Справа № 344/280/20

Провадження № 1-кс/344/179/20

У Х В А Л А

10 січня 2020 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області,-

В С Т А Н О В И В:

в скарзі вказано, що 23/12/2019 представником ОСОБА_4 ОСОБА_3 надіслано слідчому Івано-Франківського ВП ГУНП у Івано-Франківській області ОСОБА_5 клопотання про проведення слідчих дій, що підтверджується фіскальним чеком про поштове відправлення №0216014023952. Відповідно до інформації про відстеження відправлення клопотання було отримано 26/12/2019. Станом на день подання скарги клопотання представника потерпілої не розглянуто, відповідь не надано, що є порушенням строку який передбачений ч.1 ст. 220 КК України, просив зобов`язати слідчого Івано-Франківського ВП ГУНП у Івано-Франківській області ОСОБА_6 розглянути подане клопотання.

Скаржник в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Подав суду клопотання за змістом якого просив відкласти розгляд скарги в зв`язку з перебуванням за межами України та провести розгляд скарги в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Оболонському районному суду м. Києва.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, клопотань щодо реалізації прав суду не подано.

Відповідно до п. 10 ст. 290 КПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду клопотання.

Учасники спору, які не прибули в судове засідання не надали суду доказу наявності поважних причин для оголошення в судовому засіданні перерви.

Питання участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції регулюється ст. 336 КПК України, частиною першою якої передбачено, що судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

При цьому, статтею 336 КПК України визначений виключний перелік випадків, у яких суд може постановити ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно з ч. 2 ст. 336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження.

Представник скаржника в клопотанні не навів аргументів в підтвердження виключних підстав передбачених ст. 336 КПК України та не послався на докази, які б підтверджували наявність таких підстав, представником наведено в клопотанні взаємно суперечливу інформацію про перебування за кордоном та одночасно про доручення іншому суду здійснення засіданні в режимі відеоконференції, також представником не надано доказів в підтвердження існування технічної можливості в Оболонському районному суді м. Києва для проведення судового засідання в режимі відеоконференції на визначену дату та годину. Таким чином клопотання скаржника позбавлено правових підстав.

За змістом скарги скаржник просить зобов`язати слідчого розглянути клопотання про проведення слідчих дій, які полягають у проведенні обшуку у приміщеннях, які розташовані у м. Івано-Франківську, вул. Тролейбусна 1 з метою відшукання доказів у кримінальному провадженні.

В підтвердження факту отримання слідчим вказаного клопотання скаржником подано копію фіскального чеку №ПН215600426655 від 23/12/2019 та трекінг відправлення, згідно з яким лист отримано 26/12/2019.

З копії фіскального чеку не доведено вміст поштового відправлення, тобто, що слідчому направлено саме клопотання про проведення слідчих дій; не можливо встановити відправника рекомендованого листа.

В свою чергу абзц. 27 п. 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв`язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). З аналізу зазначеної норми вбачається, що розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням, є доказом надання (оплати) послуг поштового зв`язку, проте він не дає можливості слідчому судді перевірити вміст поштового відправлення і не містить повної адреси одержувача.

Вміст поштового відправлення містить бланк опису вкладення, який згідно з п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.

Відтак, копія фіскального чеку №ПН215600426655 від 23/12/2019 є доказом надання (оплати) послуг поштового зв`язку, проте не є належним доказом надіслання та отримання слідчим клопотання.

Так скаржник звернувся до суду зі скаргою про вирішення їх зі слідчим кримінального процесуального спору, однак не подав суду будь-яких достовірних, релевантних доказів щодо встановлення обставин на підтвердження його скарги на бездіяльність слідчого щодо розгляду клопотання поданого стороною захисту в строк передбачений ч.1 ст. 220 КПК України, оскільки не можливо встановити дату отримання клопотання слідчим та який саме документ ним отримано. Таким чином не можливо встановити чи має місце бездіяльність слідчого з приводу розгляду клопотання.

Важливо особливо відзначити, що відповідно до змісту ст. ст. 7, 22 КПК України обов`язок доказування відповідних обставин та обов`язок надання суду доказів на підтвердження відповідних обставин процесуальним законом безпосередньо покладено на суб`єкта звернення до суду.

Однак всупереч відповідному обов`язку суб`єкт звернення до суду подав суду скаргу, не подав суду відповідних доказів та не з`явився в судове засідання.

Також, за змістом ч.1-2 ст. 324 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

Згідно з ч.3 ст. 324 КПК України у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Таким чином слідчий самостійний в його процесуальній діяльності.

Так в ст. 343 КК України встановлено кримінальну відповідальність за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов`язків або добитися прийняття незаконного рішення.

Отже особа, яка звернулась до слідчого судді зі скаргою на дії суб`єкта кримінального провадження зобов`язана довести перед судом порушення ним правових норм, що визначають їх обов`язок у відповідному правовідношенні.

Так, у справі «Трегубенко проти України» Європейський суд з прав людини зробив категоричний висновок про те, що суспільна потреба передбачає і правильне застосування закону, що для даного виду скарг передбачає необхідність виконання суб`єктом звернення до суду його обов`язку щодо форми та змісту клопотання, надання суду доказів, а не припущень.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Miroпubovs і інші проти Латвії, §§ 62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], § 66, поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене.

Однак національним законодавством та міжнародно-правовими зобов`язаннями України суб`єкту звернення до суду з клопотанням не гарантовано право на використання звернення до суду з метою зловживання процесуальними правами.

Отже правові підстави скарги перед судом не доведено.

Відповідно до зазначеного суд,-

П О С Т А Н О В И В :

в задоволенні скарги відмовити.

Ухвала не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя ОСОБА_1