Провадження № 2/760/5606/19

В справі № 760/14003/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Олех Ю.М.

позивача- ОСОБА_1

відповідача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить поділити майно подружжя шляхом виділення йому та відповідачці:

- по Ѕ частині 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 92 кв.м., жилою площею 62, 0 кв.м.;

-по Ѕ частині 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 102, 7 кв.м., жилою площею 87 кв.м.

Посилається в позові на те, що перебував з відповідачкою у шлюбі з 22 липня 2009 року по 5 липня 2016 року.

Від шлюбу мають двох доньок: ОСОБА_3 , 2010 року народження, та ОСОБА_4 , 2012 року народження.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 5 липня 2016 року шлюб був розірваний, а рішенням від 13 серпня 2018 року з нього стягнуті аліменти на утримання дітей.

За час шлюбу ним з відповідачкою було придбано 2 квартири: 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Виходячи з того, що відповідачка добровільно не бажає розділити спільно нажите ними в шлюбі майно, просить задовольнити позов.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Посилається на те, що після розірвання шлюбу майже повністю витрати по утриманню дітей несе вона, оскільки такі майже не покриваються аліментами, які стягуються з позивача.

При цьому одна з доньок є інвалідом з дитинства з підтвердженим діагнозом «Синдром Дауна», а відтак потребує регулярної медичної допомоги та реабілітаційних процедур, тоді як позивач не бере участі в таких додаткових витратах на її утримання.

Вважає, що ухилення позивача від участі в утриманні хворої доньки є обставиною, що має істотне значення, і є достатньою для відступу від засад рівності часток подружжя при його розподілі.

З урахуванням цього вважає, що, на її думку, позивачу може бути присуджено в порядку поділу не Ѕ, а 1/9 частину квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, зазначила, що квартира набута у власність вже після розірвання шлюбу.

Частково платежі за квартиру здійснювались в період шлюбу, а останній платіж на суму 30 107, 58 гр. було здійснено після розірвання шлюбу нею особисто, і сплачена нею сума становить 1,92 % від загальної вартості квартири.

Вважає, що поділу підлягає не вся квартира, а лише 98, 08/100 часток, а тому частка позивача складає 49, 04/100 частини квартири.

Крім того, зазначила, що квартира АДРЕСА_1 належить їй на праві особистої приватної власності, оскільки хоч і була набута нею в шлюбі, однак на підставі договору дарування, а тому не може бути предметом розподілу між ними, як майно подружжя.

Враховуючи викладене, просить відмовити у позові.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Тобто, при застосуванні даної норми закону та визнанні права спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що сторони з 22 липня 2009 року перебували в шлюбі.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 5 липня 2016 року шлюб сторін був розірваний.

Під час перебування сторін у шлюбі 27 листопада 2014 року між відповідачкою та ПАТ`Холдингова компанія «Київміськбуд» був укладений Договір купівлі-продажу майнових прав № 8573/РН-К, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

На підставі Акта прийому-передачі від 20 червня 2017 року відповідачка прийняла майнові права на вказану квартиру після сплати 100% їх вартості.

26 червня 2017 року квартира була зареєстрована відповідачкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом також встановлено, що на підставі Договору дарування від 27 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та відповідачкою, остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

/ а.с. 35 - 38; 54 - 55; 110 - 122 /

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України в справі № 6-2333цс15 від 25 листопада 2015 року критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

В абзаці 1 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Встановлено, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 сторонами були придбані в шлюбі і кошти за умовами договору сплачувалися під час їх перебування в шлюбі.

Лише останній платіж у сумі 30 107, 58 гр. був внесений відповідачкою 28 квітня 2017 року, тобто після розірвання.

/ а.с. 116 - 120 /

З урахуванням цього відповідачка вважає, що спільною сумісною власністю за таких обставин є 98, 08% квартири, а Ѕ частина при цьому складає 49, 04/100.

Приведених відповідачкою обставин та розрахунків позивач у судовому засіданні не спростовував, як і внесення відповідачкою власних коштів у квітні 2017 року в рахунок оплати вартості квартири.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача та визнання за ним права власності на 49/100 частин квартири АДРЕСА_2 , а за відповідачкою на 51/100 частини квартири.

Щодо квартири АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.

Спірна квартира належить відповідачці на підставі Договору дарування від 27 липня 2011 року.

Згідно з п.3 договору вказана квартира належала дарувальнику ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності від 28 лютого 2011 року.

/ а.с. 53 - 55 /

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові № 654/5243/14 від 07 лютого 2018 року, який, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.

Обов`язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою приватною власністю одного з подружжя, покладається на останнього.

Тобто, спростувати цю презумпцію - спільності майна подружжя, має сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, визначеним ст. ст. 77-78 ЦПК України, та за правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком даної сторони.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Виходячи з цього та викладеного вище, набуття відповідачкою права власності на вказану квартиру на підставі дарування, вона є її особистою приватною власністю, а тому не може бути об`єктом розподілу, як майно подружжя.

Суд при цьому не приймає до уваги твердження позивача щодо належності квартири до спільного майна подружжя, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивач, обґрунтовуючи належність квартири до спільної сумісної власності подружжя, посилався на те, що квартира придбана за його кошти, які він перераховував на рахунок матері відповідачки з Польщі, підтверджуючи ці обставини банківськими, за його поясненнями, документами, наданими до суду.

Зазначив, що мати відповідачки не мала коштів на її придбання, а про те, що квартира придбана на її ім.»я, а в подальшому була подарована відповідачці, він дізнався лише в суді.

/ а.с.80 - 101 /

В той же час, позивач у судовому засіданні не заперечував, що Договір дарування є діючим і ним не оскаржувався.

Документи, надані ним суду як банківські, які підтверджують пересилання ним коштів на рахунок матері відповідачки, викладені іноземною мовою, не перекладені українською мовою, а тому, в порядку ч.1 ст.77 ЦПК України, не можуть вважатися доказами, які несуть будь-яку інформацію щодо предмету спору.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На виконання вимог ч.5 ст.12 ЦПК України судом позивачу неодноразово роз`яснювався обов`язок надання доказів, необхідних для вирішення спору, а також їх обсяг, у зв`язку з чим у справі неодноразово для цього оголошувалася перерва.

Не дивлячись на це, у судовому засіданні позивач надав у підтвердження доказів придання квартири по АДРЕСА_1 за належні йому кошти, документи, викладені іноземною мовою.

При цьому, на зауваження суду та роз`яснення вимог ст.9 ЦПК України, послався на те, що зміст цих документів зрозумілий і вони мають бути прийняті судом, а на їх переклад у нього немає часу.

Враховуючи обставини, викладені вище, надані сторонами докази та заперечення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо посилання відповідачки на необхідність відступлення від рівності часток при розподілі майна подружжя, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Суд враховує, що обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України і врегульований Главою 15 Сімейного кодексу України.

Положеннями чинного Сімейного кодексу України передбачено, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Судом встановлено, що з позивача рішенням суду стягуються аліменти на утримання дітей.

З точки зору закону обов`язок матеріального утримання дітей з боку батьків не обмежується їх аліментними обов`язками.

Відповідно до ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Виходячи з цього, права відповідачки на отримання з відповідача додаткового матеріального забезпечення дитини за станом її здоров`я, суд вважає, що приведені відповідачкою обставини не можуть бути достатньою підставою для відступу від рівності часток у праві власності на майно при його розподілі.

Крім того, подаючи документи про стан здоров`я дитини та необхідність несення додаткових витрат у зв`язку з цим, відповідачка не показала розмір цих витрат і не зазначила, чи зверталася вона до суду з позовом про їх стягнення з позивача та доказів його ухилення від участі в цих витратах.

/ а.с. 41 - 52 /

Виходячи з цих обставин твердження відповідачки не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням цього з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, у сумі 4 616, 96 гр./ 1 583 400.00 - 30 107, 58 = 1 553 292.42; 49/100 = 761 113, 29; 761 113.29 х 9 605.00 : 1 583 400.00 = 4 616, 96 гр./

Керуючись ст. ст. 57,60,61, 63,65, 68-70 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 / адреса: АДРЕСА_4 , ІН НОМЕР_1 / право власності на 49/100 частин квартири АДРЕСА_2 .

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 січня 2020 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва