Постанова

Іменем України

13 січня 2020 року

м. Київ

справа №686/24779/17

провадження №61-3272св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: територіальна громада м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради, виконавчий комітет Хмельницької міської ради, управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради,

треті особи: управління культури, національностей, релігії та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , міське комунальне підприємство по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2018 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради, треті особи: управління культури, національностей, релігії та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , міське комунальне підприємство по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності, в якому просила: визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 37,5 кв. м, по

АДРЕСА_1 , видане управлінням житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради 10 січня 2008 року територіальній громаді м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради; зобов`язати територіальну громаду м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради та управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради знести самочинну прибудову до будинку та привести у стан, що був до зведення цієї самочинної прибудови; визнати за ОСОБА_1 право користування житловою кімнатою у будинку, яку у 1950 році було передано в оренду.

Позов мотивовано тим, що на підставі ордеру №105, виданого на ім`я батька позивача Проскурівською міською радою 24 лютого 1945 року і постанови прокурора м. Проскурова від 17 березня 1945 року ОСОБА_1 разом з батьком ОСОБА_8 були вселені в двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 .

01 березня 1950 року на підставі договору з домоуправлінням №1 Проскурівського міського домоуправління одну житлову кімнату було здано цьому домоуправлінню в оренду.

В подальшому домоуправлінням до переданої в оренду житлової кімнати самочинно добудовано прибудову і в такий спосіб збільшено її розмір до 37,5 кв. м.

За відсутності будь-яких рішень про переведення зазначеної житлової кімнати в нежитлову 10 січня 2008 року управлінням житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради територіальній громаді

м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради видано свідоцтво про право власності на це приміщення.

Рішенням Хмельницького міськвиконкому №236 від 28 лютого 2008 року спірне приміщення передано в оренду народному депутату України ОСОБА_9

Вказаною самочинною прибудовою до будинку АДРЕСА_1 , відповідач порушив право позивача, як власника АДРЕСА_1 в цьому будинку, користування земельною ділянкою, закріпленою за цим житловим будинком. Крім того, будинок становить національну, культурну та історичну цінність і знаходиться під охороною держави.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивач забезпечена житлом в межах норм, визначених чинним законодавством України, і нею не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги про наявність права користування спірним приміщенням площею 37,5 кв. м, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами у вказаному приміщенні було здійснено самочинну прибудову, із зазначенням її площі, та що вказаними діями відповідачів порушено будь-які права позивача.

Наданні позивачем докази не містять відомостей щодо розміру житлової та загальної площі квартири, що надавалась її батькові - ОСОБА_8 , а також будь-яких даних про те, що спірне приміщення площею 37, 5 кв. м. було надано йому та перебувало у його користуванні. Вказані обставини не підтверджуються і договором від 01 березня 1950 року, укладеному між ОСОБА_8 та домоуправлінням №1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам і обставинам, що батько позивача - ОСОБА_8 з сім`єю проживав у квартирі по АДРЕСА_1 назва вулиці АДРЕСА_1 ), яка складалась з двох жилих кімнат і кухні, та іншого житла у них не було. Відповідачами не надано суду будь-якого рішення про переведення спірної житлової кімнати з жилої у нежилу та документи, на підставі яких управлінням житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради територіальній громаді міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради було видано свідоцтво про право власності на спірну кімнату. Перепланування позивачем однієї кімнати у дві, кухні - у кухню, ванну та коридор, а в подальшому їх приватизація не позбавляє її права вимагати визнання права користування спірною кімнатою. Докази того, що ОСОБА_1 втратила право користування спірною житловою кімнатою в матеріалах справи відсутні. Наявність самочинної прибудови до спірного приміщення підтверджується даними інвентарної справи про розмір приміщення та даними спірного свідоцтва про право власності на нього.

Дослідивши дані інвентарної справи, у тому числі й про те, що спірна кімната й досі значиться як житлова, із зазначенням у ній її дійсного розміру до самочинної прибудови до неї, суди цим доказам не надали належної оцінки та висновки у судових рішеннях не виклали, пославшись на інвентарну справу лише в контексті зміни нумерації будинку.

Судами не надано належної оцінки обставинам, викладеним у постанові прокурора м. Проскурова від 17 березня 1945 року у взаємозв`язку з даними договору оренди від 01 березня 1950 року, зокрема з яких вбачається, що квартира по АДРЕСА_1 ), у якій до війни проживав ОСОБА_8 складалася з двох жилих кімнат і кухні, що саме в цю, двохкімнатну квартиру, його, інваліда Великої Вітчизняної війни і було вселено. Іншого житла, у тому числі в цьому будинку, він та його сім`я не мали, а згідно даних цього договору оренди, одну з цих житлових кімнат він і здав в оренду у післявоєнні роки домоуправлінню №1.

Факт самочинної добудови до спірного приміщення підтверджується, зокрема, даними інвентарної справи про розмір спірного приміщення та відомостями спірного свідоцтва про прав власності на нього.

Наявність цієї самочинної добудови апеляційний суд мав можливість встановити, шляхом її огляду на підставі положень статті 85 ЦПК України, проте таких дій не вчинив та не розглянув і не вирішив зазначених у пунктах 1, 2 прохальної частини апеляційної скарги клопотань, у тому числі з цього приводу.

Крім того, апеляційний суд провів розгляд справи у відсутність позивача, яка, будучи особою похилого віку та інвалідом 1-ї групи, на час розгляду справи апеляційним судом захворіла, у зв`язку з чим просила суд відкласти розгляд її апеляційної скарги на іншу дату.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, Хмельницька міська рада, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги позивача, Хмельницька міська рада посилається на те, що скориставшись своїм правом на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , позивач була забезпечена житлом відповідно до норм чинного законодавства, та не потребує поліпшення житлових умов. Приватизація квартири відповідала волевиявленню ОСОБА_1 , а тому її права не порушені. Позивач не довела, що вона є власником приміщення, належного територіальній громаді, або особою, яка володіє майном, з підстав, визначених законом. Твердження апелянта щодо наявності самочинного будівництва ґрунтується виключно на її припущеннях та власних арифметичних обчисленнях.

Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

24 лютого 1945 року Проскурівська міська рада депутатів трудящих надала ОСОБА_8 , як співробітнику Облбудтреста, ордер №105 на зайняття квартири з 1 кімнати і кухні у будинку АДРЕСА_1 .

Постановою прокурора м. Проскурова від 17 березня 1945 року вселено ОСОБА_8 в одну кімнату і кухню в квартирі по АДРЕСА_1 , ущільнивши ОСОБА_10 . Після виїзду ОСОБА_11 до чоловіка і решту житлової площі вважати за ОСОБА_8

01 березня 1950 року між ОСОБА_8 та домоуправлінням №1 укладено договір, згідно з яким квартиронаймач ОСОБА_8 здав одну кімнату під домоуправління строком на 3 роки. Вказаним договором було обумовлено, що після закінчення вказаного строку, договір може бути продовженим за згодою ОСОБА_8

Нумерацію будинку по АДРЕСА_1 , було змінено на АДРЕСА_1 , а в подальшому вказану вулицю перейменовано на АДРЕСА_1 .

16 вересня 1997 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою ОСОБА_8 , звернулась з заявою до відділу приватизації Хмельницького міськвиконкому про оформлення передачі у приватну власність квартири, яку вона займає.

Розпорядженням відділу приватизації виконкому Хмельницької міської ради від 20 жовтня 1997 року прохання наймача ОСОБА_1 задоволено і передано їй у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства, власником нежитлового приміщення площею 37,5 кв.м у АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету від 20 лютого 1992 року, є територіальна громада м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради, форма власності - комунальна.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 28 лютого 2008 року «Про надання службового приміщення міської комунальної власності народному депутату України ОСОБА_9 », надано народному депутату України ОСОБА_9 службове приміщення міської комунальної власності по АДРЕСА_1 , площею 37,5 кв. м на строк виконання депутатських повноважень під громадську приймальню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) встановлено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті, серед іншого: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду (стаття 52).

Відповідно до статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Частина 2 статті 9 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) закріплює за громадянином право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду.

Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 8 ЖК УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Частиною другою статті 7 ЖК УРСР визначено, що непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

У справі, яка переглядається судами установлено, що рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 20 лютого 1992 року надано повноваження на прийняття для розпорядження і управління комунальною власністю міста відділам і управлінням міськвиконкому, а також вирішено, що подальше розпорядження і користування комунальною власністю міста відділам і управлінням проводити з погодженням міськвиконкому; передачу державного майна до комунальної власності міста завершити до 20 березня 1992 року за формою акту згідно з додатком №2, 3 і здійснити подальшу державну реєстрацію новостворених підприємств згідно з Законом України «Про підприємства»; внести питання по затвердженню переліку об`єктів комунальної власності міста на розгляд міської ради народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 15 травня 2009 року нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 37,5 кв.м, передано з балансу житлово-експлуатаційної контори №2 на баланс управління житлово-комунального господарства.

Згідно з довідкою про склад сім`ї наймача, виданої ЖЕК №2 від 16 вересня 1997 року, у квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х кімнат, загальною площею 36,5 кв.м, житловою площею 26,8 м.кв, проживає і має право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - ОСОБА_1.

В порядку приватизації державного житлового фонду та згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартира АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, площею 26,8 кв.м, кухні, площею 5 кв.м, ванної кімнати, площею 2,8 кв.м, коридору - 1,9 кв.м, передана ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку зібраним у справі доказам та дійшли висновків, що ОСОБА_1 забезпечена житлом в межах норм, визначених чинним законодавством України, реалізувала своє право на приватизацію займаного нею житлового приміщення та під час розгляду справи не довела належними і допустимими доказами наявність у неї права користування спірним приміщенням площею 37,5 кв. м.

Так, суди дали оцінку тим обставинам, що листом від 12 березня 1963 року виконком Хмельницької міської Ради депутатів трудящих повідомляв ОСОБА_8 , що на його звернення, виконком не має можливості надати йому другу кімнату у займаній квартирі, а листом від 02 лютого 1968 року виконком Хмельницької міської Ради депутатів трудящих повідомляв ОСОБА_8 , що його прохання про покращення житлових умов буде розглянуте при заселенні житлових будинків в районі загальної забудови. Власних будинків у центрі міста міськвиконком не будує.

Судам надано належну оцінку поданим позивачем доказам та виходили з того, що вони не містять відомостей щодо розміру житлової і загальної площі квартири, яка надавалась її батькові - ОСОБА_8 , а також будь-яких даних про те, що спірне приміщення площею 37, 5 кв. м. було надано йому і перебувало у його користуванні. Таких відомостей не міститься і у договорі від 01 березня 1950 року, укладеному між ОСОБА_8 та домоуправлінням №1.

Установивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у неї права користування спірним приміщенням площею 37,5 кв. м, а також, що у вказаному приміщенні було здійснено самочинну прибудову, і що такими діями порушено права позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 37,5 кв. м, по АДРЕСА_1 , видане управлінням житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради 10 січня 2008 року територіальній громаді м. Хмельницького в особі Хмельницької міської ради, не порушує її права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позову, зокрема щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади міста на нежитлове приміщення площею 37,5 кв. м по АДРЕСА_1 та визнання за нею права користування вказаним приміщенням.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку аналогічним доводам позивача, а також всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про необхідність встановлення апеляційним судом факту самочинної добудови до кімнати, шляхом її огляду відповідно до положень статті 85 ЦПК України, стосуються дослідження доказів та на правильність висновків судів не впливають, оскільки за положеннями норм процесуального права обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В даному випадку факт самочинного будівництва не підлягав встановленню, шляхом огляду судом нежитлового приміщення за його місцезнаходженням, відповідно до положень статті 85 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про порушення прав позивача у зв`язку з розглядом апеляційним судом справи за її відсутності є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи, згідно яких зави і клопотання позивача, його представника, вирішені апеляційним судом у встановленому законом порядку, а розгляд справи 15 січня 2019 року за відсутності позивача не призвів до порушення її прав на участь у розгляді справи, оскільки усі викладені нею в апеляційній скарзі доводи належним чином перевірені судом з наданням відповідної правової оцінки. Крім того, про день, час та місце розгляду справи, призначеного на 15 січня 2019 року був належним чином повідомлений представник позивача, явку якого до суду у вказану дату остання не забезпечила і від якого не надходило будь-яких відомостей про неможливість з`явитися в судове засідання на призначену дату. Справа з 18 грудня 2018 року відкладалась на 15 січня 2019 року, сторона позивача двічі не з`являлась до апеляційного суду, при цьому жодним чином не була обмежена у реалізації наданих процесуальних прав, зокрема щодо подання клопотань та доведення обставин, якими обґрунтовується позов.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська