П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/433/19-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бойко В.М.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

14 січня 2020 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П.

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

представника позивача: ОСОБА_4

представника відповідача: Білобородової В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року (повний текст якого складено 04 листопада 2019 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 1019 від 19.12.2018 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та закрити адміністративне провадження щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії посадових осіб щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення й винесення постанови про накладення на нього адміністративного стягнення є неправомірними, оскільки його притягнуто до відповідальності за порушення санітарних норм. Натомість, згідно з затвердженою посадовою інструкцією директора СЗОШІ-ІІІ ступенів №1 м. Могилів-Подільського від 4 січня 2017 року, затвердженої Начальником управління освіти Могилів-Подільської міської ради Коноваловим В.Ф., до повноважень Костик В.В входить затвердження посадових інструкцій працівників школи та видання в межах своєї компетенції наказів, за допомогою яких власне здійснюється розподіл обов`язків щодо забезпечення нормального функціонування всіх напрямків діяльності та належних умов праці й навчання. З вересня 2018 року було видано наказ № 86-аг Про організацію харчування в 2018/2019 навчальному році. В рамках даного наказу здійснено функціональний розподіл обов`язків щодо забезпечення якості харчування та дотримання санітарного стану в харчоблоці. Так, заступнику директора з виховної роботи ОСОБА_2 було делеговано повноваження із застереженням взяття під особистий контроль та створення безпечних умов організації харчування дітей та забезпечення належного санітарно-епідемічного режиму. Також до повноважень заступника директора входило вжиття заходів впливу до осіб винних у виникненні епідемнеблагополуччя. Дане положення передбачало покладення на останнього обов`язків по забезпеченню створення безпечних умов організації харчування дітей та забезпеченню належного санітарно-епідеміологічного режиму, в тому числі і обов`язок звітувати на засіданнях педагогічної ради про стан організації харчування учнів та приймати заходи швидкого реагування в разі виявлення порушень санітарних чи гігієнічних норм.

На переконання позивача, з вищевикладеного вбачається, що директор СЗОШ №1 в м. Могилеві-Подільському має опосередковане відношення до організації порядку харчування, яке в даному конкретному випадку зводиться до здійснення фінансування закупівлі продуктів, а відповідальним за дотримання режиму харчування та дотримання санітарно- епідеміологічного режиму при харчуванні, зберіганні та приготуванні харчових продуктів було призначено ОСОБА_2 .

Крім того, відповідно до того ж наказу медичній сестрі школи ОСОБА_3 було доручено здійснювати контроль за роботою харчоблоку та посилити заходи направлені на попередження спалахів гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь. Тобто, підзвітними та відповідальним за санітарно-епідемічний стан було визначено ОСОБА_2 та медичну сестру ОСОБА_3 , які власне мали здійснювати контроль за всіма процесами, що реалізуються в харчоблоці СЗОШ І-ІІІ ст. №1 м. Могилева- Подільського.

Відтак, позивач вказав на те, що заходи адміністративного впливу, в тому числі і притягнення до адміністративної відповідальності, мали здійснюватися щодо осіб, визначених відповідальними за даний напрямок.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення № 1019 від 19.12.2018 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Закрито адміністративне провадження щодо ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40310643) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 17 708,61 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. Так апелянт посилається на те, що саме на ОСОБА_1 , як на директора навчального закладу, було покладено обов`язок забезпечити дотримання санітарних вимог та організацію харчування.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.304 КАС України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, 11 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № 0358. На момент складання протоколу він займав посаду директора СЗОШ І-ІІІ ст. № 1 м. Могилева-Подільського. Згідно з вказаним протоколом, у підвідомчому ОСОБА_1 навчальному закладі було зареєстровано спалах харчової токсикоінфекції серед учнів різних класів. ( а.с.10).

Під час проведення розслідування було встановлено ряд порушень, які, за висновком Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, стали чинниками спалаху харчової інфекції. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 0358 від 11 грудня 2018 під час проведення епідемічного розслідування спалаху харчової токсикоінфекції серед з СЗОШ І-ІІІ ступенів №1 м. Могилів-Подільського, внаслідок котрого до інфекційного відділення Могилів-Подільської ОЛІЛ з ознаками гострої кишкової інфекції було госпіталізовано 7 учнів.

В ході перевірки було встановлено ряд порушень, зокрема, асортимент продуктів, які реалізуються в шкільному буфеті не погоджений з органами Держпродспоживслужби; порушено умови зберігання масла вершкового масла (при плюсовій температурі), столовий посуд після миття як слід не просушується.

19.12.2018 на підставі вказаного вище протоколу прийнято постанову про адміністративне правопорушення № 1019 від 19.12.2018р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 42 КУпАП ( а.с. 10-11).

29 грудня 2018 року позивачем було подано до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів скаргу на постанову по справі про адміністративні порушення №1019 від 19 грудня 2018 року як до вищестоящого органу ( а.с. 12-13).

За результатами розгляду скарги, Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на адресу скаржника - ОСОБА_1 . було надіслано листа від 16 січня 2019 року № 602-121-19/236, зі змісту якого вбачається, що підстави для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 19 грудня 2018 року №1019 відсутні, а спеціалісти Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області діяли в межах повноважень. Крім того у постанові, так і в листі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів вказується, що саме зазначені там порушення стали чинниками виникнення та розповсюдження спалаху харчової токсикоінфекції в закладі освіти ( а.с. 14-15).

Вважаючи винесену відповідачем постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, відповідачем не було надано доказів правомірності прийняття оскаржуваної постанови, а відтак оскаржувана постанова винесена незаконно та підлягала скасуванню.

Колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, не погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" обов`язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах обов`язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок будь-якої інфекційної хвороби.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого Постановою КМУ від 02.09.2015 №667 (далі - Положення №667) Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та який реалізує державну політику, зокрема, у сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження).

Положеннями ст. 20 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, власники і адміністрація навчально-виховних закладів та громадяни, які організують або здійснюють навчальні та виховні процеси, зобов`язані забезпечити для цього умови, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров`я, гігієнічне виховання відповідних груп населення та вивчення ними основ гігієни. Режими навчання та виховання, навчально-трудове навантаження дітей і підлітків підлягають обов`язковому погодженню з відповідними органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до ст. 42 КУпАП порушення санітарних норм тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями ст. 252 КУпАП визначено, що посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що оскільки у навчальному закладі СЗОШ І-ІІІ ст. № 1 м. Могилева-Подільського було зареєстровано спалах харчової токсикоінфекції серед учнів різних класів, то посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області мали належні правові підстави для проведення відповідного розслідування.

Даючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача стосовно правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

З матеріалів справи слідує, що протоколом про адміністративне правопорушення № 0358 від 11 грудня 2018 року встановлено, що позивач вчинив порушення, передбачене ст. 42 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме 11.12.2018 о 11:50 під час проведення епідемічного розслідування спалаху харчової токсикоінфекції серед учнів СЗШ І-ІІІ ст. №1 м. Могилева-Поділського, внаслідок якого до інфекційного відділення Могилів-Подільскої ОЛІЛ з ознаками гострої кишкової інфекції було госпіталізовано 7 дітей, встановлено ряд порушень: асортимент страв, які реалізуються в шкільному буфеті не погоджено з органами Держпродспоживслужби; порушено умови зберігання масла вершкового (при плюсовій температурі; столовий посуд після миття як слід не просушується, що є п. п. 22, 23 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого спільним Наказом МОН та МОЗ України від 01.06.2005 №242/329, розділу 10 ДСанПіН 5.5.2.008-01 "Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу", ст. 20 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" №4004-ХІІ від 24.02.1994 року. Інші висновки відповідача у зазначеному протоколі відсутні.

Натомість, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції невірно трактував відомості, наведені у протоколі, вказавши, що допущені позивачем порушення були причинами спалаху харчової. Висновків щодо причин спалаху харчової інфекції відповідач не надавав, а лише констатував наявні під час проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) порушення санітарного законодавства при організації харчування дітей у навчальних закладах.

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції невірно проаналізовано зміст акту санітарно-епідеміологічного обстеження від 11 грудня 2018 (а.с. 26-28), в якому у розділі "Організація харчування" зазначено, що "перспективне меню погоджено з апелянтом, а асортимент не погоджено", за що фактично ОСОБА_1 і було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Слід також зазначити, що скасовуючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність обов`язку здійснювати позивачем, як керівником установи, контроль за безпекою і якістю продуктів харчування, а також за дотриманням санітарних норм у навчальному закладі, оскільки відповідальність за дотримання санітарних норм покладено на заступника директора ОСОБА_2. та медичну сестру ОСОБА_3.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковою зазначену позицію суду першої інстанції, враховуючи, що п. 14 "Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах", затвердженого спільним Наказом МОН та МОЗ України від 01.06.200 №242/329 визначено, що відповідальність за безпеку і якість продуктів харчування та продовольчої сировини готової продукції покладається на керівника закладу, якщо працівники харчоблоку входять до штатного розпису закладу.

Крім того, розділом 10 ДСанПіН 5.5.2.008-01 "Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально- виховного процесу" передбачено, що щоденний контроль за організацію і якістю харчування покладається на керівників навчальних закладів.

Також згідно з п.п. 3.17, 3.20 Розділу 3 Посадової інструкції директора СЗОШ І-ІІІ ст. №1 м. Могилева-Подільського ОСОБА_1. директор закладу виконує такі посадові обов`язки, зокрема, забезпечує дотримання вимог щодо охорони дитинства, санітарно-гігієнічних, протипожежних норм і правил техніки безпеки, вимог безпечної життєдіяльності дітей і працівників; контролює організацію харчування та медичного обслуговування учнів.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для однозначного висновку про те, що саме на керівника закладу освіти, в даному випадку ОСОБА_1 , було покладено обов`язок забезпечити дотримання санітарних вимог та організацію харчування, що вказує на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що на позивача лише покладався обов`язок здійснювати фінансування закупівлі продуктів.

Відтак, відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 42 КУпАП саме позивача, а не заступника директора ОСОБА_2. та медичну сестру ОСОБА_3., як на це помилково вказує суд першої інстанції.

Слід також зазначити, що позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог дотримання санітарного законодавства при використанні будь-якої води: питної чи централізованого постачання, а за порушення вимог санітарного законодавства, а саме організації харчування, що виразилось у тому, що асортимент страв, які реалізуються в шкільному буфеті не погоджено з органами Дерлспродспоживслужби, на чому наголошував відповідач як в суді першої інстанції, так і в своїй апеляційній скарзі.

При цьому, висновки суду першої інстанції щодо можливого джерела гострої інфекції не мають суттєвого значення для вирішення даної справи, що вказує на неналежне дослідження обставин справи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення № 1019 від 19.12.2018 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 42 КУпАП винесена за повного та об`єктивного дослідження обставин справи та на підставі належних та допустимих доказів, а тому підстави для її скасування відсутні.

Також колегія суддів вказує на помилковість висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Однак, Законом України "Про судовий збір" №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 року, такі особи не віднесені до кола суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до випадків, за подання яких судовий збір не справляється.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 23.01.2015 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" припис ч. 4 ст. 288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями ст. 5 Закону №3674-VI, якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним.

Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми ч. 4 ст. 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону №3674-VI, а тому за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом №3674-VI.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст.ст. 287, 288 КУпАП, ст.ст. 2, 3, 4 Закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору.

КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання адміністративного позову на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв`язку з цим, за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом №3674-VI, також сплаті не підлягає.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №306/17/16-а та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі №728/1327/16-а.

Проте, судом першої інстанції не враховано вказані норми чинного законодавства України.

За правилами ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивач не зобов`язаний був сплачувати судовий збір у розмірі 2708,61 грн., оскільки останній звільнений від такої сплати і не позбавлений права звернутися з відповідною заявою про повернення помилково сплаченого судового збору.

Стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., то колегія суддів вказує на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку витрат на надання правової допомоги у цивільній справі у порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України, такі витрати були здійсненні у справі про визнання незаконним та скасування наказу №269-к про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за завдану моральну шкоду (а.с. 61).

Натомість, в межах даної справи оскаржується постанова про адміністративне правопорушення № 1019 від 19.12.2018 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., не дослідив належним чином ту обставину, що такі витрати не пов`язані з розглядом саме даної справи, чим порушив вимоги ст. 132, 139 КАС України, що вказує на необґрунтованість оскаржуваного рішення суду в цій частині.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження відмовити.

Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 січня 2020 року.

Головуючий

Біла Л.М.

Судді

Гонтарук В. М. Курко О. П.