Справа № 691/1518/18

Провадження № 2/691/168/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року

районний суд Черкаської області

в

складі :

судді Черненка В.О.

за участю секретаря судових засідань Сидоренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 25.03.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 4500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Відповідач належним чином договір не виконував, у зв`язку з чим, станом на 08.10.2018 року, має заборгованість у сумі 23590,71 гривень, з яких: 2270,47 гривень - тіло кредиту; 8783,57 гривні - заборгованість по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 10937,11 гривень - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 1099,56 гривень - штраф (процентна частина). Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 23590 гривень 71 копійка та судові витрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, але у позовній заяві просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти постановлення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, хоча про день, час та місце слухання справи був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчать повідомлення про отримання судових повісток. Листа про розгляд справи у його відсутність чи відзиву (заперечення) до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вище викладене, зі згоди представника позивача, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Суд, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку, які виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, в тому числі з договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно цієї ж статті та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.

Як встановлено в судовому засіданні, а саме вбачається з позовної заяви, відповідно до укладеного з АТ КБ «ПриватБанк» договору б/н від 25.03.2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Договір був укладений, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, з отриманням платіжної картки та персональний ідентифікаційного номеру для авторизації.

У Анкеті-заяві відповідач засвідчив свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку. Крім того, заява містить персональні дані відповідача, контактну інформацію, дату та її підпис.

До кредитного договору банк додав: Довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN55000042950129 та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.

Відповідно до наданих банком розрахунків, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 08.10.2018 року, становить 23590,71 гривень, з яких: 2270,47 гривень - тіло кредиту; 8783,57 гривні - заборгованість по нарахованим відсоткам за користування кредитом; 10937,11 гривень - нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 1099,56 гривень - штраф (процентна частина).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, що передбачено положеннями статті 1055 ЦК України.

Згідно ч. 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, яким у даному випадку є АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі для усіх споживачів і доведені до їх відому, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, аналізуючи зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності зі ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, звернувшись з вимогою про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками, пеню за прострочене зобов`язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень та штрафи.

У Анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 25.03.2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій Анкеті - заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самих розрахунків кредитної заборгованості за договором від 31.10.2015 року та 08.10.2019 року, посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору, та зазначив, що вони додані до позовної заяви.

До позовної заяви Витяг з «Тарифів банку» не доданий, а додана Довідка про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN55000042950129 та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме даний Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, відсотках, пені, штрафів та, зокрема, саме у зазначених розмірах та порядку нарахувань, що додані банком до позовної заяви.

Крім того, роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015, провадження № 6-16цс15.

Щодо Довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN55000042950129, яка додана до позовної заяви, то є незрозумілим, який саме договір мається на увазі, оскільки, як вказав позивач у позовній заяві, відповідач ОСОБА_1 25.03.2011 року підписав Анкету-Заяву без номера і саме вона з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, становить кредитний договір.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин 25.03.2011 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 19.11.2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Довідка та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Будь-яких інших доказів, окрім долучених позивачем до позовної заяви на підтвердження своїх вимог, останній не надав.

Крім того, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів»).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд приходить до висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

У Анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні дані щодо розміру кредитного ліміту, яким користувався ОСОБА_1 та який був обумовлений сторонами, при укладенні вказаного договору. Тобто, сама сума отриманого відповідачем кредиту, позивачем не підтверджена.

Проте, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 користувався певним кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо сплати заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання ним факту отримання кредитних коштів, що також підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Як вбачається із розрахунків заборгованості, починаючи з 13.07.2011 року по 23.06.2018 року ОСОБА_1 здійснив погашення фактично отриманих коштів в загальному розмірі 23777 гривень 00 копійок, тому, враховуючи кредитний ліміт, зазначений банком в позовній заяві у розмірі 4500 гривень, вимога банку до останнього про стягнення заборгованості за тілом кредиту є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Оскільки, позивач не довів правомірності своїх вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками, тому в задоволенні позову слід відмовити в зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Щодо судових витрат у розмірі 1921 гривня 00 копійок, які позивач просив стягнути з відповідача, на підставі ст. 141 ЦПК України, вони до стягнення не підлягають у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись: ст. 61 Конституції України; Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013; Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19; Постановою Верховного Суду України від 11.03.2015, провадження № 6-16цс15; п. 22 ч. 1 ст. 1, ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 11, ч. 1, 2 ст. 207, 509, 526, 530, 549, 550, 551, 626, 628, ч. 1 ст. 633, ч. 1 ст. 634, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1,2 ст. 1050, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України; ст. ст. 2, 3, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 - 81, 141, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення. У даному разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 08.01.2020 року.

Суддя

. О. Черненко