Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"18" листопада 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі судді Кравціва В.І., за участю секретаря судового засідання Макаревич Л.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України (за відсутності осіб, які беруть участь у справі та нездійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу) у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,

встановив:

ОСОБА _1 та ОСОБА_2 21 листопада 2018 року пред`явили до Російської Федерації позов про відшкодування у користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 150 166 (сто п`ятдесят тисяч сто шістдесят грн.) 49 коп., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ становить 4 675,28 євро і моральної шкоди у розмірі 1 124 173,54 грн., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, становить 35 000,00 євро та у користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 1 124 173,54 грн., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, становить 35 000,00 євро, завданих їм, позивачам, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

У обґрунтування позову посилалися на те, що у квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_1 і вказаний будинок належить її, позивачу, на праві приватної власності.

Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, особисто для них призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території у вказаному селі та переїздом до АДРЕСА_2 , про що свідчать довідки про взяття їх на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 19.09.2016 № 1323000085 та від 25.04.2016 року № 1323000073.

У 2018 році вони зареєстрували своє місце проживання по АДРЕСА_3 .

До переліку населених пунктів, які визнані Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 окупованими входить також і с. Придорожне Кораснодонського (Сорокинського) району Луганської області України.

Відповідно до постанови ВРУ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» № 1466-УІІІ від 20 липня 2016 року Краснодонський район Луганської області був перейменований на Сорокинський район Луганської області.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 липня 2017 року встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у червні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацію Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Обставини, зазначені в заяві та встановлені судовим рішенням відповідно до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області їй, ОСОБА_1 , завдано істотної майнової та моральної шкоди, а йому, ОСОБА_2 , завдано істотної моральної шкоди.

1 січня 2016 року Європейський суд з прав людини (надалі - ССПЛ) оприлюднив «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди.

ЄСПЛ, спираючись на норми, закріплені у Європейській конвенції про захист прав долини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР , затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених Європейською конвенцією, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.

Підпунктом 15 п. 3 вказаних Правил встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявники, які вважають себе жертвами більш одного порушення Європейської конвенції, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Крім цього, ЄСПЛ прийнято ряд рішень у справах щодо виплати компенсації за збитки нематеріального характеру через примусове переселення особи. Зокрема, відповідно де рішення ЄСПЛ у справі Лоізіду проти Турецької Республіки. Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію Збройними Силами Турецької Республіки Північного Кіпру, де народилась та проживала позивач. У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності, а також моральному стражданні через змушене переселення з зазначеної окупованої території.

Підставою звернення до суду із вимогами про стягнення з Російської Федерації шкоди, завданої їм, позивачам, збройною агресією проти України є численні порушення Російською Федерацією основоположних прав і свобод, про що свідчать наступні обставини.

До початку збройної агресії Російської Федерації проти України вони, позивачі, були повноправними громадянами своєї країни, мали налагоджений побут, вільно користувалися своїм майном та вели спокійне життя.

Проте, з весни 2014 року їхнє життя змінилося. Весною та влітку 2014 року вони час від часу їздили до своїх дітей в м. Молодогвардійськ Луганської області. Під час таких поїздок бачили, як захоплювались сусідні населені пункти проросійськими найманцями так званої «ЛНР».

Крім цього, з літа 2014 року над будівлею міської ради Молодогвардійська був встановлений прапор так званої «ЛНР». Окрім прапорів «ЛНР» вони неодноразово бачили прапори Російської Федерації, вони були розташовані на блокпостах, що з середини весни 2014 року з`явились на дорогах Луганщини. На блокпостах перебували особи у військовій формі без розпізнавальних знаків, озброєні, а їх мова мала нетиповий для Луганщини російський акцент, тож вони сприймали їх як представників російських збройних формувань. Проїжджаючи блокпост, увесь транспорт ретельно перевірявся, в автобуси заходили проросійські бойовики і перевіряли паспорти та речі. Одного разу вони приставили їй, Пасєці, до обличчя автомат та погрожували вбити.

Ситуація в регіоні з кожним днем ставала напруженішою, тож вони відчували реальну загрозу бути вбитими або покаліченими.

24.06.2014, приблизно 04:00 ранку, вони прокинулись від сильного гуркоту. Піднявшись і подивившись у вікно, вона, Пасєка І .0., побачила цілу колону БТР, танків та машин, які перевозили солдат, також військову техніку, їхали вони, зі сторони н.п. Ізварине (знаходиться на кордоні з Російською Федерацією) в сторону Луганська. На останньому танку був російський прапор. Це стало переломним моментом в їхньому житті, тому 27.06.2014 їхня родина вимушено перемістилась до Самбірського району Львівської області. Після вимушеного переселення їм на мобільні телефони неодноразово приходили смс-повідомлення з погрозами. У результаті психологічно-емоційного стану у них з чоловіком погіршився зір та посилилось нервове напруження.

Таким чином, описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в с. Придорожному Луганської області, а тому у червні 2014 року вони з чоловіком вирішили залишити свою рідну землю та переїхати на не окуповану територію України, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.

Обставини, що зумовили їхнє вимушене переселення з окупованої території України тривають й досі, а відтак вони не можуть вільно проживати та належним чином користуватися своїм нерухомим майном на тимчасово окупованій території.

Унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території Луганської області вони втратили житло, надію на повернення додому, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, вільне спілкування з друзями та родичами.

Умови, в яких вони зараз проживають у с. Воютичі Самбірського району Львівської області України не дають їм можливості налагодити звичний спосіб життя. Усе, до чого вони прагнули раніше, тепер є неможливим, на сьогоднішній день вони вимушені займатись питаннями благоустрою на новому місці; їхня родина не має можливості повернутися до рідного селища. Всі ці чинники негативно позначаються на їхньому моральному та фізичному стані.

Таким чином, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України порушені їхні права, передбачені розділом II Конституції України, Європейської конвенції, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема: права на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Порушення їх прав з боку Російської Федерації, зокрема гарантованих статтями 2, 3, 5, 8, 9, 10, 11, 14 Європейської конвенції, згідно із «Правилами суду компенсація шкоди» ЄСПЛ, є множинними і факт множинності порушень має враховуватись судом.

На підставі чинних нормативно-правових актів та практики Європейського суду з аналогічних питань, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості порушень їм, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, яку вони оцінюють в 1 124 173,54 грн. кожному, що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ на день пред`явлення позову, складає 35 000,00 євро

Також збройною агресією Російської Федерації їй, ОСОБА_1 , завдано майнову шкоду, розмір якої становить 150 166,49 грн., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ на день пред`явлення позову, складає 4 675,28 євро та визначений нею з огляду на наступне.

Згідно п. 2) ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, цивільне право якої порушено, зазнає збитків у вигляді упущеної вигоди, коли вона не отримує доходів, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її цивільне право не було порушене.

Унаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено її, Пасєки , цивільне право, а саме, позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного їй майна для задоволення власних потреб, зокрема, шляхом передачі іншим особам в оренду належного їй будинку.

Розмір упущеної вигоди розраховується на підставі розміру середньої місячної вартості оренди житла в Краснодонському (Сорокинському) районі та сусідніх Станично-Луганському і Лутугинському районах Луганської області, а також в місті Луганську, з урахуванням періоду, в який вона зазнала збитків.

Період, в який вона зазнала збитків у вигляді упущеної вигоди становить 53 місяці (з червня 2014 року по листопад 2018 року).

Середня місячна вартість оренди квартири встановлена з огляду на наявні в мережі Інтернет оголошення, щодо передачі аналогічного житла в довгострокову оренду і становить 2 833,33 грн.

Таким чином, у зв`язку з неможливістю передати в оренду належний їй будинок та отримувати відповідний дохід, розмір збитків у формі упущеної вигоди, завданих їй Російською Федерацією, за період з червня 2014 року по листопад 2018 року (53 місяці), становить: (2 833,33*53) = 150 166,49 грн., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ на день пред`явлення позову, становить 4 675,28 євро.

Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-УІІ передбачено, що відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за майнову чи немайнову шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VII.

За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-УІІІ, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Окрім цього, як вбачається зі змісту ст. 4. 5. 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» ціллю державної політики є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.

Згідно ухвали судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2019 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі і підготовче судове засідання було призначено на 25 лютого 2019 року та установлено відповідачу Російській Федерації строк для подання відзиву на позовну заяву.

6 березня 2019 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області Головному територіальному управлінню юстиції Львівської області надіслано судове доручення про вручення судових документів Російській Федерації в особі уповноваженого органу.

Із повідомлення Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 17 липня 2019 року убачається, що Міністерству юстиції України Міністерством закордонних справ України надіслано копії нот Посольства України в Російській Федерації щодо передачі російській стороні доручення Самбірського міськрайонного суду Львівської області про вручення документів представнику Міністерства юстиції Російської Федерації.

Згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 листопада 2019 року підготовче провадження у вказаній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 18 листопада 2019 року.

Від позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про судове засідання у судове засідання не з`явився без повідомлення причин, у встановлений строк відзиву не подав, у зв`язку з чим суд на підставі п. 1) ч. 3 ст. 223 ЦПК України постановив ухвалу про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За наведеного, суд постановив судовий розгляд справи здійснювати за відсутності всіх учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів та нездійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд дійшов висновку про задоволення повністю позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди і про відмову у позові ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди з таких підстав.

Із свідоцтва про шлюб видно, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 4 серпня 2006 року ( а. с. 14).

Із паспортів громадянина України відомо, що місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 листопада 2009 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12-13, 15-18).

Із договору купівлі-продажу від 12 серпня 2009 року, Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно убачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 19-22, 23, 24, 25).

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 вересня 2016 року № 1323000085 відомо, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постійно проживала по АДРЕСА_1 , перемістилися до АДРЕСА_2 (а. с. 26).

Згідно довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 25 квітня 2016 року № 1323000073, видно, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав по АДРЕСА_1 , перемістився до АДРЕСА_2 (а. с. 27).

Із рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 вересня 2017 року убачається, що встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у червні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України (а. с. 28-33).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16 вересня 2014 року № 1680-УІІ запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими входить також і с. Придорожне Кораснодонського (Сорокинського) району Луганської області України.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 19 вересня 2019 року встановлено, що позивачі є громадянами України, місце проживання яких було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 і до початку воєнної агресії з боку Російської Федерації вони, як повноправні громадянин своєї країни, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання у с. Подорожне Луганської, області, а тому в квітні та вересні 2016 року внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України заявники змушені були переїхати до с. Бабина Самбірського району Львівської області, змінивши власний побут та спосіб життя (а. с. 28-33).

Переселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулося задля уникнення загрози їх життю, здоров`ю та свободи, у результаті збройної агресії Російської Федерації.

Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності виваженості та справедливості.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру , де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Отже, внаслідок збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області України було порушено конституційні права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року та Конституцією України, зокрема, право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Крім цього, позивачі тимчасово проживають та зареєстровані у с. Воютичі Самбірського району Львівської області і вимушені прилаштовуватися до нових умов життя. Унаслідок тривалого порушення їх прав вони відчувають безсилля та безпорадність, що також причиняє їм моральну шкоду. Вимушені витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів.

Враховуючи наведене вище, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний ними спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Крім цього, Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України та відповідно окупацію частини території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Так, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну кожному з позивачів моральну шкоду у розмірі 1 158 331,79 гривень, яка на день ухвалення рішення за офіційним курсом валют, встановленим НБУ, складає 35 000,00 Євро.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.ст. 2 та 4 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ст. 3 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

За правилами ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 672/778/16-ц, зазначено, що відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Так, унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України, позивач ОСОБА_1 фактично позбавлена права володіння та користування будинком по АДРЕСА_1 .

Однак, позивачкою не доведено, що даний житловий будинок нею здавався в оренду, а відтак те, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи у виді оредної плати, виходячи із розміру середньої місячної вартості оренди житла в Краснодонському (Сорокинському) районі та сусідніх Станично-Луганському і Лутугинському районах Луганської області, а також в місті Луганську.

За наведеного, такий спосіб захисту свого права на нерухоме майно позивачкою ОСОБА_1 обрано неправильно.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22) ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 9 605 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 935 200 (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч двісті) грн., що на день розгляду справи згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, складає 35 (тридцять п`ять тисяч) Євро.

Відмовити за недоведеністю позовних вимог у решті частині позову ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у розмірі 150 166,49 грн.

Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 935 200 (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч двісті) грн., що на день розгляду справи згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, складає 35 (тридцять п`ять тисяч) Євро.

Стягнути з держави Російська Федерація у дохід держави судовий збір в сумі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн., що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, складає 359 (триста п`ятдесят дев`ять) Євро 85 євроцентів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції, який ухвалив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає по АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Російська Федерація - Посольство Російської Федерації в України, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ.

Суддя