної ділянки площею 3,0 га., яка незадіяна у лікувально-оздоровчому процесі (а.с. 12, том І).

Листом № 144 від 20.02.2006 року головний лікар дитячого санаторію «Люстдорф`відмовилась від права постійного користування частиною земельної ділянки площею 2,5015 га. (а.с. 13, том І).

На підставі цієї відмови від частини земельної ділянки, Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області прийнято розпорядження № 228 від 01.03.2006 року «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки дитячого санаторію «Люстдорф», розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району»(а.с. 7, том І).

В подальшому на підставі ст. 6, 21, 39, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 17, 51, 81, 118, 125, 126, п.12 розділу X (Перехідні положення) Земельного кодексу України, Овідідопольською райдержадміністрацією Одеської області прийнято розпорядження № 722 від 21.06.2007 р. «Про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок по АДРЕСА_1 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)»(а.с. 10-11, том І).

Твердження позивача щодо відсутності у Овідіопольської районної державної адміністрації законних підстав розпоряджатися спірними землями не знайшло підтвердження під час розгляду справи по суті та спростовується наступним.

Відповідно до ст.17, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 3 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності`проголошено, що цей Закон регулює відносини, пов`язані з розмежуванням земель державної власності на землі комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст та землі державної власності.

Віднесення земель до земель комунальної чи державної власності можливо лише після проведення всіх процедур, передбачених вказаним вище Законом. Так, згідно зі статтями 10 -14 цього Закону, підставою для проведення робіт, пов`язаних з розмежуванням земель, є рішення відповідних рад чи державних адміністрацій, розмежування проводиться за проектами, які розробляються землевпорядними організаціями.

При віднесенні земельної ділянки до земель державної чи комунальної власності її поділ проводиться на кадастрових планах з наступним встановленням меж в натурі (на місцевості).

Встановлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в натурі здійснюється згідно з затвердженими проектами розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.

Статтею 173 Земельного кодексу України встановлено, що межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Відповідно до п. 29 ст. 85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст.

Відповідно до частини 1 статті 174 Земельного кодексу України, рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

07.08.2001 року Одеською обласною радою прийняте рішення № 347-ХХІІІ «Про

межі міста Одеси», яким затверджені межі міста Одеси загальною площею міста - 16242,0

га. згідно з їх описом, з включенням у межі міста 2340,0 га. земель області, зокрема,

Овідіопольського району - 1407,0 га., з них: Авангардівської селищної ради - 329,0 га.,

Таїровської селищної ради - 1078,0 га., та з передачею в межі території Таїровської

селищної ради Овідіопольського району 43,0 га. земель міста Одеси.

Згідно з пунктом 3 вказаного рішення Одеської обласної ради, матеріали по встановленню зовнішніх меж міста Одеси та зміні меж Біляївського, Комінтернівського, Овідіопольського районів підлягали подачі Верховній Раді України на розгляд та затвердження.

07.02.2002 року Верховною Радою України була прийнята постанова №3064-111

«Про зміну меж міста Одеса Одеської області». Згідно з повним текстом вказаної

постанови, Верховна Рада України постановила: «включити у межі міста Одеси Одеської області 46,0 гектарів земель Усатівської сільради Біляївського району, 526,0 гектарів земель

Красносільської сільради, 361,0 гектарів земель Крижанівської сільради

Комінтернівського району, 329,0 гектарів земель Авангардівської селищної ради, 1078,0

гектарів Таїровської селищної ради Овідіопольського району, передати до відання

Таїровської селищної ради Овідіопольського району 43,0 гектарів земель міста Одеси і

затвердити межі міста загальною площею 16242,0 гектари».

Даних про те, які саме земельні ділянки мають увійти в нові межі міста Одеси, а які земельні ділянки, навпаки, передаються до відання Таїровської селищної ради та про наявність будь-яких додатків, в цій постанові не зазначено.

Стаття 173 Земельного кодексу України визначає межу адміністративно-територіального утворення як умовну замкнену лінію на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. У межах конкретного адміністративно-територіального утворення здійснюється повноваження компетентних органів.

Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, що затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах 30.10.1991 року, передбачено, що проекти встановлення меж сільських населених пунктів розробляються на підставі завдання на проектування.

Межі району, села, селища, міста, району у місті не тільки встановлюються, але й змінюються за проектами землеустрою, які розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку адміністративно-територіальних утворень та генеральних планів населених пунктів.

31 серпня 2001 року на виконання постанови Верховної Ради України №3064-111 від 07.02.2002 року було здійснено встановлення в натурі меж м. Одеси по суміжності з Овідіопольським районом Одеської області та передача на зберігання межових знаків, про що був складений відповідний акт.

Таким чином, встановлення частини меж (відповідно до акту від 31.08.2002 р.) не може свідчити про реалізацію Постанови Верховної Ради України №3064-ІІІ від 07.02.2002 р. в цілому.

При встановленні меж м. Одеси виявились певні недоліки, які полягали у невідповідності фактичної площі до зазначеної у постанові Верховної Ради України №3064-ІІІ від 07.02.2002 р., а також у складностях встановлення межі міста Одеси по суміжності з Чорним морем.

У зв`язку з цим 30.05.2003 року Одеською обласною державною адміністрацією було прийняте розпорядження №448/А-2003 «Про утворення комісії з уточнення меж міста Одеси Одеської області по суміжності з Чорним морем».

Суд вважає, що прийняття вищевказаного документа чітко засвідчує той факт, що в момент складення акту від 31.08.2002 року остаточне встановлення в натурі межі міста Одеса не відбулося.

Крім того, як вбачається з акту про встановлення в натурі межі м. Одеси по суміжності з Овідіопольським районом Одеської області та передачу на зберігання межових знаків від 31.08.2002 року, в ньому зазначено, що місце розташування межових знаків показано на плані, що додається, разом з тим, на вимогу суду ані представник прокуратури, ані представник Одеської міської ради, ані представник відповідача зазначений план суду надати не змогли, при цьому, допитаний судом в якості свідка ОСОБА_23 , який є представником Одеського філіалу Інституту землеустрою УАНН про фактичне складання та місце зберігання зазначених планів пояснення надати не зміг.

Разом з тим, прокуратура та Одеська міська рада вважають, що актом від 31.08.2002 року були встановлені в натурі на місцевості межі міста Одеси по суміжності з Овідіопольським районом Одеської області за проектом, розробленим Одеським філіалом Інституту землеустрою УАНН та межові знаки пред`явлені Одеській міський, Таїровській, Авангардівській селищним та Прилиманській сільській радам передані останнім на зберігання, проте суд не погоджується з даними висновками, також виходячи з наступного.

Статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації`встановлено, що проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень підлягають обов`язковій державній експертизі. Висновки державної експертизи є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об`єктів державної експертизи, реалізація яких без позитивного висновку експертизи (усунення зазначених зауважень) є правопорушенням (ст. ст. 35, 40 вказаного Закону).

Відповідно до вимог законодавства 10.12.2004 року була проведена державна землевпорядна експертиза технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі межі міста Одеси, результати якої відображені у висновку Державного комітету України по земельних ресурсах №543, затвердженому 10.12.2004 року (а.с. 57, том І).

Як випливає з висновку державної землевпорядної експертизи, фактична площа земель м. Одеси не відповідає площі, зазначеній у постанові Верховної Ради України від 07.02.2002 року №3064-III, в яку треба внести відповідні зміни. Держкомземом України запропоновано у місячний термін скласти та підписати акти приймання-передачі земель з балансу на баланс м. Одеси та суміжних адміністративно-територіальних утворень. Дата їх підписання, за умов відсутності передбаченої ст. 176 Земельного кодексу України форми державного акту, буде датою переходу земель від юрисдикції одних, до юрисдикції інших адміністративно-територіальних утворень.

Отже, зазначений висновок експертизи також свідчить про те, що встановлені межі не відповідають тим, що нібито були заплановані при прийнятті постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 року (а.с.. 57, том І).

Як вбачається з листа Держкомзему України №14-02-7/821 від 09.02.2005 року, постанова Верховної Ради України від 07.02.2002 року може бути реалізована лише після внесення відповідних змін у частині площі земель міста Одеси на підставі відповідного клопотання Одеської міської ради та обласної державної адміністрації. У зазначеному листі також вказано, що у разі подальшого зволікання (з боку Одеської міської ради) у вирішенні питання щодо встановлення в натурі (на місцевості) морської та суходільної межі м. Одеси, Держкомзем України буде звертатися з клопотанням про скасування Верховною Радою України постанови №3064-ІІІ від 07.02.2002 року.

З метою реалізації вищевказаної постанови Верховної Ради України та уточнення проходження межі міста по суміжності з Чорним морем, Одеська міська рада лише 06.03.2006 року прийняла рішення №5313-ІУ «Про межі міста Одеси», яким затверджена загальна площа міста у встановлених межах 16117 га., внесені зміни до проекту встановлення межі міста Одеси Одеської області в тій частині, що стосується проходження межі міста за суміжністю з Чорним морем, та вирішено порушити клопотання перед Верховною Радою України про внесення змін до постанови від 07.02.2002 року №3064-ІІІ щодо зменшення затвердженої межі міста загальною площею з 16242,0 га. до 16117,0 га.

Відповідно до пункту 4 рішення Одеської міськради №5313-ІУ від 06.03.2006 року, технічна документація із землеустрою щодо встановлення в натурі межі міста Одеси (коригування межі за суміжністю з Чорним морем) мала бути подана до Одеської обласної державної адміністрації для підготовки висновку про зміну межі міста Одеси.

Суд вважає, що все вищенаведене свідчить про те, що постанова Верховної Ради України від 07.02.2002 року №3064-ІІІ на момент прийняття оспорюваних розпоряджень голови Овідіопольської РДА Одеської області № 228 від 01.03.2006р. та № 722 від 21.06.2007р. не була реалізована.

Зазначене підтверджується листом Одеського обласного головного управління земельних ресурсів №119-05-311 від 19.04.2005 року, в якому повідомляється, що земельна ділянка дитячого санаторію «Люстдорф`буде рахуватись в межах міста Одеси лише після встановлення в натурі (на місцевості) морської та суходільної межі м. Одеси.

Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що незрозуміло, яким чином при складанні звітності з земельних ресурсів по формі №6-зем станом на 01.01.2006 року землі Овідіопольського району площею 1407,0 га. ураховані в межах м. Одеса (лист Держкомзему України від 28.04.2006 р. №14-21-6/3393), якщо згідно з п.2 рішення Овідіопольської районної ради №449-1V від 09.01.2006 року вказані землі площею 1407,0 га. вирішено зняти зі статистичного обліку району лише після отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи по проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж міста Одеси та виконання Одеською міською радою умов, викладених пунктом 4 рішення районної ради від 26.06.2001 року №253-ХІІІ.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним зауважити, що 13.07.2010 року Одеською міською радою було прийняте рішення №5980-V «Про скасування рішення Одеської міської ради від 06.03.2006 року № 5313-ІV «Про межі міста Одеси», яким останнє було скасоване з мотивів відсутності при прийнятті рішення Одеської міської ради від 06.03.2006 року № 5313-ІV розробленого проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, приймаючи до уваги сучасні соціально-економічні потреби розвитку міста та відповідно до підпункту 34 пункту І ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 25, 46 Закону України «Про землеустрій», ст. 173 Земельного кодексу України.

При цьому оскаржувані розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області №228 від 01.03.2006 року та №722 від 21.06.2007 року були прийняті ще до того, як Одеська міська рада скасувала власне рішення від 06.03.2006 року, тобто коли ще існувала невизначеність меж міста.

Згідно даних державної звітності за формою 6-зем станом на 25.08.2005 року зазначені у постанові Верховної Ради України землі фактично залишаються на території Овідіопольського району Одеської області та не входять до меж міста Одеси.

Також як вбачається з листа відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області вих. № 18-18-15/1100 від 29.06.2011 року (а.с. 2, том ІІ), станом на 01.03.2006 року та на 21.06.2007 року (на момент прийняття Овідіопольською районною державною адміністрацією розпоряджень № 228 та № 722 відповідно) земельна ділянка по АДРЕСА_1 , що належала на праві постійного користування дитячому санаторію «Люстдорф», перебувала на обліку у відділі Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області та за формою 6-зем обліковувалась як земельна ділянка, розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Крім того, розташування спірної земельної ділянки на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) підтверджується позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 57-58, том І).

Вищенаведене спростовує доводи позивача щодо перевищення головою Овідіопольської РДА наданих їй повноважень при прийнятті розпоряджень № 228 від 01.03.2006р. та № 722 від 21.06.2007р.

Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації`місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з п. 1 прикінцевих Положень Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності`від 05.02.2004 року № 1457-ІV, у разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог ст. ст. 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, розмежування земель державної та комунальної власності проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до меж, прийнятих для обліку земель у складі державного земельного кадастру.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, входила до складу території міста Одеси ще до прийняття Верховною Радою України постанови №3064-ІІІ «Про зміну меж міста Одеса Одеської області`від 07.02.2002 р.

При цьому, єдиним доказом, який би підтверджував вищезазначене, позивач вважає державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД №002410, виданий дитячому санаторію «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України 29 листопада 1996 року.

Як вбачається з вказаного державного акта, землю надано у постійне користування для розташування дитячого санаторію «Люстдорф» відповідно до рішення виконкому Одеської міської Ради народних депутатів від 17.09.1992 року №372.

Галузева компетенція виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів регулювалась на той час розділом 4 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування`від 7 грудня 1990 року № 533-ХІІ (який втратив чинність на підставі Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997 року).

Згідно зі статтею 42 вказаного Закону, виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів відповідно до частини третьої статті 32 цього Закону здійснює повноваження, делеговані йому державою, зокрема:

- здійснює контроль за використанням і охороною землі, її надр, водойм, лісів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів на відповідній території в межах і в порядку, встановлених законодавством України;

- реєструє право власності на землю і право землекористування та договори на оренду землі.

При цьому згідно з пунктом 17 частини 2 статті 19 вказаного Закону питання регулювання земельних відносин відповідно до законодавства можуть вирішуватися виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів.

В адміністративному позові позивач зазначає, що земельна ділянка площею 2,5 га., розташована по АДРЕСА_1 , згідно з пунктом «г`частини 4 Земельного кодексу України відноситься до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Разом з тим, зазначеною нормою Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

При цьому ст. 47 Земельного кодексу України визначає, що до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Разом з тим, жодного доказу того, що спірна земельна ділянка віднесена до земель оздоровчого призначення, прокуратурою та позивачем суду не надано.

В подальшому, в ході судового розгляду справи по суті, в судовому засіданні 25.05.2011 року представник прокуратури визначився, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, при цьому знову ж таки жодного доказу у підтвердження зазначеної обставини прокуратурою суду не надано.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Разом з тим, ані представник прокуратури, ані представник Одеської міської ради не надали суду відповідного рішення щодо віднесення спірної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії.

В самому ж державному акті на право постійного користування землею серії І-ОД №002410, виданому дитячому санаторію «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України 29 листопада 1996 року цільове призначення земельної ділянки не зазначено.

Також суд зазначає, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ОД №002410 від 29 листопада 1996 року, землекористувачем є саме дитячий санаторій «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України.

Відповідно до п. 1.4 Статуту дитячого санаторію «Люстдорф`Міністерства охорони здоров`я України, санаторій є юридичною особою, має самостійний баланс. Згідно з п. 1.5 Статуту, санаторій має право від свого імені укладати договори, набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді.

Таким чином, суд вважає, що в контексті пункту «а`частини 1 ст. 141 Земельного кодексу України, згідно з яким однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, лист головного лікаря санаторію ОСОБА_24 від 20.02.2006 року №144 про відмову від права користування земельною ділянкою площею 2,5015 га., що знаходиться на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, АДРЕСА_1, став достатньою підставою для припинення права постійного користування зазначеною частиною земельної ділянки та переведення її до земель запасу.

Крім того, у відповідності з пунктом 3.1 Статуту санаторію, майно санаторію є державкою власністю, закріплене за ним, і належить йому на праві оперативного управління. Санаторій володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном за своїм розсудом, вживаючи відносно нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству і Статуту санаторію.

Згідно з пунктами 4,1, 4.2 Статуту, управління санаторієм здійснює головний лікар, який самостійно вирішує питання діяльності санаторію, за винятком тих, які віднесені Уставом до компетенції Міністерства і трудового колективу санаторію.

Правове регулювання земельних відносин здійснюється як земельно-процесуальними нормами, передбаченими Земельним кодексом України, так і процесуальними нормами, якими забезпечується діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, спеціальних землевпорядних органів, органів державного нагляду і контролю, а також правосуддя.

Реалізація прав і повноважень здійснюється за визначеними правилами в установленому законом порядку, з додержанням певних форм їх здійснення, зокрема зобов`язань, дозволів і заборон.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, а також враховуючи те, що спірна земельна ділянка розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) та до сьогоднішнього часу не увійшла і не передана, у встановленому законом порядку, до меж м. Одеси, суд дійшов висновку, що відповідач - Овідіопольська районна державна адміністрація правомірно, в межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України прийняла розпорядження № 228 від 01.03.2006 року «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки дитячого санаторію «Люстдорф», розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району`та № 722 від 21.06.2007 р. «Про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок по АДРЕСА_1 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів)», при цьому права, свободи чи законні інтереси позивача порушено не було, а отже позовні вимоги про визнання незаконними зазначених розпоряджень є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд також вважає необхідним зазначити, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року по справі № С-6756/07.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третіх осіб Міністерства охорони здоров`я України, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про визнання незаконними розпоряджень № 228 від 01.03.2006р. та № 722 від 21.06.2007р. - залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 15 листопада 2011 року.

Суддя С.О. Cтефанов