УКРАЇНА

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

Іменем України

9 січня 2020 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року,

за участю сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

за участю сторони захисту адвоката ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

у с т а н о в и л а:

Цим вироком у кримінальному провадженні під №12015100040000032, внесеному до ЄРДР 01.01.2015 р., ухваленим щодо обвинуваченого:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився в м. Житомир, має вищу освіту, одружений, працює начальником центральної вимірювальної лабораторії ДП в м. Чорнобилі, зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; несудимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень злочинів, передбачених ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.); ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.); ч. 2 ст. 289 КК України та йому призначене покарання:

- за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.) у виді обмеження волі строком на один рік із одночасним звільненням від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України в зв`язку із закінченням строків давності;

- за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.) у виді чотирьох років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна згідно ст. 77 КК України.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на один рік.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1; п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України на ОСОБА_9 покладено відповідні обов`язки.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про стягнення майнової шкоди відмовлено.

Також вироком ухвалено про відмову в задоволенні заяв ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_10 в частині речового доказу та зобов`язання вчинити певні дії.

Вироком суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 визнаний винуватим:

- у використанні завідомо підробленого документа;

- у вчиненні пособництва у підробленні документів, що видаються установою, яка має право видавати документи, і які надають права, з метою їх подальшого використання, вчиненому за попередньою змовою групою осіб;

- у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди.

Як визнав установленим у вироку суд першої інстанції, кримінальні правопорушення вчинені за таких обставин.

ОСОБА_9 з метою підробки паспорта громадянина України, посвідчення водія та ідентифікаційного коду платника податків для подальшого використання вказаних документів у власних цілях, у невстановлені досудовим розслідуванням час, та місці вступив у злочинну змову з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження.

Реалізуючи задумане, ОСОБА_9 виконуючі пособницькі дії в підробленні документів, які видаються та посвідчуються установою, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці у невстановлений досудовим розслідуванням час, передав невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка не уповноважена видавати зазначений документ, фотокартки із своїм зображенням на них.

Після чого, невстановлена досудовим слідством особа у невстановленому місці та при невстановлених обставинах, підробила офіційні документи, а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Житомир, виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , із зображенням в ньому фотокартки ОСОБА_9 , посвідчення водія на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Житомир, серії НОМЕР_2 видане 20.03.2012 Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АРК із зображенням в ньому фотографії ОСОБА_9 , ідентифікаційний код платника податків на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Потім, невстановлена слідством особа у невстановленому місці та при невстановлених обставинах, передала ОСОБА_9 указані підроблені документи.

Надалі, ОСОБА_9 15.12.2014 у невстановлений досудовим розслідуванням час, у невстановленому досудовим розслідуванні місці, з метою використання підроблених документів, через всесвітню мережу «Інтренет», знайшов оголошення про оренду автомобіля, марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_10 , який перебував у користуванні її чоловіка ОСОБА_12 , та домовився з останнім про зустріч.

15.12.2014 приблизно о 15 год. 00 хв. реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою отримання від ОСОБА_12 в оренду автомобіля, марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , перебуваючи по проспекту Гагаріна, 2а в м. Києві, показав ОСОБА_12 зазначені завідомо підроблені офіційні документи в копіях, на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим використавши їх таким чином.

Після чого, ОСОБА_9 15.12.2014 приблизно о 15 годині 00 хвилин перебував за адресою: м. Київ, пр-т Гагаріна 2а, де у нього виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння автомобілем марки «ЗАЗ Ланос», д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_10 , який перебував в користуванні ОСОБА_12 .

В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 , шляхом використання наведених підроблених документів на ім`я ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , під приводом оренди, незаконно заволодів належним ОСОБА_10 автомобілем марки «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 , зеленого кольору, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , вартістю 102466 гривень, який перебував в користуванні ОСОБА_12 .

Після чого, ОСОБА_9 з місця вчинення кримінального правопорушення зник розпорядившись майном яким він заволодів на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_10 матеріального збитку на загальну суму 102 466 гривні.

Не погодившись із ухваленим місцевим судом вироком, заступник прокурора м. Києва ОСОБА_5 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, доведеність винуватості та правильність юридичної кваліфікації діянь, 24.09.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій просить: вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 9 вересня 2019 року щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість; ухвалити апеляційним судом новий вирок, яким призначити покарання: за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.) у виді обмеження волі строком на один рік із одночасним звільненням від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України в зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.) у виді чотирьох років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. В решті цей вирок залишити без змін.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а самест. 75 КК України, яка не підлягає застосуванню, що призвело до неправильного звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, не призначення йому покарання у виді конфіскації майна, у зв`язку з чим покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

На переконання прокурора, суд не врахував, що ОСОБА_9 засуджувався за вчинення злочину за аналогічних обставин вироком Вишгородського районного суду Київської області від 14.05.2015 року. Крім того, в провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження №12014100100014683 від 29.12.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні двох епізодів аналогічних кримінальних правопорушень за схожою схемою, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого щире каяття, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність такої обставини. Жодним чином місцевим судом не обґрунтовано наявність такої пом`якшуючої обставини, як активне сприяння у розкритті злочинів.

На думку прокурора, висновки суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті, а саме виправлення засудженого та запобігання вчинення нових злочинів ним та іншими особами. Посилається на те, що в ході судового розгляду не здобуто даних, які дозволяють обґрунтовано застосувати до обвинуваченого інститут звільнення від відбування покарання. Одночасно з цим, суд першої інстанції за наявності передбачених в законі підстав, помилково не призначив за ч. 2 ст. 289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи представника потерпілої, який поклався на розсуд суду; доводи обвинуваченого і захисника ОСОБА_8 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити, за таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у використанні завідомо підробленого документа; у вчиненні пособництва у підробленні документів, що видаються установою, яка має право видавати документи, і які надають права, з метою їх подальшого використання, вчиненому за попередньою змовою групою осіб; у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди, за обставин, установлених вироком суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і об`єктивно підтверджені зібраними у встановленому порядку доказами, які ретельно досліджені, належно оцінені та детально викладені судом у вироку.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають фактичним даним, які містяться в наступних зібраних і докладно наведених у вироку джерелах доказів:

- поясненнняхобвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні указаних кримінальних правопорушень (злочинів), визнав повністю, дав показання у яких підтвердив обставини їх вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому;

- показаннях потерпілої ОСОБА_10 , яка підтвердила обставини заволодіння її ТЗ, в частині часу, місця та способу вчинення;

- розписці обвинуваченого від 15.12.2014 у копії (а.п. 57 том № 2), наданої ним потерпілій від імені ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій указується про те, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , береться в оренду ТЗ «ЗАЗ Ланос» д.н.з. НОМЕР_3 ;

- заяві потерпілої ОСОБА_10 щодо обставин учинення злочину за ст. 289 КК та наявності даних регламентованих ст. 55 КПК у провадженні у відношенні неї, з якої випливає, що у ній наводять дані, що є тотожні її ж поясненням в суді (а.с. 24 том № 2);

- завідомо підроблених офіційних документах в копіях, на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Житомир, виданого Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , із зображенням в ньому фотокартки ОСОБА_9 , посвідчення водія на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Житомир, серії НОМЕР_2 видане 20.03.2012 Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АРК із зображенням в ньому фотографії ОСОБА_9 , ідентифікаційний код платника податків на ім`я ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 38-49 том № 2), та інші, тож, як наслідок, суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадженняшляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ч. ч. 1-2, 4ст. 349 КПК України.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.); ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.); ч. 2 ст. 289 КК України, - є вірною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок у наведеній його частині, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.

Між тим, доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильності застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яка виявилась у застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_9 закону (ст. 75 КК України), який не підлягав застосуванню; а також невідповідності призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, яке є явно несправедливим через м`якість і виразилось у неправильному звільненні обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування покарання, колегія суддів уважає небезпідставними, цілком обґрунтованими та з ними погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року Про практику призначення судами кримінального покарання (в редакції Постанови Верховного Суду №11 від 6 листопада 2009 р.), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України (2341-14) стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимогст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Цих вимог закону суд першої інстанції не дотримав і, звільняючи ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання.

Як убачається з мотивувальної частини вироку /т. 4 а.с. 11/, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції врахував обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, те, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце реєстрації та проживання, його стан здоров`я, спосіб життя (раніше не судимий, має вищу освіту, не одружений), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає належні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважав за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 358, 289 КК України у виді обмеження та позбавлення волі без конфіскації майна, з огляду на положення ст. 77 КК України, із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК України зізвільненням від відбування покаранняз випробуванням, у відповідності до вимогст. 75 КК України.

Проте, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що обвинувачений працював і займався суспільно корисною працею. Поза увагою суду залишилися обставини вчинення кримінальних правопорушень, які були заздалегідь сплановані і між співучасниками яких існував чіткий розподіл ролей, розмір завданої потерпілій майнової шкоди, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які класифікуються як злочини невеликої й середньої тяжкості, так і як тяжкий злочин (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 12 КК України), спрямованими проти власності, авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об`єднань громадян, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого.

При цьому, звільняючи ОСОБА_9 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції не тільки припустився суперечностей у висновках, а також фактично не розмежував мотиви призначення самого покарання і мотиви звільнення від його відбування, чим порушив вимоги, передбачені абз. 6 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України.

Таким чином, на переконання колегії суддів, викладені обставини свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів без реального відбування ним покарання у виді позбавлення волі.

Отже, звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 із застосуванням статті 75 КК України від відбування призначеного судом першої інстанції основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, колегія суддів уважає таким, що пов`язане з неправильним застосуванням кримінального закону, який не підлягав застосуванню, повною мірою не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого, не сприятиме його виправленню та попередженню вчиненню як ним, так й іншими особами нових злочинів, а також за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.

А тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставіст. 75 КК України.

Згідно ізст. 409 КПК Українипідставами для скасування судового рішення прирозгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Тому в даному випадку відповідно до вимог ст. ст. 413,414,420 КПК Українинеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто застосування закону, який не підлягає застосуванню, що, як правильно вказує прокурор, потягло за собою неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна є підставами для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_9 покарання і ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції, як про це просить прокурор.

При ухваленні вироку в цій частині колегія суддів відповідно до вимогст. 65 КК Українивраховує, що ОСОБА_9 вчинив умисні злочини - тяжкий корисливий, середньої тяжкості і невеликої тяжкості, обставини їх вчинення, особу винного, який не працював, не має міцних певних сімейних чи соціальних зв`язків.

Обставиною, що пом`якшує покарання, - є щире каяття обвинуваченого.

Обставин, що обтяжують покарання, колегією суддів не встановлено.

А тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання у виді обмеження та позбавлення волі, яке належить відбувати реально, та додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Саме таке покарання, яке полягає в ізоляції та поміщенні до кримінально-виконавчої установи закритого типу, буде відповідати вимогамст. 65 КК Україниза своїм видом та буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_9 та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 3, 420 ч. 1 п. 2, ч. 2 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва ОСОБА_5 , задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року, ухвалений у кримінальному провадженні під №12015100040000032, внесеному 01.01.2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань, щодо ОСОБА_9 , в частині призначеного йому покарання, скасувати.

Призначити ОСОБА_9 покарання:

- за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.) - у виді обмеження волі на строк один рік із одночасним звільненням останнього від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності;

- за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011 р.)- у виді позбавлення волі на строк чотири роки;

- за ч. 2 ст. 289 КК України- у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією всього майна, окрім житла.

На підставіст. 70 КК Україниза сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з конфіскацією всього майна, окрім житла.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обчислювати з дня його затримання в порядку виконання вироку.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.

С У Д Д І:

ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 д е н к о