Справа № 420/6488/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах доньки - інваліда першої групи, дитини до 16 років ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (вул.Софіївська, буд.79, с.Йосипівка, Овідіопольський район, Одеська область, 67811) про визнання протиправним та скасування рішення №671-VII від 02.10.2019 року Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379396) про відмову надавати допомогу, зобов`язати Йосипівську сільську раду Овідіопольського району Одеської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2019 року про забезпечення медичними засобами, стягнути моральну шкоду у розмірі 65000,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах доньки - інваліда першої групи, дитини до 16 років ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (вул.Софіївська, буд.79, с.Йосипівка, Овідіопольський район, Одеська область, 67811) про визнання протиправним та скасування рішення №671-VII від 02.10.2019 року Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379396) про відмову надавати допомогу, зобов`язати Йосипівську сільську раду Овідіопольського району Одеської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2019 року про забезпечення медичними засобами, стягнути моральну шкоду у розмірі 65000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною до 16 років та інвалідом першої групи. Через особливості її стану у свої 13 років вона потребує памперсів. До цього часу дані медичні засоби надавалися оскільки фінансове забезпечення здійснювалося районним бюджетом. Під час проведення децентралізації в країні та створення ОТГ(об`єднаних територіальних громад) цей обов`язок покладений на сільську раду за місцем реєстрації інваліда- дитини. А отже це Йосипівська сільська рада Овідіопольського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04379369. Вона повинна виділяти кошти, які перераховуються до медичних установ, що здійснюють забезпечення медичними засобами. Які згодом зможе отримати Вероніка.

Вона потребує памперсів орієнтовного розміру №2 виробник Seni у кількості 4 упаковки по 30 штук на один календарний місяць. Хоча потреба є у більшій кількості. В день навіть при дуже бережливому використанні - 5-6 памперсів. Розміру пенсії катастрофічно не вистачає на цю потребу. Адже вартість цих засобів приблизно становить на місяць 1600 грн. Після припинення видачі родина опинилася в дуже скрутному фінансовому стані. Покрити ці витрати з пенсії дуже важко. Повноцінно робити мати не має змоги - Вероніка потребує постійного догляду (розумові відхилення, пересування у інвалідному візку).

09.09.2019 року матір`ю-законним представником ОСОБА_1 була подана до відповідача заява про забезпечення інваліда памперсами.

На що відповідачем надано Рішення №671-УІІ-від 02.10.2019 року про відмову через брак коштів. Але сільська рада, як юридична особа, не є банкротом. Кошти постійно надходять у бюджет. Не має жодної підстави у відмові.

Вважаючи Рішення №671-VII від 02.10.2019 року про відмову через брак коштів Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області протиправним, незаконним та таким що дуже грубо порушує права дитини і інваліда, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідач - Йосипівська сільська рада Овідіопольського району Одеської області заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що 28 вересня 2019 року відбулося засідання постійної комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради. На розгляд комісії було винесено питання про розгляд заяв щодо надання матеріальної допомоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 яка представляє інтереси дитини - інваліда, ОСОБА_2 Комісія, розглянувши заяви вищевказаних осіб, прийняла рішення - відмовити останнім у наданні матеріальної допомоги в зв`язку відсутністю грошових коштів, згідно бюджету сільської ради на 2019 рік, що був прийнятий рішенням сесії 28-VII № 557 від 20.12.2018 року Йосипівської сільської ради з кошторисом, яким передбачені тільки захищені видатки ( оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг та енергоносіїв). Забезпечення інвалідів і дітей - інвалідів технічними та іншими засобами бюджетом на 2019 рік не передбачено.

На підставі висновку комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради на даний вид заходу кошти не передбачалися у зв`язку з їх відсутністю. Комісія вирішила пропонувати сесії депутатів відмовити громадянам до прийняття даних статей в бюджеті на 2020 рік.

Сесія 33-VII № 671 від 02.10.2019 року Йосипівської сільської ради, врахувавши висновок комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради вирішила: відмовити у наданні матеріальної допомоги заявнику ОСОБА_1 і перенести розгляд даного питання при затвердженні бюджету сільської ради на 2020 рік.

Ухвалою суду від 07.11.2019 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В зв`язку із перебуванням головуючого по справі судді Єфіменко К.С. у відпустці, судом розглянута справа у перший його робочий день - 11.01.2020 року.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановлює наступні факти та обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною до 16 років та інвалідом першої групи. Через особливості її стану у свої 13 років вона потребує памперсів.

09.09.2019 року матір`ю-законним представником ОСОБА_1 була подана до відповідача заява про забезпечення інваліда памперсами.

28 вересня 2019 року відбулося засідання постійної комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради. На розгляд комісії було винесено питання про розгляд заяв щодо надання матеріальної допомоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 яка представляє інтереси дитини - інваліда, ОСОБА_2 Комісія, розглянувши заяви вищевказаних осіб, прийняла рішення - відмовити останнім у наданні матеріальної допомоги в зв`язку відсутністю грошових коштів, згідно бюджету сільської ради на 2019 рік, що був прийнятий рішенням сесії 28-VII № 557 від 20.12.2018 року Йосипівської сільської ради з кошторисом, яким передбачені тільки захищені видатки ( оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг та енергоносіїв). Забезпечення інвалідів і дітей - інвалідів технічними та іншими засобами бюджетом на 2019 рік не передбачено.

На підставі висновку комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради на даний вид заходу кошти не передбачалися у зв`язку з їх відсутністю. Комісія вирішила пропонувати сесії депутатів відмовити громадянам до прийняття даних статей в бюджеті на 2020 рік.

Сесія 33-VII № 671 від 02.10.2019 року Йосипівської сільської ради, врахувавши висновок комісії з питань бюджету та фінансів Йосипівської сільської ради вирішила: відмовити у наданні матеріальної допомоги заявнику ОСОБА_1 і перенести розгляд даного питання при затвердженні бюджету сільської ради на 2020 рік

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За частиною 2 вказаної статті обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні територіальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними та міськими радами, що не передбачає перебування органів місцевого самоврядування різних рівнів у взаємному підпорядкуванні.

Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV особа з інвалідністю - це особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV державна політика України у сфері реабілітації осіб з інвалідністю гарантує матеріально-технічне, фінансове, кадрове і наукове забезпечення системи реабілітації. Реалізація державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями осіб з інвалідністю забезпечують розробку і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю.

За приписами ст. 11 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами, зокрема створюють умови для забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів), технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом та реабілітаційними послугами.

Статтею 26 вказаного нормативно-правового акту держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, зокрема є спеціальні засоби для самообслуговування та догляду.

Рішення про забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення приймається медико-соціальними експертними комісіями (лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей з інвалідністю) на підставі медичних показань і протипоказань, а також соціальних критеріїв.

За медичними показаннями встановлюється необхідність надання особі з інвалідністю технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності особи з інвалідністю.

Із наведених вище положень законодавства вбачається, що, зокрема місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідальні за реалізацію державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю і, відповідно, створення умов для забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Варто відзначити, що Закон України від 21.03.1991 № 875-XII визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Так, статтею 4 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII визначено, що діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає, зокрема у забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 5 вказаного нормативно-правового акту порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

За приписами ст. 10 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Законодавець у ст. 38 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII чітко регламентував, що особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги із соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо), а також автомобілі, крісла колісні з електроприводом-- за наявності відповідного медичного висновку.

Механізм безоплатного забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами (далі - технічні засоби) для якнайбільшої компенсації функцій ушкоджених органів, з метою медичної та соціальної реабілітації інваліда або дитини-інваліда з вираженими порушеннями функцій органів та систем визначається Порядком забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами (далі - Порядок), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1301 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними та іншими засобами».

Відповідно до положень п. 3 Порядку забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів технічними засобами здійснюється на підставі медичного висновку за рахунок та в межах коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначену мету.

За приписами п. 6 Порядку облік інвалідів і дітей-інвалідів, які мають право на безоплатне забезпечення технічними засобами (далі - облік), ведуть управління охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, Міністерство охорони здоров`я Автономної Республіки Крим (далі - територіальні органи охорони здоров`я) за зареєстрованим місцем проживання осіб, тримання під вартою або відбування кримінального покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною до 16 років та інвалідом першої групи. Через особливості її стану у свої 13 років вона потребує памперсів..

Оскільки відповідач не забезпечив ОСОБА_2 памперсами, матір`ю-законним представником ОСОБА_1 було подано до відповідача заяву про забезпечення інваліда памперсами. Однак відповідачем було повідомлено позивачу, що основною причиною незабезпечення зазначеними вище технічними засобами є відсутність фінансового ресурсу для фінансування відповідних програм та заходів, спрямованих на забезпечення осіб з інвалідністю засобами догляду.

У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень є правовим орієнтиром адміністративного судочинства. Відтак, гарантоване законом право позивача на отримання від держави в особі уповноважених органів засобів реабілітації та відповідний обов`язок відповідача не можуть бути поставлені у залежність від його бюджетних асигнувань та фінансових ресурсів. Нормативно обґрунтованих доказів зворотнього відповідачем не надано.

Із урахуванням викладених обставин у їх сукупності, суд вважає, що відповідач на підставі положень ст. 11 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV, ст. 5 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII, п.п. 3, 6 Порядку повинні були вжити заходів щодо забезпечення позивача необхідними технічними засобами (памперсами), однак протиправно не зробив цього. Належних та достатніх доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Отже, суд вважає, що зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2019 року про забезпечення медичними засобами.

Щодо відшкодування моральної шкоди щодо з відповідача в розмірі 65000,00 грн., суд вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак позивачем в порушення приписів ст.77 КАС України, не надано доказів настання моральної шкоди, страждань, втрат здоров`ю, порушення встановлених відносин, розладів у родині тощо, а тому відсутній повний склад деліктного правопорушення щодо заподіяння моральної шкоди позивачу, відповідальність за який передбачений ст.ст.22,1166,1167 ЦК України.

Крім того, позивач у позовній заяві просив подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, доведено наявність правових підстав для зобов`язання відповідачів вирішити питання щодо виділення коштів та здійснення видатків третій особі на закупівлю та забезпечення позивача необхідними технічними засобами реабілітації (калоприймачами «Coloplast 6300»). У свою чергу, суд вважає, що відповідачі не надали достатніх та переконливих доказів на підтвердження безпідставності позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для присудження на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.139, 241-246,263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №671-VII від 02.10.2019 року Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379396) про відмову надавати допомогу

3. Зобов`язати Йосипівську сільську раду Овідіопольського району Одеської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2019 року про забезпечення медичними засобами.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.