Рішення від 09.01.2020 по справі № 545/2370/19 Полтавський районний суд Полтавської області

open

Головна
Судові рішення
Рішення
Рішення від 09.01.2020 по справі № 545/2370/19 Полтавський районний суд Полтавської області

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 545/2370/19

Картка справи

Справа № 545/2370/19

Картка справи

Справа № 545/2370/19

Провадження № 2/545/85/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2020 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Потетій А.Г.

за участю секретаря Кудря А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», третя особа - Публічне акціонере товариство «Комерційний індустріальний Банк», про визнання кредитного договору таким, що не підлягає,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», третя особа - ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», про визнання кредитного договору таким, що не підлягає виконанню, що 28.08.2006р між ОСОБА_1 (надалі позивач) та ПАТ «Райффайзен банк Аваль»(надалі Кредитор) було укладено договір №014/0040/74/68601, який стосуються валютного кредиту на придбання в іпотеку житла. Право вимоги по даному кредиту (цесїї) придбало ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»(відповідач) код ЄРДПО 38904296 згідно договору№31072017 від 31.07.2017р. .В підтвердження свого права ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» отримала відповідно ухвали Полтавського районного суду та Київського районного суду в м. Полтава про заміну сторони стягувана з ПАТ «Райффайзен банк Аваль »на вище згадану компанію. Тобто на сьогоднішній день це достатньо розповсюджений практика передачі права вимоги по кредитному договору. Згідно п.2.3 договору №31072017 від 31.07.2017р Внаслідок передачі (відступлення)портфелю заборгованості за цим договором,новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах,що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників,т а набуває прав грошових вимог ,первісного кредитора за кредитними договорами,включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином сторонами по Договору від 28.08.2006р. М014/0040/74/68601 слід вважати ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»» та ОСОБА_1 .

п.2,4 договору відступлення права вимоги М31072017 від 31,07.2017р на дату укладання договору права вимоги,кредитні договори та договори забезпечення є дійсними, новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням прав вимоги,кредитних договорів та/або договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення (оспорювання) своїх обов`язків та/або умов кредитних договорів чи договорів забезпечення цього договору.

Суть згаданого кредитного договору полягає в тому,що Кредитор надає частину коштів для придбання житла в іпотеку в вигляді валютного кредиту в розмірі 25000,00 дол. США відповідно. Видача кредиту відбувається в грошовій формі, а саме в дол. США, Позивач в свою чергу згідно договору повинен повернути суму отриманого кредиту та відсотки по ньому в тій же валюті, а саме в дол. США,шляхом внесення готівкових коштів в дол. США через касу банку. Або перерахування з валютного рахунку в дол. США позивача відкритому в банку

Такий спосіб отримання кредиту (в доларах США) для розрахунку за придбання нерухомості Позивачу було рекомендовано працівниками банку, через те, що за їх словами кредитні ресурси в доларах СПІА коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.

На забезпечення виконання вказаного договору було укладено наступні договори:

1. Між позивачем, та банком було укладено - договір іпотеки № 014/0040/74/68601 від 28.08.2006p

Вважають, що даний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного:

1. Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів.

Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Закон України «Про захист прав споживачів», як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»:

- споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

- споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника;

- продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме:

- Кредит отриманий в банківській установі;

- Позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника;

- продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», остільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Зміст спірного Договору суперечить також і частині 2 ст. 11 Закону Уіфаїни «Про захист прав споживачів», оскільки ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив Позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон.

Закон України «Про захист прав споживачів» вимагає визначити в договорі;

• існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому, числі між зобов`язаннями споживача;

• тип процентної ставки;

• орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх втрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні втрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.);

• строк, на який кредит може бути отриманий;

• варіанти повернення кредиту і його умови;

• необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється;

• податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію;

• позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (всупереч ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» перед укладенням Договорів про надання споживчого кредиту Кредитором не було повідомлено Позивача письмово про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов`язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договорів свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, втрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якорті, фальсифікованою (відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» (цитуємо): безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана Позивачу Кредитором (валютний кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для майна Позивача;

ґ) ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Саме таку інформацію яка могла міститись в кредитній справі позивач просив суд Полтавського району витребувати з банку та відповідача під час розгляду справи про заміну стягувана з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Авістар». В судовому засіданні представник банку не з явився, а представник відповідача висловив заперечення ,щодо не обґрунтованості вимог. Таким чином представник відповідача підтвердив всю повноту відповідальності покладену на Відповідача, як на сторону кредитного договору.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону „ Про захист прав споживачів ", якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов`язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів", у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Позивачу з боку Кредитора не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

В кредитному договорі містяться умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку Кредитора.

Метою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, е створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, а отже, і, користувачів споживчого кредиту, яким є Позивач.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити - порядок зміни і припинення дії договору.

Так як Договори взагалі, не містять порядку зміни Договору який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

Все, що написано в Розділах «права та обов`язки сторін», можна трактувати досить широко і не на користь Позичальника, особливо він не дає вибору відстояти свої інтереси у разі не згоди з підняттям відсоткової ставки та страхування майна на користь Кредитора. Там передбачено, або Позивач згідний на запропоновані Банком умови або має повернути достроково весь кредит, при цьому сплатити підвищені відсотки (п.2.3.,п.4.3 дод. угоди договір014/0040/68601/2 від 28.08.2006р ). Що саме по собі є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних грав та обов`язків на шкоду споживачу.

Фактично, ще в момент підписання Договору Позивача поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище.

Тобто, Кредитор в односторонньому порядку даним Договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, в разі незгоди Позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми Кредиту. Тобто, взявши кредит, Позивач опинився в умовах, які просто неможливо виконувати.

Стаття 203 ЦК України говорить, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину:

- Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, а саме порушення вимог статті 525 ЦК України, є підставою для визнання Кредитного Договору недійсним.

Даний договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку Кредитор за невиконання або неналежне виконання умов Договору, більше того договір містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку Позичальника, у випадку не виконання яких Кредитор має право згідно пб.5 договору №014/0040/74/68601від 28.08.2006р а саме:

Достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання Позичальником умов цього договору та/або договорів застави ,інших договорів ,що забезпечують погашення кредиту.

Відповідно до інформації наданої Відповідачем засобами електронного зв`язку ,а саме лист направлений на електронну адресу Позивача 3461103@gmail.com 11.10.2017р від адресата Ihor Omelchenko ihor.omelchenko@avistar-finance.com.ua

Загальний обсяг заборгованості за кредитами складає договірно14/0040/74/68601 від 28.08.2006р - 118251,58дол США з яких розмір заборгованості 25303,73дол. США процентні 5555.6 дол. США, пеня та штрафи 77392.25дол.США

Згідно ч.5 п.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Якщо застосувати всі санкції передбачені Договорам одночасно, то Позивач мав би сплатити більше 1000 % процентів.

Проте, згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору".

Спірні Договори не містять умов або правил, які б регулювали відповідальність Кредитора ні за невиконання, ні за неналежне виконання Кредитором умов Договорів, це є суттєвою умовою (ст. 628 ЦКУ), через що Договори в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

ІІ. Кредитні договори суперечать законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України..

1.Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.

Згідно ст. 13 ЦК цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства.

Кредитні договори повинні укладатися в порядку, визначеному законом, а їх умови повинні відповідати як загальним вимогам, встановленими ст. ст. 3,6,13,192,203,215,227,533,627 ЦК України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету КМ «Про валютне регулювання і валютний контроль».

Відповідно до ст.ст. 6,627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні, договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У відповідності до ст.ст. 2,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити.

Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на Кредитору, а в подальшому на Відповідачу лежить основний обов`язок по забезпеченню дотримання законності.

При визначенні змісту кредитного договору Кредитор не має/(не повинен) підміняти принцип свободи договору принципом вседозволеності.

Прохав :

В зв`язку зі зміною сторони по кредитному договору №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р на підставі договору переуступки права вимоги №31072017 від 31.07.2017р укладеного між ПАТ «Райффайзен банк Аваль » та ТОВ «ФК Авістар» визнати кредитний договір таким що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК Авістар» згідно чинного законодавства України.

Крім того, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», третя особа - ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», про визнання кредитного договору таким, що не підлягає виконанню, який об`єднаний в одне провадження з первісним позовом.

В своєму позові позивач послався на те, що 22.07.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було укладено Договір №014/6561/74/110342 договір стосуються валютного кредиту на придбання в іпотеку житла. Право вимоги по даним кредитам (цесїї) придбало ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»(відповідач) код ЄРДПО 38904296 згідно договору№31072017 від 31.07.2017р.. В підтвердження свого права ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» отримала відповідно ухвали Київського районного суду в м. Полтава про заміну сторони стягувана з ПАТ «Райффайзен банк Аваль »на вище згадану компанію. Тобто на сьогоднішній день де достатньо розповсюджена практика передачі права вимоги по кредитному договору. Згідно п.2.3 договору М31072017 від 31.07.2017р Внаслідок передачі (відступлення)портфелю заборгованості за цим договором,новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах,що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників,т а набуває прав грошових вимог сервісного кредитора за кредитними договорами,включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином сторонами по Договорам М014/6561/74/11 0342 від 22.07.2008р. слід вважати ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»» та ОСОБА_1 .

п.2.4 договору відступлення права вимоги №31072017 від 31.07.2017р на дату укладення договору права вимоги,кредитні договори та договори забезпечення є дійсними. Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням прав вимоги,кредитних договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення(оспорювання)своїх обов`язків та/або умов кредитних забезпечення цього договору.

Суть згаданого кредитного договору полягає в тому,що Кредитор надає частину коштів для придбання житла в іпотеку в вигляді валютного кредиту в 176000дол. США. Видача кредиту відбувається в грошовій формі, а саме в дол. США. Позивач в свою чергу згідно договору, повинен повернути суму отриманого кредиту та відсотки по ньому в тій же валюті, а саме в дол. США,шляхом внесення готівкових коштів в дол.. США через касу банку. Або перерахування з валютного рахунку в дол. США позивача відкритому в банку

Такий спосіб отримання кредиту (в доларах США) для розрахунку за придбання нерухомості Позивачу було рекомендовано працівниками банку, через те, що за їх слова ш кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.

На забезпечення виконання вказаного договору було укладено наступні договори:

1.Між позивачем, та банком було укладено - договір іпотеки №016726 /6561/331605 від 22.07.2008р.

Вважають, що даний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного:

І. Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів.

Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Закон України «Про захист прав споживачів", як зазначено в його преамбулі! регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»:

- продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються1^ виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме:

- Кредит отриманий в банківській установі;

Зміст спірного Договору суперечить також і частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії І Відповідач не повідомив Позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон,

Закон України «Про захист прав споживачів» вимагає визначити в договорі:

• тип процентної ставки;

• орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформленні й т.д.);

• строк, на який кредит може бути отриманий;

• варіанти повернення кредиту і його умови;

• необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона Здійснюється;

• позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживачу вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» (цитуємо): безпека продукції - відсутність будь- якого ризику для життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана Позивачу Кредитором (валютний кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для майна Позивача;

ґ) ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування т)а сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із стор: н, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповісти його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Позивачу з боку Кредитора не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано : інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

Все, що написано в статті 9 «дострокове погашення кредиту на вимогу кредитора», можна трактувати досить широко і не на користь Позичальника, особливо він не дає вибору відстояти свої інтереси у разі не згоди з підняттям відсоткової ставки та страхування майна на користь Кредитора. Там передбачено, або Позивач згідний на запропоновані Банком умови або має повернути достроково весь кредит, при цьому сплатити підвищені відсотки (стаття. 4кредитного договір ). Що саме і по собі є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Тобто, Кредитор в односторонньому порядку даним Договором залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку.(ст.. 4 ст. 3) А також передбачив своє право, в разі незгоди Позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми Кредиту ( ст.. 9). Тобто, взявши кредит, Позивач опинився в умовах, які просто неможливо виконувати.

Стаття 203 ЦК України говорить, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину:

- Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, ідо обумовлені ним.

Даний Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку Кредитор за невиконання або неналежне виконання умов Договору, більше того дані договори містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку Позичальника, у випадку не виконання яких Кредитор має право згідно ст.. 9 договору Достроково стягувати заборгованість за кредитам зараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції ,у випадках невиконання Позичальником умов цього договору та/або договорів застави ,інших договорів ,що забезпечують погашення кредиту.

Загальний обсяг заборгованості за кредитами складає договір № 014/6561/74/110342 від 22.07.2008р - 3 309 212.06 дол. США з яких розмір заборгованості 195163.85 дол. США проценти 194283.03 дол. США, пеня та штрафи 2 919765.18 дол. США

Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедлива и є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорцій ю великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Якщо застосувати всі санкції передбачені Договорам одночасно, то Позивач мав би сплатити більше 1000 % процентів.

II. Кредитні договори суперечать законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України..

1. Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.

Згідно ст. 13 ЦК цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства,

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банну з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це Юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб розміщення зазначених

коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У відповідності до ст.ст, 2,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити.

Прохав:

В зв`язку зі зміною сторони по кредитному договору№014/6561/74/110342 від 22.07.2008р на підставі договору переуступки права вимоги №31072017 від 31.07.2017р укладеного між ПАТ «Райффайзен банк Аваль » та ТОВ «ФК Авістар» визнати кредитний договір таким що не підлягає виконанню,по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК Авістар» згідно чинного законодавства України.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та прохав:

В зв`язку зі зміною сторони по кредитному договору №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р з АТ «Райффайзен банк Аваль » на ТОВ «ФК Авістар», прохав признати кредитний договір , таким що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК Авістар».

Припинити дію похідних договорів поруки та іпотеки в зв`язку з визнанням основних договорів, а саме кредитних договорів №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р таким, що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК АВІСТАР».

В зв`язку зі зміною сторони по кредитному договору№014/6561/74/110342 від 22.07.2008p з АТ «Райффайзен банк Аваль » на ТОВ «ФК Авістар» прохав признати кредитний договір таким ,що не підлягає виконанню,по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК Авістар»

Припинити дію похідних договорів поруки та іпотеки в зв`язку з визнанням основного договору 014/6561/74/110342 від 22.07.2008p таким, що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК АВІСТАР».

В судове засідання позивач не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав та прохав його задовольнити з наведених підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, в якій відповідач посилається на те, що проаналізувавши обставини справи, вбачається, що Позивач про порушення свого права дізнався починаючи з 28.08.2006, в момент укладення між ним та АПП банк «Аваль» кредитного договору № 014/0040/74/68601, дійсність якого Позивач оспорює з підстав порушення банком вимог ЗУ «Про захист прав споживачів».

Проте, 22.04.2010 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 014/0040/74/68601/2 до кредитного договору № 014/0040/74/68601 від 28.08.2006, ПУНКТ 2 якої передбачав, що сторони дійшли згоди врегулювати заборгованість Позичальника (Позивача) за Кредитним договором, СТРОК сплати якої настав.

26.04.2010 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 014/0040/74/68601/1 до кредитного договору № 014/0040/74/68601 від 28.08.2006 про реструктуризацію кредиту.

Відповідно до частини другої статті 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, до підписання договору та додаткових угод до нього. Позивач мав можливість ознайомитися з їх умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання, проте договір та додаткові угоди підписані і виконувалися сторонами, а сам факт укладення з Банком додаткових угод до договору свідчить про прийнятність для Позивача умов спірного кредитного договору на момент укладення.

Умови кредитного договору досліджувалися Диканським районним судом Полтавської області у справі № 529/811/13.

Так, рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 02.08.2013 у справі № 529/811/13 задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та СТЯГНУТО з ОСОБА_1 247 309.65 грн заборгованості за кредитним договором № 014/0040/74/68601 від 28.08.2006.

Твердження Позивача що договір не містить порядку зміни та припинення дії договору є безпідставними, адже відповідно до ПУНКТУ 10.2. кредитного ДОГОВОРУ ЗМІНИ в договорі оформлюються додатковими угодами, які стають невід`ємною частиною Договору. Пунктом 8.1. передбачено, що ДОГОВІР набуває чинності з часу надання Позичальнику кредитних коштів та діє до повного погашення кредитної заборгованості.

Істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін |ч. 1 ст. 638 та ст. 1056 ЦК України).

Як вбачається із змісту укладеного кредитного договору, такі умови договором передбачені. Зокрема: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; забезпечення зобов`язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, а отже відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним. Договір укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами.

Також. Позивачем не додано до позовної заяви належних та ДОПУСТИМИХ доказів на підтвердження того, що він після підписання кредитного договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення.

Щодо твердження Позивача, що «використання іноземної валюти суперечить законодавству України» варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 99 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошовою одиницею України є гривня. При цьому, законом не встановлено обмежень, щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з частиною другою статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, законодавство України на момент отримання Позивачем кредитних коштів, надавало право банківським установам здійснювати операції з надання кредиту в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового ДОЗВОЛУ на здійснення операцій з валютними цінностями.

Згідно з частиною другою статті 526 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США на виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором позивачем з метою зарахування обов`язкових платежів відповідно до умов кредитного договору відкрито рахунок в іноземній валюті, що повністю відповідає чинному законодавству та умовам кредитного договору.

Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного СУДУ: ВІД 30.01.2018 справа № 208/8782/15-й: віл 31.10.2018 справа № 755/20575/15-й: від 10.01.2019 справа Ne 336/2746/17-й.

З огляду на вищевикладене, кредитний договір укладений між Банком та Позивачем не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі. Правочини вчинялись у Формі, встановленій законом. Оспорюванні пункти договору узгоджувалися сторонами. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо судових витрат на правову допомогу ТОВ «ФК «Авістар».

Згідно з частиною першою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Між ТОВ «ФК «Авістар» та АБ «Остащенко» в особі керуючого Остащенко О.М., укладено Договір №9 про надання правової допомоги від 04.02.2019 р. та Додаткову угоду № 13 від 03.10.2019 до Договору №9 про надання правової допомоги, згідно з якими розмір гонорару за годину роботи адвоката Адвокатського бюро, склав 1000,00 (одна тисяча)гривень 00 коп.

Згідно з Актом від 07.10.2019 виконаних робіт до допомоги від 04.02.2019р., витрати ТОВ «ФК «Авіста 000,00 (шість тисяч) гривень 00 коп.

Прохали відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на їх користь витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

Представник третьої особи в судове засіданні не з`явився, повідомлявся належним чином про дату розгляд у справи.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 28.08.2006р між ОСОБА_1 (надалі позивач) та ПАТ «Райффайзен банк Аваль»(надалі Кредитор) було укладено договір №014/0040/74/68601, який стосуються валютного кредиту на придбання в іпотеку житла. Право вимоги по даному кредиту (цесїї) придбало ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»(відповідач) код ЄРДПО 38904296 згідно договору№31072017 від 31.07.2017р. .В підтвердження свого права ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» отримала відповідно ухвали Полтавського районного суду та Київського районного суду в м. Полтава про заміну сторони стягувана з ПАТ «Райффайзен банк Аваль »на вище згадану компанію. Тобто на сьогоднішній день це достатньо розповсюджений практика передачі права вимоги по кредитному договору. Згідно п.2.3 договору №31072017 від 31.07.2017р Внаслідок передачі (відступлення)портфелю заборгованості за цим договором,новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах,що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників,т а набуває прав грошових вимог ,первісного кредитора за кредитними договорами,включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

п.2,4 договору відступлення права вимоги М31072017 від31,07.2017р На дату укладання договору права вимоги,кредитні договори та договори забезпечення є дійсними, Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням прав вимоги,кредитних договорів та/або договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення (оспорювання) своїх обов`язків та/або умов кредитних договорів чи договорів забезпечення цього договору.

Суть згаданого кредитного договору полягає в тому,що Кредитор надає частину коштів для придбання житла в іпотеку в вигляді валютного кредиту в розмірі 25000,00 дол. США відповідно. Видача кредиту відбувається в грошовій формі, а саме в дол. СІЛА, Позивач в свою чергу згідно договору повинен повернути суму отриманого кредиту та відсотки по ньому в тій же валюті, а саме в дол. США,шляхом внесення готівкових коштів в дол. США через касу банку. Або перерахування з валютного рахунку в дол. США позивача відкритому в банку

На забезпечення виконання вказаного договору було укладено наступні договори:

1. Між позивачем, та банком було укладено - договір іпотеки № 014/0040/74/68601 від 28.08.2006p

Вказаний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного:

1. Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів.

Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»:

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме:

- Кредит отриманий в банківській установі;

Закон України «Про захист прав споживачів» вимагає визначити в договорі;

• тип процентної ставки;

• строк, на який кредит може бути отриманий;

• варіанти повернення кредиту і його умови;

• необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється;

• позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Саме таку інформацію яка могла міститись в кредитній справі позивач просив суд Полтавського району витребувати з банку та відповідача під час розгляду справи про заміну стягувача з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на ТОВ «Фінансова компанія «Авістар». В судовому засіданні представник банку не з явився, а представник відповідача висловив заперечення ,щодо не обґрунтованості вимог. Таким чином представник відповідача підтвердив всю повноту відповідальності покладену на Відповідача, як на сторону кредитного договору.

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

Стаття 203 ЦК України говорить, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину:

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також 22.07.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було укладено Договір №014/6561/74/110342 договір стосуються валютного кредиту на придбання в іпотеку житла. Право вимоги по даним кредитам (цесїї) придбало ТОВ «Фінансова компанія «Авістар»(відповідач) код ЄРДПО 38904296 згідно договору№31072017 від 31.07.2017р.. В підтвердження свого права ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» отримала відповідно ухвали Київського районного суду в м. Полтава про заміну сторони стягувана з ПАТ «Райффайзен банк Аваль »на вище згадану компанію. Тобто на сьогоднішній день де достатньо розповсюджена практика передачі права вимоги по кредитному договору. Згідно п.2.3 договору М31072017 від 31.07.2017р Внаслідок передачі (відступлення)портфелю заборгованості за цим договором,новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах,що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників,т а набуває прав грошових вимог сервісного кредитора за кредитними договорами,включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

На забезпечення виконання вказаного договору було укладено наступні договори:

1.Між позивачем, та банком було укладено - договір іпотеки №016726 /6561/331605 від 22.07.2008р.

Вказаний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного:

І. Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів.

Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»:

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме:

- Кредит отриманий в банківській установі;

Закон України «Про захист прав споживачів» вимагає визначити в договорі:

• тип процентної ставки;

• строк, на який кредит може бути отриманий;

• варіанти повернення кредиту і його умови;

• необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона Здійснюється;

• позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.);

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповісти його внутрішній волі.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

Стаття 203 ЦК України говорить, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину:

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, ідо обумовлені ним.

Даний Договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність з боку Кредитор за невиконання або неналежне виконання умов Договору, більше того дані договори містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки з боку Позичальника, у випадку не виконання яких Кредитор має право згідно ст.. 9 договору Достроково стягувати заборгованість за кредитам зараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції ,у випадках невиконання Позичальником умов цього договору та/або договорів застави ,інши договорів ,що забезпечують погашення кредиту.

1. Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дане визначення банківського кредиту - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Відповідно до ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов`язань.

Відповідно до ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, ст. 192 ЦК України визначає гроші як особливий об`єкт цивільного права, який наділені ознакою засобу платежу. Поняття «гроші як об`єкт цивільних правовідносин» в Україні стосується виключно гривні.

Законодавством встановлений обов`язок щодо вираження договірного зобов`язання у гривні.

Ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає визначення договірного зобов`язання у гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином дана норма стосується вираження зобов`язання в іноземній валюті лише у якості еквівалента і не стосується розрахунків за договором.

Грошове зобов`язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті

Права виражати зобов`язання в іноземній валюті надається лише у випадку, коли сторона договору займається зовнішньоекономічною діяльністю та має відповідні дозволи і ліцензії.

Оскільки зобов`язання сторін по кредитному договору є грошовими, ціна договору є його істотною вимогою; порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору.

Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

Оскільки національна валюта є невід`ємною ознакою суверенітету держави, стосовно іноземної валюти на території України застосовується принцип публічного права - «дозволено лише те, що прямо

Згідно ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч, 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Оскільки єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня, іноземна валюта на території Україні, за загальним правилом, не володіє ознакою платіжного засобу, тобто вона в розумінні законодавства не є грошима. Іноземна валюта відноситься до речей, виражених родовими ознаками, використання яких обмежене законом.

Поняття «грошові кошти» включає в себе іноземну валюту лише у випадках, коли вона може виступати у якості платіжного засобу, наприклад при оплаті зовнішньоекономічних контрактів чи при придбанні товарів у магазинах безмитної торгівлі.

Таким чином, статус іноземної валюти, випадки, порядок та умови її використання іноземної валюти повинні визначатися виключно законом.

Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В той же час ні жодний закон чи інший акт законодавства не передбачає права банку-резиденту надавати резиденту споживчі кредити в іноземній валюті, яка володіє в Україні ознакою засобу платежу.

Чинне законодавство встановлює лише умови і порядок використання іноземної валюти при наданні кредитів лише резидентом - нерезиденту і нерезидентом резиденту, а ?аме Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене Постановою НБУ № 270 від 17.06.2004 року.

Саме цих випадків і стосується п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Ч. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», передбачено, що фінансові установи мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам-резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном.

У той же час, цим законом не зупинено і не скасовано жодної норми законодавства. Це пояснюється тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.

Таким чином, надання резиденту кредитів, а на саме придбання нерухомості, у іноземні валюті для розрахунків на території України є незаконним.

Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лицю за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов`язки суб`єктів валютник відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4,192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ №15-93, під валютними операція^ розуміються операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов`язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Пункт 2 статті 2 Декрету КМУ № 15-93 вказує, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов`язанням по кредитному договору в іноземній валюті та сплата кредиту і відсотків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов`язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Стаття 16 Декрету КМУ №15-93 зазначає, що здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують одержання ліцензії Національного банку, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, є порушенням.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету КМУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ст.., 1, 2,3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Валютні операції підлягають обмеженню.

Статтею 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність" передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Стаття 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність" встановлює операції, що можуть здійснювати банки за наявності банківської ліцензії:

1)приймання депозитів від юридичних і фізичних осіб;

2)відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів;

3)розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Ця ж стаття визначає перелік операцій, що можуть здійснювати банки за умови отримання письмового дозволу Національного банку України:

- згідно частини другої статті, Банк має право здійснювати такі операції, як операції з валютними цінностями у порядку, визначеному законами України;

- згідно частини третьої статті Національний банк України встановлює Порядок надання банкам дозволу на здійснення валютних операцій. Тобто додатковою умовою для надання валютного кредиту, крім умов визначених законодавством України, є наявність письмового дозволу.

Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затверджене постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921 визначає перелік операцій, що банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії. Серед операцій, що визначені, валютні операції відсутні, оскільки здійснення таких операцій здійснюється відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність", яка встановлює певні обмеження щодо цих операцій у вигляді отримання ліцензії та додатково - письмового дозволу на здійснення валютних операцій від Національного Банку України, а також відсилає до інших законів, що встановлюють режим здійснення валютних операцій. Зокрема до нормативного акту, що регулює режим |здійснення валютних операцій, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 1993 р.

Таким чином слід визначити, наявність у Відповідача ліцензії НБУ на здійснення валютних операції, яка надавала б йому права па здійснення операцій з валютними цінностями. Відкриття та ведення валютних рахунків клієнтів,проведення валюто обмінних операцій, проведення касових операцій з валютними цінностями тощо. Так, як виконання зобов`язання по кредитних договорах укладених позивачем передбачає розрахунок в іноземній валюті Ніяких додатних угод про зміну валюти договору Позивач не укладав ні з Кредитором ні з Відповідачем,

Наявний дозвіл Національного банку України, як доказ наявності права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, до уваги не може бути прийнятий з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією.

Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від ї 9.02.1993 р. за N 15-93.

Крім того, Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє від обов`язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір

В вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати Кредитор, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі пЛ1 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 9^50/11230. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов`язаннями між позивачем та кредитором,а в подальшому відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Таким чином, дозволом на валютні операції, наявним у Кредитора (відповідача), не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання та обіг яких в Україні не дозволено законом.

Крім того, у листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ вказав на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

При здійсненні операцій за кредитними договорами, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами у якості засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у [випадках, передбачених законами України.

Згідно оспорюваних договорів кредиту кредитор здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надасться однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом видачі готівки з каси кредитора.

З аналізу наведеного пунктів договорів кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку з вказуванням цільового призначення кредиту на придбання нерухомості на території України та суми, яку позичальник просить видати готівкою.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з падання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит.

Докази, що ініціатором видачі кредиту є Кридитор відсутні

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як Кредитор видає готівкою через власну касу суму кредиту на користь позичальника. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальний ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно п. 1.6. цього Положення, Національний банк видає ліцензію виключно за умови достатньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як засобу платежу.

Позичальник, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов`язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Кредитора.

Так, спірним договором кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням з поточного рахунку відкритого Кредитором, якщо інше не передбачено цим договором,

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу Кредитора, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов`язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007, № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Правила встановлюють виключний перелік випадків фізичними особами - резидентами на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту б. 1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов`язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства У країни; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резидента та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в`їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, Позичальнику чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті яри здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Банку шляхом внесення доларів США в касу Кредитора.

Правочин, який суперечить законодавству є недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203,215,227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов`язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов`язання.

В частині 32 постанови № 9 Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 зазначається, що у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від дійсної вартості майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК загальною сумою усіх вимог.

Як видно з вище наведеного, Договір страждає суттєвими невідповідностями їх змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені кредитором і націлені проти прав та інтересів Позивача., Так як будь-яка із зазначених умов, є істотною умовою Договору, відповідно вимог законодавства України, відповідно до ст.. 217 ЦКУ, недійсність будь- якої із зазначених умов окремо, а разом всіх тим паче, має наслідком недійсності правочину (Договору) в цілому, з усічи правовими наслідками які закон з цим пов`язує. Як наслідок вище викладеного та з метою уникнення відповідальності, Кредитор здійснив продаж права вимоги по кредитним договорам третім особам саме Відповідачу використавши при цьому банк попередник. Так згідно п.2.4 договору відступлення права вимоги М31072017 від 31.07.2017р На дату укладання договору права вимоги,кредитні договори та договори забезпечення є дійсними. Новий кредитор приймає на себе всі ризики,пов`язані з визнанням прав вимоги,кредитних договорів та/або договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення(оспорювання)своїх обов`язків та/або умов кредитних договорів чи договорів забезпечення цього договору.

Згідно от. 92 Конституції, ст.. 193,533 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 32 «Про Національний Банк України", ст..2,5, Декрету КМУ № 15-93 - такі операції, як вчинені зі мною договори, дозволяються лише за наявності Індивідуальної ліцензії НБУ та закону, що прямо дозволяє такі операції, визначає порядок та правила їх виконання, встановлює суб`єктів операції після укладання

Таким чином.

2.Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня.

3.Цивільним кодексом України встановлений обов`язок щодо вираження договірного зобов`язання у гривні.

4.Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

5.Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.

6.Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України

7.При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами у якості засобу платежу.

8.Правочин, який суперечить законодавству є недійсним.

Таким, що суперечать Закону є і окремі пункти Кредитного договору.

І. Зокрема,, «Під час укладення кредитного договору Позичальник зобов`язується сплатити супутні послуги та фіксовану плату за надання Кредиту .

У відповідності до п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168, «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо».

Однак, згідно п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

У відповідності до п. 2.5. вказаних Правил, Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Підлягає припиненню дія похідних договорів поруки та іпотеки в зв`язку з визнанням основних договорів, а саме кредитних договорів №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р таким, що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК АВІСТАР».

В зв`язку зі зміною сторони по кредитному договору№014/6561/74/110342 від 22.07.2008p з АТ «Райффайзен банк Аваль » на ТОВ «ФК Авістар» підлягає визнанню кредитний договір таким ,що не підлягає виконанню,по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК Авістар»

Підлягає до припинення дія похідних договорів поруки та іпотеки в зв`язку з визнанням основного договору 014/6561/74/110342 від 22.07.2008p таким, що не підлягає виконанню, по причині неможливості його виконання перед ТОВ «ФК АВІСТАР».

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави та в цілому складають 3073,60 грн. (по 768,40 грн. за кожну з чотирьох позовних вимог).

Керуючись ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, ч.3 ст. 13, ст.ст. 192,203,215,216,217, 227, 229, 230, 321, ч. 3 ст. 533, ч. 1 ст. 524, ч. 2 ст. 524, ст.ст. 628, 638ЦК України, п. 8 ч. 1 статті 6, ст. 49 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч, 3.3 статті 3 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 3 п.п. "в" та "г" ч. 4 ст. 5, Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", глави 2 Постанови правління НБУ № 119 від 26.03.1998, п.п. 6.1,6.2,6.3 глави 6 Постанови правління НБУ № 200 від 30.05.2007, ст. 49 "Про банки та банківську діяльність", п. 4 ч. 8 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ривків фінансових послуг" ст. ст. 12,13, 78-80, 141, 258 - 268, 280-283 , 284, 352 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати таким що не підлягає виконанню кредитний договір №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р укладений між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен банк Аваль » .

Припинити дію похідних договорів поруки та іпотеки укладених до кредитного договору №014/0040/74/68601 від 28.08.2006р укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен банк Аваль ».

Визнати таким що не підлягає виконанню кредитний договір №014/6561/74/110342 від 22.07.2008p. укладений між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен банк Аваль ».

Припинити дію похідних договорів поруки та укладених до кредитного договору 014/6561/74/110342 від 22.07.2008p. укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен банк Аваль ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» на користь держави судовий збір в розмірі 3073,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Головуючий : А.Г.Потетій

Джерело: ЄДРСР 86821731

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!