Справа № 369/3382/18

Провадження № 2/369/1272/19

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2019 року

Києво -Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третя особа ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу він разом з ОСОБА_6 в квітні 2011 року придбали спільно катер Bayliner2655. Придбаний катер зберігався на території ТОВ «РОП-5» (яхт-клуб), про що ОСОБА_6 був укладений відповідний договір. Катер був у спільному користуванні, ОСОБА_6 використовував його частіш. Останній раз він ним користувавсь у жовтні 2012 року, після чого залишив його на відстій у ТОВ «РОП-5». Через неможливість спільного користування, вони вирішили продати катер та він впродовж двох років розміщував відповідні оголошення. Згодом ОСОБА_6 запропонував йому сплатити його часту в розмірі 19 000 дол.США. Але останній кошти не сплатив і продовжував користуватись катером. У серпні 2014 року він вирішив відпочити на катері, але на місці його відстою катеру не було, а працівники йому повідомили, що катер забрав ОСОБА_6 ще у травні 2013 року з метою продажу. Про наміри продати катер ОСОБА_6 його не повідомляв, тому за його заявою в даний час триває досудове розслідування. У ході досудового розслідування йому стало відомо, що за договором купівлі-продажу між ПП Авто 777 та ОСОБА_4 був відчужений катер. Договір від підприємства підписаний ОСОБА_7 , який на час його укладення не працював на підприємстві, а тому не міг підписувати договір. А у березні 2017 року спірний катер на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знову був відчужений. В рамках кримінального провадження на катер був накладений арешт у березні 2018 року.

Вказав, що відчуження катеру відбулось без його згоди, тому укладені правочини є недійсними, які не створюють жодних юридичних наслідків, а його майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння. На підставі ст.ст.15, 16, 216, 317, 319, 321, 328, 356, 358, 387, 388 ЦК України просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на його користь судно з наступними характеристиками: самохідне моторне прогулянкове судно Bayliner2655, 2001 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , бортовий реєстраційний номер UA НОМЕР_2 ; судові витрати покласти на відповідачів.

26 березня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_5 Вказала, що у лютому 2017 року вона придбала моторне судно Bayliner2655 за договором купівлі-продажу та зареєструвала його на своє ім`я. Тому є добросовісним набувачем і законним власником, дане майно не може бути витребувано в неї. Натомість позивач та ОСОБА_6 придбавши судно, не зареєстрували його на своє ім`я, не здійснили державну реєстрацію, не отримали свідоцтво про право на плавання під державним прапором України для прогулянкових суден. Однак, користувались майном. Також вважає, що продавши судно ОСОБА_6 виконав їх домовленість щодо його продажу. Крім того, вказала, що про порушення свого права позивач дізнався у серпня 2014 року, але до суду звернувся лише у березні 2018 року. Строк позовної давності сплинув у серпні 2017 року. Тому у разі встановлення порушення прав позивача, просила суд застосувати строк позовної давності. Просила відмовити в задоволенні позову.

26 березня 2019 року до суду надійшли пояснення ОСОБА_4 Зазначив, що придбавши катер, позивач та ОСОБА_6 з незрозумілих причин не здійснили державну реєстрацію судна протягом 14 днів, тобто не набули права власності на нього. Не отримали позивачі і свідоцтво про придатність малого судна до плавання, свідоцтво про право плавання під державним прапором України для прогулянкових суден. Продаж ОСОБА_6 судна є виконання домовленостей з позивачем про продаж судна. Оскільки позивач та ОСОБА_6 своє право власності не зареєстрували, тому власником судна залишилось підприємство «Авто 777», з яким він уклав договір купівлі-продажу майна, оформив акт прийому-передачі ма йна. Після придбання він зареєстрував за собою право власності та отримав відповідне свідоцтво, зареєстрував судно в Реєстрі судноплавства та отримав свідоцтво на право використання прапору України. Також вказав, що позивач не надав інші документи, крім договору купівлі-продажу, необхідні для реєстрації судна, а саме: супровідні документи митниці та інвойс. Оскільки він набув право власності на судно, тому як законний власник відчужив його. Вважає, що позивач обрав не вірний спосіб захисту свого порушеного права. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали. Просили позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача та третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечували. Просили відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 29 квітня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ПП «Авто 777» укладено договір купівлі-продажу №1005. За даним договором був придбаний в рівних частинах кожний, катер Bayliner2655, 2001 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 .

30 квітня 2011 року між сторонами також підписаний акт прийому-передачі №02 до договору №1005 від 14 квітня 2011 року, за яким був переданий катер Bayliner2655, номер кузову НОМЕР_3.

При цьому матеріали справи не містяться договору за 14 квітня 2011 року, відсутні будь-які пояснення в наявній різниці в датах.

Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частин першої - третьої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно з частиною першою статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно зі статтею 20 Кодексу торговельного мореплавства України судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб`єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Відповідно до статті 26 Кодексу торговельного мореплавства України українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України. Українські судна, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, реєструються у Судновій книзі України. Судно, побудоване на території України, підлягає реєстрації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Згідно зі статтею 30 Кодексу торговельного мореплавства України про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в Державний судновий реєстр України або Суднову книгу України, власник судна або фрахтувальник за бербоут-чартером протягом двох тижнів з дня цих змін повинен повідомити орган реєстрації судна.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною четвертою статті 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Матеріали справи не містять доказів того, що після придбання катеру ОСОБА_1 та ОСОБА_6 здійснили його реєстрацію, отримали документи довіз вільного характеру. Також матеріали не містять доказів оплати даного товару, договір щодо відстою катеру, здійснення позивачем чи ОСОБА_6 будь-яких оплат по договору.

На підставі наведених норм суд приходить до висновку, що підтвердженням права власності на судно є суднові реєстраційні документи, встановлені відповідно до Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 року № 1069, в які можуть вноситись зміни (пункти 29, 45). У матеріалах справи відсутні докази того, що у Державному судновому реєстрі України судно моделі Bayliner2655, 2001 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , власником зазначений був ОСОБА_6 чи ОСОБА_1 , оригінали документів, що підтверджують право власності на судно (свідоцтво про право плавання під Державним прапором України та свідоцтво про право власності на судно), неможливість проведення такої реєстрації протягом тривалого часу також в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст.ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Встановлено, що 27 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ПП «Авто 777» укладено договір купівлі-продажу катеру Bayliner2655, номер кузову НОМЕР_1.

28 вересня 2013 року між сторонами правочину підписано акт прийому-передачі №02 від 28 вересня 2013 року.

05 лютого 2014 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності для прогулянкових суден.

05 лютого 2013 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) для прогулянкових суден.

07 лютого 2019 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про придатність малого судна до плавання.

01 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу катеру Bayliner2655, номер кузову НОМЕР_1.

21 березня 2017 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності для прогулянкових суден.

21 березня 2017 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) для прогулянкових суден.

25 квітня 2018 року ОСОБА_5 отримала класифікаційне свідоцтво Регістру судноплавства №313-004283-18.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пунктах 1-3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

У пунктах 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зроблено висновок, що «правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частина третя цієї ж статті передбачає самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник цього майна. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

На час розгляду справи позивач не надав суду доказів того, що в нього виникло право власності на Ѕ частину придбаного катеру у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, позивач просить витребувати на свою користь весь катер, а право власності, як він вказує, мав лише на частину катеру.

На підтвердження неправомірності укладених правочинів, позивачем надано суду висновок експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №1386/тдд від 30 листопада 2016 року та висновок експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №8-4/221 від 04 квітня 2017 року. Разом з тим, дані висновки суд оцінює критично, оскільки вони не містять відповідей на поставлені питання в категоричній формі, мають вислови «ймовірно», чи підписував ОСОБА_7 інші договори не встановлено експертом. Не можуть бути належним доказом посилання позивача, що ОСОБА_7 звільнився з ПП «Авто777», оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подано, не заявлено клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.

Також судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 внесені відомості до ЄДРД та триває досудове розслідування в кримінальному провадженні. Сам по собі факт даний факт не може підтверджувати обставини позову, а вирок, якій набрав чинності, і в`ялому встановлені були б обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, на даний час відсутній.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2019 року.

Суддя