УХВАЛА

08 січня 2020 року

Київ

справа №9901/3/20

адміністративне провадження №П/9901/3/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної ради України про визнання порушення виборчих прав та визнання протиправним нормативно-правового акта,

ВСТАНОВИВ:

2 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної ради України, в якому просить суд:

визнати, що ухвалений Верховною Радою України Виборчий кодекс України №396-IX порушує виборчі права безпартійного громадянина України ОСОБА_1 , оскільки позбавляє його права бути кандидатом на виборах народних депутатів шляхом самовисування;

визнати, що ухвалений Верховною Радою України Виборчий кодекс України №396-IX порушує право вільного волевиявлення громадянина України ОСОБА_1 щодо його голосування на виборах за безпартійного кандидата у народні депутати, що висунувся як самовисуванець;

визнати протиправним Виборчий кодекс України №396-IX.

Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що ухвалений Верховною Радою України Виборчий кодекс України №396-IX, який вступив в дію із 1 січня 2020 року не відповідає статтям 24, 36, 38 та 71 Конституції України. На думку позивача, із положень статей 133 та 154 Виборчого кодексу України вбачається, що безпартійні громадяни, на відміну від партійних громадян, позбавлені свого права бути кандидатом на виборах народних депутатів шляхом самовисування, що безпосередньо позбавляє їх права на участь у виборах. Натомість, беручи до уваги положення статей 36, 38 Конституції України, очевидним є те, що будь-які обмеження права безпартійного громадянина України бути кандидатом на виборах народних депутатів шляхом самовисування є антиконституційним.

Таким чином, позивачем, фактично, ставиться питання про неконституційність Виборчого кодекс України від 19 грудня 2019 рок №396-IX.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 січня 2020 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., суддя Губська О.А., суддя Желєзний І.В., суддя Калашнікова О.В., суддя Соколов В.М.

Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За наслідками перевірки суддею-доповідачем встановлено, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначено статтею 266 КАС України, пунктом 1 частини першої якої передбачено, що її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.

Згідно ж із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Відповідно до частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року встановлено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно з статтею 84 Закону України «Про Конституційний Суд України» Велика палата Конституційного Суду України ухвалює рішення за результатами розгляду справ за конституційними поданнями щодо конституційності законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції України, а також за результатами розгляду справ за конституційними скаргами у разі відмови Сенату в розгляді справи за конституційною скаргою на розсуд Великої палати.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність законів України положенням Конституції може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду такої категорії справ у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності. Це дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема Верховного Суду як суду першої інстанції не поширюється на спори «про визнання Виборчого кодексу України протиправними та таким, що порушує виборчі права», що є вимогою позивача у цій справі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 22 січня 2018 року у справі №9901/380/18, від 26 червня 2018 року у справі №9901/651/18, від 12 грудня 2018 року у справа №9901/952/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду і наведене вище законодавче регулювання цих правовідносин, суд вважає, що у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтями 19, 22, пунктом 1 частини першої статті 170, 266, 295 КАС України,

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №9901/3/20 за позовом ОСОБА_1 до Верховної ради України про визнання порушення виборчих прав та визнання протиправним нормативно-правового акта.

2. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

3. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.О. Берназюк