ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року м. Київ № 826/1411/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., за участю секретаря судового засідання Корніюк А.В.,

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Димова Д.Ф.,

представника відповідача 1 та відповідача 7 Новіцької Л.О.,

відповідача 3 Крижанівського С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом громадянина Республіки Арменії ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київської області, Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70; Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області; Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 1; Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області, Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України

про визнання бездіяльності протиправною,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Республіки Арменії ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київської області, Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70; Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області; Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 1; Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області, Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання бездіяльності протиправною.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб відповідачів порушені його права. Так, Державна пенітенціарна служба України жодним чином не реагує на його звернення з приводу порушень установами виконання покарань, де він перебував та на даний час відбуває покарання, його прав та умов тримання під вартою, відповіді всіх відповідачів по справі на його численні запити, скарги, запити його представників, адвокатів є не чим іншим як формальною відпискою, яку державні органи часто виконують в термін, встановлений відповідним законодавством. У зв`язку з незабезпеченням дотримання і порушенням прав, гарантованих йому Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, законами України «Про попереднє ув`язнення», Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими законодавчими актами. Крім того вказує, що з метою щоб припинити небезпечну для нього поведінку з боку різних суб`єктів владних повноважень і в решті врятувати своє життя він звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 14.05.2015р. (а.с. 190-200 том 7) позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора стосовно ОСОБА_1 , які полягають у:

- порушенні абз.5 ч.2 ст.8 Закону «Про попереднє ув`язнення», а саме в утриманні його разом із особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;

- у переміщенні ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора в супроводі співробітників підрозділу Київського військового воєнізованого формування в масках і кінолога зі службовою собакою в період з 27.10.2013 по 15.02.2014;

- у неможливості передачі ОСОБА_1 продуктів, ліків і наданні йому першої медичної допомоги без присутності співробітників підрозділу Київського військового воєнізованого формування в масках;

- у порушенні ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме через невідповідність побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним правилам;

- у відмові ОСОБА_1 надати в камеру утримання стіл зі стільцем для роботи з документами;

- в порушенні ч.1 с.107, ч.5 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме в порушенні права ОСОБА_1 на телефонні розмови у зв`язку з відмовою в наданні можливості зателефонувати хворій матері;

- в установленні над прогулянковими двориками № 1, № 2, № 3 сектора максимального рівня безпеки Київського слідчого ізолятора, де утримувався ОСОБА_1 , облаштування для приглушення сигналів мобільного зв`язку;

- в упередженому ставленні до ОСОБА_1 з боку посадових осіб і персоналу Київського слідчого ізолятора;

- у фальсифікації протоколів стосовно застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на максимальні строки;

- в застосуванні до ОСОБА_1 під надуманими приводами дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на Новий рік та на дні народження.

2. Визнати незаконним і скасувати рішення Київського слідчого ізолятора щодо взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік як схильного до протиправних дій та втечі.

3. Визнати незаконним і скасувати рішення Київського слідчого ізолятора щодо взяття ОСОБА_1 на спеціальний облік як схильного до суїциду.

4. Визнати протиправними і скасувати стягнення, накладені на ОСОБА_1 у період його перебування в Київському слідчому ізоляторі.

5. Визнати протиправними і упередженими дії Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно ОСОБА_1 , які полягають:

- у порушенні абз.4 ч.1 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме, в обмеженні його прав на звернення з проханнями і скаргами до адміністрації установи;

- у порушенні ст.9 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а саме в обмеженні права сповідувати і практикувати будь-яку релігію;

- у переведенні ОСОБА_1 щотижня з однієї камери до іншої;

- в обмеженні права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя;

- у порушенні ч.3 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом обмеження надання ОСОБА_1 побачень з адвокатом Зайцевою М.О.;

- у недопущенні адвоката Зайцевої М.О. до ОСОБА_1 під час застосування до нього дисциплінарних стягнень;

- у порушенні ч.5 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом обмеження права ОСОБА_1 на телефонні розмови;

- у порушенні ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України у зв`язку з невідповідністю побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним вимогам;

- у порушенні абз.3 ч.1 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме права ОСОБА_1 на гуманне відношення до нього та повагу його гідності;

- в упередженому ставленні до ОСОБА_1 з боку посадових осіб і персоналу Бердичівської виправної колонії № 70;

- у порушенні прав ОСОБА_1 на отримання належної медичної допомоги та лікування.

6. Визнати протиправним і скасувати стягнення, накладені на ОСОБА_1 в період відбування покарання в Бердичівській виправній колонії № 70.

7. Визнати протиправною і скасувати постанову начальника Бердичівської виправної колонії № 70 Оберемка В.Б. від 01.09.2013 року про розміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в карцер строком на 15 діб.

8. Визнати протиправною і скасувати постанову начальника Бердичівської виправної колонії № 70 Оберемка В.Б. від 27.09.2013 про переведення ОСОБА_1 13.09.13 в одиночну камеру строком на три місяці.

9. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві і Київській області стосовно ОСОБА_1 , які полягають у відмові надати забезпечити надання йому в камеру утримання в Київському слідчому ізоляторі стола зі стільцем для роботи з документами.

10. Визнати протиправною і скасувати вказівку заступника начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві і Київській області від 28.10.2013 № 10-5166 стосовно ОСОБА_1

11. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, які полягають у приховуванні незаконних дій Київського слідчого ізолятора Управління стосовно ОСОБА_1

12. Визнати протиправними дії Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, які полягають у приховуванні незаконних дій Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно ОСОБА_1 .

13. Визнати протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України, що полягає у відсутності будь-якого реагування на порушення і беззаконня стосовно ОСОБА_1 .

14. Визнати протиправними дії Державної пенітенціарної служби України, які полягають у приховуванні незаконних дій Вінницької установи виконання покарань № 1, Київського слідчого ізолятора, Бердичівської виправної колонії № 70, Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області стосовно ОСОБА_1

До суду відповідач Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київської області надав заперечення на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 188-191 т.1, а.с. 1-7 т.7).

До суду відповідач Київський слідчий ізолятор надав заперечення на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 192-209 т.1, ).

До суду відповідач Вінницька установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області № 1 надав заперечення на позовну заяву, згідно якого вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 217-222 т.1).

До суду відповідач Управління державної пенітенціарної служби в Житомирській області надав заперечення на позовну заяву, згідно якого вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 8-11 т.7).

До суду відповідач Бердичівська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70 надав заперечення на позовну заяву, згідно якого вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 12-15 т.7).

До суду відповідач Міністерство юстиції України надав відзив на позовну заяву, згідно якого вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 95-116 т.8).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2014р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянської Я.І. від 26.05.2014р. прийнято адміністративну справу до свого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2014р. закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу №826/1411/14 до судового розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2016р. замінено відповідача Державну пенітенціарну службу України на правонаступника Міністерство юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2017р. призначено судове засідання у справі № 826/1411/14 на 01.11.2017 р. на 10:00 год. за адресою: м. Київ, Велика Васильківська, 81-А, зал судових засідань № 120, в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції у справі № 826/1411/14 за участю позивача громадянина Республіки Арменія ОСОБА_1 Бердичівській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70 (13306, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Нізгурецька, 1).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2019р. призначено судове засідання у справі № 826/1411/14 на 24.09.2019 р. на 10:00 год. за адресою: м. Київ, Велика Васильківська, 81-А, зал судових засідань № 120, в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції у справі № 826/1411/14 за участю позивача громадянина Республіки Арменія ОСОБА_1 Бердичівській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70 (13306, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Нізгурецька, 1).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2019р. у задоволенні заяви представника позивача адвоката Димова Д.Ф. про відвід судді Добрянській Я.І. від розгляду адміністративної справи № 826/1411/14 - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019р. поновлено провадження у справі. Призначено справу до розгляду на 26.11.2019р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2019р. клопотання представника Міністерства юстиції України про заміну сторони у справі задоволено частково, залучено в якості співвідповідача у справі №826/1411/14 - Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України. У задоволенні клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Голови комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11.12.2019р. про відвід секретаря судового засідання у адміністративній справі № 826/1411/14 - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2019р. адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо:

1. Визнання протиправними і упередженими дії Вінницької установи виконання покарань № 1 щодо ОСОБА_1 , які полягають:

- у порушенні абз.10 ч.2 ст.8 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме в утриманні ОСОБА_1 разом з особами, що раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, служби безпеки, прокуратури, юстиції, Державній кримінально-виконавчій службі України, в суді;

- у порушенні абз.5 ч.2 ст.8 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме в утриманні ОСОБА_1 разом з особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;

- у порушенні ч.1 ст.8 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме в утриманні ОСОБА_1 в одиночній камері;

- у порушенні ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме у невідповідності побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним правилам;

- у фальсифікації протоколів про застосування дисциплінарних стягнень до ОСОБА_1 шляхом поміщення в карцер на максимальний строк.

2. Визнання протиправними і відмінити дисциплінарні стягнення, накладені на ОСОБА_1 у період його утримання у Вінницькій установі виконання покарань № 1.

2. Визнання протиправними дії Київського слідчого ізолятора:

- щодо його розміщення на спеціальний пост Київського слідчого ізолятора в період з 08.11.2012р. по 21.04.2013р;

- щодо переміщення ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора в супроводженні закріплених працівників Київського слідчого ізолятора, двох співробітників спеціального підрозділу в масках і кінолога зі службовою собакою у період з 13.10.2011 по 13.06.2013;

- про визнання протиправними дій Київського слідчого ізолятора щодо його побиття 24.11.2012 співробітниками спеціального підрозділу в масках;

- про недопущення до нього 09.01.2013р. адвоката Петренко І.Л.;

- щодо фальсифікації протоколів про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді поміщення в карцер на максимальні строки, застосування під надуманими приводами цих стягнень у вигляді поміщення в карцер на Новий рік та на дні народження, а також оскарження дисциплінарних стягнень, накладених на ОСОБА_1 протягом його перебування в Київському слідчому ізоляторі;

3. Визнання протиправною і скасування вказівки першого заступника начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області Шейкіна І.В. від 13.11.2012 № 10-5156 в частині, що стосується ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У зв`язку з наведеним позивач просить задовольнити уточнений адміністративний позов.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Махарадзе, Республіка Грузія, національність - курд езіт, громадянин Вірменії, освіта середня, неодружений.

За підозрою вчинення злочину затриманий 12.07.2010р.

18.03.2011р взятий під варту на підставі постанови Шевченківського районного суду м.Києва від 19.03.2011р.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2012р, який набув законної сили 22.04.2013р, ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна за статтями 27 ч.3, 70, 263 ч.1, 348, 115 ч.2 .п.1, 6, 8, 11, 12 КК України.

Початок строку покарання 12.07.2010р.

Як вбачається з листа прокуратури м.Києва від 13.03.2014р № 16-11096-12, адресованого представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Бєлоусову Ю.Л. рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в м.Києві та Київській області (протокол від 08.05.2013 № 28) засудженому ОСОБА_1 визначено вид установи виконання покарань - виправна колонія максимального рівня безпеки із відбування покарання у приміщеннях камерного типу (а.с.43 т.3).

З 28.03.2011р по 13.10.2011р ОСОБА_1 перебував у Вінницькій установі виконання покарань № 1.

Із 13.10.2011 р до 13.06.2013р, а також з 27.10.2013р до 15.02.2014р ОСОБА_1 перебував в Київському слідчому ізоляторі.

Із 13.06.2013р до 24.10.2013р, а також з 05.04.2014р по даний час - ОСОБА_1 перебуває у Бердичівській виправній колонії № 70.

11.07.2013р. та 25.07.2013р. перебував у Житомирській установі виконання покарань № 8.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у справі, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, що зумовлює необхідність їх часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до приписів ст.1 та 2 цього Кодексу кримінально-виконавче законодавство України, яке складається з Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно з ч.1 ст.7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч.2 ст.7 Кодексу).

Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.3 ст.7 Кодексу). .

Статтями 8 та 9 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено перелік основних прав і обов`язків засуджених, а статтею 107 - права і обов`язки засуджених до позбавлення волі. При цьому згідно з ч.2 ст.151 Кримінально-виконавчого кодексу України стосовно засуджених до довічного позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені ст.107 цього Кодексу.

Завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань покладається на Державну кримінально-виконавчу службу (ст.1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України).

Згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» (далі - Постанова) передбачено ліквідувати Державну пенітенціарну службу України та установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Ураховуючи звернення позивача до суду з даним позовом 05.02.2014р та встановлений ст..122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, судом оцінюються вимоги позивача щодо протиправності дій Київського слідчого ізолятора за період його перебування в цій установі з 27.10.2013р до 15.02.2014р. а саме:

1. Визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора стосовно ОСОБА_1 , що полягають:

- в переміщенні ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора у супроводженні співробітників підрозділу Київського воєнізованого формування в масках і кінолога зі службовою собакою в період з 27.10.2013р по 15.02.2014р;

- у неможливості передачі ОСОБА_1 продуктів, ліків і наданні йому першої медичної допомоги без присутності співробітників підрозділу Київського військового воєнізованого формування в масках.

Учасниками справи не заперечувалося, що в період з 27.10.2013р по 15.02.2014 р. переміщення ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора здійснювалося в супроводі декількох співробітників спеціального воєнізованого формування ДКВС України, в тому числі, кінолога із службовою собакою, в присутності яких також відбувалися побачення ОСОБА_1 з адвокатами, передавались йому продукти, ліки.

Аналізуючи правомірність оскаржуваних зазначених дій працівників Київського слідчого ізолятора, суд виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, супроводження ОСОБА_1 під час переміщення по території Київського слідчого відповідними працівниками воєнізованого формування, а також кінолога із собакою здійснювалося на підставі вказівки начальника управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області від 28.10.2013р № 10-5166 (а.с18 т.6), адресованої начальнику Київського слідчого ізолятора та командиру Київського МВФ.

Згідно з указаною вказівкою з метою здійснення належного контролю, надійної охорони засудженого ОСОБА_1 та інших осіб, які утримуються в Київському слідчому ізоляторі та виношують наміри скоїти втечу з-під варти, ухилитись від кримінальної відповідальності, а також схильні до підкупу персоналу, слідчого ізолятора начальника Київського слідчого ізолятора та командира Київського МВФ зобов`язано здійснювати виведення, зокрема, засудженого ОСОБА_1 на слідчі дії, санобробку, прогулянку та інші необхідні переміщення лише у супроводі закріплених працівників слідчого ізолятора, двох співробітників підрозділу воєнізованого формування та кінолога із службовою собакою. Окрім того, зазначено про необхідність закріпити двох відповідних працівників для приймання всіх посилок, передач (бандеролей), які надійшли на ім`я ОСОБА_1 , а також для їх контрольного огляду та видачі. Проведення спеціальних заходів зобов`язано здійснювати в суворій відповідності до п.6.8 Положення про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.07.2013 № 1325/5., яким передбачено право особового складу Київського МВФ використовувати засоби індивідуального захисту частин тіла (маски).

Надалі вказівкою начальника управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області від 14.01.2013р № 10-162 (а.с. … кінець т.5) з огляду на те, що поведінка засудженого ОСОБА_1 не викликає занепокоєння щодо втечі з місць позбавлення волі начальника Київського слідчого ізолятора та командира МПСП зобов`язано здійснювати виведення названого засудженого на слідчі дії, санобробку, прогулянку та інші необхідні переміщення лише в супроводі закріплених працівників слідчого ізолятора та кінолога зі службовою собакою,

Статтею 12 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що воєнізовані формування - підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.

Положенням про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03.07.2013 № 1325/5, до функцій зазначеного воєнізованого формування, поміж іншого, віднесено:

- участь в організації переміщення особливо небезпечних засуджених та засуджених до довічного позбавлення волі до місць відбування покарань (п.3.4);

- участь у заходах з організації охорони об`єктів ДКВС України (п.3.5);

- проведення оглядів і обшуків території житлової та виробничої зон, речей засуджених і осіб, узятих під варту, оглядів інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території об`єктів ДКВС України, на якій встановлені режимні вимоги, а також вилучення заборонених речей і документів п.3.8);

- забезпечення правопорядку, додержання встановленого законом та іншими нормативно-правовими актами порядку виконання і відбування покарання в УВП і СІЗО та на прилеглій до них території (п.3.9);

- забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на об`єктах ДКВС України (п.3.10).

Згідно з приписами статті 19 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби під час виконання завдань з виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених цим Законом, мають право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України "Про міліцію" та іншими законами України, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.

Відтак, чинним законодавством України передбачено можливість участі співробітників воєнізованих формувань Державної виконавчо-кримінальної служби України з використанням службових собак щодо забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на об`єктах ДКВС України.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що супроводження вказаними особами разом із службовими собаками засудженого ОСОБА_1 під час його переміщення по території Київського слідчого ізолятора є правомірним.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» законні вимоги та розпорядження посадових і службових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України є обов`язковими для виконання. Невиконання законних вимог і розпоряджень цих осіб та втручання в їх діяльність тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином правові підстави для задоволення вищевикладених позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

При цьому суд зауважує, що прокуратура м.Києва за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на вищевказані дії Київського слідчого ізолятора в листі від 27.12.2013р № 16-11036-12, адресованого представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного законодавства Бєлоусову Ю.Л. також дійшла висновку про правомірність цих дій і відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування (а.с.137-138 т.3).

Вирішуючи позовні вимоги щодо порушення ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», а саме: невідповідність побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним правилам суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.11 Закону «України «Про попереднє ув`язнення» визначено, що особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Згідно з частиною 2 цієї статті норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра.

З листа прокуратури м.Києва від 13.03.2014р № 16-11096-12, адресованого представнику Уповноваженого Верховної Ради Украни з прав людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Бєлоусову Ю.Л., вбачається, що засуджений ОСОБА_1 утримувався в камерному приміщенні № 141 для засуджених до довічного позбавлення волі (сектор максимального рівня безпеки Київського слідчого ізолятора). Камера перебуває в технічно справному стані. Щотижня йому надавалася можливість приймати душ. Заступник начальника Київського слідчого ізолятора Долгій І.Ю. під час перевірки повідомив, що ОСОБА_1 отримує харчування згідно встановлених норм за розпорядком установи. Якість харчування перевірялася черговим помічником начальника установи та черговим фельдшером (а.с.43-44 т.3).

Листом Державної пенітенціарної служби від 23.12.2013р № 2/2/2-6909-13/С-4468/1 на адресу представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Бєлоусову Ю.Л., побутові умови утримання засудженого ОСОБА_1 відповідають правилам санітарії та гігієни. Камера, де він утримується має задовільний технічний стан, забезпечення необхідним інвентарем та обладнанням, у тому числі для вживання їжі та відпочинку (а.с.132-133 т.3).

Розміри вікна забезпечують доступ денного світла, свіжого повітря. У камері є відгороджений санвузол, температурний режим в камері підтримується в межах 18-20 градусів С. 06.11.2013 р в камері ОСОБА_1 мало місце засмічення санвузла, вжито заходів щодо прочищення каналізаційної системи. Порушень законодавства щодо умов утримання не виявлено.

З висновку управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області від 11.12.2013р. за матеріалами перевірки скарги ув`язненого ОСОБА_1 щодо комунально-побутових умов та безпідставного супроводу співробітниками підрозділу воєнізованого формування при переміщенні на слідчі дії, санобробку, прогулянку інше вбачається, що матеріально-побутові та санітарні умови утримання ОСОБА_1 відповідають установленим правилам утримання, технічний стан приміщень задовільний. В камері, де утримується ОСОБА_1 , є умови для підтримання особистої гігієни. Освітлення камери у справному стані. Миття в лазні згідно з графіком, на території лазні працює перукарня, послугами якої ОСОБА_1 не користується (а.с.134-135 т.3).

Згідно з довідкою Київського слідчого ізолятора без реквізитів (а.с.136 т.3). засуджений ОСОБА_1 утримувався в камері 142, яка обладнана умивальником, санвузлом, все в робочому стані, є проточна вода. Відповідно до затвердженого графіка раз на тиждень здійснюється санобробка камери.

Відповідно до довідки Київського слідчого ізолятора від 24.02.2012 р будівлі, в яких розташовані камери, використовуються значний період часу. Корпусу для засуджених більше 100 років, корпусу для ув`язнених - більше 80 років. У в`язку з цим стан деяких камерних приміщень потребує проведення капітального ремонту. Керівництвом слідчого ізолятору постійно вживаються заходи, спрямовані на покращення технічного стану будівель. Постійно проводиться просушка стін, обробка уражених грибком поверхонь дезінфекційними та протигрибковими засобами. В камерних приміщеннях установи проводяться ремонтні роботи. Незважаючи на тривалий термін експлуатації обладнання водопровідних та каналізаційних мереж, співробітниками Київського слідчого ізолятора, які відповідають за справний технічний стан даних мереж, постійно проводяться профілактичні огляди та поточні ремонти вказаних мереж: прочистка каналізаційних труб, усунення течій, заміна непрацюючих сантехнічних вузлів та деталей.

Матеріально-побутові та санітарні умови відповідають вимогам тримання, технічний стан приміщення, де утримувався ОСОБА_1 , задовільний. У камерах є необхідні умови для підтримання особистої гігієни. Температурний режим та вологість повітря відповідають вимогам законодавства. Щотижнево ОСОБА_1 надавалась можливість примати душ та проводилось прання білини. Прилади освітлення знаходились у справному стані та забезпечували достатнє для опрацювання документів та для читання освітлення (а.с.51 т.3).

Листом прокуратура м.Києва від 27.12.2013р № 16-11036-12 повідомила представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного законодавства Бєлоусову Ю.Л., що підтверджено забезпечення в Київському слідчому ізоляторі засудженого ОСОБА_1 триразовим харчуванням, щоденною прогулянкою, санітарною обробкою, постільними речами, іншими видами матеріально-побутового забезпечення. В камері є телевізор. Обладнання камери в робочому стані (а.с.137-138 т.3).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вказані доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо доводів позивача про неодноразові необґрунтовані протиправні відмови працівників Київського слідчого ізолятора надати йому в камеру утримання стіл із стільцем для роботи з документами у зв`язку необхідністю листування з різними особами, органами, установами та судами суд зазначає наступне.

Згідно з довідкою Київського слідчого ізолятора від 24 лютого 2014 року за час перебування в Київському слідчому ізоляторі ОСОБА_1 утримувався в камерних приміщеннях №№ 344, 165, 290, 15, 142, 200, 214а, 157, 293, 18, 139, 141, які обладнані місцем для сидіння, створені умови для роботи з документами та умови для приймання їжі, відпочинку. Камери обладнані меблями, інвентарем і предметами відповідно до Переліку, що міститься в додатку 5 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2003р. № 275 (а.с.51 т.3).

Статтею 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» визначено, що особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Відповідно до ч.1 ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

Відповідно до пункту 17 Правил розпорядку установ виконання покарань камери, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2003р № 275, для тримання осіб, які відбувають покарання у виді арешту, довічного позбавлення волі, та ПКТ виправних колоній забезпечуються інвентарем та іншими предметами за нормами,

установленими переліком (додаток 5 до цих Правил).

Згідно з указаним Переліком камери ДІЗО, ПКТ (ОК), секторів середнього рівня безпеки, карцерів колоній (секторів) максимального рівня безпеки, а також для засуджених до арешту мають містити:

- ліжка металеві або вагонного типу за чисельністю засуджених (камери ДІЗО, ПКТ (ОК), карцера, у яких засуджені відбувають стягнення, обладнуються відкидними металевими ліжками, які зачиняються на замок);

- стіл для вживання їжі - 1.

- лавка на довжину столу - 1-2.

- настінна шафа або закрита полиця з кількістю ніш за чисельністю засуджених - 1.

- вішалка для верхнього одягу - 1.

- тумбочка - 1 на дві особи.

- гучномовець - 1.

- кран водогінний - 1.

- раковина під умивальник - 1.

- санвузол (відгороджений) - 1.

- урна для сміття - 1.

- розетки електромережі - 1.

Норма забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення виправної колонії максимального рівня безпеки, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2012р № 118/5 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України», передбачає, що в камері для засуджених до арешту, тих, що утримуються в дільниці посиленого контролю, секторі максимального рівня безпеки, для засуджених до довічного позбавлення волі та тих, кому вироком суду призначено термін відбування покарання у приміщенні камерного типу для осіб чоловічої статі мають розміщуватись:

- ліжко металеве - шт. 1 на особу;

- стіл - шт.1;

- лава на довжину стола - шт.1;

- шафа особиста - шт. 1 на дві особи

- гучномовець 1

- бак для питної води ємністю 15 л з водорозбірним краном, кришкою, кухлем і тазом - компл. 1

- підставка під бак для питної води - шт. 1

- телевізор - шт.1

- підставка під телевізор - шт.1

- санвузол (відгороджений) - шт.1:

- унітаз (вічко) - шт.1

- змивний бачок - шт.1

- умивальник (для чоловіків) - шт.1

- кран водорозбірний (для чоловіків) - шт.1

- ванна для миття ніг (для чоловіків) - шт.1

- умивальник зі змішувачем (для жінок) - шт.1

- піддон з душовою сіткою на гнучкому шлангу (для жінок) - компл.1

- дзеркало на умивальник - шт.1

- полиця настінна для туалетних речей - шт.1

- вішалка настінна на 2 гачки на умивальник - шт.1

- килимок гумовий - шт.2

- урна для сміття - шт.1

інвентар для прибирання.

Крім того, норма забезпечення меблями, інвентарем і предметами господарчого призначення слідчого ізолятора, затверджена наказом МЮ від 27.07.2012р № 1118/55 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України» передбачає, що в камері сектору максимального рівня безпеки, довічного позбавлення волі має розміщуватись:

- ліжко металеве - шт.1 на особу;

- стіл - шт.1;

- лава на довжину стола - шт.1;

- шафа особиста - шт.1 на дві особи;

- гучномовець - шт.1;

- бак для питної води ємністю 15 л з водорозбірним краном, кришкою, кухлем і тазом - комл. 1;

- підставка під бак для питної води - шт.1;

- телевізор - шт.1;

- підставка під телевізор - шт.1;

- санвузол (відгороджений): - шт.1;

- унітаз (вічко) -шт.1;

- змивний бачок - шт.1;

- умивальник (для чоловіків) - шт.1;

- кран водорозбірний (для чоловіків) - шт.1;

- ванна для миття ніг (для чоловіків) - шт.1;

- умивальник зі змішувачем (для жінок) - шт.1;

- піддон з душовою сіткою на гнучкому шлангу (для жінок) - шт.1;

- дзеркало - шт.1;

- полиця настінна для туалетних речей - шт.1;

- вішалка настінна на 2 гачки - шт.1;

- килимок гумовий - шт.2;

- урна для сміття - шт.1;

- інвентар для прибирання.

Таким чином кожний з викладених вище переліків містить стіл та лаву на довжину столу та не передбачає наявності окремого столу для роботи з документами та стільця.

Відсутність у вищевказаних переліках окремого столу для роботи з документами, а також стільця, унеможливлює надання цих меблів в камеру на вимогу особи, засудженої до довічного позбавлення волі. Відтак, дії Київського слідчого ізолятора щодо відмови ОСОБА_1 надати вищезгадані меблі є правомірними, і у суду відсутні підстави для визнання цієї відмови протиправною.

Водночас суд зауважує, що згідно з довідкою Київського СІЗО за 2014 рік (інших реквізитів довідка не містить) (а.с. 6-7 т.7) камерні приміщення № 142, 143, в яких з 27.10.2013 по 15.02.2014 утримувався ув`язнений ОСОБА_1 , обладнані такими предметами:

- ліжко металеве (1 на особу);

- тумбочка (1 на дві особи);

- полиця для туалетних речей (1);

- полиця для зберігання продуктів харчування (1);

- вішалка настінна на 3-5 гачків (1);

- гучномовець (1);

- кран водогінний (1);

- санвузол (відгороджений) (1);

- урна для сміття (1).

Тобто, всупереч вищевказаним нормам забезпечення меблями камер, де утримуються особи, засуджені до довічного позбавлення волі, в камері ОСОБА_1 відсутні стіл з лавою на довжину столу, що є порушенням законодавства.

При цьому у заяві від 23.12.2013р (а.с.82-86 т.1), адресованій Представнику Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини - керівнику Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Білоусову Ю.Л., засуджений ОСОБА_1 зазначав про відсутність столу в камерах, де він утримувався, що унеможливлювало нормальне прийняття їжі та роботу з документами.

Ураховуючи повноваження суду щодо виходу за межі позовних вимог з метою повного захисту прав та інтересів позивача, надані ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне вийти за межі заявлених позивачем вимог і визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора щодо незабезпечення ОСОБА_1 у камерах, де він утримувався з 27.10.2013р по 15.02.2014р, необхідними столом та лавами.

Щодо доводів позивача про порушення ч.1 с.107, ч.5 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме в порушенні права ОСОБА_1 на телефонні розмови, зокрема, шляхом відмови в можливості зателефонувати хворій матері суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи адвокат позивача Петренко І.Л. звернулася до Київського слідчого ізолятора із адвокатським запитом від 08.11.2013р № 114/7 (а.с.64 т.1) стосовно надання інформації про підстави позбавлення можливості засудженого ОСОБА_1 на телефонні розмови.

Листом від 18.11.2013р № 24963 (а.с.66 т.1) адвоката Петренко І.Л. повідомлено про те, відповідно до п.3.6 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5, засуджені до позбавлення волі, вироки щодо яких набрали законної сили, які на підставі ст.90 Кримінально-виконавчого кодексу України тимчасово залишені в СІЗО або переведенні до СІЗО з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії, в разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з іншим кримінальним провадженням або в разі прийняття рішення про тимчасову видачу іншій державі тримаються відповідно до Закону України «Про попереднє ув`язнення». Одержання цими особами посилок і передач, а також купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюються в порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України для призначеного їм рівня безпеки виправної колонії. Виходячи з наведеного вимоги вказаних законів та нормативно-правових актів не передбачають телефонні розмови засуджених, які тимчасово переведені до слідчого ізолятора.

Згідно з ч.1 ст.107 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до позбавлення волі мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Згідно з ч.5 ст.110 цього Кодексу засудженим надається право на телефонні розмови без обмеження їх кількості під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених.

Пунктом 46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань визначено, зокрема, що засудженим за нормами, установленими Кримінально-виконавчим кодексом України дозволяються короткострокові і тривалі побачення та телефонні розмови. Побачення і телефонні розмови між засудженими, які перебувають в установах виконання покарань, не дозволяються.

Начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері.

Адміністрація установи за наявності технічної можливості забезпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації, згідно з графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реєструється у спеціальному журналі.

Як вбачається з доповідної записки від 26.08.2014, адресованої Голові Державної пенітенціарної служби України (а.с.233-236 т.6), співробітниками цього державного органу перевірялась скарги засудженого ОСОБА_1 стосовно відмови адміністрації Бердичівської виправної колонії № 70 йому в наданні можливості 19.07.2014 здійснити телефонний дзвінок через відсутність закордонного телефонного зв`язку. За наслідками перевірки факту звернення позивача щодо надання можливості у той день здійснити телефонний дзвінок не виявлено. У письмовому поясненні начальник сектору та начальник відділення СПС для утримання засуджених до довічного ув`язнення Бердичівської виправної колонії № 70 пояснили, що засудженим сектору довічного позбавлення волі надаються телефонні розмови, які провадяться за рахунок засудженого під контролем представників адміністрації. Згідно з графіком телефонні розмови надаються з 9:00 до 11:00 год., з 15:00 год. до 17:00 год. Факт надання телефонної розмови реєструється в спеціальному журналі, який знаходиться в черговій частині. При цьому згідно з указаним журналом засуджений ОСОБА_1 неодноразово здійснював телефонні дзвінки із таксофону як по території Російської Федерації та Республіки Арменія.

З журналу обліку засуджених до довічного позбавлення волі, яким надаються платні телефонні розмови, розпочатого з 05.05.2013 вбачається надання засудженому ОСОБА_1 низки телефонних розмов (а.с.214-218 т.6), які здійснюються відповідно до установленого графіка (а.с.219 т.6) та списку (а.с.220 т.6).

Як вбачається з доповідної записки управління внутрішньої безпеки та протидії корупції ДПС України від 25.09.2012 № 8/2-5047-13/ко-3765, А-3633/1 (а.с161-162 т.1), адресованої першому заступнику Голови ДПС України генерал-лейтенанту внутрішньої служби Сидоренку С.М., в Бердичівській виправній колонії № 70 встановлено таксофони, з яких засуджені мають право телефонувати рідним чи близьким, згідно із затвердженим графіком та під контролем представника адміністрації, при цьому факт надання розмови засудженому реєструється у спеціальному журналі.

Бердичівською виправною колонією № 70 не заперечується ненадання позивачу у період з 24.09.2013 по 27.09.2013 року можливості користуватися телефонним зв`язком.

З листа Державної пенітенціарної служби України від 15.01.2014 № 8/1-257-14/3-5556 (а.с.90-94 т.1), адресованого адвокату Зайцевій М.О., вбачається що обмеження телефонних переговорів засуджених до довічного позбавлення волі у період з 24.09.2013 по 27.09.2013 мало місце внаслідок несправного стану таксофонного апарату, який розміщений на території сектору для тримання засуджених до довічного позбавлення волі. Після проведення відповідних ремонтних робіт (проведено заміну плати з акумуляторною батареєю) співробітником ВАТ «Укртелеком» 27.09.2013 роботу даного таксофону було відновлено. Будь-яких умисних дій, які могли стати наслідком несправності роботи зазначеного таксофонного апарату не виявлено.

Актом Бердичівської виправної колонії № 70 від 27.09.2013 (а.с.26 т.5) підтверджується, що 27.09.2013 проведено ремонт таксофонного апарата, який встановлено в секторі довічного позбавлення волі , під час якого проведено заміну плати з акумуляторногю батареєю.

Згідно з довідкою начальника відділу ІТЗО зв`язку та інформатизації старшого лейтенанта внутрішньої служби Вітюк О.Л. від 14.08.2014 (а.с.228 т.6) станом на 13.08.2014 в Бердичівській виправній колонії № 70 встановлено 12 таксофонних апаратів, всі які знаходяться в робочому стані.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вказані доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи позовні вимоги щодо неправомірності установлення над прогулянковими двориками № 1, № 2, № 3 сектора максимального рівня безпеки Київського слідчого ізолятора, де утримувався ОСОБА_1 , приладів для приглушення сигналів мобільного зв`язку, які характеризуються сильним випромінюванням та негативно впливають на його здоров`я, суд зазначає наступне.

Київський слідчий ізолятор зазначив про наявність на його балансі приладу «Пригнічувач мобільних телефонів Y-2000», який з жовтня 2011 року перебуває в неробочому стані, на підтвердження чого суду надано копію довідки від 24.02.2014р. Згідно з цією довідкою прилад «Пригнічувач мобільних телефонів Y-2000», вироблений 14.11.2007, введений в експлуатацію - 24.03.2008, інвентарний номер - 10490908, що перебуває на балансі Київського слідчого ізолятора, є в неробочому стані і знаходиться на складі відділу ІТЗО. Інші пристрої пригнічування мобільного зв`язку на території ізолятора відсутні.

Крім того, згідно з актом від 24.02.2014р, складеним відповідними посадовими особами Київського слідчого ізолятора, за результатами комісійного обстеження прогулянкових двориків 5 корпусного відділення Київського слідчого ізолятора, засобів приглушення CGM сигналу в ході перевірки не виявлено.

Беручи до уваги докази, надані Київським слідчим ізолятором докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість вищевказаної вимоги позивача, що зумовлює необхідність відмови в її задоволенні.

Щодо доводів позивача в упередженому ставленні до нього з боку посадових осіб і персоналу Київського слідчого ізолятора суд зазначає наступне.

Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України до основних прав засуджених, поміж іншого, віднесено право на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди.

При цьому позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів, відтак дана вимога не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання незаконним і скасування рішення адміністрації Київського слідчого ізолятора щодо взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік як схильного до протиправних дій та втечі та як схильного до суїциду.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.03.2013р № 460/5, ув`язненим та засудженим надається соціально-психологічна та педагогічна допомога, порядок надання якої визначено розділом VIII цих Правил.

Згідно з п.1.5 цього розділу названих Правил, крім основних виховних заходів, у СІЗО проводиться цілеспрямована індивідуально-профілактична робота з виявлення осіб, які належать до груп ризику (схильні до суїциду, втечі, створення конфліктних ситуацій, зі слабкими розумовими здібностями), з попередження конфліктних ситуацій тощо.

З листа Державної пенітенціарної служби України від 15.01.2014 № 8/1-259-14/П-5557 (а.с.77 т1), адресованого адвокату Петренко І.Л., вбачається, що у період перебування ОСОБА_1 у Київському слідчому ізоляторі він перебував на профілактичному обліку як особа, що схильна до скоєння втечі.

Перебування на обліку засудженого ОСОБА_1 як схильного до протиправних дій та втечі зі слідчого ізолятора у зв`язку з отриманням про це оперативної інформації підтверджується довідкою без реквізитів заступника начальника Київського слідчого ізолятора капітана внутрішнього служби Легенького В.П. (а.с.198 т.1).

Згідно з довідкою старшого оперуповноваженого Київського слідчого ізолятора капітана внутрішньої служби Подзорова О.В. від 14.01.2014р засуджений ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, схильна до втечі згідно з рапортом від 04.11.2012.

Як вбачається з рапорта старшого оперуповноваженого Київського слідчого ізолятора капітана внутрішньої служби Подзорова О.В. від 04.11.2012р, адресованого начальнику Київського слідчого ізолятора, зазначено про наявність в оперативного відділу інформації про те, що низка ув`язнених, в тому числі й ОСОБА_1 , які утримуються в Київському слідчому ізоляторі, виношують наміри скоїти втечу з-під варти та ухилитись від кримінальної відповідальності, з огляду на що запропоновано поставити ОСОБА_1 разом з іншими ув`язненими на оперативно-профілактичний облік як схильних до втечі.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що постановлення на вищевказаний облік позивача жодним чином не порушує його права, що зумовлює необхідність відмовити у задоволенні його вимог про протиправність дій Київського слідчого ізолятора щодо постановки на такий облік.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними і скасування стягнення, накладені на нього у період його перебування в Київському слідчому ізоляторі .

Згідно з п.6.1 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013р № 460/5, порядок заходів заохочень і стягнень, що застосовуються до ув`язнених, визначено статтями 14 та 15 Закону України «Про попереднє ув`язнення».

Відповідно до п.6.3 цих Правил правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки (п.6.3 згаданих Правил).

Заходи заохочення і стягнення у СІЗО можуть також застосовувати перший заступник начальника СІЗО та заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, за винятком поміщення ув`язнених до карцеру.

Про стягнення начальником СІЗО виносяться постанова а про накладення дисциплінарного стягнення

Про виявлене порушення вимог режиму посадовою особою СІЗО складається вмотивований рапорт, який подається на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 24), що зберігається у черговій частині СІЗО (п.6.4 Правил).

Пунктом 6.5 Правил визначено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув`язненого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.

При цьому згідно з п.6.10 Правил заходи заохочення і стягнення до засуджених застосовуються у порядку, визначеному статтями 130-135 Кримінально-виконавчого кодексу України та відповідно до пунктів 6.2 - 6.7 цієї глави.

Відповідно до статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених, поміж іншого, може застосовуватися такий захід стягнення як догана.

Згідно із характеристикою на засудженого ОСОБА_1 (а.с.52 т.3), за час перебування в Київському слідчому ізоляторі з 13.10.2011р по 15.02.2014р він зарекомендував себе злісним порушником, заохочень не мав. На заходи соціального та режимного характеру реагує негативно. Мав 13 стягнень, одне з яких не погашене в установленому порядку.

Оскільки ухвалою суду від 24.12..2019р .в частині оскарження 12 дисциплінарних стягнень, накладених на позивача Київським слідчим ізолятором, його позовні вимоги залишено без розгляду, то оцінювання правомірності накладення дисциплінарного стягнення судом належить здійснювати лише стосовно догани за зберігання заборонених предметів (постанова начальника Київського слідчого ізолятора від 06.11.2013р № 1026).

Щодо доводів позивача про визнання дій Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно нього протиправними і упередженими, що полягають у порушенні абз.4 ч.1 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме, в обмеженні його прав на звернення з проханнями і скаргами до адміністрації установи.

Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженим надано право, зокрема, звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні заяви подаються у двох примірниках, один з яких з відміткою про отримання залишається у засудженого.

Статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України до прав засуджених до позбавлення волі, поміж іншого, віднесено право здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені.

Пункт 23 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2003 № 275, надає право засудженим до довічного позбавлення волі одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості; звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб.

Пунктами 43 та 45 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2003 № 275, визначено порядок відправлення засудженими листів і звернень, які здійснюються тільки через адміністрацію установ виконання покарань.

Згідно з доводами позивача у Бердичівській виправній колонії № 70 відсутній механізм реалізації права засуджених на звернення зі скаргами та проханнями, які елементарно не приймаються для їх подальшого направлення адресатам. Позивач стверджує про неприйняття у нього звернень для відправлення адресатам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та його адвокат неодноразово оскаржували в адміністративному порядку неналежну організацію роботи Бердичівської виправної колонії № 70 з листами та зверненнями громадян.

При цьому на вказані звернення отримували численні відповіді про відсутність порушень.

Так, листом Державної пенітенціарної служби України від 21.11.2013 № 2/2/1-6200-13/С-4643 (а.с.137-138 т.1), направленим на адресу Київського СІЗО для ознайомлення засудженого ОСОБА_1 , останнього поінформовано про те, що листування засуджених в Бердичівській виправній колонії № 70 здійснюється відповідно до вимог статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктів 43, 45 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Усі звернення засуджених у встановлені чинним законодавством строки направляються за належністю. Відповіді про наслідки розгляду звернень оголошуються їм під підпис.

Листом Державної пенітенціарної служби України від 15.01.2014 № 8/1-257-14/3-5556 (а.с.90-94 т.1), адвоката ОСОБА_1 Зайцеву повідомлено про те, що:

- згідно з «Журналом прийому з особистих питань засуджених сектору довічного позбавлення волі керівництвом установи» із засудженим ОСОБА_1 персонально проведено 38 бесід, у ході яких йому роз`яснювались встановлені вимоги відбування покарання та вирішувались поточні побутові питання;

- засуджений направляв та отримував кореспонденцію шляхом листування. Зокрема, перебуваючи в установі, він направив 8 листів до різних інстанцій (з них два закритих) та отримав шістдесят один лист;

- випадків відмови у прийнятті заяв, скарг або кореспонденції від засудженого ОСОБА_1 не виявлено.

Довідкою виконуючого обов`язки начальника відділу нагляду та безпеки Бердичівської виправної колонії № 70 лейтенанта внутрішньої служби Бондара О.П. від 23.10.2013(а.с.44 т.5) підтверджується, що за неодноразовими зверненнями ОСОБА_1 із заявами та скаргами до адміністрації установи у період з 13.06.2013 по 16.10.2013 адміністрацією установи та представниками Державної пенітенціарної служби України з ним неодноразово проводились.

Згідно з довідкою начальника відділу нагляду та безпеки Бердичівської виправної колонії № 70 старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_4 Д. (а.с.86-89 т.5) за період з 13.06.2013 по 25.10.2013 на адресу ОСОБА_1 до Київського слідчого ізолятора надійшов 61 лист.

З огляду на вказані докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Бердичівської виправної колонії № 70 щодо порушення гарантованих законом прав позивача на звернення з проханнями і скаргами, тому підстави для задоволення вищевказаної вимоги позивача відсутні.

Щодо доводів позивача про порушення ст.9 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а саме в обмеженні права сповідувати і практикувати будь-яку релігію суд зазначає наступне.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає про порушення Бердичівською виправною колонією № 70 ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на заборону йому сповідувати будь-яку релігію, зокрема шляхом носіння бороди, стверджуючи, що носіння бороди жодним чином не суперечить інтересам громадської безпеки, не створює загрози, здоров`ю, правам і свободам інших осіб. Відтак, заборона позивачу носити бороду ущемляє його право сповідувати обрану релігію.

При цьому відповідно до ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Згідно з ч.2 цієї статті Конвенції зазначено, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 35 Конституції України кожному гарантовано право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Частиною 1ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України до основних прав засуджених, поміж іншого, віднесено право на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов`язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обмежень, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.107 цього Кодексу засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Водночас відповідно до ч. 3 ст.107 згаданого Кодексу засуджені зобов`язані:

- дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

- утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

- виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії;

- виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

- дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Відповідно до приписів.1 ст.128 Кримінально-процесуального кодексу України у колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов`язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені цим Кодексом.

Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов`язків, а також установлених вимог режиму відбування покарання (ч.5 ст.128 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Пунктом 95 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 № 275, який є обов`язковим для виконання, визначено необхідність дотримання в установах виконання покарань санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. У зв`язку з цим засудженим чоловікам забороняється мати бороду, дозволяється мати коротку зачіску.

Відтак, заборона Бердичівської виправною колонією № 70 засудженому до позбавлення волі ОСОБА_1 носити позивачу бороду є правомірною, тому підстави для визнання такої заборони протиправною у суду відсутні.

Щодо доводів позивача у переведенні ОСОБА_1 щотижня з однієї камери до іншої.

Стверджуючи про щотижневе переведення із однієї камери до іншої, позивач зазначає, що із засобів масової інформації, зокрема газети «Закон та обов`язок», він дізнався, що в секторі № 12, де він утримувався, також утримуються засуджені, хворі на туберкульоз та ВІЛ-інфіковані, тому переведення з камери в камеру, де перебував такий хворий, загрожує його здоров`ю та суперечить санітарно-гігієнічним вимогам.

Пунктом 84 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено, що засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або дільниці посиленого контролю; з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю (додаток 33 до цих Правил). Із звичайного жилого приміщення - в ПКТ колонії максимального рівня безпеки (додаток 34 до цих Правил). Засуджені, які під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу, виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки по закінченню терміну тримання у цій дільниці переводяться до дільниці посиленого контролю (додаток 33 до цих Правил).

Частиною 3 ст.88 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що при переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.

Пунктом 95 згаданих Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлено, що в установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Зокрема, періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об`єктів комунально-побутового призначення.

При цьому Правила не містять заборон/рекомендацій для установи виконання покарань утримувати засудженого виключно в одній камері, що, дає суду підстави прийти до висновку про наявність у Бердичівської виправної колонії № 70 права щодо можливості переміщення засудженого ОСОБА_1 з однієї камери в іншу.

Доводи позивача про ймовірність зараження туберкульозом або ВІЛ спростовується інформацією, що міститься в листі Бердичівської виправної колонії № 70 від 08.08.2013 № 2873 (а.с.106 т.1), адресованому адвокату ОСОБА_1 Зайцевій М . О ., відповідно до якої в секторі довічного позбавлення Бердичівської виправної колонії № 70 утримується 1 засуджений, що перехворів туберкульозом. В установі виділена окрема локальна дільниця для засуджених, що хворіли туберкульозом. Ці особи утримуються на загальних підставах. ВІЛ-інфіковані в секторі для засуджених до довічного позбавлення волі в Бердичівській виправній колонії № 70 відсутні.

Згідно з поясненнями представника Бердичівської виправної колоні № 70 ОСОБА_1 доступу до приміщення, де утримуються особи, що хворіли на туберкульоз, не мав.

Крім того, довідкою начальника медичної частини Бердичівської виправної колонії № 70 ОСОБА_7 від 04.04.2014р підтверджується відсутність в секторі довічного утримання названої установи засуджених, що інфіковані вірусом імунодефіциту людини.

Щодо доводів позивача про обмеження його права на доступ до правосуддя суд зазначає наступне.

Стверджуючи про порушення права на доступ до правосуддя позивач зазначає про випадки необґрунтованого зволікання Бердичівською виправною колонією № 70 щодо його повідомлення про призначення судами розгляду справ за його позовами та скаргами, а також про випадки протиправної відмови щодо забезпечення його участі в судових засіданнях у цих справах.

В той же час у матеріалах справи наявні наступні докази:

1) Як вбачається із заяви адвоката Зайцевої М.О. від 11.07.2013 (а.с.107 т.1), адресованої начальнику Бердичівської виправної колонії № 70, ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 26.06.2013 № 757/12270/13-к в режимі відео конференції на 10.07.213 о 12:30 год. призначено до розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генерального прокурора України (а.с.164-165 т.3). Начальника Бердичівської виправної колонії № 70 зобов`язано забезпечити етапування засудженого ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в суд засіданні в режимі відеоконференції. Про зазначену обставину ОСОБА_1 повідомили лише за дві години до судового засідання.

З листа Бердичівської виправної колонії від 19.07.2013 № З-27 (а.с.108 т.1), адресованого Зайцевій М.О. , вбачається що ухвала Печерського районного суду м.Києва від 27.06.2013 № 757/12270/13-к до згаданої установи надійшла 08.07.2013.

2) Згідно із заявою адвоката Зайцевої М.О. від 25.07.2013р (а.с.110 т.1) Бердичівська виправна колонія № 70 не забезпечила участь ОСОБА_1 . під час розгляду Печерським районним судом м.Києва 15.07.2013р справи за його позовом на бездіяльність Генерального прокурора України.

Листом від 21.08.2013р № 5/5-З-240 (а.с.111 т.1) управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області повідомило Зайцеву М.О. про відсутність неправомірних дій Бердичівської виправної колонії № 70 щодо незабезпечення участі ОСОБА_1 у вищевказаному судовому засіданні, з огляду на відсутність визначених для цього законом правових підстав.

3) У заяві адвоката Зайцевої М.О. від 15.08.2013р (а.с.112 т.1), адресованій начальнику Бердичівської виправної колонії № 70, зазначено, що відповідно до ухвал Богунського районного суду м.Житомира відповідно від 5, 11, 18 та 25.07.2013, в провадженні якого перебуває справа за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Богунського районного відділу міліції м.Житомира УМВС України, Бердичівською виправною колонією № 70 не забезпечено його етапування до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судових засіданнях в режимі відеконференції.

Листом від 21.08.2013р № 2981 (а.с.114 т.1) Бердичівська виправна колонія № 70 повідомила Зайцеву М.О. про таке:

- ухвала вищевказаного суду від 03.07.2013р, а не від 05.07.2013р про призначення судового засідання на 11.07.213р о 15:30 год. надійшла до установи 15.07.2013р вх. № 2222, що унеможливило участь ОСОБА_1 в судовому засіданні;

- ухвала суду від 11.07.2013р про судовий розгляд справи, призначений на 18.07.2013р о 15:00 год. Надійшла до установи 19.07.2013р вх.№ 2298, що унеможливило участь ОСОБА_1 в судовому засіданні;

- ухвала суду від 18.07.2013р про призначення судового засідання на 25.07.2013 р о 14.30 надійшла до установи 22.07.2013 р вх.№ 2318. 25, у зв`язку з чим ОСОБА_1 доставлено до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні.

4)Із заяви адвоката Зайцевої М.О. від 20.08.2013р (а.с.115 т.1), адресованої начальнику Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму і контролю, за виконанням судових рішень Державної пенітенціарної служби України, зазначається про відмову Бердичівської виправної колонії № 70 доставити засудженого ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні 21.08.2013р під час розгляду Печерським районним судом м.Києва його скарги відповідно до ухвали цього суду від 07.08.2013р. 20.08.2013р.

У відповідь на вказане звернення управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області листом від 09.09.2013 №5/8-З-288 (а.с.116 т.1) інформувало Зайцеву М.О. , що повідомлення Печерського районного суду м.Києва про судовий розгляд справи за скаргою адвоката Нікітюк К.О. 21.08.2013р о 12:00 год., надійшло до Бердичівської виправної колонії № 70 19.08.2013р, 20.08.2013р вручене ОСОБА_1 під розписку, однак, не є підставою для його етапування до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні. Також зазначається, ухвала суду про етапування засудженого ОСОБА_1 до Бердичівської виправної колонії не надходила. Перевіркою не встановлено порушень права ОСОБА_1 в доступі до правосуддя з боку працівників Бердичівської виправної колонії.

5)Із адвокатського запиту адвоката Зайцевої М.О. від 20.09.2013р (а.с.117 т.1), адресованого начальнику Бердичівської виправної колонії № 70, вбачається незабезпечення етапування засудженого ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні 19.09.2013 у справі № 295/9618/13-к, що розглядалася Богунським районним судом м.Житомира.

Листом від 01.10.2013р № 3499 (а.с.118 т.1) Бердичівська виправна колонія № 70 повідомила Зайцеву М.О. , що етапування засудженого ОСОБА_1 для участі в судовому засіданні 19.09.2013 не відбулось через відсутність інтернет-зв`язку в Житомирській установі виконання покарань № 8, що унеможливило проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

6) Із адвокатського запиту адвоката Зайцевої М.О. від 04.10.2013р (а.с.119 т.1), адресованого начальнику Бердичівської виправної колонії № 70, вбачається незабезпечення етапування ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні 26.09.2013 у справі № 757/15187/13-к, що розглядалася Печерським районним судом м.Києва.

Листом від 09.10.2013р № 3670 (а.с.120 т.1) Зайцеву М.О. повідомлено про неможливість етапування засудженого ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні в режимі відео конференції у зв`язку із технічною несправністю спецавтомобіля, яким здійснюється переміщення засуджених.

7) Із адвокатського запиту адвоката Зайцевої М.О. від 18.10.2013р (а.с.121 т.1), адресованого начальнику Бердичівської виправної колонії № 70, вбачається незабезпечення доставки засудженого ОСОБА_1 до Житомирської установи виконання покарань № 8 для участі в судовому засіданні 17.10.2013 у справі, що розглядалася Богунським районним судом м.Житомира.

Листом від 23.10.2013р № 3919 (а.с.122 т.1) Бердичівська виправна колонія № 70 повідомила адвоката Зайцеву, що ухвала названого суду про етапування засудженого ОСОБА_1 для участі у згаданому судовому засіданні до установи не надходила.

Водночас Бердичівська виправна колонія № 70 в запереченні (а.с.12-15 т.7) вказала, що за період тримання в установі засуджений ОСОБА_1 тричі вибував з установи для участі в судових засіданнях:

- 11.07.2013 на підставі ухвали Печерського районного суду м.Києва від 26.06.2013;

- 25.07.2013 - ухвали Богунського районного суду м.Житомира;

- 24.10.2013 - постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2013р.

При цьому в ході перевірки обставин щодо етапування засудженого ОСОБА_1 для участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції (доповідна записка від 15.01.2014р № 8/1-253-14/З-5556, П-5557) (а.с.21-31 т.2) Державною пенітенціарною службою України встановлено, що з поважних причин не були виконані ухвали судів про його етапування для участі в судових засіданнях:

1) ухвала Богунського р/с м.Житомира від 01.08.2013 про етапування для участі в сз 19.09.2013 не виконана через відсутність на той час в Житомирській установі виконання покарань № 8 інтернет-звязку для проведення даного засідання дистанційно в режимі відео конференції;

2) ухвала Печерю від 21.08.2013, Богунського від 19.09.2013 про етапування в засідання, призначені на 26.09.2013 - через технічну несправність автомобіля, яким проводиться переміщення спецконтингенту;

3) ухвала Богунського від 05.07.2013 для участі в засід.11.07.2013 через її надходження до установи 15.07.2013;

4) ух.Богунського від 11.07.2013 про етапування для участі в засіданні 18.07.2013 через її надходження 19.07.2013;

5) ухвала Богунського від 03.10.2013 про етапування для участі в засіданні 10.10.2013 через ненадходження до установи.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вказані доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо доводів позивача про у порушення ч.3 ст.110 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом обмеження надання ОСОБА_1 побачень з адвокатом Зайцевою М.О. під час застосування до нього дисциплінарних стягнень суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, у тому числі, одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Частиною третьою статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред`явленні адвокатом ордера або договору про надання правової допомоги, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.

Відповідно до положень пункту 47 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року №275 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 31 грудня 2003 року за №1277/8598, дозвіл на побачення надається начальником установи виконання покарань за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення.

Згідно ст. 132 Кримінально-виконавчого кодексу України, адміністрація колонії має право застосувати до засудженого стягнення, крім інших, у вигляді поміщення в карцер строком до п`ятнадцяти діб за порушення встановленого порядку відбування покарання.

Частиною 11 статті 134 КВК України встановлено, що під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

Аналогічну заборону містить також абз.7 п. 88 Правил, згідно якого під час тримання в ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

Однак, норми Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань розрізняють поняття "побачення" та " побачення із адвокатом". Зокрема, п. 49 вказаних Правил визначено, що побачення засуджених з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, у кількість побачень, установлених Кримінально-виконавчим кодексом України , не зараховується, їх кількість і тривалість не обмежується, але вони проводяться в неробочий для засудженого час і тільки від підйому до відбою. Інших, будь - яких обмежень, вказана норма не містить.

Судом встановлено, що адвокат Зайцева М.О. звернулася до Бердичівської виправної колонії № 70 із заявою від 03.07.2013р (а.с.123 т.1) про надання побачення із засудженим ОСОБА_1 наодинці, за відсутності третіх осіб та підслуховуючи пристроїв.

Позивач стверджує, що у відповідь на це звернення Бердичівська виправна колонія № 70 повідомила адвоката Зайцеву М.О. про можливість надання побачень із засудженим ОСОБА_1 виключно по середам, зокрема у 1, 2 та 3 середу місяця в порядку черговості прибуття в колонію. Окрім того, адвоката Зайцеву М.О. не допустили до засудженого ОСОБА_1 під час накладення на нього дисциплінарних стягнень, а саме під час перебування в карцері (15 діб) та в одиночні камері (1 місяць).

Листом від 10.07.2013р № 3-25 (а.с.124 т.1) Бердичівська виправна колонія № 70 повідомила адвоката Зайцеву М.О. про можливість надання побачень у кімнаті короткострокових побачень із забезпеченням їх безпеки, а також відповідно до п.46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань під наглядом представника адміністрації. Кімнати короткострокових побачень обладнані відповідно до додатку 17 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань за варіантом № 2, тобто у вигляді кабін, розділених склом та обладнаних переговорним пристроєм, а для надання короткострокових побачень засудженим до довічного позбавлення волі кабіна додатково обладнана металевими гратами та дверима з механічними замками. Інших кімнат короткострокових побачень, де можливо було б залишатися із засудженим наодинці без перегородок та переговорних пристроїв немає. Відтак, зазначалося про можливість надання короткострокового побачення із засудженим ОСОБА_1 наодинці (за відсутності інших засуджених та громадян), але в наявних в колонії короткострокових побачень та відповідно до п.46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань - під наглядом представника адміністрації. Додатково повідомлено, що для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі короткострокові побачення в колонії надаються з 9:00 год. до 17:00 год. в 1, 2 та 3 середу місяця в порядку черговості прибуття до установи.

Надалі листом від 15.01.2014р № 8/1-257-14/3-5556 (а.с.90-94 т.1) Державна пенітенціарна служба України повідомила адвоката Зайцеву М.О., що вищевказаним листом від 10.07.2013р № 3-25 Бердичівська виправна колонія № 70 роз`яснила їй порядок надання побачень із засудженим ОСОБА_1 наодинці та без переговорних пристроїв. Також її поінформовано що для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, короткострокові побачення надаються з 09.00 год. до 17.00 год. у 1, 2 та 3 середу місяця в порядку черговості прибуття до установи. При цьому згадана інформація не стосувалась надання побачень засудженого з адвокатом, які надаються щоденно без обмежень в порядку прибуття до установи.

Так, згідно з карткою обліку побачень, видачі передач, посилок і бандеролей адвокату Зайцевій М.О. надавались побачення із засудженим ОСОБА_1 26.06.2013р - четверта середа місяця, 24.07.2013р та 31.07.2013р - відповідно четверта та п`ята середа місяця, 25.09.2013р - четверта середа місяця.

Також в листі стверджується, що аналіз наданих засудженому ОСОБА_1 побачень з адвокатом Зайцевою М.О. під час перебування в Бердичівській виправній колонії № 70 свідчить про їх надання у різні дні тижня та місяця. Зокрема йому надано 11 побачень з адвокатом наодинці, без обмеження їх кількості та тривалості із забезпеченням безпеки в кімнатах короткострокових побачень, які обладнані кабінками згідно з додатком 17 (варіант 2) Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Про відсутність порушень під час проведення побачень адвоката Зайцевої М.О. з засудженим ОСОБА_1 також повідомляється в листі управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області від 01.08.2013 № 5/5-3-207 (а.с.104 т.1), адресованому Зайцевій М.О. , в якому також зазначено про надання засудженому ОСОБА_1 побачень із адвокатом Зайцевою М.О. наодинці, в кімнатах короткострокових побачень з необхідним обладнанням для забезпечення безпеки, без застосування засобів прослуховування. Кількість та тривалість цих побачень не обмежувались.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що звернення адвоката ОСОБА_1 Зайцевої М.О. до Бердичівської виправної колоні № 70 про надання побачень 02.09.2013р, 02.10.2013 р та 26.03.2014р (а.с.26 т.3) оформлені в установленому порядку з наданням необхідних документів, що засвідчують правовий статус Зайцевої М.О. як адвоката ОСОБА_1 Проте, в наданні побачень їй відмовлено, а саме 02.09.2013р у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 . в карцері, 02.10.2013р у зв`язку з його перебуванням в одиночній камері. Інші підстави для відмови у наданні побачень відсутні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні 02.09.2013 р. та 02.10.2013р. побачень з адвокатом Зайцевою М.О., з підстав перебування останнього у карцері, оскільки вказана заборона не розповсюджується на адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги.

Щодо доводів позивача про порушення ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України у зв`язку з невідповідністю побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним вимогам суд зазначає наступне.

Статтею 115 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, зокрема, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з . урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

Згідно з пунктом 92 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань для засуджених створюються необхідні житлово-побутові умови.

Пунктом 95 згаданого Порядку встановлено, що в установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Зокрема, періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об`єктів комунально-побутового призначення.

З листа Державної пенітенціарної служби України від 21.11.2013 № 2/2/1-6200-13/С-4643 (а.с.137-138 т.1), адресованого Київському слідчому ізолятору для ознайомлення засудженого ОСОБА_1 , вбачається, що за наслідками розгляду його скарги про незадовільні умови утримання його поінформовано про те, що:

- в Бердичівській виправній колонії № 70 з метою дотримання санітарних норм в камерах, де відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі, щоденно проводиться вологе прибирання та провітрювання під наглядом адміністрації установи. Дотримання санітарних норм у Бердичівській виправній колонії № 70 двічі на рік перевіряється представниками санітарної епідемічної станції;

- харчування засуджених в Бердичівській виправній колонії № 70 здійснюється відповідно до вимог Положення про організацію харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом МЮ від 08.06.2012 № 850/5. Контроль за якістю їжі здійснюється в установленому порядку. В ході перевірки порушень санітарно-гігієнічних норм, а також неякісних продуктів харчування не виявлено;

- організація лазно-прального обслуговування засуджених в Бердичівській виправній колонії № 70 здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.06.2012 «Про затвердження Положення про організацію лазно-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Миття засуджених здійснюється один раз на тиждень згідно з графіком, тривалість миття складає не менше сорока хвилин на одну зміну. Після миття кожної зміни проводиться прибирання лазні та обробка дезінфікуючими розчинами.

Листом Бердичівської міжрайонної прокуратури від 01.10.2013 № 24-к/13 (а.с.164 т.1) адвоката Зайцеву М.О. за результатами розгляду її звернення про неналежний санітарний стан приміщень Бердичівської виправної колонії № 70 повідомлено, що 23.09.2013 Бердичівською міжрайонною прокуратурою разом із фахівцями Бердичівського районного управління Державної санітарної-епідеміологічної служби України здійснено обстеження жилих приміщень та бані Бердичівської виправної колонії № 70. У ході обстеження вказаних приміщень комах, бруду, порушень вентилювання не виявлено. Під час обстеження бані установи порушень постачання холодної та гарячої води не виявлено. Разом з тим в деяких приміщеннях установ виявлено невідповідність встановленим нормам температури на 1-1,5 градусів та вологості на 10-13 відсотків. З метою усунення вказаних порушень на ім`я начальника установи внесено документ прокурорського реагування.

Однак, з огляду на відсутність в указаному листі інформації про невідповідність встановлених норм температури та вологості має місце в камері, де утримувався засуджений ОСОБА_1 , суд позбавлений можливості встановити порушення Бердичівською виправною колонією № 70 побутових та санітарно-гігієнічних умов встановленим вимогам.

Лист Бердичівської міжрайонної прокуратури від 28.11.2013 № 46-С/13, адресований Уповноваженому ВРУ прав людини Лутковській В.В, (а.с.153-154 т.3), - ремонт санвузла 20.09.2013 в камері № 17 де утримувався ОСОБА_1 0- ремонт санвузла.. Спільна перевірка з фахівцями Держсанепіемслужби дотримання температурно-вологісного режиму встановлено невідповідність режиму наявним вимогам на 1 градус цельсія, у зв`язку з чим на ім`я начальника внесено письмову вказівку про усунення порушень, температурний режим приведено у відповідність до вимог законодавства.

З листа ДПС У від 15.01.2014 № 8/1-257-14/3-5556, адресованого адвокату Зайцеій М.О., вбачаться (а.с.90- 94 т.1) , також вбачається проведення перевірки умов дотримання санітарних норм проживання осіб, які тримаються в житлових, камерних приміщеннях, засуджених до довічного позбавлення волі у Бердичівській виправній колонії № 70, а також інших розташованих там підсобних приміщень (лазні, комори для зберігання особистих речей засуджених, розміщення для засуджених, приміщення для прийому з особистих питань засуджених та приміщення для надання медичної допомоги). Встановлено, що санітарний стан камер та приміщень задовільний, мікроорганізмів (грибків), членистоногих, гризунів не виявлено. Також здійснено додаткову перевірку їжі та продуктів харчування, які отримують для вживання засуджені у вказаному секторі. Всі страви готуються з якісних продуктів харчування та порційно відповідають розкладу меню - розкладки. Порушень санітарно-гігієнічних норм, а також неякісних продуктів харчування у ході перевірки не виявлено. Крім того, встановлено, що в усіх санітарних вузлах камер та житлових приміщеннях, проводиться необхідна санітарна обробка, умови тримання засуджених та відповідність норм перебувають на постійному про контролі установи та міської санітарно-епідеміологічної станції (якою двічі на рік здійснюється дослідження питної води та приготованих страв).

Відповідна перевірка дотримання санітарно-гігієнічних умов в Бердичівській виправній колонії № 70 також проводилась Бердичівською міжрайонною прокуратурою Бердичівським районним управлінням Державної санітарно-епідеміологічної служби, які обстежили жилі приміщення та бані гаданої установи. Як вбачається листа Бердичівської міжрайонної прокуратури від 14.10.2013 № 46-с/13 (а.с.167-168 т.1), адресованого Бердичівській виправній колонії № 70 для ознайомлення ОСОБА_1 , в ході обстеження комах, бруду, порушень вентилювання не виявлено, порушення постачання холодної та гарячої води не виявлено.

Разом з тим у деяких приміщеннях установи виявлено невідповідність встановленим нормам температури на 1-1,5 градусів та вологості на 10-13 відсотків. З метою усунення порушень на ім`я начальника установи внесено документ прокурорського реагування.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вказані вимоги позивача про визнання протиправними дій Бердичівської виправної колонії щодо незабезпечення побутових умов утримання ОСОБА_1 відповідним санітарно-гігієнічним вимогам, підлягає задоволенню.

Щодо доводів позивача про порушення абз.3 ч.1 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України, а саме права ОСОБА_1 на гуманне відношення до нього та повагу його гідності та в упередженому ставленні до ОСОБА_1 з боку посадових осіб і персоналу Бердичівської виправної колонії № 70.

Проаналізувавши матеріали справи суд не вбачає підстав для висновку про упереджене, негуманне ставлення до засудженого ОСОБА_1 з боку Бердичівської виправної колонії № 70, що зумовлює необхідність відмовити у задоволенні вищевказаної його позовної вимоги.

Щодо доводів позивача про порушення його прав на отримання належної медичної допомоги та лікування суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 116 Кримінально-виконавчого кодексу України у місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, - заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори.

Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Адміністрація колоній зобов`язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров`я засуджених. Засуджені до позбавлення волі зобов`язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії.

Відповідно до пояснення лікаря медичної частини Бердичівської виправної колонії № 70 ОСОБА_10 від 31.10.2013р (а.с.171 т.3)., адресованого Бердичівській міжрайонній прокуратурі. Після відмови від вживання їжі засуджений ОСОБА_1 систематично оглядався лікарями медичної частини установи, консультувався терапевтом, ендокринологом, гастроентерологом Бердичівської ЦМЛ. Проводились клінічні лабораторні обстеження. При обстеженні засуджений відмовлявся від вимірювання температури тіла, про що проводились записи в амбулаторній карті, неодноразово відмовлявся від медичних оглядів, про що складались акти.

Згідно з актом Бердичівської виправної колонії № 70 від 15.10.2013 (а.с.178 т.3) 15.10.2013 засуджений ОСОБА_1 категорично відмовився від будь-якого медичного обстеження та лікування, відмовився вживати їжу, лекції стосовно шкоди для здоров`я тривалого голодування засудженому не проводилися у зв`язку з його відмовою слухати ці лекції.

Крім того, медичним висновком від 17.04.2014 (а.с.251 т.4). підтверджується факт надання медичної допомоги засудженому ОСОБА_1 з 17.04.2014 по 17.05.2014 шляхом стаціонарного лікуванні в медичній частині Бердичівської виправної колонії № 70.

03.07.2014 ОСОБА_11 оглянули хірург, стоматолог, травматолог, інфекціоніст. Виконано ультразвукове обстеження черевної порожнини та нирок (заключення: зміни згідно віку), електрокардіографію (зміни згідно віку).

07.07.2014 до ОСОБА_11 зібрано комісію лікарів Житомирської обласної клінічної лікарні ім..О.Ф.Гербачевського: офтальмолога, кардіолога, хірурга, ендокринолога, судинного хірурга, ортопеда-травматолога. При приїзді комісії ОСОБА_1 поводив себе груба, відмовився від огляду спеціалістами, виявляв недовіру їм та погрожував затяжними судовими процесами у разі невідповідного діагнозу, про що було складено акт (а.с.186 т.6).

Всі лікарі, які приїжджали на консультацію, в тому числі начальник сектору охорони здоров`я лейтенант внутрішньої служби Шевчук А.В . мають дипломи державного зразка про закінчення вищих навчальних закладів за спеціальністю лікар. Також мають сертифікати, які дають право займатись лікарською діяльністю.

З листа управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області від 23.07.2014 № 5/11/461-14/П52 (а.с.68 т.6), адвокату позивача Петренко І.Л., вбачається, що за період перебування в Бердичівській виправній колонії № 70 засуджений ОСОБА_1 консультувався гастроентерологом, урологом, стоматолом, терапевтом, травматологом, хірургом.

Таким чином наявними доказами у справі спростовуються доводи позивача про порушення його права на отримання медичної допомоги, тому вищевказана його вимога задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною і скасування постанову начальника Бердичівської виправної колонії № 70 від 27.09.2013р про переведення ОСОБА_1 13.09.13р в одиночну камеру строком на три місяці суд зазначає наступне.

Як вбачається з листів Державної пенітенціарної служи України від 15.01.2014 № 8/1-256-4/П-5557 (а.с.39-40 т.3) та № 8/1-257-14/3-5556 (а.с.90- 94 т.1), адресованих адвокату Зайцевій М.О., з довідки Бердичівської виправної колонії № 70 про заохочення та стягнення засудженого ОСОБА_1 (а.с.74-75 т.2) та інших матеріалів справи за час перебування в Бердичівській виправній колонії № 70 засуджений ОСОБА_1 допустив низку порушень встановленого режиму утримання, а саме:

1)порушення правил поведінки, нетактовна поведінка, у зв`язку з чим постановою начальника колонії від 30.08.2013 (а.с.183 т.4) йому оголошено сувору догану Зміст постанови доведено до його відома 30.08.2013, від підпису про що він відмовився.

Порушення полягає в тому, 29.08.2013 засуджений ОСОБА_1 допустив порушення режиму, яке полягає в тому, що під час проведення контрольного обшуку його камери висловлював своє незадоволення, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував написанням скарги, чим порушив правила поведінки засуджених, визначені пп.28, 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та ст.107 КВК України.

Наведене підтверджується рапортами молодших інспектора прапорщиків внутрішньої служби ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від 29.08.2013 (а.с.185, а.с.187 т.4), рапортом заступника УПКУ старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_15 від 29.08.2013 (а.с.189 т.4).

У поясненні від 30.08.2013 (а.с.187-188 т.4), адресованому начальнику Бердичівської виправної колонії № 70 ОСОБА_1 спростував звинувачення в порушенні режиму, стверджуючи про упереджене ставлення до нього під час обшуку.

2)порушення правил поведінки, нетактовна поведінка, у зв`язку з чим постановою начальника колонії від 01.09.2013 (а.с.192 т.4) його поміщено в карцер терміном на 15 діб. Зміст постанови доведено до його відома 01.09.2013, від підпису про що він відмовився.

Порушення полягає в тому, що 31.08.2013 засуджений ОСОБА_1 після проведення контрольного обшуку в камері № 15 ДПВ почав виявляти своє незадоволення стосовно обшуку, нетактовно поводити себе стосовно представників адміністрації, розмовляти підвищеним тоном, вживати слова, що принижують людську честь та гідність. На зауваження припинити протиправну поведінку відреагував негативно, демонстративно висловлював невдоволення з цього приводу, а також підбурював співкамерників до вчинення протиправних дій, зокрема до голодування.

Вказані обставини підтверджені рапортом старшого оперуповноваженого капітана внутрішньої служби Бойка В . В. від 31.08.2013 (а.с.195 т.4), рапортом чергового помічника начальника колонії майора внутрішньої служби ОСОБА_18 від 31.08.2013 (а.с.197 т.4), рапортом начальника сектору ДПВ капітана внутрішньої служби Гончарука О.М. від 31.08.2013 (а.с.198 т.4), висновком службового розслідування від 01.09.2013 (а.с.194 т.4, а.с.48 т.5).

Від написання пояснень щодо вчиненого правопорушення ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 31.08.2013 (а.с.196 т.4, а.с. т.5).

3)нетактовна поведінка по відношенню до молодших інспекторів, у зв`язку з чим постановою начальника колонії від 24.09.2013 (а.с.202 т.4), йому оголошено сувору догану. Зміст постанови доведено до його відома, від підпису про що він відмовився.

Порушення полягає в тому, що 19.09.2013 після повернення з етапу, під час виходу із спецавтомобіля та супроводу до камери, засуджений ОСОБА_1 висловлював невдоволення на адресу адміністрації, висловлювався нецензурними словами, на вимогу припинити протиправні дії не реагував, чим порушив вимоги пп.23, 28, 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та ст.107 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Порушення також підтверджується рапортами співробітників колонії від 19.09.2013 (а.с.204, а.с.205, а.с.207, а.с.208, а.с.209 т.4).

Від надання письмових пояснень засуджений ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом співробітників колонії від 19.09.2013 (а.с.206 т.4).

4)відмова виконувати законні вимоги представників адміністрації, у зв`язку з чим постановою начальника колонії постанова від 27.09.2013 2013 (а.с.152-153 т.1, а.с.161 т.3, а.с.237 т.4) його переведено в одиночну камеру терміном на 3 місяці. Зміст постанови 27.09.2013 доведено до його відома, від підпису про що він відмовився.

Порушення полягає, зокрема, в тому, що 20.09.2013 в грубій нетактовні формі вимагав від персоналу колонії відкрити кватирку їжі, для провітрювання камери, на пропозицію заспокоїтись реагував негативно, висловлювався нецензурними словами, не виконував законних вимог чим порушив пп.23, 28, 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та ст.107 Кримінально-виконавчого України, що підтверджене висновком від 27.09.2013 (а.с.239 т.4).

Від надання письмових пояснень відмовився, що підтверджується актом від 20.09.2013 (а.с.60 т.5).

На засіданні дисциплінарної комісії Бердичівської виправної комісії № 70 (виписка з протоколу від 27.09.2013 № 72 (а.с.241 т.4) вирішено, що засуджений ОСОБА_1 допустив злісне порушення вимог режиму утримання, у зв`язку з чим прийнято рішення про переведення його до одиночної камери строком на 3 місяці.

Засуджений ОСОБА_1 поміщений в одиночну камеру 27.09.2013р. Надалі на підставі заяви ОСОБА_1 від 17.04.2014р про пом`якшення дисциплінарного стягнення у зв`язку з погіршенням стану здоров`я постановою начальника Бердичівської виправної колонії № 70 (а.с.247 т.4) з урахуванням його поведінки та медичних показників стану здоров`я скасовано вищевказану постанову від 27.09.2013р в частині строку відбування стягнення та звільнено ОСОБА_1 з одиночної камери 19.04.2014р.

Згідно з випискою з протоколу № 7 від 27.06.2013р засідання профілактичної комісії Бердичівської виправної колонії № 70 щодо розгляду заходів, спрямованих на постановку, зняття та доцільності подальшого відбування покарання обліку осіб, схильних до порушень установленого порядку відбування покарання вирішено на основі матеріалів особової справи і зібраних матеріалів, що характеризують спосіб життя та поведінку засудженого ОСОБА_1 , постановлено на профілактичний облік колонії як схильного до втечі і лісної непокори вимогам адміністрації та дій, що дезорганізують роботу установи терміном на 1 рік (а.с.158 т.4).

5) за користування мобільним телефоном, що є порушенням режиму постановою начальника від 14.11.2013 оголошено догану (а.с.219 т.4). Зі містом постанови позивач ознайомився.

Зазначене порушення підтверджується висновком від 06.11.2013р № 1622 (а.с.220 т.4) ;

6) порушення правил поведінки, нетактовне поводження, у зв`язку з чим постановою начальника від 03.04.2014р оголошено догану (а.с.248 т.4). Зміст постанови 03.04.2013р доведено до його відома, від підпису про що він відмовився.

Порушення полягає, зокрема, в тому, що 29.03.2014р, відбуваючи дисциплінарне стягнення в камері № 8, засуджений ОСОБА_1 звернувся до адміністрації з вимогою про чаю, у зв`язку з чим його повідомлено, що чай буде надано за декілька хвилин під час вечері. У відповідь засуджений почав голосно кричати, в грубій, нетактовній формі висловлювати своє невдоволення, вживаючи слова, що принижують людську гідність, підбурював інших засуджених до вчинення неправомірних дій чим порушив пп.23, 28, 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та ст.107 КВК України.

Вчинення порушень також підтверджується рапортами співробітників колонії від 29.03.2014 (а.с.249, а.с.250 т.4).

Від надання письмових пояснень позивач відмовився, що підтверджується актом від 29.03.2014 (а.с.251 т.4).

Крім того згідно з характеристикою засудженого ОСОБА_1 , затвердженою начальником Бердичівської виправної колонії № 70 04.04.2014 (а.с.72-73 т.2), під час перебування в указаній установі засуджений ОСОБА_1 допускав порушення встановленого режиму відбування покарання, за що 9 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, з них 1 раз був поміщений до карцеру на 15 діб та 1 раз переведений до одиночної камери на 3 місяці. В двох випадках 30.09.2013 та 18.03.2014 стосовно нього проводились бесіди профілактичного характеру у зв`язку з нетактовною поведінку по відношенню до представників адміністрації. Притаманними видами порушень є порушення правил взаємовідносин з працівниками колонії. Заохочень не має. Відношення до представників адміністрації неоднозначне. У спілкуванні з ними виявляє агресивність, грубість, схильність до невиконання їх законних вимог та нетактовної поведінки.

Оцінюючи правомірність накладення на позивача вищевказаних дисциплінарних стягнень суд виходить із такого.

Відповідно до статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138-140 і 143 цього Кодексу; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п`ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п`ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Статтею 134 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі. Так, зокрема, при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого (ч.1 ст.134 Кодексу).

За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення (ч.2 ст.134 Кодексу).

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ч.3 ст.134 Кодексу).

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках - у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується (ч.4 ст.134 Кодексу).

Стягнення у виді попередження або догани накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово (ч.6 ст.134).

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов`язки, з визначенням строку тримання (ч.8 ст.134).

Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу (ч.9 ст.134 Кодексу).

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м`яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого (ч.13 ст.134 Кодексу).

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення (ч.14 ст.134 Кодексу).

Відповідно до приписів ст.135 Кримінально-виконавчого кодексу правом застосовувати заходи стягнення, передбачені статтею 132 цього Кодексу, користуються, зокрема, начальник колонії або особа, яка виконує його обов`язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Згідно з п.80 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, яким визначено порядок обліку заходів заохочення і стягнення, застосування заходів заохочення і стягнення у відповідності з порядком, установленим Кримінально-виконавчим кодексом України, оформляється постановами (додатки 27, 28 до цих Правил) або наказами уповноважених на те посадових осіб. Постанови або витяги з наказів долучаються до особових справ засуджених. Заохочення і стягнення, оголошені усно, відображаються у статистичному обліку та в індивідуальних програмах, а також беруться до уваги при визначенні ступеня виправлення засудженого та при складанні на нього характеристики. Облік заохочень і стягнень кожного засудженого ведеться начальниками відділень соціально-психологічної служби (старшими вихователями). Облік заохочень і стягнень за відділеннями установ у цілому ведеться заступником начальника установи з соціально-виховної та психологічної роботи або спеціально призначеною особою.

Відповідно до частини 3 ст.107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені зобов`язані, зокрема дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Частиною 4 вказаної статті засудженим забороняється:

- спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

- придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

- чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших засуджених;

- вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

Пунктом 23 зазначених Правил визначено, зокрема, що:

- засуджені до довічного позбавлення волі зобов`язані, зокрема, дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня станови, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами;

- засудженим до довічного позбавлення волі забороняється створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом колонії.

Пунктом 28 Правил встановлено порядок взаємовідносини персоналу установ виконання покарань і засуджених, який ґрунтуються на суворому дотриманні законності. Визначено, що засуджені зобов`язані бути ввічливими з персоналом установ виконання покарань, виконувати їх законні вимоги.

Відповідно до п.29 зазначених Правил засуджені, поміж іншого, зобов`язані:

- суворо дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами;

- виконувати всі законні вимоги персоналу установи.

Засудженим, поміж іншого, забороняється:

- спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням установлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

- чинити опір законним діям персоналу установи, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших засуджених;

- уживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська.

Аналіз встановлених судом обставин справи щодо притягнення засудженого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в сукупності з наведеними правовими нормами дає підстави суду стверджувати, що:

- як правило допущені позивачем порушення є ідентичними та полягають в недотриманні правил взаємовідносин із працівниками колонії, невиконанні їх законних вимог та нетактовній поведінці, за що передбачена дисциплінарна відповідальність;

- при накладенні на позивача дисциплінарних стягнень Бердичівською виправною колонією № 70 дотримано встановлену законодавством процедуру, в тому числі дотримано строки притягнення до відповідальності, витребувані пояснення, ознайомлено із постановою про притягнення до відповідальності;

- дисциплінарні стягнення накладено на позивача уповноваженою особою.

- види накладених на позивача дисциплінарних стягнень відповідають тим, які визначені законодавством а відповідають тяжкості вчинених порушень з урахуванням тощо, що відповідно до приписів ст.133 Кримінально-виконавчого кодексу України позивача слід віднести до злісних порушників установленого порядку відбування покарання.

Згідно з указаною правовою нормою злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який, зокрема, не виконує законних вимог адміністрації, вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов`язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про правомірність дій Бердичівської виправної колонії щодо притягнення засудженого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, тому підстави для визнання судом таких дій протиправними відсутні.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною і скасування вказівки заступника начальника управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві і Київській області від 28.10.2013р № 10-5166 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, під час переміщення ОСОБА_1 по території Київського слідчого ізолятора його супроводження здійснювалось відповідними працівниками воєнізованого формування, а також кінологом із собакою відповідно до вказівки начальника управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області від 28.10.2013 № 10-5166 (а.с.18 т.6), адресованої начальнику Київського слідчого ізолятора та командиру Київського МВФ.

Зокрема, указаною вказівкою з метою здійснення належного контролю, надійної охорони засудженого ОСОБА_1 та інших осіб, які утримуються в Київському слідчому ізоляторі та виношують наміри скоїти втечу з-під варти, ухилитись від кримінальної відповідальності, а також схильні до підкупу персоналу слідчого ізолятора начальника Київського слідчого ізолятора та командира Київського МВФ зобов`язано здійснювати виведення, зокрема, засудженого ОСОБА_1 на слідчі дії, санобробку, прогулянку та інші необхідні переміщення лише у супроводі закріплених працівників слідчого ізолятора, двох співробітників підрозділу воєнізованого формування та кінолога із службовою собакою. Окрім того, зазначено про необхідність закріпити двох відповідних працівників для приймання всіх посилок, передач (бандеролей), які надійшли на ім`я ОСОБА_1 , а також для їх контрольного огляду та видачі. Проведення спеціальних заходів зобов`язано здійснювати в суворій відповідності до п.6.8 Положення про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування ДКВС України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.07.2013 № 1325/5., яким передбачено право особового складу Київського МВФ використовувати засоби індивідуального захисту частин тіла (маски).

При цьому частиною 2 ст.21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що законні вимоги та розпорядження посадових і службових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України є обов`язковими для виконання. Невиконання законних вимог і розпоряджень цих осіб та втручання в їх діяльність тягне за собою відповідальність, передбачену законом

Відтак, посадові особи управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області наділені правом надавати законні вимоги та вказівки підпорядкованим особам та установам.

Учасниками судового процесу не заперечувалася та обставина, що Київський слідчий ізолятор та Київське МВФ перебувають у підпорядкуванні управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області.

Статтею 12 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що воєнізовані формування - підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.

Положенням про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03.07.2013 № 1325/5, до функцій зазначеного воєнізованого формування, поміж іншого, віднесено:

- участь в організації переміщення особливо небезпечних засуджених та засуджених до довічного позбавлення волі до місць відбування покарань (п.3.4);

- участь у заходах з організації охорони об`єктів ДКВС України (п.3.5);

- проведення оглядів і обшуків території житлової та виробничої зон, речей засуджених і осіб, узятих під варту, оглядів інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території об`єктів ДКВС України, на якій встановлені режимні вимоги, а також вилучення заборонених речей і документів п.3.8);

- забезпечення правопорядку, додержання встановленого законом та іншими нормативно-правовими актами порядку виконання і відбування покарання в УВП і СІЗО та на прилеглій до них території (п.3.9);

- забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на об`єктах ДКВС України (п.3.10).

Згідно з приписами статті 19 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби під час виконання завдань з виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених цим Законом, мають право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України "Про міліцію" та іншими законами України, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.

Відтак, законодавством передбачено можливість участі співробітників воєнізованих формувань Державної виконавчо-кримінальної служби України з використанням службових собак щодо забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на об`єктах ДКВС України, що дає підстави суду стверджувати про можливість супроводження цими особами разом із службовими собаками засудженого ОСОБА_1 під час його переміщення по території Київського слідчого ізолятора.

Беручи до уваги негативну характеристику засудженого ОСОБА_1 під час його перебування у Київському слідчому ізоляторі, що підтверджується матеріалами справи, його перебування на профілактичному обліку як особи, схильної до скоєння втечі, суд приходить до висновку про правомірність дій управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області щодо видання зазначеної вказівки, тому підстави для задоволення вищевказаної позовної вимоги ОСОБА_1 відсутні.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дії управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, які полягають у приховуванні незаконних дій Київського слідчого ізолятора стосовно ОСОБА_1 , визнання протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України, що полягає у відсутності будь-якого реагування на порушення і беззаконня стосовно ОСОБА_1 , а також дій, які полягають у приховуванні незаконних дій Вінницької установи виконання покарань № 1, Київського слідчого ізолятора, Бердичівської виправної колонії № 70, управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області стосовно ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що вказані доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, до суду не надано жодного належного доказу, натомість спростовуються наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_1 та його адвокати неодноразово зверталися до Державної пенітенціарної служби із заявами та скаргами.

Адвокат ОСОБА_1 Петренко І.Л. в його інтересах звернулася до Державної пенітенціарної служби України із заявою від 25.01.2014 (а.с.147 т.6) щодо незаконності дій Київського слідчого ізолятора стосовно засудженого ОСОБА_1

Листом від 29.01.2014 № 8/1-6-8/2ю01/43-14 (а.с.148 т6) зазначену заяву направлено для проведення службової перевірки до Київського територіального відділу внутрішньої безпеки та протидії корупції ДПтС України. Відповідно до висновку, складеного за результатами перевірки порушень не виявлено, про що листом від 04.02.2014 № 8/1-9-8.01/43-14 повідомлено адвоката Петренко І.Л. (а.с.175 т.6).

Заява адвоката Петренко І.Л. до Голови Державної пенітенціарної служби України від 03.06.2014 (а.с.149-150 т.6) щодо медичного обстеження ОСОБА_1

Заявою від 08.07.2014 (а.с.55 т.6) адвокат ОСОБА_1 Петренко І.Л. направила на адресу Голови Державної пенітенціарної служби України низку звернень ОСОБА_1 , а саме :

- від 02.07.2014 про проведення розслідування стосовно записування у Бердичівській виправній колонії № 70 спеціальною апаратурою зустрічей позивача з його адвокатом;

- від 03.07.2014 та 04.07.2014щодо неналежного медичного обстеження позивача в Бердичівській виправній колонії № 70.

Крім того названа адвокат звернулась до Голови Державної пенітенціарної служби із адвокатським запитом від 08.07.2014 стосовно надання інформації про проведення 03.07.2014 медичного обстеження засудженого ОСОБА_1 .

Листами від 14.07.2014 № 14/2-6616-14/4327/0/1-14 (а.с.36 т.6), 03.07.2014 № 14/2-5853-14/П-3737 (а.с.151 т.6), 08.07.2014 № 14/2-6099-14/П-3737 (а.с.152 т.6), 08.07.2014 № 14/2-6099-14/П-3736 (а.с.152 т.6) Державна пенітенціарна служба України за результатами розгляду вищевказаних звернень повідомила адвоката Петренко І.Л. про належне медичне обстеження засудженого ОСОБА_1

Заявою від 13.08.2014 (а.с.85 т.6) адвокат ОСОБА_1 Петренко І.Л. направила на адресу Голови Державної пенітенціарної служби України заяву ОСОБА_1 від 31.07.2014 (а.с.96-98 т.6) про випадки прослуховування та запису його розмов з адвокатом, про безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності, про неналежне надання медичної допомоги, що є наслідком неправомірних дій стосовно нього Бердичівської виправної колонії № 70.

Листом від 29.07.2014 (а.с.197 т.6) адвокат Петренко І.Л. направила на адресу Голови Державної пенітенціарної служби України листи ОСОБА_1 :

- від 19.07.2014 про (а.с.198-199 т.6) про незабезпечення права здійснювати телефонні дзвінки в т.ч. до родичів у Вірменію з вимогою забезпечити його безпеку в колонії, визнати упереджене ставлення до нього з боку працівників колонії.

- від 21.07.2014 (а.с.200-201 т.6) про випадки погроз на адресу позивача під час його перебування в Бердичівській виправній колонії № 70, що є свідченням упередженого до нього ставлення.

Листом від 10.07.2014 № 14/1-6343-14/П-5251 (а.с.195 т.6) Державна пенітенціарна служба України надіслала звернення адвоката Петренко І.Л. в інтересах ОСОБА_1 , який відбуває покарання в Бердичівській виправній колонії № 70, щодо ненадання йому належної медичної допомоги до управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області для розгляду, вжиття відповідних заходів реагування та надання відповіді заявниці.

За результатами перевірки звернень ОСОБА_1 щодо протиправних дій персоналу Бердичівської виправної колонії № 70 управлінням ДПТС України в Житомирській області складено висновок, затверджений начальником цього органу 15.08.2014 (а.с.202-204 т.6), згідно з яким інформація , викладена ОСОБА_1 не знайшла свого підтвердження.

Доповідна записка управління внутрішньої безпеки та протидії корррупції Державної пенітенціарної службм Украї від 26.08.2014 (а.с.233-236 т.6), адресована Голові також зазначено, що відмосоті викладені в заявах ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження

Листом від 27.08.2014 № 8/2-8559-14/П-6113 Петренко І.Л. повідомлено про наслідки розгляду зав ОСОБА_1 та про те, що зібраними матеріалами перевірки відомості, викладені ОСОБА_1 документального підтвердження не знайшли. (а.с.237 т.6).

Листом від 27.08.2014 № 8/2-8559/14/П-6113 , адресованим Берд. колонії, Державна пенітенціарна служба України просил повідомити засудженого ОСОБА_1 про те, що викладена ним інформація не знайшла свого підтвердження в ході перевірок.

Листом 08.11.2013 №2/2/1-5982-13/С-4468 на адресу Бердичівської виправної колонії № 70 для оголошення засудженому ОСОБА_1 (а.с.79 т.5), за результатами розгляду його звернення. Зазначено, що за результатами перевірки не встановлено неправомірних дій та упередженого ставлення збоку адміністрації колонії, вчинення морального та фізичного тиску на нього. Також заначено про правомірність ненадання побачення з адвокатом зайцевою М.О. під час перебування в одиночній камері.

Лист від 01.11.2013, адресований голові Державної пенітенціарної служби Лісіцкову О.В., про порушення його прав Бердичівською виправною колонію № 70 у зв`язку з чим просив розглянути питання про невідповідність начальника цією установи займає мій посаді та на період проведення розслідування а фактами, значеними в листі зупинити діяльність начальника колонії (а.с.130-133 т.5).

Зазначену заяву листом від 12.11.2013 № 2/2/1-6037-13/С-4910 (а.с.132 т.5) надіслано до управління Державної пенітенціарної служби в Житомирські області для ретельної перевірки та надання відповіді заявнику в строк до 05.12.2013 та інформування Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму і контролю за виконанням судових рішень ДПтС України, з наданням висновку, матеріалів перевірки та копії відповіді заявнику.

Висновок за результатами розгляду звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , затверджений 06.12.2013 т.в.о начальника управління ДПС України в житомирській області полковником внутр. Служби Бураком В . М. - порушень утримання ОСОБА_1 не виявлено, в тому числі щодо надання побачень з адвокатом (а.с.133-134 т.5).

Листом від 06.12.2013р № 5/5-С-402 Київському слідчому ізолятору для ознайомлення ОСОБА_1 - повідомлено (а.с.135 т.5) про відсутність порушень щодо надання йому побачень з адвокатом.

Листом від 13.08.2014р, (а.с.248 т.6) адвокат Петренко І.Л. направила Голові Державної пенітенціарної служби України для розгляду заяву ОСОБА_1 від 31.07.2014р стосовно прослуховування його телефонних розмов, безпідставного притягнення до дисциплінарної відповідальності, побиття дружини ОСОБА_1 . ОСОБА_24 , яка приїхала до нього на побачення. побиття засуджених, фактів незадовільної медичної допомоги, що призвело до смерті деяких засуджених та про інші факти порушення режиму, стосовно виявлення та усунення яких Державною пенітенціарною службою України, на думку позивача, не вживаються жодні заходи.

Інспекцією по особовому складу Державної пенітенціарної служби України проведено перевірку заяви ОСОБА_1 за результатами якої доповідною запискою від 10.09.2014р (а.с.279-282 т.6) про те, що подібна заява ОСОБА_1 від 29.07.2014р вже розглядалась управлінням внутрішньої безпеки та протидії корупції державної пенітенціарної служби України. Працівники Київського територіального відділу внутрішньої безпеки та протидії корупції Державної пенітенціарної служби України здійснили ретельну перевірку інформації, вказаної у попередньому звернення засудженого ОСОБА_1 та за результатами перевірки повідомили адвоката ОСОБА_1, яка представляє його інтереси (лист від 27.08.2014 № 8/2-8559-14/П6113), а також усі результати даної перевірки були викладені в доповідній записці на ім`я Голови Служби від 26.08.2014р № 8/2-8554-14/П6113. За результатами обох звернень складено два висновки службового розслідування, які затверджені 15.08.2014р та 01.09.2014р начальником управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Перевірками в тому і числі й відомості, викладені ОСОБА_1 в його заяві підтвердження не знайшли.

Про наведене листом від 10.09.2014р № 10С-8583-14/С-6563 (ас.253 т.6) повідомлено адвоката Петренко І.Л.

З урахуванням наведеного наявні докази у справі спростовують доводи позивача про бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо реагування на порушення і беззаконня стосовно засудженого ОСОБА_1 , а також стосовно протиправності дій Державної пенітенціарної служби України, які полягають у приховуванні незаконних дій Вінницької установи виконання покарань № 1, Київського слідчого ізолятора, Бердичівської виправної колонії № 70, управління Державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області стосовно ОСОБА_1 , тому підстави для задоволення вищевказаних вимог у суду відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов громадянина Республіки Арменії ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київського слідчого ізолятора щодо незабезпечення ОСОБА_1 ОСОБА_25 та лавами в камерах Київського слідчого ізолятора, де він утримувався з 27.10.2013р. по 15.02.2014р.

3. Визнати протиправними дії Бердичівської виправної колонії № 70 стосовно відмови ОСОБА_1 в наданні 02.09.2013 р. та 02.10.2013р. побачень з адвокатом Зайцевою М.О.

4. Визнати протиправними дії Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області № 70 щодо невідповідності побутових умов утримання ОСОБА_1 .

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська

Повний текст рішення виготовлений 10.01.2020 року.