ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2019

Справа № 910/8150/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» (вул. Київська, буд. 6-В, офіс 1, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область,08132)

до Приватного підприємства «ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ГРАНД ЛЄОНА» (вул. Червоногвардійська, 12, оф. 177, м. Київ, 02094)

про стягнення 63166,70 грн.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ГРАНД ЛЄОНА» про стягнення 63 120,17 грн (з яких: 44 616,38 грн основний борг, 12 817,62 грн пеня, 1 074,00 грн проценти річних, 4 612,17 грн втрати від інфляції, 4 425,11 грн витрат на правову допомогу та 1 921,00 грн судовий збір).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 24/07/2018-2 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) від 24.07.2018 в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019, з урахуванням заяви № 51 від 08.07.2019 про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8150/19; ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

При цьому, відповідно до зазначеної заяви № 51 від 08.07.2019 про усунення недоліків позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» з урахуванням математичної помилки просить суд стягнути з Приватного підприємства «ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ГРАНД ЛЄОНА» 63 166,70 грн (з яких: 44 616,38 грн основний борг, 12 860,41 грн пеня, 1 078,12 грн три проценти річних, 4 612,17 грн втрати від інфляції, 4 428,11 грн витрат на правову допомогу та 1 921,00 грн судовий збір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019, призначено судове засідання (з розгляду справи по суті) на 26.09.2019.

Окрім цього, зазначеною ухвалою за результатами розгляду заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви № 51 від 08.07.2019, судом розцінено останню як заяву про зміну розміру позовних вимог (збільшення), а саме в частині вимог про стягнення з відповідача пені та процентів річних, та враховуючи, що зазначена заява відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснювався розгляд спору.

Так, 23.09.2019 через відділ діловодства від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» було подано заяву про забезпечення позову (вих. № 82 від 19.09.2019), за результатом розгляду якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судове засіданні 26.09.2019 року з`явився уповноважений представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

З метою повідомлення відповідача про призначення судового засідання (з розгляду справи по суті) у справі № 910/8150/17, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали суду від 16.09.2019 направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: 02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 12 офіс 177, та була повернута до суду неврученою адресату з відміткою оператора поштового зв`язку - «інші причини: відсутнє».

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Судом доведено до відома, що 26.09.2019 року до початку судового засідання через відділ діловодства надійшов лист позивача № 84 від 23.09.2019 року, що містить письмові пояснення щодо неможливості виконання вимог ухвали суду від 16.09.2019 року щодо надання оригіналів доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву на 02.10.2019.

В судове засіданні 02.10.2019 року уповноважені представник позивача та відповідача не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №: 0103050888480.

Про дату, час і місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 26.09.2019 про оголошення відкладення розгляду справи.

Про поважні причини неявки представника відповідача у судове засідання суд не повідомлено.

Так, через канцелярію суду 02.10.2019 року надійшли клопотання позивача № 87 від 02.10.2019 року про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника у відпустці та клопотання № 86 від 02.10.2019 року про здійснення розгляду справи № 910/8150/19 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 ухвалено здійснювати розгляд справи №910/8150/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.11.2019.

У підготовче засідання 06.11.2019 з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №№: 0103051489873.

Про поважні причини неявки в судове засідання відповідачем суд не повідомлено.

Судом зазначено, що до початку судового засідання через канцелярію суду 30.10.2019 надійшло клопотання позивача № 95 від 30.10.2019 про долучення доказів повторного відправлення відповідачу оригіналів документів. Подане клопотання разом з доказами долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва 06.11.2019 судом ухвалено підготовче провадження у справі № 910/8150/19 закрити, розгляд справи по суті призначено на 11.12.2019.

У судове засідання 11.12.2019 представники позивача та відповідача не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103052563481 та № 0103052563503.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах від 10.07.2019 та 02.10.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористалась наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, керуючись ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними матеріалами.

При цьому, оскільки сторони були повідомлені належним чином про час та дату проведення розгляду справи по суті, тим самим маючи можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та викладення змісту та підстав своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

В свою чергу суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 24.07.2018 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістик Інтернешнл» (надалі - експедитор-2), та Приватним підприємством «ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ГРАНД ЛЄОНА» (надалі - експедитор-1) було укладено Договір № 24/07/2018-2 про організацію автомобільних перевезень вантажів (про транспортно-експедиційне обслуговування) (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого встановлено порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно-експедиційні послуги (надалі - ТЕП), пов`язані з перевезенням вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні.

Розділами 4-6 Договору сторони узгодили права та обов`язки сторін, розрахунки та відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 9.1. Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і буде діяти до 31.12.2020 року.

Вказаний договір підписаний представниками його сторін та посвідчений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням, а також може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, відповідно до ст. 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до частини 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У відповідності до частини 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

За умовами п. 1.2. Договору Експедитор-2 за дорученням експедитора-1 та за його кошти організовує перевезення вантажу.

Відповідно до п. 2.1. Договору ТЕП виконуються відповідно до умов цього договору, Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про дорожнє перевезення небезпечних вантажів і Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, а також іншими міжнародними та нормативно-правовими актами України.

Згідно з п. 2.2. Договору на кожні окремі ТЕП оформлюється заявка , що містить опис умов та особливостей конкретного перевезення, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що експедитор-1 інформує експедитора-2 про обсяги необхідних транспортно-експедиційних послуг, кількості і необхідному вигляді автомобільного транспорту, не пізніше 48 годин до початку перевезення. Інформація передається у вигляді заявки, що містить наступну інформацію: дата і точна адреса місця завантаження і розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; маршрут руху; необхідний рухомий склад; відомості про вантаж; адреси проведення митного оформлення при завантаженні та розвантаженні вантажу; строки доставки вантажу одержувачу; форма і строки оплати ТЕП; митниці перетину кордонів; особливості перевезення конкретного вантажу; інші додаткові вказівки.

За матеріалами справи судом встановлено, що згідно умов Договору сторонами було узгоджено та підписано заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом за наступними умовами: маршрутом м. Текирдаг (Турція) - м. Львів (Україна); вантаж перевезення - поліефірні смоли та фарби, 13500 тон, 14 палет; дата завантаження 26.07.2018, дата вивантаження 10-14 днів після замитнення; вартість послуг встановлена в розмірі 2000,00 доларів США за курсом НБУ на день виставлення рахунку, 1900,00 доларів США оплата здійснюється по заїзду на термінал і 100,00 доларів США після отримання документів; автомобіль державний номер 06 BD 0424.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Зокрема, за приписами частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 11 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно п. 4.2.6. Експедитор-2 зобов`язаний забезпечити доставку вантажу Експедитору-1 в зазначені в Заявці терміни.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору про організацію автомобільних перевезень вантажів та Заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом вантаж був доставлений вантажоодержувачу, що підтверджується відміткою в товарно-транспортній накладній СМR 005684 від 31.08.2018, яка засвідчена печаткою про прийняття вантажу.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг перевезення вантажу та укладення договору між сторонами, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлених заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом в зазначених обсягах та з належною якістю.

При цьому вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За умовами п. 4.1.6. Договору експедитора -1 зобов`язаний відшкодувати експедитору -2 витрати в порядку, передбаченому даним Договором.

Згідно з п. 5.1. Договору ціни за цим договором попередньо встановлюються і узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням за допомогою заявки . Остаточна сума на надані послуги вказується в рахунку-фактурі на кожну виконану ТЕП, та може змінюватись, виходячи із складності виконання заявки , штрафних санкцій та інших підтверджених або узгоджених витрат, понесених експедитором-2 при виконанні ТЕП.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що розрахунки за виконання ТЕП здійснюються шляхом банківського переказу експедитором-1 грошових коштів на рахунок експедитора-2, якщо інше не обумовлено сторонами в заявці;

Оплата перевезення здійснюється в терміни, визначені в заявці. Підставою для оплати ТЕП експедитором-1 є копія рахунку-фактури експедитора-2, з подальшим наданням оригіналу, акта виконаних робіт та товаросупровідних документів з печаткою (п. 5.3. Договору).

Пунктом 6.10. Договору передбачено, що акт виконаних послуг повинен бути підписаний експедитором-1 та повернутий експедитору-2 протягом 10 робочих днів з дати його отримання або 7 днів з дня направлення акту рекомендованим листом. У випадку відсутності у вказаний строк зауважень експедитор-1, послуги вважаються виконаними належним чином, а акт затвердженим і таким, відносно якого у експедитора-1 немає зауважень.

Відповідно до змісту письмових пояснень позивача, 29 серпня 2018 року через засоби електронного листування відповідачу було направлено копію рахунку на оплату № 668 від 28.08.2018 на суму 44 616,38 грн., в т. ч. 83.33 ПДВ, а також 31 серпня 2018 року копію акту надання послуг № 650 від 31.08.2018, належним чином засвідчені копії яких додано до матеріалів справи.

При цьому у зв`язку із ситуацією, яка склалася із затримкою в процесі доставки, вартість фрахту-перевезення була зменшена Позивачем на 1600 доларів США, що на дату формування рахунку згідно офіційного курсу гривні до долара США становить 44616,38 грн.

В свою чергу судом встановлено, що у зв`язку з не поверненням направлених на адресу відповідача документів, позивачем за допомогою кур`єрської компанії «Нова пошта» повторно надіслано на поштову адресу ПП ПКФ Гранд-Лєона» рахунок № 668 від 28 серпня 2018 року, акт надання послуг №650 від 31 серпня 2018 року і ЦМР №005684, що підтверджується експрес-накладною № 59000451999264 від 02 жовтня 2019 року, оригінал якої наявний в матеріалах справи.

Згідно з інформацією, розміщеною на веб-порталі «Нова пошта», посилку із оригіналами документів ПП ПКФ Гранд-Лєона» отримало 03 жовтня 2019 року.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та письмовому клопотанні, вказані документи залишені відповідачем без оплати, підписаний екземпляр акту на адресу перевізника відповідачем повернуто не було.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню транспортно-експедиторських послуг у повному обсязі та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, за відсутності опротестування виставлених позивачем вищезазначених рахунку-фактури та акту надання послуг, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 44 616,38 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг за Договором в сумі 44 616,38 грн у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за даним Договором у зазначеному вище розмірі станом на 21.06.2019, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачем зазначено, що в зв`язку з порушенням зобов`язання за Договором по сплаті основного боргу 13.09.2018 на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою в термін до 7-ми календарних днів виконати свої зобов`язання щодо оплати послуг на суму 44 616,38 грн.

Однак дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним Договору № 24/07/2018-2 про організацію автомобільних перевезень (про транспортно-експедиційне обслуговування) від 24.07.2018 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору, а також підтвердження Заявки на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 44 616,38 грн за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім того, оскільки, відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати передбачених умовами Договору послуг, позивачем на підставі п. п. 6.1., 5.5. Договору, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог (збільшення) здійснено нарахування пені в сумі 12 860,41 грн за період з 01.09.2018 по 21.06.2019, а також на підставі ст. 625 ЦК України 1 078,12 грн трьох процентів річних та 4 612,17 грн втрат від інфляції за період з 01.09.2018 по 21.06.2019, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.5. Договору за прострочення оплати рахунків за виконані ТЕП, експедитор-1 виплачує експедитору-2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, згідно наявних матеріалів справи та письмових пояснень представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» судом встановлено, що позивачем визначено початок перебігу строку заборгованості з 01 вересня 2018 року, враховуючи направлення 29 серпня 2018 року та 31 серпня 2018 на електронну пошту відповідача рахунку № 668 від 28 серпня 2018 року та акту надання послуг №650 від 31 серпня 2018 року відповідно.

Суд зауважує, що за змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту направлення вказаних документів та у визначені дати на адресу відповідача у відповідності до умов Договору матеріали справи не містять.

Як зазначено вище, судом встановлено, що за допомогою кур`єрської компанії «Нова пошта» позивачем надіслано на поштову адресу ПП ПКФ Гранд-Лєона» рахунок № 668 від 28 серпня 2018 року, акт надання послуг №650 від 31 серпня 2018 року і ЦМР №005684, що підтверджується експрес-накладною № 59000451999264 від 02 жовтня 2019 року, оригінал якої наявний в матеріалах справи.

При цьому, згідно роздруківки з веб-порталу «Нова пошта» посилку із оригіналами документів ПП ПКФ Гранд-Лєона» отримало 03 жовтня 2019 року, що, в свою чергу, відповідно до умов Договору та приписів чинного законодавства встановлює відсутність правових підстав для нарахування пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції у зазначені позивачем періоди.

Враховуючи зазначене, у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон та умови Договору пов`язують можливість нарахування визначеними у прохальній частині позовними вимогами про стягнення пені в сумі 12 860,41 грн, 1 078,12 грн трьох процентів річних та 4 612,17 грн втрат від інфляції, за результатами всебічного та повного дослідження матеріалів справи, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позовні вимоги частково доведені позивачем, обґрунтовані матеріалами справи та відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 44 616,38 грн.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ГРАНД ЛЄОНА» (вул. Червоногвардійська, 12, офіс 177, м. Київ, 02094; ідентифікаційний код 37851830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Логістікс Інтернешнл» (місто Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, вулиця Київська, будинок 6-В, офіс 1, 08132; ідентифікаційний код 41344139) 44 616 (сорок чотири тисячі шістсот шістнадцять) грн 38 коп основного боргу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 356 (одна тисяча триста п`ятдесят шість) грн 84 коп.

3. В іншій частині позовних вимог про стягнення 12 860,41 грн пені, 1 078,12 грн трьох процентів річних та 4 612,17 грн втрат від інфляції відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 10 січня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон